Особливості рабства і розвитку господарства у Стародавній Греції.

Господарство Стародавньої Греції розвивалось на господарській та духовній основі країн Стародавнього Сходу, починаючи з кінця 3 тис. – 2 ст. до н.е.

Причини розквіту господарства:

широке використання величезної кількості рабів в господарстві країни (джерела рабства – війни, борги збіднілого населення);

колонізація - захоплення сусідніх земель (Рим, країни Африки та басейну Чорного моря); причинами колонізації були: нестача землі (острівно-хребтовий тип країни зумовив дефіцит земельних угідь), концентрація землі в руках родової знаті, нестача ресурсів (металів), пошук ринків збуту та намагання контролювати торговельні шляхи;

інтенсифікація сільського господарства (введення трипілля, застосування мінеральних добрив, вирощування прибуткових культур);

розвиток ремесла - широке розповсюдження ергастерій (ремісничих цехів з рабами) – відомі і до сьогодні грецька кераміка та будівництво міст, театрів, стадіонів того часу;

утворення товарно-грошового обміну (7ст. до н.е.) та зародження банківських операцій (5 ст. до н.е.), зокрема:

в трапезах (міняльних лавках) надавали послуги із зберігання та переказу грошей, надання кредитів під заставу;

з’являються перші торговельні об’єднання – фіаси, де засновники контролювали ціни, обмінювались інформацією, надавали позики, страхували.

Разом із утворенням полісів (8 ст. до н.е.), з’явилась і відома антична форма власності (змішана – поєднання державної і приватної власності) Економічним принципом полісу була автаркія.

Економічні причини занепаду Стародавньої Греції:

довготривале застосування рабської праці в господарстві Греції призвело до падіння та підриву стимулів до праці рабів ( раби не хотіли вдосконалювати знаряддя праці та не були прямо зацікавлені у прибутках);

занепад внутрішньої торгівлі між полісами – внаслідок їх чисельності, різноманіття грошей, економічної автаркії;

соціальна диференціація (розшарування суспільства на багатих і бідних), що виникла внаслідок концентрації землі через введення приватної власності ( почали з’являтися греки-раби).

Антична економічна думка Греції.

Антична (стародавня) економічна думка Греції представлена видатними філософами Ксенофонтом, Платоном і Аристотелем, схожість думок яких полягала в тому, що основою економіки держави вважали сільське господарство, засноване на рабській праці; засуджували торгівлю і лихварство, як нечесне заняття, яке веде до виникнення соціальних конфліктів; вважали, що товари повинні вироблятися виключно для споживання.

Ксенофонт (4 ст. до н.е.) - мислитель Стародавньої Греції. Його твір став першою відомою в історії працею, присвяченою винятково економіці, під назвою „Економікос” чи в іншому перекладі - “Домострой” (oikos – господарство, nomos – наука). Під господарством Ксенофонт розумів управління майном, а під майном – все, що корисне для людини, що здатне задовольнити її потреби. Отже домогосподарство, за Ксенофонтом, - наука про управління натуральним господарством, де останнє вважав найкориснішим устроєм для господарського життя.

Ідеї:

• Першим вказав на зв’язок між рівнем спеціалізації (поділом праці) і обсягом ринку – чим більша продуктивність, тим більше товарів на ринку.

• Першим вказав, що кожна річ має споживчу (визначається корисністю товару) і мінову (визначається здатністю товару до обміну) вартість.

• Господарська діяльність - це процес створення корисних речей, а основна сфера економіки – сільське господарство.

• Багатство – блага (майно), які можна нажити, якщо споживати так, щоб мати лишки, хоча надмірне нагромадження вважав негідною справою.

• Першим в історії протиставив фізичну працю (для рабів) розумовій ( для вільних: мистецтво, філософія, спорт тощо).

• Визнавав корисність грошей, відводячи їм дві функції – засобу обігу і засобу нагромадження. Справжніми грошима вважав срібло, оскільки, на його думку, золото піддається впливу ринкових коливань.

Платон (4 ст. до н.е.). Праці „Держава”, „Закони”. Платон зазначає, що потреби кожної людини різноманітні і задовольнити їх можна тільки використовуючи спеціалізовані види праці багатьох людей. Таким чином він доводить, що поділ праці об’єктивно об’єднує людей в державу, яка і вирішує людські суперечності між обмеженими можливостями та безмежними потребами. В проекті „Держава” запропонував модель ідеальної держави, в якій ліквідовуються причини розколу суспільства на бідних і багатих, забезпечується майнова рівність та соціальна справедливість, зокрема в його “ідеальній” державі:

- змішана економіка (поєднуються загальна і приватна власність);

- розподіл сукупного багатства відбувається згідно природних здібностей, що і забезпечує соціальну справедливість;

- природний поділ праці від народження.

