ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Суть і особливості маржиналізму Австрійська школа

Суть і особливості маржиналізму:. Австрійська школа (К. Менгер, Ф.Візер, О. Бем-Беверк);

Маржиналізм (від фр. marginal – граничний, крайній) – це неокласичний напрям, одна з магістральних течій сучасної економічної думки, в основі якого є дослідження граничних економічних величин і визначення цінності ринкових благ їхньою корисністю та рідкістю.

Маржиналізм у своєму розвитку пройшов два етапи: перший – охоплює період з 70 – 80 рр. ХІХ ст. і другий – 90 рр. ХІХ ст. Характерною особливістю першого етапу розвитку маржиналізму було започаткування „суб’єктивного напряму” в політичній економії та теорії граничної корисності як основи

цінності.

У 70 – 80 рр. ХІХ ст. одною із самих впливових і розповсюджених шкіл вважалася австрійська школа маржиналізму, методологічною основою якої був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, примат обміну та споживання. Гранична корисність товару була головною умовою його цінності, а оцінка корисності, порівняння вигод і витрат, очікування тощо визначались психологічною характеристикою з позиції окремої людини. Головним об’єктом дослідження було не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство.

Карл Менгер (1840 – 1921) – відомий вчений-економіст, засновник австрійської школи маржиналізму. Народився в Галичині, яка на той час входила до складу Австрійської імперії, у дворянській сім’ї.

Основні ідеї з маржиналізму К. Менгер виклав у працях: „Основи учення

про народне господарство” (1871) і „Дослідження про методи соціальних наук і

політичної економії зокрема” (1883). У працях К. Менгера розвиваються вчення про блага, теорія цінності, учення про обмін, теорія розподілу та ін.

Фрідріх Фрайхер фон Візер (1851 – 1926) – відомий австрійський

економіст, послідовник К. Менгера. Основні ідеї австрійської школи маржиналізму Ф. Візер виклав у працях

„Походження і основні закони господарської цінності” (1884), „Природна

цінність” (1889), та „Теорія суспільного господарства” (1914).

Ейген Бем-Баверк (1851 – 1919) – відомий австрійський економіст,

засновник австрійської школи маржиналізму. Е. Бем-Баверк – автор багатьох праць, де ґрунтовно розвиваються та вдосконалюються суб’єктивні теорії маржиналізму. Серед них „Капітал і прибуток” (1884 та 1889), „Основи теорії цінності господарських благ” (1886), та„Позитивна теорія капіталу” (1891) – головна праця, яка витримала за життя автора 3 видання (1891, 1909, 1912) і принесла йому найбільшу популярність.

Найважливіші економічні ідеї Е. Бем-Баверка, які засновані на принципах граничної корисності, знайшли відображення у: теорії цінності, теорії ціноутворення, теорії капіталу, концепції відсотку, теорії очікування.

Розглядаючи історію "соціальної економіки" як науки, не можна обминути прізвищ двох видатних математиків-економістів, представників всесвітньо відомої "Лозаннської школи" - Леона Вальраса /1834-1910 pp./ і Вільфредо Парето /1848-1923 pp./

а) "Соціальна економіка"Л. Вальраса

Видатний швейцарський економіст, один із засновників і найвизначніших представників "маржиналізму", професор Лозанського університету (1870- 1892 pp.), Л. Вальрас увічнив своє ім'я створенням загальної економіко-математичної моделі народного господарства, відомої як "модель загальної економічної рівноваги". Розроблена Вальрасом модель "загальної економічної рівноваги" відбиває взаємозв'язок ринків готової продукції та ринків факторів виробництва в умовах діяння ринкового механізму "досконалої конкуренції", що призводить до "рівноваговості" численних ринків. Ринок, на його думку, це "аукціонщик", який оголошує ціни і оцінює попит і пропозицію до тих пір, поки не наступить "рівновага". Вальрас вважав, що "вільна ринкова економіка" може домогтися стану "загальної рівноваги" і без регулювання ззовні, тобто одночасної рівноваги на всіх ринках в усьому народному господарстві.

Цей математик-економіст уславив своє ім'я соціально-економічними дослідженнями - "Елементи чистої політичної економії" (1874 p.), "Дослідження соціальної економіки" (1896 p.), "Дослідження прикладної політичної економії" (1898 р). Л. Вальрас - одним з перших вжив поняття "соціальна економіка".

б) "Загальна соціологія Вільфредо Парето (1848-1923рр.)

Видатний економіст-математик, італієць за походженням (закінчив Туринський університет з дипломом інженера і математика) В. Парето в подальшому займався економікою і соціологією. Він успадкував кафедру політичної економії в Лозанні після Л. Вальраса і домігся видатних успіхів на цьомупоприщі.Головні праці В. Парето - "Курс політичної економії" (1898 p.), "Вчення політекономії" (1906 p.), "Трактат із загальної соціології" (1916 p.). Самі назви цих творів свідчать про те, що цей інженер-математик за освітою, усе своє життя присвятив дослідженню соціально-економічних і політико-економічних проблем. На думку Парето, політекономія має вивчати залежність між потребами людей та обмеженими ресурсами для їх задоволення. Обґрунтовуючи взаємозалежність усіх економічних факторів, які впливають на виробництво і споживання, він використовує математичні методи аналізу, але шукає не причинно-наслідкові зв'язки між соціально-економічними явищами, а виступає виключно за "функціональний аналіз". Він переконаний, що ціна формується під впливом не тільки "корисності", але й "витрат виробництва". При дослідженні впливу "корисності благ" на їхні ціни, Парето використав апарат т. зв. "кривих байдужості", запропонований раніше Е.Еджуортом. Парето перейшов від аналізу "кардинальної" (абсолютної) корисності до аналізу корисності "ординальної" (відносної). Ця його ідея лягла в основу концепції "споживчих уподобань", ранжування функції корисності.