Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ДЕК.doc
Скачиваний:
497
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
503.81 Кб
Скачать

29..Клафікація методів навчання української мови: інформаційно-рецептивний метод (пояснювально-ілюстративний); спонукально-репродуктивний метод, метод проблемного викладу; стимулюючо-пошуковий метод.

Пояснювально-ілюстративний метод навчання української мови,на відміну від догматичного, передбачає усвідомлене засвоєння знань. Він полягає у тому, що вчитель повідомляє нову інформацію різними способами, з обов'язковим поясненням та прикладами та ін.: усно, за книгою, за картиною чи таблицею, шляхом показу виду дія­льності. Учні сприймають, прочитують, слухають вчителя, опрацьо­вують таблиці та приклади — прагнуть розуміння матеріалу. У пояс­нювально-ілюстративному методі переважає вербальна робота, паси­вне засвоєння знань. Однак він дає достатню основу для виконання практичних дій. Пояснювально-ілюстративний метод вбирає в себе такі загальноприйняті методи, як розповідь учителя, бесіда, мовний аналіз, вправи, практична і лабораторна робота, робота з книгою та ін.

У наші дні на зміну пояснювально-ілюстративному методу приходять пошукові, дослідницькі, які забезпечують високий рівень пізнавальної активності учнів.

Аудіовізуальний метод— один із методів навчання мови, що передбачає одночасне використання звукових та зорових технічних засобів навчання: кінофільмів, телепередач, озвучених діафільмів, відеозаписів, а також інших форм поєднання слухового та зорового сприйняття. У рамках аудіовізуального методу для побудови висло­влювань учнів на різні теми створюються мовленнєві ситуації.

Імітаційний метод навчання мови- метод, у якому перевага надається не завданням комунікації, висловлення своєї думки, не теорії мови, а наслідуванню запропонованих зразків. Для імітаційно­го методу характерні такі прийоми, як запам'ятовування лексики, речень, їх побудова за зразками, перекази текстів і т.п. Імітаційний метод спирається на природне наслідування дитиною мовлення до­рослих, що спостерігається переважно на ранніх етапах розвитку мовлення дітей.

Комунікативні методи навчання мови- методи, комплекси методичних прийомів, які спираються на мовлення, на живе спілку­вання, на мовну комунікацію. Комунікативні методи протистоять методам риторичним, догматичним і можуть поєднуватись із мето­дами граматичними та«імітаційними» (навчання на основі зразків*. Комунікативні методи ставлять на перший план розвиток мовлення учнів, а теоретичні відомості виводяться на основі аналізу мовних явищ у тексті.

Дослідницький методу навчанні української мови- сукуп­ність прийомів, які забезпечують залучення учнів до спостережень, до накопичення фактів, на основі чого вони встановлюють зв'язки між явищами, роблять узагальнення, висновки, пізнають закономір­ності. Дослідницький метод поєднуються з іншими методами (пові­домленням чи поясненням вчителя, роботою за підручником та ін.* і виступає вищою формою прояву пізнавальної активності учнів.

Проблемне навчанняукраїнської мови- така навчально-виховна система, в якій постійно створюються проблемні ситуації, перед учнями ставляться проблемні питання, школярі залучаються у процес вирішення проблемних завдань, внаслідок чого ними засво­юється досвід творчої діяльності і формуються творчі здібності. Проблемна ситуація - це ситуація, яка породжує завдання, необхід­ність його розв'язання, тобто спонукає школярів до мислення. На­приклад: ситуація вимагає з'ясування, як утворилось словопередба­чливий.Проблемне питання допомагає учням визначити суть за­вдання. Завдання вважається проблемним, якщо в процесі його розв'язання школярі повинні не лише зрозуміти, що відомо і потріб­но знайти, перевірити, воно передбачає пошук самими учнями нових способів розв'язання, вибір потрібних нових матеріалів. Розв'язання проблемного завдання має бути обгрунтованим, підтвердженим уч­нями.

