самостійно працювати під навантаженням. Осадові шви починаються від підошви фунда­менту, розрізають стіни, перекриття і дах. Осадові шви є одночасно і температурними, але температурні шви осадовими бути не можуть.

У районах, схильних до землетрусів, окрім вказаних вище деформацій, під дією сейсмічних сил, в будівлях можуть виникнути ще і додаткові деформації, які приведуть до обвалення будівлі, якщо не прийняти заздалегідь необхідних конструктивних заходів. Щоб зменшити вплив сейсмічних сил на будівлю, його розчленовують по довжині на окремі об'єми-відсіки сейсмічними швами, що проходять, як і осадові шви, через усю будівлю. Будівля, розчленована такими швами, складається з окремих частин, що є просторово замкнутими жорсткими коробками, які можуть самостійно сприймати сейсмічні дії. Сейсмічні шви одночасно є і температурно‒осадовими.

2.2 Характеристика конструктивних елементів споруди

2.2.1 Фундаменти

Основи і фундаменти значною мірою визна­чають стійкість і міцність будівель.

Фундамент ‒ одна з найвідповідальніших частин будівлі, що сприймає навантаження від надземних частин будівлі і передає їх на основу (грунт), а також сам піддається впливам ряду статичних і динамічних силових і несилових дій [6, 21]. До статичних силових відносяться дії власної ваги конструкцій будівлі з вертикальними навантаженнями, що доводяться на них, бічного тиску ґрунту, його пружної і нерівномірних деформацій основи; до динамічних ‒ вітрові, сейсмічні, вібраційні дії.

При високому рівні стояння ґрунтових вод фундамент піддається також гідростатичному тиску по бічній поверхні і підошві; при основі, складеній пучинистими ґрунтами, ‒ дії сил пучення. До несилових відносять дію ґрунтових вод і розчинених в них хімічно агресивних домішок, а також змінних температур по висоті фундаменту і його товщині .

При проектуванні даного комплексу з врахуванням особливості даної

місцевості був обраний монолітний стрічковий фундамент. Стрічковий фундамент являє собою безперерв­ну підземну стіну, яка передає навантаження від надземних стін або колон ґрунтові через розширену нижню частину (подушку) і піщану або щебеневу підсипку завтовшки 50-100мм. Розширення подушки необхідне для приве­дення у відповідність величини додаткового тиску під підошвою фундаменту несучій здатності ґрунту, так як величина розрахункового тиску на грунт менша розрахункового опору кам'яних або бетон­них стін.Уширення фундаментів ведуть уступами завширшки 150‒250 мм і висотою 300 мм.

Характерною особливістю монолітного фундаменту є наявність бетонної плити, яка, у свою чергу, складає єдине ціле з опалубкою. Велика площа опори фундаменту сприяє зниженню тиску на грунт. Такий фундамент стійкий до навантажень, що виникають при заморожуванні, відтаюванні і просадці ґрунту.

Монолітний залізобетонний фундамент слід виконати з бетону марки не нище 100. До початку бетонування фундаменту грунт у межах підготовки під фундамент повинен бути вирівняний і ущільнений, його слід укладати на шар бетонної підготовки з вирівняною горизонтальною поверхнею. Підготовку слід виконувати з бетону класу В7.5 товщиною 300мм. До початку земляних робіт зрізати родючий шар ґрунту. Для уникнення затоплення котловану поверхневими водами необхідно виконати із підвищеної сторони водовідвідні канали, воду з яких скидати на низину. Всі земляні роботи слід виконати згідно вимог ДБН Д 2.2‒1‒99. Улаштування фундаментів починається з найбільш заглибленої частини, причому бетонування потрібно починати по кутах споруди.

При неузгодженому заляганні шарів ґрунту та при сподівані нерівномірного осідання зверху фундаментних подушок, згідно ДБН Д 2.2-6-99, рекомендується улаштувати армований шов або монолітний залізобетонний пояс.

Фундаменти розроблені у відповідності до вимог СНиП 2.02.01-86 „Основания зданий и сооружений” і на основі звіту про інженерно-геологічні вишукування, виконаного інститутом “Чернівціагропроект”.

За відмітку 0,000 прийнятий рівень чистої підлоги першого поверху, що відповідає відмітці 298,20 по генеральному плану.

Згідно звіту про інженерно-геологічні вишукування основою фундаментів служить шар “2” – суглинок сіро‒коричневий тяжкий з наступними розрахунковими характеристиками: Y=19,7 т/м3; =22 ; С=26 КПа; E=17 МПа і шар “3” – суглинок сіро‒жовтий з наступними розрахунковими характеристиками: Y=19,4 т/м3; С=18 КПа; Е=10 МПа.

Фундаменти прийнято стрічкові монолітні, які запроектовані із бетону кл. В7,5 по монолітній армованій подушці із бетону кл. В15. Під фундаментну подушку виконано підготовку із бетону кл. В3,5 товщиною 100 мм.

Під зовнішніми стінами запроектований фундамент розміром 400 мм. Подушки під зовнішні стіни виконані товщиною 1200 мм, а під внутрішні – 800 мм.

Глибина залягання фундаменту становить 2,8 м, що перевищує нормативну глибину промерзання ґрунтів в даному районі будівництва ‒ 0,8 м.

Підсипання під підлоги, засипання пазух фундаментів потрібно виконувати ґрунтом без включення будівельного сміття і рослинного ґрунту шарами 20‒30см. Перед бетонуванням опалубка повинна бути очищена від сміття та бруду, а арматура – від нальоту та іржі . Бетонну суміш варто укладати горизонтальними шарами однакової товщини без розривів.

Рух людей по забетонованому фундаменті, а також установка на нього опалубки для зведення вище розташованих конструкцій допускається після досягнення бетоном міцності не меньше 1.5 МПа. Догляд за бетоном варто починати відразу після укладання бетонної суміші.

Забороняється: відновлювати рухливість бетонної суміші до необхідної консистенції з додаванням у неї води на місці укладання, скидати бетонну суміш в опалубку неармованої конструкції з висоти більш ніж 6.0м.

При зустрічі на проектних відмітках ґрунтів, відмінних від вищеописаних, необхідно пройти фундаментами до ґрунтів непорушеної структури і заглибитися в них не менше 10 см.

Цоколь будівлі – це нижня частина зовнішньої стіни, що виступає (або западає) за площину стіни і захищає її від впливу опадів і механічних пошкоджень. Цоколь виступаючий, висотою 600 мм виконаний цегляним, обличкованим природним каменем.

Для захисту стін і підлоги підвалу від ґрун­тової вогкості і ґрунтових вод виконують гідро­ізоляцію.

Горизонтальну гідроізоляцію виконують із двох шарів гідроізолу, ізолу, склоізолу, руберойду, склеєних бітумною мастикою; або з шару цементного розчину (суміш 1:2 з добавкою церезиту) завтовшки 20‒30 мм.

