15. Значення української мови як навчального предмета.. Пріоритети мовної освіти в загальноосвітній школі.

Мовлення людани – знаряддя найактивнішого розкриття її як особистості. Чим вищий рівень мовленнєвої культури людини, тям вищий її творчий по тенціал. Низький рівень мовленнєвої культури, навпаки, – ознака обмеже ності, вияв невміюш висловлювати свої думки і сприймати чужі; від такої людини не можна очікувати оригінальності мислення й діяльності. Культура мовлення – це ще й “уміння сказати в переконливій формі потрібне слово у потрібний час” [Нелюба: 1997, с.8]. Адже мова – це “”засіб не виражати гото ву думку, астворювати її… вона не відображення світогляду, який уже склався, а діяльність, що його складає’ [Потебня: 1913, с. 141].

Отже, мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності люди ни сьогодні має велике значення для всіх, а мовні знання ~ це один з основних компонентів професійної підготовки, особливо тих фахівців, яким часто доведеться виступати прилюдно. Хто погано володіє мовою, не може не відчувати невдоволення слухачів, не помічати, що контакт із ними у нього слаб кий. Кожен із нас має знати, що будь-яка мовленнєва помилка знижує гост роту та дієвість викладу, а за певних умов може призвести й до небажаних перекручень. Оскільки мова не лише обслуговує галузь духовної культури, а й пов’язана з виробництвом, його процесами й соціальними відносинами, во на є також елементом соціальної галузі; у зв’язку з розширенням сфер функ­ціонування української мови вона стає не лише засобом спілкування, а й засобом формування нових виробничих відносин.

Навчальний предмет “Українська мова” відіграє провідну роль у навчанні та вихованні учня з тяжкими порушеннями мовлення, в усвідомленні ним себе як особистості, патріота і громадянина України, а також у формуванні мовленнєвих умінь і навичок, розвитку творчих здібностей.

Метою цього навчального предмету є забезпечення вільного володіння українською мовою як засобом спілкування та пізнання, а також успішна самореалізації особистості.

Навчальними завданнями початкового курсу з української мови є:

– формування в учнів зв’язного, розгорнутого, усного мовлення, що відповідає нормам сучасної української літературної мови;

– опанування учнями знань про мову як найважливіший засіб комунікації та пізнання;

– оволодіння учнями навичок правильного виразного, усвідомленого читання та письма за фонетичним та частково за морфологічним, традиційним та іншими принципами орфографії;

– залучення учнів до скарбниць духовності і культури, літературних надбань українського народу і народів світу;

– виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості.

Корекційно-розвивальними завданнями предмету “Українська мова” є:

– корекція слухового сприймання та формування на цій основі адекватного розрізнення та розпізнавання звуків української мови;

– корекція фонематичних уявлень та звуковимови як передумов оволодіння орфоепічних норм української мови;

– корекція темпоритмічної та ритміко-інтонаційної сторін мовлення;

– корекція лексичної сторони мовлення на основі розширення словникового запасу, уточнення та диференціації лексичних значень слів, формування різних рівнів лексичних узагальнень, що виражає слово, та лексичної системності;

– корекція граматичної будови мовлення, на основі формування та уточнення синтаксичних значень слів та значень граматичних категорій, поступового розширення та ускладнення синтаксичної структури речень, що сприймаються та використовуються дітьми, розвиток навичок морфологічного словотвору та словозміни, формування операцій граматичної трансформації;

– корекція зв’язного (діалогічного, монологічного) мовлення на основі формування умінь структурувати смислову ситуацію, виділяти в ній основі компоненти і виражати їх у мовній формі, уміння планувати зв’язну розповідь, переказувати почутий чи прочитаний текст, складати розповіді з опорою на наочність, за уявленнями та уявою;

– формування навичок усвідомленого мовного аналізу, як основи для оволодіння і розвитку навичок читання та письма;

– попередження та корекція дислексій і дисграфій;

У процесі засвоєння української мови в учнів формується лінгвістичне ставлення до мовлення. Ця робота проводиться одночасно з різних сторін: вивчення звукобуквеного складу мови, лексичного та граматичного значення слів, сполучення слів у реченні, речень у тексті. Це допомагає учням сприймати і розуміти мовлення як єдине ціле, окремі частини якого відповідним чином пов'язані між собою. Таким чином, учні засвоюють мову як сукупність її проявів.