Проблемний виклад нового матеріалу з української мови- елемент проблемного навчання: вчитель ставить проблему і сам її вирішує, вказує шлях розв'язання в його суперечностях, хід думок при цьому. Вчитель показує зразки наукового пізнання, вирішення проблем, а учні подумки слідкують за його логікою, засвоюючи ета­пи рішення. Прийоми проблемного викладу з української мови: за стосування мовного аналізу під час пояснення способів словотво­рення; елементи лінгвістичного експерименту при поясненні видів дієслів, їх значення; історичні екскурси при вивченні чергування приголосних; порівняння мов, окремих слів і словосполучень в українській та іншій мові з метою пояснення їх правопису; введення алгоритму вирішення орфографічного завдання, обґрунтування ко­жного«кроку» цього алгоритму; обґрунтування порядку граматич­ного розбору частини мови, що вивчається; дослідження варіантів розміщення розділових знаків у даному реченні залежно від його змісту та ін. Елементи проблемного викладу можуть бути введені й у відповіді учнів із вже вивченого. Проблемний виклад забезпечує розумовий розвиток учнів.

Програмоване навчання української мови- один із способів організації навчального процесу, особливий вид самостійної роботи учнів над спеціально опрацьованим навчальним матеріалом. Деякі вчені називають програмоване навчання методом. Його риси: роз­членування мовного матеріалу на частини, на мінімальні елементи, їх сувора послідовність, що забезпечує«кроки» у діяльності учнів; висока самостійність учнів під час виконання навчальних дій, шко­лярі отримують інструкції, накази та ін.; зворотній зв'язок після ко­жного«кроку», кожної елементарної дії, після засвоєння кожної час­тини матеріалу; учень не може продовжувати роботу, якщо не пере­конаний у правильності виконаного«кроку».

Прийоми навчання української мови- складові частини ме­тодів, конкретні дії вчителя і учнів, які підпорядковані загальному напрямку роботи, загальним установкам, визначеними вимогами методу. Приклади прийомів навчання: складання плану твору, побу­дова алгоритму орфографічної дії, пояснювальний диктант,  визначення форми відмінювання іменників для перевірки правопису відмінкового закінчення, використання слов­ника та ін. Одні й ті ж прийоми можуть використовуватися у різних методах. Наприклад, прийоми мовного аналізу використовуються у лекційному методі, бесіді, вправах. Але є прийоми, закріплені за од­ним методом: так, прийом створення проблемної ситуації характер­ний лише для проблемного навчання, є його ознакою.

Добір заголовку твору, розповіді, оповіданнята ін.- методи­чний прийом, який полягає у виборі учнями, при спрямуванні вчи­теля, слова, словосполучення чи речення, які б правильно відобра­жали задум автора, його ідею, зміст і тему твору, вказували б на ос­новне у ньому. Залежно від стилю і мети твору, заголовок може бути образним, у вигляді заклику, можуть використовуватися крилаті слова і т.п.

Доведення при вивченні української мови- методичний прийом, який сприяє розвитку мислення та мовлення і полягає в об­ґрунтуванні будь-якого ствердження за допомогою інших думок, стверджень, вже доведених чи прийнятих без доведення (очевид­них*. У навчанні української мови доведення широко застосовують­ся в процесі граматичного розбору, словотвірного аналізу, при вирі­шенні орфографічних завдань.

Ілюстрування- прийом творчої роботи учнів, який використо­вується в написанні переказів і творів, у літературній творчості шко­лярів, а також на уроках читання й літератури. Ілюстрації викорис­товуються готові, завчасно підібрані (вирізки з журналів, репродук­ції картин та ін.*, а також створюються учнями, часто на уроках об­разотворчого мистецтва. Використовуються також прийоми усного малювання, тобто розповіді про те, яку ілюстрацію школяр хотів би намалювати до свого твору.