Вертикальну гідроізоляцію здійснюють фарбуванням зовнішньої поверхні стіни фунда­менту, що стикається з ґрунтом, гарячим бітумом, або оклеюванням її двома шарами руберойду.

Комплекс запроектовано без підвалу, тому виконують горизон­тальну гідроізоляцію на 100‒150 мм нижче від перекриття і на 150‒250 мм вище від вимощення або тротуару по товщині зовнішніх і внутрішніх стін.

У підлогах по ґрунту крім горизонтальної, влаштовують і вертикальну гідроізоляцію шляхом обмащення бітумною мастикою тієї поверхні сті­ни, що доторкається до ґрунту.

Щоб запобігти проникненню дощових і талих вод до підземних частин будівлі, поверхню ділянки під забудову розплановують так, щоб створити необхідний похил для відведення поверхневих вод від будівлі. Навколо будівлі уздовж зовнішніх стін роблять вимощення.

Вимощення ‒це неширока смуга з щільних водонепроникних матеріалів (асфальт, асфальтобетон), завширшки не менше 0,5 м. Уздовж зовнішніх стін будівлі укладають ви­мощення з похилом від будівлі 2‒3%. Вимощення роблять із шару асфальту 20‒25 мм, укладеного по ущільненій щебеневій підготовці завтовшки 100‒150 мм. Навколо будівлі виконується вимощення із щільного водонепроникного асфальтобетону шириною 1,0 м з ухилом 3% від споруди. Перед влаштуванням вимощення пазухи котловану повинні бути пошарово ретельно утрамбовані.

2.2.2 Стіни

Вертикальні конструктивні елементи будів­лі, які захищають приміщення від дії зовніш­нього середовища і розділяють приміщення одне від одного, називають стінами.

При проектуванні громадських будівель ви­бору стін приділяють велику увагу, так як вар­тість їх досягає 25‒30% від загальної вартості будівлі.

Стіни будівлі повинні бути: міцними, стій­кими, задовольняти вимогам тепло‒і звукоізо­ляції, пожежної безпеки, економічності, індустріальності, естетичності і мати мінімальну масу. Довговічність стін залежить від їх морозо‒, волого‒ і біостійкості.

Зовнішні стіни ‒ найбільш складна конструкція будівлі. Вони піддаються багаточисельним і всіляким силовим і несиловим діям. Стіни сприймають власну масу, постійні і тимчасові навантаження від перекриттів і дахів, дії вітру, нерівномірних деформацій основи, сейсмічних сил та ін. Із зовнішнього боку зовнішні стіни схильні до дії сонячної радіації, атмосферних опадів, змінних температур і вологе зовнішнього повітря, зовнішнього шуму, а з внутрішньою ‒ дії теплового потоку, потоку водяної пари, шуму.

Виконуючи функцію зовнішньої конструкції, яка захищає будівлю, і композиційного елементу фасадів, зовнішня стіна повинна відповідати вимогам міцності, довговічності і вогнестійкості, відповідним класу капітальної будівлі, захищати приміщення від несприятливих зовнішніх дій, забезпечувати необхідний режим температурної вологості приміщень, а також володіти декоративними якостями. Одночасно конструкція зовнішньої стіни повинна задовольняти вимогам індустріальності, економічним вимогам мінімальної матеріаломісткості і вартості, оскільки зовнішні стіни є найбільш дорогою конструкцією (20‒25 % вартості конструкцій будівлі).

Стіни в спортивному комплексі прийнято цегляними: зовнішні товщиною 510мм, внутрішні‒ 380 мм, з прив’язкою 190 мм та 190 мм по двом сторонам (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 – Схема прив’язки по стіні

Мінімально допустиме значення опору теплопередачі огороджувальної конструкції громадських будинків R=2,50 м² х К/Вт Rпр > Rg мін. Приведений опір теплопередачі непрозорої огороджувальної конструкції ‒ 2,55 м² х К/Вт. Така товщина необхідна для забезпечення стійкості по відношенню до вище перелічених навантажень. Оскільки статичні функції стін і їх ізоляційні властивості досягаються при взаємодії з внутрішніми конструкціями, що несуть, розробка конструкцій зовнішніх стін включає вирішення природно-кліматичних і інженерно-геологічних умов будівництва, а також з врахуванням особливостей об'ємно-планувальних рішень.

Зовнішні та внутрішні стіни слід виконувати з глиняної цегли розміром 120 ?65?250 мм пластичного прасування, згідно ДБН Д 2.2‒8‒99. Розчин для кладки слід виконувати з додаванням вапна , глини та компонентів, що підвищують пластичність розчину.

Штучна кладка стін повинна виконуватись на змішаних цементних розчинах не нижче М 25 у літніх умовах, і М 50 ‒ у зимових. Внутрішні стіни потрібно класти на холодних розчинах. Не дозволяється виконання кладки в «пустошовку», шви повинні заповнюватися розчином цілком. Товщина швів кладки повинна бути : для горизонтальних швів – 12 мм, для вертикальних швів – 10 мм.

Кладка стін - ланцюгова у дві цегли. Перший ряд кладки ‒ поперечиковий, другий ряд ‒ ложковий. Ложками цеглу в середину стін не вкладається.

Конструкції фасадної теплоізоляції розміщуються на зовнішній поверхні

стіни та включають такі вироби та компоненти, як шар теплової ізоляції, опоряджувальний шар, засоби їх кріплення на несучій частині.

Монтаж конструкцій фасадної теплоізоляції здійснюють згідно з проектом та відповідно до вимог ДБН В.2.6‒33:2008, ДСТУ Б В.2.6‒35:2008, СНиП ІІІ‒4‒80* після завершення зведення та перевірки якості несучої частини зовнішніх стін на всьому об’єкті, де монтується фасадна теплоізоляція.

Зовнішня поверхня несучої частини стіни повинна відповідати вимогам щодо площинності згідно з технічними умовами на систему теплоізоляції залежно від її конструктивного рішення.

При встановленні теплоізоляційного шару необхідно забезпечити щільне прилягання плит одна до одної, до несучої частини стіни. Назовні стіну утеплено пінопластом «ISOVER» товщиною 50 мм, який сполучають зі стіною за допомогою арматурних сіток із загальною площею повздовжньої арматури не менше 1 см з вічком 20х20 см через 70 см по висоті при сейсмічності 7‒8 балів . Довжина сіток повинна бути 150 см у кожну сторону від перетинання .

З середини стіни штукатуряться цементно‒піщаним розчином товщиною внутрішнього шару 20мм.

Вентиляційний канал розкрити на 30 см нижче рівня стелі цокольного поверху. При влаштуванні каналу в бороздах закрити спеціальними шлако ‒ алебастровими плитами. Внутрішню поверхню каналу промазати замазкою товщиною 15 мм під час ведення кладки. Кладку каналу виконувати з обпаленої глиняної цегли М 100 на розчині М 50.

