Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Становлення індустріального суспільства та погляди класичної школи політичної економії

..docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
27.22 Кб
Скачать

Становлення індустріального суспільства та погляди класичної школи політичної економії.

. Основні фактори становлення індустріального суспільства (16 – 18 ст.):

В економічній сфері: великі географічні відкриття, перехід до мануфактур;

В політичній сфері: утворення централізованих держав (на відміну від феодально роздроблених);формування грошової, податкової, законодавчої систем1 країн;

В соціальній сфері – з’являються дві нові соціальні верстви населення: підприємці та наймані робітники;

Мануфактура (від лат. manus – рука, factura – виготовлення) – це підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці і вільнонайманій робочій силі. Її виникненню сприяло удосконалення знарядь праці та технології виробництва (широке застосування водного колеса, шахтових підйомників, доменних печей, вітрильників та тощо).

Типи мануфактур:

Розсіяна мануфактура (16ст. – до середини 17 ст.) – підприємство, організоване купцем чи лихварем, що надавав ремісникам (переважно сільським), відокремленим територіально, гроші та необхідні засоби виробництва для виготовлення напівфабрикатів чи кінцевої продукції. Особливість розсіяної мануфактури полягла в територіально відокремленому поділі праці щодо виробничого циклу.

Змішана мануфактура – проміжна форма від розсіяної до централізованої, тобто поєднання відокремлених виробництв та централізованих, щодо стадій виробництва кінцевого продукту.

Централізована мануфактура (середина 17 - кінець 18 ст.) – об’єднання робітників в одному приміщенні, що посилило спеціалізацію, удосконалило технологію, робочі інструменти і засоби праці, підвищило їх продуктивність та підготувало перехід до машинної техніки у період промислового перевороту.

Мануфактури виникали насамперед у текстильній промисловості, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні.

Представники КПЕ перенесли дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. З цього часу виникає економічна наука у власному розумінні цього слова. Вони зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин, використовуючи метод наукової абстракції. Намагалися довести, що в економічному житті панують об’єктивні (природні) закони, порушення яких призводить до суспільного лиха. Уявлення класичної школи про суспільні відтворення базуються на принципі природної рівноваги в економічній системі. Це було пов’язано з їх впевненістю про існування об’єктивних економічних законів6 котрі не залежать від волі людини6 але можуть бути пізнані нею.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктив­них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від сис­теми регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного ліберал ізму.іКласики були про­тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

КПЕ виступала за мах. обмеження держави в економіку, за свободу торгівлі.

Економічній лібералізм значною мірою поєднувався з лібералізмом політичним, з ідеями буржуазної демократії. Був даний глибокий аналіз таких основних категорій товарного господарства, як цінність, капітал, зарплата, прибуток, рента, гроші, товар, тощо. Не зважаючи на це теорія КПЕ не позбавлена і певних слабких сторін.

Петті (1623-1687) називають Колумбом політекономії, за винайдення статистики та абстрактного методу дослідження економічних процесів (дослідження самої економічної теорії, абстрагувавшись від практики), а саме за працю “Політична арифметика” (1662). Маючи на увазі розмову про політику мовою цифр, Петті першим зазначив про необхідність створення державної служби збору і обробки інформації для прийняття політичних рішень.

В “Трактаті про податки і збори” (1662р.) він шукає способи збільшення доходів від податкових надходжень та джерела вартості товарів. Відомий його вислів: “Перше, що необхідно зробити – це підрахувати”. Його вважають засновником трудової теорії вартості, в основі якої лежать витрати праці.

Петті шукав особливості праці (обмінну вартість), які б дозволяли їй стати критерієм обміну. Такою він вважав працю, затрачену на видобування дорогоцінних металів (золота і срібла) та карбування з нього монет. А інші товари здобувають вартість лише у порівнянні їх з працею, затраченою на виробництво грошей: “Якщо хто-небудь може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон одну унцію срібла в той час, протягом його можна виробити один бушель хліба, то перша являє собою природну ціну іншого”. Таким чином, всі решта вартості, крім вартості затраченої на виробництво грошей – споживчі вартості.

Петті розділяє природну та ринкову вартість:

  • природна вартість – створюється працею і землею і дорівнює сумі середніх прожиткових мінімумів дорослої людини на день (вартість хати дорівнює в Петті кількості щоденних пайків, спожитих будівельниками).

  • ринкова вартість – залежить від попиту і пропозиції.

Багатство у роботі „Слово мудрим” (1665) Петті трактує двояко:

    • конкретно – сукупність земельних угідь, будівель, споруд, худоби, кораблів, золота та срібла, меблів, запасів річних товарів – залізо, олово, мідь, зерно, сіль; коштовні камені тощо.

    • абстрактно – так як він був і меркантилістом і класиком – багатство кожної нації міститься у тому прибутку, який вона має у зовнішній торгівлі, бо вона доставляє більше золота і срібла, коштовних каменів та іншого багатства.

Проте його заслугою є виробниче походження багатства: ”Праця – батько і активний принцип багатства, а земля - його мати”.