Мовний аналіз, чи аналіз мови- сукупність методичних при­йомів, які систематично застосовуються при різнобічному вивченні мови: фонетики, граматики, лексики, словотвору, орфоепії, стиліс­тики - з метою виявлення структури, типів мовних одиниць, їх форм і способів утворення, цілеспрямованості їх використання у тексті та ін. Види мовного аналізу: спостереження над мовою, граматичний розбір різних видів, словотвірний аналіз, орфографічний розбір і ко­ментоване письмо, аналіз мови художнього твору, фонетичний роз­бір та ін. Всі види мовного аналізу є активними, пов'язують теорію з практикою, забезпечують постійне повторення вивченого. Мовний аналіз є складовою частиною багатьох вправ: списування, диктант; проводяться перекази і твори із завданнями аналітичного характеру та ін.

  1. Вправи

Під вправами з мови розуміють виконання учнями навчальних завдань з метою закріплення теоретичних відомостей та оволодіння практичними вміннями і навичками. На думку провідних методистів, мовні вправи — це своєрідний, не схожий на інші, метод навчання, ефективність якого доведена практикою багатьох поколінь учителів1.

Вправи не можна розглядати лише як ілюстрації до теоретичних відомостей з мови: різних визначень і правил. Акад. О. В. Текучов переконливо доводив, що «без вправ заняття звелися б до голої теорії», відірваної від конкретного мовного матеріалу2. Справді-бо, завдяки одному вербальному (словесному) поясненню розібратися як слід у суті виучуваного питання без виконання відповідних практичних зав-дань і вправ часто навряд чи можливо.

Значення вправ у навчанні мови підтверджує такий приклад. Коли старого вчителя словесники районного методоб’єднання попросили поділитися чим-небудь сокровенним чи, може, заповітним із власного досвіду, педагог сказав: «Мій досвід відображений у сотнях учнівських зошитів, які зберігаються у шафі методичного кабінету. (Відчиняє дверці для ознайомлення із вмістом шафи). Зошити містять записи класних і домашніх робіт, різних за характером і способом виконання. Зверніть увагу також на кількість і обсяг вправ (робіт)». Скориставшись наданою можливістю, присутні ще раз переконалися у потребі раціональної організації роботи над практичною частиною шкільних занять з мови.

У навчанні української мови застосовуються різні вправи і завдання. Щодо вправ, то вони являють собою кількаразове повторення учнями певних дій з метою вироблення й удосконалення практичних умінь і навичок. Недарма їх називають тренувальними і використовують для практичного засвоєння порівняно вужчих питань, якими, зокрема, є будова слова, рід іменників, правопис часток, однорідні члени речення і под. Додатково вправи можуть містити одне-два дотичні завдання, наприклад: дібрати синоніми до виділених слів, складні речення замінити простими.

На відміну від вправ мовні завдання однократні, хоч їх часом доводиться виконувати повторно. Здебільшого завдання стосуються робіт з розвитку зв’язного мовлення: визначити тему й основну думку висловлювання, скласти план тексту, написати твір певного типу чи жанру мовлення та ін. Завдання може супроводжуватися підрахунком кількості вжитих слів.

Типологія вправ і завдань визначається з урахуванням особливостей виучуваного матеріалу, рівня загального розвитку, мовної та мовленнєвої підготовки учнів. Предметом занять у 5-9 класах слугують такі різні за характером і складністю розділи, як фонетика, лексикологія, будова слова, словотвір, фразеологія, нарешті, морфологія і синтаксис, а також провідні аспекти курсу — орфографія і пунктуація, розвиток мовлення, основи мовленнєвої культури, елементи практичної стилістики та ін. Як об’єкт навчання в сучасних умовах дедалі більшого значення набуваємовленнєва діяльність, що охоплює аудіювання (сприймання мовлення на слух), читання (навчальне, вибіркове, виразне, вголос і мовчки), говоріння (усне спілкування, внутрішнє мовлення — мовчазна розмова із самим собою3), письмо (змістовне, логічно витримане, образне, грамотне в усіх відношеннях).