Віконні прорізи в стінах запроектовані з чвертями з боків і зверху, призначеними для зручності встановлення віконних блоків. Над віконними і дверними прорізами укладені залізобетонні перемички. Вони передають навантаження від вище розміщених конструкцій на стіни або простінки. В віконних прорізах є по три перемички: одна ‒ перетином 250х140 мм і дві ‒ 120х140 мм. В дверних прорізах одна перемичка перетином 250х140 мм.

На другому поверсі споруди розташований конференц-зал, який має консольну конструкцію. Консоль виходить із стін і міцно закріплена на опорах

всередині споруди, для запобігання вириванню із місця закріплення. Вона утворена за допомогою посилених великопрольотних бістальних балок складного січення з прокатних профілів із жорсткими виштампуваними ребрами, які мають підвищену несучу міцність. Балки з’єднуються між собою в єдину цілісну рамну конструкцію. Висота балок складає 800 – 1200мм.

Бістальні балки складаються з двох марок сталі різної міцності. Зазвичай із більш міцної сталі виконуються пояси. При дії розрахункових навантажень в областях стінок що примикають до поясів може виникнути текучість, проте ці пластичні деформації обмежені пружно працюючими поясами та пружно працюючою стійкою поблизу нейтральної осі і тому зазвичай не є небезпечними.

2.2.3 Перегородки

Перегородками називають внутрішні верти­кальні огородження, які відокремлюють одне приміщення від іншого.

Перегородки повинні бути: міцні, стійкі, легкі, мати добрі звукоізоляційні властивості, відповідати санітарно‒гігієнічним вимогам, бу­ти індустріальними і економічними. До них мо­жуть бути пред'явлені і спеціальні вимоги: водостійкості, вогнестійкості та інші, в залеж­ності від особливостей огороджуючих примі­щень.

Перегородки примикають до несучих внутрішніх стін, які відокремлюють приміщення на поверсі, їх встановлюють на перекриття. В проекті запроектовані збірні перегородки між приміщеннями з гіпсобетонних блоків товщиною 120мм. Гіпсобетонні перегородки армуються каркасом із дерев’яних рейок з поперечним перерізом 10х20мм, які складають сітку з 400х400мм з низу та з боків, з верху перегородка обв’язується брусками 40х40мм.

Дверні коробки в перегородках виконують із брусків перерізом 80х40мм.

На поверхню внутрішніх стін і перегородок будівлі наноситься шар штукатурки завтовшки 20 мм.

З’єднуються перегородки зі стінами за допомогою сталевих стрижнів. Шви між перегородками, стіною, стелею проконопачується ганчір’ям, змоченим у

гіпсовому розчині.

Збірні перегородки опираються на панелі перекриття на смужку руберойду по цементному розчині.

Конструкції даних стін і перегородок задовольняють нормативним вимогам міцності, стійкості, вогнестійкості, звукоізоляції.

В санвузлах перегородки виконуються із цегли, ширина перегородки 120мм.

Перегородки потрібно зводити із звичайноїглиняної червоної повнотілої цегли КР‒10/50/1390/15, згідно ДБН Д 2.2‒8‒99, М75 на складному вапняно‒ цементно‒пісковому розчині марки М50 згідно із ДСТУ Б В.2.7‒23‒95. Введення хлористих солей до розчину не допускається.

Щоб уникнути падіння перегородок їх необхідно армувати на всю довжину. По висоті перегородки арматура повинна зв’язуватися з несучими стінами, а при довжині більше трьох метрів – із перекриттям з кроком 1,5 м. Цегляну перегородку армують пачковою сталлю перерізом 1,5х25 мм, яку вкладають в горизонтальні шви, через кожні шість рядів кладки. Кінці арматури загинають і закріплюють цвяхами. Цегляні перегородки по всій довжині армувати 2 ?4 Вр–І через 675 мм по висоті. З поперечними стінами перегородки зв’язувати випусками 2 О 8 А–І через 1,0 м по висоті, а при довжині більше 3-х метрів з перекриттям із кроком 1,5 м (ДБН В.1.1–16.2006).

Перегородки слід не доводити на 30 мм до несучих конструкцій перекриття, щоб уникнути передачі на них навантажень. Зазори в 2–3 см слід ущільнити вапняним розчином зі складом 1:4.

В фойє запроектовано перегородки із склоблоків і склопрофіліту. Вони є вологостійкими, гарними на вигляд, мають велику світлопропускну здатність, що дає змогу освітлю­вати приміщення так званим другим світлом.

Скляні перегородки виготовляються з міцного конструктивного матеріалу – загартованого скла товщиною 10 мм, які влаштовуються в металевий алюмінієвий каркас. Завдяки його використанню скляні перегородки відносяться до безпечного засклення, що дозволяє застосовувати ці конструкції в громадських місцях.

2.2.4 Перекриття

Перекриття ‒ горизонтальна внутрішня захисна конструкція, що розділяє по висоті будівлю на поверхи.

Дані горизонтальні несучі конструкції сприймають навантаження від ваги вертикальних огороджуючих конструкцій, сходів, а також від ваги обладнання приміщень, ваги людей, які знаходяться в будівлі.

Перекриття відіграють роль горизонтальних діафрагм жорсткості, які забезпечують стійкість будинку в цілому, а також забезпечують тепло‒ і звукоізоляцію приміщення. Ці навантаження передаються від перекриття на несучі стіни будинку. Перекриття мають відповідати високим вимогам жорсткості та міцності на згин.

У спортивному комплексі перекриття запроектовано з залізобетонних плит, розміром 5380х950х220, 5380x1190х220 і 5380х1490х220 . Таким чином, застосовані плити трьох типорозмірів, відповідно з маркуванням П54‒10, П54‒12 і П54‒15.

Перевагами застосування пустотних плит при будівництві є те, що вироби виготовляються з бетонної суміші високої якості, мають ідеальну поверхню із точною геометрією. У результаті приміщення будуть мати рівні підлоги й стелі, при цьому значно скоротяться витрати по обробці. Завдяки поліпшеним шумоізоляцій ним характеристикам плит значно знижується рівень шумового впливу. Плити легше традиційних на 5-10% за рахунок застосування високоміцного дроту ? 5 мм замість звичайної арматури. У підсумку знижується загальна вага й матеріалоємність конструкцій. Плити витримують вагу: до 1200 кг/кв.м. Внаслідок того, що плити полегшені, знижуються і витрати по транспортуванню ‒ завантаження транспорту збільшується на 10%. Технологія безопалубного формования плит дозволяє знизити рівень матеріалоємності й працезатрати. 1 кв. м нової плити дешевше традиційної на 5 ‒ 10%.

Плити перекриття укладаються на несучі стіни ‒ на зовнішні стіни укладаються від внутрішнього краю стіни на 100 мм , а на внутрішні ‒ на 190 мм.

Плити закріплюють між собою за допомогою анкерів (закладних деталей).

