7. Виникнення та основні проблеми екзистенціалізму

Екзистенціалізм виник на початку 20 ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С.К’єркегор, а серед російських філософів – М.О.Бердяєв. Основною категорією екзистенціалізму є категорія, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.

Вихідний пункт екзистенціалізму, якщо Бога немає, то все дозволено. Разом з Богом зникає можливість знайти які-небудь цінності у надчуттєвому світі. Перший принцип екзистенціалізму - це положення про те, що людина є те, що вона робить. Саме людське життя - це можливість. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним. Екзистенціалізм ніколи не обтяжував себе проблемами сучасної науки, хіба що перекреслюючи її значення.

8. Німецький екзистенціалізм (м.Хайдеггер, к.Ясперс)

У Німеччині, де екзистенціалізм став розвиватися після Першої світової війни 1914-1918 рр.., Великим представником цієї течії був Карл Ясперс (1883-1969).

Ясперс розглядав проблему співвідношення наукової діяльності, сприяє подоланню в ній вузькості, доктринерства і догматизму. Філософія встановлює істину, а не горезвісну «наукову точність". Наука живить філософію результатами своїх досліджень, даними досвіду і теоретичними відкриттями. Прояснюючи екзистенцію, філософія, за Ясперсом, одночасно устанвлівает її історичність. Все має свій початок, свій підйом і кінець. Ніщо не вічне, все виснажується і згасає, екзистенція - теж. Людство в цілому є життєвий процес. І воно «росте, досягає розквіту, старіє і вмирає ... З аморфного матеріалу, близького до природи людства, формуються культури як історичні освіти, яким властиві закономірність розвитку, життєві фази, початок і кінець». Ніщо не може залишатися самим собою. Про це свідчить все суще: розірване буття, панування розбрату, повсюдність протиріч, сама екзистенційна структура людини, який не здатний реалізувати свою власну сутність досконалим чином. Людини, за Ясперсом, треба зрозуміти як екзистенцію. Це центральне поняття екзистенціалізму.

Великий мислитель ХХ ст. Мартін Гайдеггер (1889-1976) - один з основоположників німецького екзистенціалізму. Можна без перебільшення сказати, що справжнім засновником німецького екзистенціалізму був він. Корінну проблему екзистенційність людини філософ розглядав через призму ставлення «істини буття до суті людини». Для з'ясування суті питання вводиться поняття «присутність» або тут - буття, наявне буття. У метафізиці це поняття вживають для того, що «називають також existential, дійсність, реальність і об'єктивність».

Німецький мислитель вважав, що «присутність» це й досвід місця, місцевості істини буття і його усвідомлення. Екзистує, існуючи, володіючи свідомістю, тільки людина, а не скеля, не дерево, не кінь, не ангел і не бог. «Екзистенціальне істота людини є підстава того, що людина вміє уявити суще як таке і мати свідомість про подане». Спосіб Dasein - екзистенція, в якій втілюється природа і сутність людини. Філософія існування (екзистенціалізм) Хайдеггера передбачала включення людини в його суспільне середовище, певну історичну епоху. Сутнісний образ епохи дає філософія своїм тлумаченням сущого і розумінням істини. До сутнісним характеристикам Нового часу він відніс п'ять явищ: науку; машинну техніку; мистецтво як вираз життя людини; культуру як реалізацію верховних цінностей; обезбоженном, коли «боги зникли. Виникла порожнеча замінюється історичним і психологічним дослідженням міфу ».