філософія / 27.Філософський ідеалізм Шеллінга

27.Філософський ідеалізм Шеллінга

філософська позиція Шеллінга відіграла особливу роль у розгортанні кризи німецької класичної філософії. Зазнавши глибокого впливу пантеїстичної філософії Спінози, Шеллінг приходить до думки про єдність природи та людського духу. (Природа – це видимий дух, а дух – невидима природа).

У вступі до праці “Система трансцендентального ідеалізму” (1800), яка вважається квінтесенцією його філософських поглядів раннього періоду, він розкриває поняття трансцендентальної філософії; зазначає, що будь-яке знання ґрунтується на збіжності об’єктивного й суб’єктивного, істина полягає якраз у збіжності уявлень із відповідними їм предметами. Сукупність усього винятково об’єктивного у нашому знанні Шеллінг називає природою; сукупність усього суб’єктивного називає “Я” чи інтелігенцією.

Ці два поняття протилежні. Але в кожному знанні потрібний збіг того й іншого, завдання якраз і полягає в тому, щоб пояснити цей збіг. Можливі два варіанти розгляду проблеми: ми приймаємо у якості первинного об’єктивне і запитуємо, як до нього приєднується суб'єктивне, яке з ним збігається? Або в якості первинного визнаємо суб’єктивне, і тоді завдання полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об’єктивне. Як природа стає чимось таким, що уявляється? Як до природи приєднується інтелігенція?

У цьому випадку природа чи об’єктивне сприймається в якості первинного. Це завдання природознавства. Будь-якому природознавству властиве прагнення йти від природи до інтелігенції, привнести у явища природи теорію. Найвищим ступенем досконалості природознавства було б повне одухотворення всіх законів природи, яке перетворило б їх у закони споглядання та мислення. Феномени (матеріальне) повинні повністю зникнути, залишитися мають тільки закони (формальне).

Найдосконалішою була б така теорія природи, у якій природа повністю б розчинилася в інтелігенціях. Природознавству притаманна тенденція наділяти природу розумом, і саме тому природознавство стає натурфілософією, отже, завдання натурфілософії вважати первинним об’єктивне і виводити з нього суб’єктивне.

Якщо ж трансцендентальна філософія існує, то їй залишається йти тільки у зворотному напрямку – виходити із суб’єктивного в якості первинного й абсолютного і виводити з нього об’єктивне. Подібно до того як натурфілософ намагається усунути все суб’єктивне у своїх знаннях, так і трансцендентальний філософ намагається не допускати об’єктивного у чисто суб’єктивний принцип знання. Засобом такого усунення слугує абсолютний скептицизм.