Гроші, за Петті, – особливий товар, що виконує функції загального еквівалента. Вартість грошей, як і всіх товарів, створюється працею, а мінова вартість – створюється порівняно з іншими товарами на основі трудових витрат. Кількість грошей визначається розмірами торгово-платіжного балансу – тобто визначається кількістю реалізованих товарів, їх цінами і швидкістю обігу грошей в різних угодах. Повноцінні гроші можуть бути і паперовими, випущеними банком.

Петті виділяє лише два різновиди доходів, зумовлені двома факторами, що приймають участь у виробництві (праця і земля), зокрема:

  • зарплата – це фізіологічний мінімум засобів для існування робітника, так звана «природна ціна праці» (вважав, що якщо менше платити, то робітники намагатимуться більше працювати, створюючи більшу вартість), а тому робить два важливих висновки: зарплата визначається економічними, а не політичними умовами, працівник отримує тільки частину створеної ним вартості, а решту присвоює власник підприємства;

  • рента:

1) земельна рента – загальна форма привласнення додаткового продукту (надлишок над витратами виробництва), розділяє і диференціальну ренту ( утворюється внаслідок різної родючості землі та її місця розташування відносно ринків збуту продуктів);

2) прибуток – плата за ризик авансування, бо за ці гроші можна було купити землю, яка б дала можливість отримувати ренту;

3) процент – грошова рента (функція від земельної ренти та ціни землі).

Петті першим визначив ціну землі = Rente  k (21 рік).

Вважав, що продаючи землю, її власник втрачає право отримувати ренту. Пропонує для визначення ціни землі застосовувати коефіцієнт, визначений кількістю років, протягом яких одночасно володіють і годуються три покоління: дід – 50 років, син – 28 років, онук – 7 років. У часи Петті ця величина становила в середньому 21 рік. Таким чином, ціну землі Петті визначав, як наперед закуплену певну кількість річних рент або як капіталізовану ренту.

Виникнення основ класичної політичної економії у Франції. П’єр де Буагільбер.

Вчення фундатора класичної політичної економії у Франції П`єра де Буагільбера (1646-1714) представлені працями “Дослідження про рідкісність грошей” (1696), „Міркування про природу багатства, грошей і податків” (1707), “Звинувачення Франції” (1707) та інші, де він виступає з гострою критикою меркантилізму. Тому джерелом багатства вважав не обіг, а виробництво, насамперед у сільському господарстві (оголосив себе „адвокатом сільського господарства” і вимагав від уряду всілякого сприяння аграріям). Був противником державного регулювання цін, яке стримувало природне підвищення цін на зерно. Вимагав ввести вільний ринок зерна, тобто вважав, що потрібні високі ціни на хліб для покриття витрат виробництва, необмежений його вивіз за кордон і заборона імпорту - для захисту вітчизняних сільськогосподарських виробників.

Багатство, за Буагільбером, – це не гроші, а різні корисні речі (насамперед, продукти сільського господарства). Він першим, розглядаючи багатство нації, застосував поняття національний дохід, розуміючи під ним сукупний дохід в сільському господарстві. Тим самим він першим почав застосовувати макроекономічний підхід в економічній науці.

Визнає дію „природного порядку” (об’єктивних законів), тобто невтручання держави в господарські процеси.

Вважається засновником трудової теорії вартості, де:

  • Істинна, справедлива вартість – витрати праці (робочий час). Недосконалість цієї теорії в тому, що збільшення робочого часу приводить до зростання цін, а ледарям – підвищення зарплати.

  • Ринкова вартість – встановлюється на основі “істинної вартості” під дією попиту і пропозиції, внаслідок грошей, що опосередковують обмін.

Але основну увагу приділяв „споживчій вартості”, бо метою товарного виробництва вважав споживання.

Вважав, що головною умовою економічного зростання та економічної рівноваги є пропорційні або „нормальні” ціни.

Теорія оптимального ціноутворення Буагільбера:

ціна = витрати + прибуток,

де: ціна підтримує стійкий споживчий попит та така, при якій гроші знають своє місце і не встановлюють влади над людьми.

Буагільбер був єдиним класиком, що виступав проти грошей, а за прямий товарообмін, оскільки не вбачав різниці у тому, що буде полегшувати обмін – метал (золото і срібло) чи паперові гроші.

Гроші вважав джерелом всіх нещасть товаровиробників – «вони є причиною того, що товари обмінюються не за «істинною вартістю».

Доцільними вважав тільки ті податки, які сприяють розвиткові економіки.

Економічні ідеї Буагільбера сприйняли і розвинули далі фізіократи.

1 Парламент (англ. parliament, від франц. parler - говорити) - вищий представницький орган влади. Вперше був утворений в Англії в 13 ст. як орган станового представництва. В 1872р. в Англії введено тайне голосування на виборах в парламент. Як правило, парламент обирається населенням по встановленій конституцією системі і виконує законодавчі функції. В багатьох країнах парламент має спеціальну назву (наприклад, конгрес США, Федеральне зібрання в Росії, норвезький стортинг).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в папке ІЕ та ЕД (шпори)