Зазори між стіною і плитами (100мм, 200мм) закладають розчином на глибину 40 – 60мм. Шви між панелями замолочують цементним розчином марки М100, анкеруванням та замонолічуванням швів утворюють жорстку горизонтальну діафрагму жорсткості, яка разом із несучими стінами забезпечує просторову жорсткість будівлі.

Конструкції перекриття відповідають нормативним вимогам щодо міцності та вогнестійкості (відповідно до призначення будівлі), а також вимогам звукоізоляції, теплоізоляції. Захист від попадання вологи у внутрішні конструкції перекриття у вологих приміщеннях (санітарних вузлах) забезпечується влаштуванням спеціального гідроізоляційного шару.

Стеля зашпакльована, відшліфована і пофарбована білою фарбою.

Для горищних і підвальних перекриттів, що відділяють опалювальні приміщення від не опалювальних, висувають особливі теплозахисні вимоги. Тому горищне перекриття має шар утеплювача завтовшки 7 см з керамзиту.

2.2.5 Покриття і дах

Дах ‒ конструкція, що забезпечує захист будівлі від атмосферних опадів і є обгороджуванням верху будівлі. Дах запроектований чотирьохсхилий вальмовий, з теплим горищем, висота якого становить 1,8 м. Дах складається з двох структурних частин: несучої і огороджуючої. Несучі елементи: мауерлати, крокви, решетування. По решетуванню покладена покрівля – металочерепиця підсиленого профілю. Огороджуюча частина включає в себе покрівлю — верхню водонепроникну оболонку і основу під неї у вигляді обрешетування із дерев'я­них брусків або дощок; у вигляді шару цемент­ного розчину або асфальту по залізобетонних плитах.

Кут нахилу покриття становить 30°, що забезпечує водовідведення атмосферної і поталої води.

Запроектовані наслонні крокви спираються на зовнішні стіни , на яких закріплений підкроквяний брус 120х120(мауерлат). Кроквяні ноги запроектовані у вигляді дерев'яного бруса, що має в перетині розміри 160х50. У верхній частині конструкції

даху крокви з’єднуються один з одним за допомогою двосторонньої дерев’яної накладки де проходить гребеневий брус перерізом 50х150 мм. Оскільки дерев'яні елементи даху працюють у вологому середовищі і вогненебезпечному режимі (на горищі проходить електропроводка), вони мають бути оброблені антисептиками і антипіренами.

Дуже важливе значення має покрівля. Покрівля ‒ це один з найважливіших елементів в будь-якій будівлі. Головне призначення покрівлі ‒ це захист будівлі від атмосферних опадів і інших різних атмосферних дій.

Існує велика кількість чинників, які необхідно враховувати при влаштуванні покрівлі, такі, як гідроізоляція, утеплення, вентиляція, організований збір дощової води з покрівлі із застосуванням водостоків, а також найголовніший чинник – це вибір покриття покрівлі.

Покрівельні матеріали підрозділяються на металеві, м'які, азбестоцементні, керамічні, цементно‒піщані. На сьогоднішній день існує величезний вибір покрівельних матеріалів, і для даного спортивного комплексу був обраний покрівельний матеріал виходячи з конфігурації даху і зовнішніх особливостей будівлі, якою є металочерепиця.

Металочерепиця ‒ це листи із профільованої сталі, які імітують черепицю різ­ного кольору:чорного, червоного, коричневого, зеленого.

Стальні листи захищають від корозії цин­ковим або алюмінієво-цинковим покриттям. Металочерепиця виробляється з холоднокатаної, гаряче ‒ оцинкованої сталі з різною товщиною металу – від 0,4 до 0,5 мм.

Металочерепицю застосовують для дахів з ухилом, не меншим за 14° і кладуть по латах з перерізом 45x70, 50x70 мм та кроком 350; 390; 400; 460 мм.

Випускають листи металочерепиці з шири­ною хвилі 195-200 мм і висотою 31-67 мм; листи завширшки 1030-1150 мм і завдовжки від 540 до 6060 мм. Листи металочерепиці укладають в ряд за рядом від карнизу до гребеня, починаючи з правого краю даху. При наявності листів різної довжини, починають завжди із найдовшого листа.

Крайню нижню лату використовують як направляючу для правильного

розташування листів першого ряду.

Треба, щоб перший лист в карнизі був роз­ташований під кутом 90° до карнизу.

Покрівлі із металочерепиці довговічні, кра­сиві, міцні, легкі (їм² важить всього 5 кг, тоді як черепичні дахи мають вагу в 10 разів біль­шу). Покриття із гальванізованої сталі витримує будь-які кліматичні умови.

Металочерепиця володіє рядом переваг перед іншими покрівельними матеріалами: невелика вага 4,2‒4,5 кг/м2, довговічність матеріалу, великий вибір кольорів і покриттів, легкість укладання листів і кріплення саморізами з прокладкою з ЕПДМ гуми. Металочерепиця ідеально підходить для використання кліматичних умовах міста Чернівці.

Водостік ‒ служить для відведення дощової води з покрівлі. Водостічні системи виготовляються, як круглого, так і прямокутного перерізу. При організованому водовідведенні вода відводиться через жолоби й ринви. Зовнішній організований водовідвід складається із жолоба, лотка, водоприймальної воронки і ринви. Ринву навішують на відстані не менше 130 мм від стіни і на 200 мм вище вимощення.

Системи водостоків можуть бути пластикові та металеві. Металеві водостоки виготовляються з холоднокатаної, гарячеоцинкованої сталі товщиною 0,5 мм із двостороннім полімерним покриттям, в основному це пластізол, що забезпечує високу кольоростійкість, а так само високі антикорозійні властивості ‒ саме цей водостік і був обраний для даного комплексу. Ринву виготовляють із оцин­кованої сталі діаметром 130 мм і збирають із окремих з'єднувальних ланок, що виготовляються і вставляються одна в одну.

Кількість їх визначають із розрахунку 2 см² перерізу труби на їм²покрівлі.

Ринви установлюють на відстані 18-20 м одна від одної. Кріплять їх до стіни за допо­могою костилів.

Пластикові водостоки мають так само ряд переваг ‒ пластик використовуваний для їхнього виробництва не вигорає, не зазнає корозії, не темніє згодом і не деформується.

На даху споруди розташована конструкція великого світлового ліхтаря, який в першу чергу несе практичну функцію, забезпечуючи освітленням хол в центральній частині споруди на всі 3 поверхи. Він являє собою підвищення колон третього поверху на різну висоту, якими перехресно вкладені металеві ферми. Фасадні частини ліхтаря повністю засклені вітражами, які кріпляться до зовнішнього боку колон. Фермові сітки утеплені й обшиті композитними панелями в місцях перепаду висоти утворюють проріз, який також засклений вітражем з алюмінієвих фасадних систем. Габаритні розміри конструкції ліхтаря становлять 24,4м. х 26,4м.