У навчанні мови застосовують як усні, так і письмові вправи (завдання), що спираються на різні види сприймання — слухове, зорове та моторне. Усні вправи слугують переважно при вивченні фонетики, проте можуть бути ефективними і в роботі над іншими розділами, де є можливість швидко, із залученням багатьох прикладів закріплювати відомості з лексикології, будови слова, словотвору і т. д. Особливо доречні усні вправи на заняттях з фонетики, що вивчає звуки мови, їх творення і вимову. Опрацьовуючи фонетичні теми, учні читають (вимовляють) слова, визначають у них голосні і приголосні звуки (дзвінкі, глухі, м’які, тверді). Звертається увага на особливості вимови звуків, що позначаються буквамиґ іг. З поділом слова на склади пов’язані основні правила переносу слів, уживання наголосу. Вправами закріплюються орфографічні правила, що стосуються вимови звуків і позначення їх на письмі (ненаголошені голосні, уподібнення приголосних, позначення на письмі м’якості приголосних, вимова і написання слів з апострофом та ін.). Як ефективна вправа у вивченні фонетики широ¬ко використовується фонетичний розбір з різновидом орфоепічного.

Різноманітними вправами супроводжується засвоєння лексикології. Дітей навчають розрізняти однозначні і багатозначні слова, вживати багатозначні слова в прямому і переносному значеннях, а також групи слів за значенням (омоніми, синоніми, антоніми). Ефективними є вправи, пов’язані з виробленням уміння пояснювати значення слів, користуючись тлумачним словником.

При вивченні будови слова слід виробляти в учнів практичні вміння відділяти, по-перше, закінчення сло¬ва від основи, по-друге, членувати основу на її значущі частини (морфеми), по-третє, добирати однокореневі слова, по-четверте, розрізняти і правильно вживати у мовленні форми слова і спільнокореневі слова. З будовою слова пов’язано багато орфографічних правил, що стосуються чергування голосних і приголосних звуків, уживанняе — о післяж, ч, ш, щ таг, к, х у коренях слів; вимови і написання префіксів. Крім вправ на закріплення виучуваних правил орфографії, чільне місце посідає вироблення в учнів уміння користуватися орфографічним словником (перевірка написання слів та виправлення помилок).

Теоретичні відомості про основні способи словотворення в українській мові закріплюються практичними вправами на вироблення вмінь утворювати слова за допомогою різних способів. Учні тренуються в утворенні і написанні слів разом, через дефіс, з апостро¬фом. Окремі вправи спрямовані на засвоєння правопису складноскорочених слів. Важливе місце серед вправ посідає орфографічний розбір, виправлення помилок у написанні слів та ін.

Відповідними вправами закріплюються відомості з лексикології та фразеології. Учні вчаться пояснювати значення власне українських і запозичених слів, а також фразеологізмів, застарілих та діалектних слів. Ознайомлення з фразеологізмами та їх різновидами завершується практикою вживання їх у мовленні.

На заняттях морфології в учнів виробляють уміння визначати частини мови з урахуванням їх змісту, морфологічних ознак та синтаксичної ролі. Діти вчаться розрізняти самостійні і службові частини мови, засвоюють граматичні категорії (рід, число, відмінок, вид і т. п.), відмінювання (іменних частин мови) і дієвідмінювання (дієслів), парадигми (форми сло-возмінювання). З вивченням морфології пов’язана ве¬лика кількість правил, що стосуються творення та правопису слів і засвоєння яких потребує інтенсивної мовної практики. Широке застосування серед трену-вальних вправ належить морфологічному та орфографічному розбору.

Щодо вправ із синтаксису, то їх призначення поля-гає в практичному освоєнні різних видів простих, складних і ускладнених речень, головних і другорядних членів речення, складанні речень, заміни одних синтаксичних конструкцій іншими, виправленні одноманітної або неправильної побудови речень і т. д. і т. п. Чільне місце серед вправ належить синтаксичному і відповідно пунктуаційному розбору.

