ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Німецьке економічне диво

Німецьке економічне диво

Починаючи з 1948 р. вплив плану Маршалла було розповсюджено і на західні окупаційні зони Германії. Західна Германія отримала допомогу в розмірі 1,39 млрд. дол. Хоч ця сума і не була надто великою, проте німці змогли нею скористуватися найліпшим чином. Цим Германія була зобов’язана Людвігу Ерхарду - батькові німецького економічного дива.

Німецьке „економічне диво” заключається в тому, що переможена двічі країна, яка під час ІІ Світової війни втратила 1/10 населення, половину свого промислового виробництва, третину житлового фонду, транспортні комунікації, мала подавлений споживчий попит (всюди не вистачало житла і споживчих товарів), який приховує в собі паростки майбутнього інфляційного вибуху ,зуміла за 10 років увійти в десятку найсильніших держав світу, а пізніше зайняти ІІ місце в світі за золотим паритетом своєї національної валюти.

Мета реформ : створення соціально-ринкового господарства.

Основні завдання реформ: вільна приватна ініціатива і конкуренція; активна роль держави в економіці для створення порядку та конкурентного середовища.

Слід зазначити, що грошовій реформі і лібералізації цін (1948) передувало проведення інституційних перетворень в рамках так званої “програми трьох Д”: демілітаризації, денаціоналізації, декартелізації, що забезпечили підґрунтя для економічних реформ.

Грошова реформа, реформа цін, заборона монополій, введення прогресивних податків.

Успішному проведенню основних економічних реформ (грошової та цінової) сприяв і ряд об’єктивних факторів, зокрема:

• Збереження значної частини західнонімецького промислового комплексу.

• Наявність власних резервів кваліфікованої робочої сили.

• В1945-1961рр. Західна Германія прийняла 12 млн. іммігрантів (здебільшого кваліфікованих робітників), з них: 9 млн. – німці з Польщі і Чехословаччини, інші – біженці із Східної Германії, що готові були працювати за невелику зарплату.

• Великий внутрішній попит, викликаний післявоєнною катастрофою, адже населення відчувало потребу майже у всьому.

Результат:

Вже через декілька тижнів, після грошової та цінової реформ (1948), знецінені колись гроші стали бажаною для всіх валютою.

Запаси підприємств за кілька днів заповнили прилавки магазинів, спекулянти зникли.

З червня 1948 р. по липень 1949 р. продуктивність праці зросла на 30 %.

Зниження рівня цін.

В 1950 р. ФРГ досягла довоєнного рівня виробництва, а в 1956 р. - подвоїла.

Серед галузей вперед вийшли хімічна і нафтохімічна, машинобудування, електротехніка, авіабудування, точна механіка і оптика. Крім того розвивались нові галузі – виробництво пластмас, синтетичного волокна, електроприладів.

По завершенню стадії відбудови економіки, в Германії наступив підйом, що тривав до літа 1966р., а потім почались кризи перевиробництва (1966, 1974), помітне скорочення темпів виробництва і спад економіки.

З приходом до влади у 1982р. Гельмута Колля розпочався новий етап стабілізації економіки, який по суті являв модель “економіки пропозиції”. Саме стимулювання інвестиційних процесів яскраво представлене відомим гаслом німецьких неоконсерваторів: “Прибутки – сьогодні, інвестиції – завтра, робочі місця – післязавтра”.

Розпочалась ера структурних зрушень та переведення економіки на інноваційний лад.

Таким чином, Німеччина до 90-х рр. (період об’єднання ФРН і ГДР та глобального спаду світової економіки в 1990-1992 рр.), вкладаючи великі капітали у НДЕКР (науково-дослідницькі і експериментально - конструкторські розробки), на світовому ринку наукомістких товарів обігнала Японію і всі європейські країни.

Головним пріоритетом сучасної економічної політики Німеччини являється бюджетне стимулювання пропозиції на інноваційній основі, тобто підтримка високотехнологічних виробництв і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Головною проблемою сучасної ФРН є безробіття та депресивний стан східнонімецьких земель.

Германія знаходиться на третьому місці по рівню економічного розвитку серед усіх країн світу.