ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Лозанська школа Л. Вальраса ідеї Дж. Б. Кларка та В. Парето

”Лозанська школа" Л. Вальраса; ідеї Дж. Б. Кларка та В. Парето.

З усіх напрямків маржиналізму лозаннська школа зіграла найбільшу роль у формуванні неокласичної школи. По суті, неокласичний напрям в значній мірі можна трактувати як сполуки вчення лозаннской школи з знахідками Д. Б. Кларка і А. Маршалла.

Саме представники лозаннской школи, поряд з англійськими маржиналистами У. С. Джевонсом і Ф. І. Еджуорт, виявилися ініціаторами впровадження в економічну науку математичних методів, особливо методів диференціального обчислення.

Іншою важливою характеристикою підходу лозаннцев до аналізу економіки було її уподібнення механічним системам. Також Вони вперше здійснили аналіз господарства з точки зору загальної рівноваги; згодом моделювання на основі ідеї загальної рівноваги стало однією з характерних рис магістрального напрямку сучасної економічної теорії. Не випадково головна праця засновника лозаннской школи та одного з творців Маржиналістську революції Л. Вальраса був названий Й. Шумпетером "Великою Хартією точної економічної науки", а Т. Негісі "біблією сучасної неокласичної економічної теорії".

Згідно Л.Вальраса, економічна теорія складається з трьох частин: чиста, прикладна і соціальна теорії. Підставою такого розподілу служить його визначення суспільного багатства. Суспільне багатство - сукупність матеріальних і нематеріальних благ, які є рідкісними, тобто, з одного боку, представляють для нас певну корисність, а з іншого боку, кількість їх в нашому розпорядженні обмежено. З обмеженості кількості цих благ випливають три слідства: ці блага суть об'єкт привласнення; вони є об'єктом обміну; вони є предмет промислового виробництва.

Звідси можна виділити три головних економічних явища, або три головні аспекти суспільного багатства: обмін (мінова цінність), виробництво (промисловість) та розподіл (власність). Відповідно, можливі три точки зору на суспільне багатство: чиста, прикладна і соціальна теорії, кожна з яких вивчає свою сферу економіки. У сучасній термінології чиста теорія являє собою позитивну теорію функціонування ринкового механізму, прикладна теорія - нормативну теорію оптимального розміщення ресурсів, а соціальна теорія - нормативну теорію оптимального розподілу доходу. При цьому Л. Вальрас здійснив систематичну розробку лише чистої теорії.

Заслуга подальшого розвитку вчення лозаннской школи належить В. Парето, справедливо розглянутого в якості одного з безпосередніх творців неокласичної парадигми економічного аналізу.

Перш за все, В. Парето спробував позбавити економічну науку від надмірної суб'єктивності і психологізму, і зокрема, від ідеї цінності, що базується на кількісному вимірі корисності. також займався розвитком моделі загальної рівноваги свого старшого колеги по лозаннской школі. Зокрема, він виділив п'ять необхідних і достатніх умов для досягнення загальної рівноваги в ринковій економіці. Нарешті, В. Парето вніс величезний внесок у нормативну теорію оптимального розміщення ресурсів (тобто, за термінологією Л. Вальраса, в прикладну теорію). Їм був сформульований знаменитий критерій оптимальності розміщення ресурсів, відомий під назвою "Парето-оптимум" або "оптимум по Парето".