- •Питання до колоквіуму з теми «Сучасна світова філософія»
- •Позитивізм о.Конта і г.Спенсера
- •Неопозитивізм
- •Постпозитивізм
- •Прагматизм
- •Релігійна філософія хх ст. Неотомізм. Тейярдизм
- •Виникнення та основні проблеми екзистенціалізму
- •Німецький екзистенціалізм (м.Хайдеггер, к.Ясперс)
- •Французький екзистенціалізм (ж.-п.Сартр, а.Камю)
- •Марксистська філософія у хх ст. Франкфуртська школа
- •Філософська герменевтика
- •Фройдизм
- •Неофройдизм
- •Філософія історії у хх ст. Концепції циклічного розвитку суспільства (о.Шпенглер, а.Тойнбі)
- •Концепції постіндустріального суспільства (д.Белл, е.Тоффлер)
-
Марксистська філософія у хх ст. Франкфуртська школа
У післяжовтневий період марксизм став офіційною ідеологією Радянського Союзу, а пізніше і інших країн Східної Європи. Останнім часом поширена точка зору, що тоталітарний режим у цих країнах призупинив філософський процес, філософія перетворилася в "служницю ідеології", догматизмом був перекручений революційний дух марксизму. Важко погодитися із цією точкою зору, тому що вся історія філософії показує, що філософський процес завжди не однозначний, завжди багатоплановий. Так, у рамках "офіційної" доктрини були положення, які суперечили діалектиці марксизму, наприклад, про несуперечливий характер суспільного прогресу в епоху розвиненого соціалізму і комунізму. Однак в цілому філософія розвивалася в рамках діалектичного і історичного матеріалізму. З цих методологічних позицій розроблялась теорія відображення, філософські проблеми сучасного природознавства, історико-філософські дослідження. Суперечки і дискусії, які проходили в рамках марксистської філософії, також говорять про збереження динамічного, творчого характеру філософії.
Марксизм вплинув на концепції Франкфуртської школи, на екзистенціалізм і неофрейдізм XX століття.
Франкфуртська школа - одна з течій в соціології та соціальної філософії 20 в. Свою соціальну теорію філософи ФШ назвали "критичної теорією". Тим самим вони хотіли підкреслити спрямованість своєї концепції на критику, заперечення існуючих соціальних структур і утвердився способу мислення і пізнання світу.
"Критична теорія" протиставлялася "традиційної" теорії, тобто "теорії в сенсі науки". За словами Хоркхаймера, "наука - це впорядкування фактів нашої свідомості, яке дозволяє в кінцевому рахунку очікувати правильного результату в правильному місці простору і часу", причому це стосується як природних, так і гуманітарних наук. "Правильність в цьому сенсі становить мету науки, але - і тут випливає перший мотив критичної теорії - наука сама не знає, чому вона впорядковує факти саме в такому порядку і концентрується саме на цих явищах, а не на інших". Традиційної теорії, науці "бракує саморефлексії, знання громадських причин ... Щоб бути істинною, науці слід було б бути критичною по відношенню до самої себе і до суспільства, яке її виробляє".
-
Філософська герменевтика
Оригінальним напрямом сучасної філософії та гуманітарних наук стала герменевтика. Саме поняття «герменевтика» означає мистецтво роз’яснення, тлумачення тексту, пам’яток духовної культури. Окремими елементами герменевтики є переклад з іноземних мов, діалог, реконструкція, інтерпретація, реінтерпретація тощо.
Засновниками герменевтики вважають протестантського філософа Фрідріха Шлейєрмахера (1768—1834 рр.), а згодом Вільгельма Дільтея (1833—1911 рр.), Едмунда Гуссерля 1859—1938 рр.), Мар-тіна Хайдеґґера (1889—1976 рр.) та Ганса Гадамера (нар. 1900 р.).
Шлейєрмахер розробив метод (техніку) герменевтичної реконструкції, розуміння тексту. Він вважав, що головним методом, яким повинен послуговуватися герменевт, є «вживання» у внутрішній світ автора через фіксацію в тексті змістовного й граматичного. Для цього використовують емпатичні способи «вживання» в текст, відчуття суб’єктивного світу автора, його творчої лабораторії (герменевтичне коло). Становлення герменевтики як філософської течії пов’язане з іменем Хайдеґґера. Він виділяв головну категорію герменевтики — «розуміння», й зокрема говорив про те, що всі знання сучасного світу слід сприймати як текст, який необхідно зрозуміти. Категорія «розуміння» стала основною характеристикою буття філософії герменевтики.
Філософська герменевтика — це тлумачення думки або мови інших, унаслідок якого людина може почути «голос буття». Розуміння — це спосіб (уміння) слухати інших.
Найвідомішим представником герменевтики був також Ганс Гадамер, який тлумачив розуміння як першооснову людського буття, що дає людині змогу вибудувати адекватне ставлення до світу. Людина спілкується з іншими людьми (оточуючим її світом,) за допомогою мови й діалогу. На думку представників герменевтики, діалог є основоположним поняттям герменевтичного методу (й водночас філософії та науки). Діалог передбачає щонайменше текст, інтепретатора й час. Тобто в діалозі є духовні традиції, які людина інтерпретує з метою розуміння й пояснення сьогодення. Діалог розпочинається з правильного формулювання запитання, яке занурює співрозмовника в герменевтичне коло.
Отже, герменевтика — це філософські характеристики всіх знань людини про світ і спосіб її існування в ньому. Герменевтика має на меті не тільки зрозуміти текст, а насамперед зробити в ньому нові «інтерпретації».