Для забезпечення безпеки робіт під час очищення під снігу та ремонту покрівлі на дахах житлових будівель в два і більше по­верхів, а в громадських понад 10м влаштовують огорожу висотою не менше, як 0,6м. Огородження влаштовують у вигляді решітки. Решітку роблять із круглої сталі і прикріплюють до стальних стояків з підкосами, або до цегляних стовпчиків. Стальні стояки і підкоси встановлюють поверх покрівлі і при­бивають до лат даху. Під лапки стояків і під­косів для гідроізоляції ставлять прокладки із гуми.

2.2.6 Вікна і двері

Вікна — світлопрозорі огородження, при­значені для освітлення, провітрювання і зорового зв'язку з зовнішнім середовищем.

Усі світлопрозорі огородження повинні: на­дійно ізолювати приміщення від зовнішнього шуму; задовольняти вимоги теплозахисту; бу­ти міцними, довговічними, зручними в експлуа­тації, індустріальними і економічними.Розміри і форму вікон приймають в залежності від не­обхідного рівня освітленості приміщень і архітектурного вирішення будівлі, так як конструкції засклення впливають на зовнішню композицію будівлі і його інтер'єру.

Відношення площі вікон всіх приміщень до площі підлоги цих приміщень повинно бути не меншим 1:8 і не більшим 1:5. Перевищення нормативної площі засклення вліт­ку призводить до перегріву приміщень, а взим­ку ‒ до їх переохолодження; тому появляються додаткові витрати на опалення, щоб

забезпечити внутрішню температуру тепла в межах 18-20°С. Встановлено, що біля 40-60% всіх тепло­витрат будівлі складають тепловитрати через вікна і двері. Для зменшення тепловитрат і покращання звукоізоляційних властивостей застосовують різні замазки, пружні прокладки, штапики.

Висоту вікна вибирають на 1100‒1300 мм меншою від висоти поверху.

Заповнення віконного прорізу складається із віконної коробки, засклених рам, підвіконної дошки і зовнішнього зливу. Коробка з рамами створює віконний блок. Схема заповнення віконного прорізу наведена в додатку К. Віконне заповнення складається з віконного блоку, підвіконної дошки та зовнішнього водовідводу, що виконується з оцинкованої покрівельної сталі. Коробки вікон кріпляться до стін за допомогою цвяхів, що забиваються у дерев’яні антисептовані пробки закладені при муруванні відкосів стін по дві з кожного блоку. Зазор між віконним блоком і стіною заповнюють монтажною піною. Відкоси штукатурять. Віконні блоки покривають фарбою або лаком.

Світлопрозорі огородження віконних прорізів у зовнішніх стінах заповнюються металопластиковими блоками з потрійним пакетом.Такий пакет складається з двох шибок с прошарком сухого повітря й обрамлений рамкою с гуми або пластмаси.

Сучасні пластикові і металопластикові вікна, що на відміну від дерев’яних не загнивають і не розсихаються, не потребують регулярного фарбування й естетичні. Зварені конструкції виготовляють з багатокамерних профілів на основі ПХВ. Вікна можуть застосовуватися в мокрому середовищі, тривалий час зберігають фізико-механічні властивості, витримуючи температуру в межах ±45°С. Колір рам однаковий по товщині профілю. Віконну стулку складають з двох стекол 4-х мм товщини, розташованих на відстані 13–14 мм одне від іншого, що утворює склопакет, герметично ізольований прокладкою, яка усмоктує вологу. Вікна не «запотівають» і не замерзають, знижують тепловтрати на 30%. Надійна герметизація забезпечує високі звукоізолюючі і пилонепроникні якості. При цьому ПХВ не горить і не виділяє токсичних газів.

Металопластикові вікна виготовляють з аналогічного алюмінієвого профілю (порожнього багатокамерного), «одягненого» у термопластик – ПХВ.

(порожнього багатокамерного), «одягненого» у термопластик – ПХВ.

Такі вікна вигідні при ширині віконних прорізів більш 1,5 м. Тому їх застосовують в громадському будівництві, для пристрою фасадних вікон, вітрин і вітражів. Металопластикові вікна мають велику колірну гаму. Технологія виготовлення вікон забезпечує можливість дотримання стандартних типорозмірів склопакетів і рам, а також довільну їхню зміну, включаючи утворення вікон різної геометричної форми.

При влаштуванні вікон роботи ведуться в певній послідовності. У рамах вікон потрібно просвердлити отвори для анкерів. На бокові поверхні і зверху рами (з краю зовнішньої сторони) наклеюється гідроізоляційна стрічка. Якщо необхідно гідроізоляційну стрічку можна розігріти, до повного розширення, будівельним феном.

За допомогою клинів розпорів рама встановлюється у віконний отвір. Зверніть увагу на положення рами. На рівній стіні (без четвертини) віконна рама повинна встановлюватися на відстані не менше 12 см від зовнішнього краю стіни; Необхідно перевірити правильність зазору між рамою і стіною (20-40мм), а між четвертиною і рамою (5-20мм).

Потрібно виставити по рівню горизонтальні частини рами.

Вертикальні частини віконної рами виставляються по рівню в двох площинах.

За допомогою опорних колодок і кріплення потрібно закріпити раму у віконному отворі, так, щоб бокові сторони рами заглиблювалися, за четвертинами стіни, на однакову відстань. Для кріплення використовуються анкерні пластини і анкера. Відповідно до ГОСТу 30674-99, глибина монтування анкера в стіну не менше 40мм. При кріпленні віконної рами необхідно контролювати правильність і точність установки рами по вертикалі і горизонталі, надійність закріплення у віконному отворі, рівність діагоналей рами і не допускати прогинання профілів у всій площині.

Далі потрібно видалити всі настановні клини і прокладки. Опорні колодки втоплюються в стіну на 10-15 мм.

Встановлюється металевий відлив. Відлив краще прикручувати до рами саморізами з кроком 200-300 мм і, по можливості, до стіни дюбель-цвяхами.

Встановлюється пластикове підвіконня. При його установці необхідно враховувати, що відстань між джерелом тепла і підвіконням має бути не менше 120 - 150 мм.

У глухі секції вставляються склопакети і навішуються стулки. Якщо подальшій роботі заважатимуть склопакети в глухих секціях, тоді їх можна встановити, не повністю замикаючи штапик або зробити це пізніше; Зазор, що залишився, між віконним отвір і рамою заповнюється монтажною піною на 2/3 його глибини. Піна, після розширення, заповнює зазор на всю ширину рами (у наслідку розширення піни зміна форми віконної рами не допустима). Якщо розміри зазору більше 35-40 мм, можна вдатися до використання додаткових вкладок з пінопласту або сухого дерева, але це за умови що гідро- і теплоізоляція шва не порушиться.

Структурне засклення (фасадні системи) - створюють рівномірні засклені поверхні. Вони є різновидом профільних самонесучих фасадів. Блиск фасаду, відображення навколишніх предметів, гармонійне поєднання кольорів і його легкість надзвичайно естетичні.