Платон, в цьому проекті, все суспільство поділив на стани:

1. Аристократи (знатні роди) та філософи - найвищий, найбільш корисний стан, який управляє державою.

2. Воїни.

3. Чернь (ремісники, селяни, торгівці).

Перших два стани звільнені від матеріальних клопотів, знаходяться на державному утриманні та спільно володіють державним майном. Для того, щоб ними не заволоділа пристрасть до збагачення – позбавляються майна та грошей . Третій стан має приватну власність і забезпечує перший і другий стан матеріальними благами.

Платон в своїй роботі «Держава», вивів п’ять основних типів держави: тимократія, аристократія, олігархія, демократія, тиранія. Він крок за кроком виводив модель ідеальної держави, себто утопії. Він також вивів, що для усталеного розвитку повинні бути правителі та стражі у сучасному розумінні це наш адміністративний апарат, - філософами. Характерно те, що до якого би типу не належала та чи інша держава найбільш ідеальним керуванням внутрішніми і зовнішніми відносинами здійснюють саме філософи.

Рабів, вважав живим знаряддям праці, яке здатне говорити і не відносив до жодного з станів суспільства.

В «Законах» пропонує інший варіант побудови ідеального устрою, зокрема наголошує на необхідності:

- виділити кожній сім’ї окреме житло та земельну ділянку, де останні перебувають у незмінній кількості в державній власності та переходять у спадок до одного з дітей;

- організувати соціальну міру бідності та багатства для встановлення справедливого суспільного устрою (вартість однієї ділянки складає «міру бідності», а «міра багатства» визначається в четверо більшою, верх цього слід спрямовувати в казну).

Отже, в такій державі всі громадяни поділяються на чотири стани (за критерієм багатства), згідно чого нараховуються і податки. Все це має забезпечувати майнову рівність та справедливість.

Грошам відводив наступні функції: міри вартості, засобу обігу та засобу нагромадження.

Платон першим поділив гроші на повноцінні (всезагальні) і неповноцінні (місцеві).

Як і Ксенофонт, засуджував торгівлю та лихварство, оскільки вважав їх джерелом майнової нерівності та соціальної несправедливості.

Аристотель (4 ст. до н.е.) – учень Платона та вчитель і вихователь Олександра Македонського. Праці „Політика”, „Нікомахова етика”, «Афінська політія». Аристотель вважав, що суспільство розвивається за природними законами, основними з яких є панування та підкорення.

Утворення держави вважав природним прагненням людей до спілкування. Під ідеальним типом держави розумів наявність одного тільки «середнього класу» громадян. Представив свій проект найкращої держави, де:

• виступав проти загальної власності, оскільки вважав, що людина краще піклується про те, що їй належить;

• ідеальна соціальна основа – напівнатуральне господарство середнього статку (потреби задовольняються як власним господарством, так і за допомогою обміну).

Проект виходив із необхідності поділу суспільства на вільних і рабів та їх праці на розумову і фізичну (у зв’язку із “законами природи”) і, по-друге, в зневажливому відношенні щодо значення для суспільства ремесла, зокрема, по Аристотелю, “ремісник, який займається низьким ремеслом, знаходиться у стані обмеженого рабства”.

Господарську діяльність поділяв на:

• Економіку – уміння господарювати, кінцевою метою якого є споживання (задоволення власних потреб). Економіка породжує багатство, розміри якого обмежуються рівнем споживання.

• Хрематистику ( від “хрема” – статок) – мистецтво наживати багатство шляхом торгівлі, лихварства, що зрештою засуджував, оскільки багатство, породжене хрематистикою не має обмежень, а значить є неприродним.

Проаналізував еволюцію торгівлі:

• бартерна торгівля - товар на товар (Т-Т);

• товарний обіг - товар-гроші–товар (Т-Г-Т), поява грошового еквіваленту, який полегшив обмін;

• грошовий обіг (Г–Т–Г^.’^’) – хрематистика .

Вважав, що справжнім мотивом торгівлі має бути не жадоба до збагачення, а обмін, що забезпечує задоволення потреб, які не можуть бути реалізовані власним господарством.

Спробував розкрити причини обміну, або як порівнюються різні речі. Виявив, що еквівалентний обмін здійснюється тоді, коли співпадають масштаби потреб (зрівнюється зацікавленість в обмінюваних благах обох учасників).

Грошам відводив лише дві функції – міри вартості та засобу обігу.