Несучий каркас такого засклення складається з вертикальних стійок і горизонтальних ригелів коробчатого перетину. Елементи каркаса виготовляються з алюмінієвих профілів з термовкладиш для забезпечення нормативних теплотехнічних характеристик. Кріплення каркаса виробляється переважно до міжповерховим перекриттях. Профілі можна побачити тільки з боку приміщення (ширина стійок 50-60 мм), а зовні видно лише скляні плити з непомітними швами. Скляні елементи заздалегідь виготовляються на заводі. Склопакети приклеюються до алюмінієвих рам за допомогою спеціального двокомпонентного силікону. Також застосовують склопакети із спеціальним алюмінієвим профілем, що охоплює скло по периметру. Шов між склопакетами-від 12 до 18 мм. В глухих частинах скління використовуються хрестові фіксатори шириною 36 мм.

Двері ‒ це рухоме огородження в прорізі стіни або перегородки. Їх розташування, кількість і розміри визначають з урахуванням кількості людей, що перебувають в приміщен­нях, виду будівлі та інших факторів.

Двері складають з коробок (чи обов’язок), закріплених у дверних прорізах, і полотнин, що відкривають, їх навішують на дверні коробки. В обв’язці обрані чверті для навішення дверних полотнин (пілок). Ширина чверті є відповідною товщині дверної полотнини, глибина – 12 мм. Для пристрою фрамуги над дверима в обв'язку вводять горизонтальний імпост. Нижній брус обв'язки з чвертю у зовнішніх дверях утворює поріг.

У зовнішніх стінах дверні прорізи роблять із чвертями; у внутрішніх – без чвертей.

Шви між коробкою і перегородкою закривають профільованими дошками – лиштвами. У традиційних рішеннях перехід від лиштв до підлоги оформляють тумбочками (окремою стовщеною частиною лиштви).

Запроектовано металопластикові двері глухі та оскленні. Оскелення як прозоре, так і матове. Мають різні положення відкривання. Вхідні двері – металопластикові, вогнестійкі, протиударні. Двері вхідні в будівлю полуторні, у приміщення – однопілкові.

Установка дверей. Перед початком установки необхідно оглянути двері на наявність браку|шлюбу|.

Оглянути короб, полотно, лиштву|, упевнитись у відсутності тріщин і подряпин. Це робиться|чинить| для того, щоб Ви були повністю|цілком| упевнені в тому, що передали|передавали| установникам в руки абсолютно|цілком| якісне полотно. Для успішної установки проводиться|виробляє| перевірка рівня підлоги|статі|. Прикладається будівельний рівень так, щоб захопити дві сторони отвору.

Рівень повинен знаходитися|перебувати| в чітко|суворий| горизонтальному положенні|становищі|. По рівню ставиться дві крапки|точки| на кожній стороні отвору. Заміряється відстань від підлоги|статі| до відміченої крапки|точки|, для кожної сторони отвору. Цим визначається, наскільки стійки|стойки| короба повинні відрізнятися по висоті один від одного. Далі вони підрізуються по висоті відповідно до отриманого результату.

Розбіжність|розходження| в рівні не повинна перевищувати 3 мм. Збір|зборка| коробу проводиться|виробляє| на одній горизонтальній поверхні. Дві горизонтальні стійки і верхівка короба, зарізані під 45 градусів, поєднуються у вигляді букви|літери| «П» так, щоб вийшов кут|ріг| 90 градусів. Далі потрібно зібрати|повизбирувати| короб. У місцях|місце-милях| стику|стикування| короба дрилем свердляться отвори під саморізи| (отвори мають бути на 1 мм менше діаметру самого саморізу|). Зібраний короб ставиться в підготовлений отвір. Розклинюється дерев'яними клинами. При цьому петлева|петльова| стійка|стойка| встановлюється строго|суворий| вертикально, за допомогою схилу. Замкова стійка|стойка| виставляється по притвору полотна.

Для отримання|здобуття| необхідного (робочого|робітника|) зазору в притворі дверей, між коробом і полотном, використовується вставка (можна використовувати картон завтовшки 3 мм, шириною 2 см, завдовжки 200 см). Перед навішуванням полотна петлі рівно вкручуються|вкручують| в полотно і короб. При необхідності положення|становище| стійок|стойок| короба регулюється за допомогою тимчасових встановлених|установлених| дерев'яних клинів.

Застосування дверей з товстого загартованого скла (10–15мм) без обв’язки дуже ефективне, але обов’язково повинне відповідати вимогам безпеки евакуації. Забороняється влаштовувати дзеркальні двері. Скляні двері встановлюють на підп’ятниках, які кріплять до скла болтами, що проходять у спеці альні отвори.

Скляні двері без обов’язок встановлено із загартованого скла товщиною 10…15 мм з полотнами, що гойдаються. У склі для кріплення є отвори. Для запобігання руйнуванню скла металевими деталями передбачають гумові прокладки. Скляні двері з обв’язкою з алюмінієвих складів застосовано для зовнішніх і внутрішніх стандартних конструкцій у спортивному комплексі.

Вітражі виконані по технології навісних опорно-ригельних фасадних систем з алюмінію. Основними конструктивними елементами в цій системі є вертикальні стійки, до яких механічним шляхом кріпляться горизонтальні ригелі та кронштейни, які кріпляться до плит перекриття. Вся фасадна конструкція навішується зовні і кріпиться за допомогою кронштейнів до плит перекриття, горизонтальні ригелі являються елементами, які тільки передають вагу склопакетів на стійки. Структура такої несучої конструкції

розташовується з внутрішнього теплого боку навісної стіни. Склопакети встановлюються зовні на алюмінієві опорні пластини, які заздалегідь закріплюються до ригеля.

Заповненням виступає скло з низькоемісійним покриттям, що забезпечує підвищену теплоізоляцію. Покриття буває тверде або м'яке. Скло з жорстким покриттям (hard coat glass) - скло з покриттям, стійким до кліматичних впливів, що наноситься піролітичним методом. Скло з м'яким покриттям (soft coated glass) - скло з покриттям, не стійким до кліматичних впливів, що наноситься методом напилення в вакуумі.

Специфікація елементів заповнення прорізів наведена в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Специфікація елементів заповнення прорізів

Позиція	Марка	Позначення	Найменування	Кількість	Розміри, мм
			Вікна
1	В-1	ДСТУ Б В.2.6 -15-99	В.Об 15-12Н.ССП.І.1.ПО.П	70	1460х1170
2	В-2	ДСТУ Б В.2.6 -15-99	В.Об 15-18РС.ССП.І.2.П.А	38	1460х1770
3	В-3	ДСТУ Б В.2.6 -23-2009	ВД ОСП 13-12 КЛ	9	1320х1170
4	В-4	ДСТУ Б В.2.6 -23-2009	ВДП ССП 9-12Фр.ПВ	9	860х1170
			Вітражі
5	Віт -1	ДСТУ Б В.2.6 -45-2008	ВА О 98?44 КХ	1	9800х4400
6	Віт -2	ДСТУ Б В.2.6 -45-2008	ВА О 60?42КХ	5	6000х4200
			Блоки дверні
7	Д-1	ДСТУ Б В.2.6 -15-99	Д.ВнОб 21-9Кр.К.Б.1.П.Пр.Л	14	2071х870
8	Д-2	ДСТУ Б В.2.6 -15-99	Д.НрОб 24-10 Щ.К.М.2.Р.Пр	8	2371х970
9	Д-3	ГОСТ 6629-88	ДУ 24-10	12	2371х970
10	Д-4	ГОСТ 14624-84	ДВГ 21-15	2	2071х1472
11	Д-5	ДСТУ Б В.2.6 -23-2009	ДЗС Дв 24-15 РоКП	9	2370х1472
12		ТУ 36-1965-16	Ворота 3,6 x 3,6	2	3600х3600

2.2.7 Підлоги

Підлога – це багатошарова конструкція, яка складається із: покриття (чистої підлоги), яке безпосередньо зазнає експлуатаційних впливів; прошарку, що

зв'язує покриття з елементом, який лежить нижче, або перекриттям; підстилаючого шару (підготовки), який забезпечує непорушність чистої підлоги і розподіляє навантаження на міжповерхове перекриття або грунт; основи – якою може бути міжповерхове перекриття або природний грунт .

Залежно від призначення будівлі та харак­теру функціонального процесу, що відбувається в приміщеннях, підлога має задовольняти такі вимоги: бути міцною, тобто мати добрий опір проти зовнішніх впливів; мати мале теплозасвоєння, тобто не бути теплопровідною; бути не слизькою й безшумною; характеризуватись» малим пилоутворенням і легко піддаватись очищенню; бути індустріальною й економічною. В мокрих приміщеннях підлога повинна бути водостійкою і водонепроникною, а в пожежонебезпечних приміщеннях – негорючою.

Підлоги запроектовані різного типу в залежності від призначення приміщення – дошки, штучний паркет, керамічні плитки, керамічні плитки для мозаїчних підлог, лінолеум із тепло звукоізоляційним шаром, дозволений до використання Міністерством охорони здоров’я. Підлога в роздягальнях повинна мати утеплену основу; у фізкультурному та музичному залах допускається паркетна; у залі басейну , душових – керамічна або з мозаїчного бетону . Для підлоги в туалетних і ванно – душових слід використовувати керамічні плитки розміром 300х300 мм. В технічних приміщеннях – цементна, а решта з лінолеуму.

У медичних приміщеннях підлога повинна виконуватись із матеріалів дозволених для використання Міністерством охорони здоров’я України , і забезпечувати можливість прибирання вологим способом. В адміністративних , методико– виховничих приміщеннях і майстернях повинна бути вологостійка і забезпечувати можливість прибиранням вологим способом. Коефіцієнт відбиття світла має бути в межах 50-70 %.

Для вирівнювання поверхні використовують спеціальні самовирівнюючі основи на цементному в’яжучому , що поставляються у вигляді сухих сумішей.

Після підготовки основи приступають до розмітки статі. Для цього за допомогою натягнутого шнура по центру приміщення (як правило – паралельно його довгій

стороні) відбивають осьову лінію. Укладання облицювання проводиться таким чином, щоб вісь приміщення припадала на стик двох плиток або на середину цілої плитки. У проходах між приміщеннями плитки укладаються по лінії, що переходить з одного приміщення в інше.

Сухі суміші для затирання (інші терміни: фугування, розшивання) швів між керамічними плитками проводяться, як правило, на основі білого цементу, природних наповнювачів, модифікуючих хімічних добавок і пігменту. Полімерні добавки знижують ймовірність утворення усадочних тріщин, додають матеріалу міцність і вологостійкість.

Клейовий розчин, приготований у відповідності з рекомендаціями фірми, наноситься на заґрунтовану суху основу за допомогою зубчастого шпателя. Розмір зуба залежить від розміру плитки: чим більше плитка, тим більше розмір зуба (наприклад, для укладання плитки 300х300 мм зазвичай використовують шпатель з розміром зубів 8 – 10 мм). При укладанні плитки великого розміру рекомендується наносити розчин і на її тильну сторону.

Змішування з водою склад придатний до роботи протягом 2– 4 год, тому рекомендується розводити таку кількість клею, яку можна виробити за вказаний проміжок часу.

Не слід наносити клей на занадто велику площу, оскільки при тривалому очікуванні (більше 10– 15 хв) поверхню розчину покривається тонкою плівкою, що перешкоджає схоплюванню з плиткою.

Для оцінки оплюваність плитки з розчином треба відокремити її від основи (відразу після укладання) і перевірити тильну сторону.

При гарній оплюваність майже вся вона повинна бути покрита розчином. Як правило, покладена плитка може бути підправлена ​​протягом 10 – 20 хв. Цей час залежить від рецептури конкретного складу і від здатності основи вбирати вологу.

Відповідно до норм проектування підлог СНиП 2.03.13-88 [5, 8] в міжповерхових перекриттях житлових і громадських будинків з нормованими величинами індексів приведеного рівня ударного шуму влаштування підлоги без застосування пружного звукоізоляційного шару в конструкції перекриття не допускається.

Улаштування підлоги повинне виконуватися після завершення всіх будівельно-монтажних електротехнічних і санітарно-технічних робіт.

До початку виконання робіт по улаштуванню підлоги всі монтажні отвори, стики багатопустотних плит, місця примикання до стін і перегородок ретельно заповнюють цементно-піщаним розчином марки не нижче М25.

За потреби (особливо це стосується перекриттів із збірних багатопустотних плит) перед укладанням звукоізоляційного шару плиту перекриття вирівнюють стяжкою чи спеціальним розчином на товщину, що забезпечує рівність поверхні в приміщенні з точністю, що не перевищує 2 мм.

При улаштуванні дерев’яних підлог на лагах використовують стрічкові

звукоізоляційні прокладки товщиною 20-30 мм із скловолокнистих плит, які укладають під лаги. При цьому стрічка повинна бути ширшою в порівнянні із шириною лаги більшою не менше ніж на 100 мм.

Лаги і дерев’яна підлога повинні бути відокремлені по периметру приміщення від стін зазором шириною 15-20 мм і не мати з ними жорстких зв’язків. Зазор заповнюється пружним матеріалом.

При улаштуванні підлоги на лагах плінтуси треба кріпити або тільки до стін з зазором від підлоги, або тільки до підлоги з зазором від стін. У приміщеннях, де поверхнею пола служить керамічна плитка, використовується плінтус із фасонної керамічної плитки.

Необхідність влаштування пароізоляції в конструкції перекриття визначається розрахунком для кожного конкретного випадку в залежності від тепловологісного режиму приміщень, що розділяє перекриття. Розрахунок проводиться згідно з положеннями ДБН В.2.6-31:2006.

Конструкції підлог прийняті згідно СНиП П-В. 8-71 [36] табл.16.2.1.

Бетонні підлоги виконують із цементно-піщаного розчину (складу 1:3), який укладають завтовшки 20-25мм по бетонній під­готовці.

Складні багатошарові ламіновані підлоги мають товщину від 8 до 14мм, основа яких зроблена з дерев’яно-волокнистої плити. Вони складаються з основних чотирьох шарів: верхнього захисного, декоративного, основного і нижнього стабілізуючого.

Таблиця 2.3 - Експлікація підлог

Номер приміщення	Тип підлоги	Схема підлоги	Види шарів підлоги	Площа, м2
1,7,2	1		Бетон мозаїчного складу М 200. Стяжка з дрібно­зернистого бетону-20мм. Підстиляючий шар – 80мм. Грунт ущільнений гравієм -20мм.	110,34
4,7,6,5	2		Керамічна плитка – 10мм. Цементний розчин -15мм. Підстиляючий шар із бетону класу В 75-120мм. Ущільнений гравієм ґрунт.	369.29
16,26,1,9, 13,21,29, 10,15,25, 2,12,20, 28, 12,28	3		Паркет. Дощатий настил. Утеплювач - 70мм. 3алізо-бетонна плита. Штукатурка.	843,87
17,23,5,8, 17,26,7, 1,2, 22,24,26	4		Керамічна плитка – 10мм. Цементний розчин -15мм. Тепло-звукоізоляція. Гідроізоляція. Плита перекриття із затиркою стелі.	632,68

2.2.8 Вертикальні комунікації

Конструктивні улаштування для сполучення між поверхами, а також для евакуації людей із будівлі називають сходами.

Вони являються основним шляхом сполучення між поверхами в будівлях.

Сходи повинні задовольняти вимоги міцності, довговічності, пропускної здатності, зручності і безпеки під час руху людей, пожежної безпеки, гарантувати малу стомленість людей при піді­йманні по них.

Приміщення, в яких розміщуються сходи, називають сходовими клітками. Вони повинні мати природне освітлення через вікна у зовнішніх стінах. Сходи складаються з маршів і площадок.

Марш являє собою конструкцію, що складається із східців, підтримуючих їх косоурів (розташованих під східцями) або тетив (що при­микають до східців збоку) і огородження з поруч­нем 0,9м заввишки. У сходинці вертикальну грань називають присхідцем, а горизонтальну — проступом. Усі східці сходового маршу повинні мати однакову форму, крім верхнього і нижнього,що примикають до сходової площадки і назива­ються фризовими.

Ширина площадок має бути не меншою від ширини маршу (за умови забезпечення однакової пропускної здатності), причому ширина сходових площадок основних сходів становить не менше 1200 мм.

В спортивному комплексі запроектовано три внутрішні сходові клітки та чотири - зовнішні.

Внутрішні сходи монолітні залізобетонні, в плані – прямокутні. Опираються сходи на стіни сходової клітки.

Всередині споруди влаштовано дві сходові клітки, які є основними за призначенням, – для постійного користування відвідувачами та евакуаційні. Сходи двохмаршеві, ширина маршу 1400мм, розмір міжповерхової площадки 1400?1400мм. Висота поверху становить 4200мм, тому один марш розрахований на чотирнадцять підйомів. Стіни сходових кліток засклені, знаходяться за фасадними вітражами, що забезпечує їх природне освітлення.

Від загрузочного входу влаштовано одномаршеві сходи, що ведуть у коридор. Вони розраховані на десять підйомів. Висота сходинки 150мм, ширина 300мм.

Покриття сходових маршів передбачено у вигляді мозаїчного бетону.

Поручні висотою 1200 мм і виготовлені у відповідності до ДБН В.2.2-3-97 із врахування умов безпечності.

Поручні металеві із щільною решіткою, шириною 1.2 м, ширина сходинки – 300мм, ширина проступка – 150мм.

Бетонування одного сходового маршу повинне робитись за один прийом, при цьому бетонування починають з нижніх сходинок.

Для того, щоб бетон не був занадто рухливим і не витікав з нижніх сходинок, він повинен містити в складі щебінь великістю 10–20 мм.

Марка бетону для виготовлення монолітних сходів має бути не менше В15.

Дуже велике значення для міцності має спосіб ущільнення бетону, оскільки недоущільнення важкого бетону на 1% призводить до зниження міцності в середньому на 5–7%.

Тому краще всього виробляти ущільнення бетону за допомогою будівельного електричного вібратора. При ущільненні бетону вібратором не треба торкатися арматури, це призводить до того, що навколо арматури збирається цементне «молочко», яке має знижене зчеплення з арматурою.

Оптимальний склад бетону для сходів в об’ємних частинах (літри): 1 цемент ПЦ- 400, 2 пісок, 4 щебінь, 0,6 вод і 10 мл пластифікатора С– 3.

Бетон повинен готуватися механічно в бетономішалці, оскільки навіть при ретельному замісі бетону вручну через погане змішування компонентів міцність бетону знижується приблизно на 20%.

Компоненти краще всього додавати в такій послідовності: – спочатку щебінь, він почистить залишки бетону із стінок; – потім сухий пісок та цемент; – далі дайте 1 хвилину перемішатися суміші на суху; – поступово наливайте воду, через 2 хвилини бетон буде готовий.

Після заливки бетону для запобігання швидкому висиханню відкриту поверхню бетону слід накрити поліетиленовою плівкою.

Знімати опалубку і прибирати підпори після бетонування сходів треба не раніше 3-4 тижня при кімнатній температурі тверднення, тобто після того, як бетон набере не менше 80% міцності.

В споруді також передбачене влаштування пандусів для зручного пересування маломобільних груп населення. Пандуси прямолінійні, утворюються нахилинеми площадками, конструктивно пов’язаними із міжповерховим перекриттям. У всіх місцях ухил пандусів відповідає нормам і складає 7˚, також на всіх пандусах, як і на сходах є огородження, його висота складає 900мм.

Крім пандусів та сходових кліток в центрі для зручності також встановлений ліфт, для зручного пересування людей та обладнання в разі транспортування. Ліфт пасажирський з кабіною непрохідного типу з вижимним механізмом, з нижнім розташуванням машинного відділення. Шахта ліфта виконана із монолітного

виконана із монолітного залізобетону товщиною 200мм. Розмір ліфтової шахти становить 3200 мм. х 2850 мм., розмір кабіни ліфта становить 3000 мм. х 2000 мм.

Вхідні вузли в будівлю мають тамбури для збереження тепла в зимовий період. Перед вхідним вузлом є вхідна площадка (ґанок), позначка поверхні якої вище планувальної позначки землі на 15 см.