У роботі над розвитком мовлення слід насамперед користуватися практичними завданнями і вправами, наведеними в чинних підручниках рідної мови, дотримуючись пропонованої організації занять з урахуванням видів та послідовності робіт, аби ненароком не втратити бодай частини здобутків методики.

Підручники містять завдання і вправи для засвоєння важливих понять про спілкування і мовлення, якими, зокрема, є адресат спілкування, тема й основна думка висловлювання, види мовлення (усне, писем-не, зв’язне), текст, стилі, типи і жанри мовлення тощо.

Велика увага приділяється складанню усних і письмових творів різних видів і жанрів. У підручниках перед-бачено достатню кількість вправ на редагування свого і чужого мовлення.

Перелік прикладів, що стосуються спілкування і мовлення, можна було б продовжити. Але і сказаного, на наш погляд, досить, щоб підкреслити важливість мовленнєвої практики в процесі навчання.

Крім наведених у підручниках мови для 5-9 класів, доцільно, по змозі, використовувати деякі інші вправи і завдання, зокрема на складання алгоритмів.

Під алгоритмами розуміють перелік елементарно простих, взаємно зв’язних операцій, послідовне виконання яких приводить до правильного розв’язання завдань даного типу. У навчанні мови алгоритми здебільшого застосовуються на уроках граматики і правопису. Для вироблення навичок потрібна система приписів про застосування граматичних правил. (Як їх застосовувати? Коли що застосовувати? В якій послідовності? З чого виходити для розрізнення схожих випадків?) Отже, цілком можливо керувати розу-мовими операціями, що супроводжують вироблення навички. Це має велике значення особливо на першому етапі вивчення правила, коли учні тільки-но ознайомилися з ним, а застосовувати практично не вміють.

Щоб накреслити порядок розумової дії, треба передусім проаналізувати правило, тобто встановити логічний зв’язок між операціями, найбільш зручну і зрозумілу послідовність їх.

Узяти, наприклад, правило — ненаголошені [е], [и], [о] в корені слова. У ньому закладена структура потрібного алгоритму, його основні операції, а саме: 1) постановка в слові наголосу; 2) виділення букви, що позначає ненаголошений голосний; 3) з’ясування змісту слова; 4) визначення кореня; 5) встановлення наявності чергування голосних звуків; 6) перевірка ненаголошеного голосного наголосом. Коли навичку в основному вироблено, з’являється можливість зменшити кількість операцій, навіть звести їх до однієї, головної: Ненаголошений голосний перевіряй наголосом.

Досить ефективною вправою є так зване коментоване письмо, що років 15-20 тому ширше, ніж тепер, практикувалося в навчанні мови, проте згодом було дещо витіснено різними методичними новаціями. Тим часом значення коментованого письма, яке сприяє виробленню правописних умінь і навичок, незаперечне. По суті, це різновид попереджувального диктанту, проте на відміну від нього проводиться енергійніше, в швидкому темпі (що, безумовно, є більш економним). Під диктування вчителя учні пишуть окремі слова, словосполучення чи речення. Один з них (коментар), не відриваючись від роботи, пояснює правопис слів і вживання розділових знаків, посилаючись при цьому на вивчені правила. На випадок, якщо в учня виникнуть якісь утруднення і він замовкне, вчитель заздалегідь називає прізвища двох-трьох учнів, які мають продовжити коментувати, або викликає когось під час коментування.

Існують різні варіанти коментованого письма — повне (суцільне) і вибіркове.

При повному коментуванні вчитель, дотримуючись літературної вимови, диктує речення: Швидкий поїзд, прямуючи з Києва, на першій станції зупиняється о дев’ятій годині. Учень коментує:Швидкий — на початку речення, пишу з великої букви, а також з буквоюи: швидкий, бо швидко, прикметник твердої групи — закінчення-ий (пише в зошиті: Швидкий);поїзд — пишу з буквоюї (від’їздити, їзда);прямуючи з Києва — дієприслівниковий зворот (пише, виділяючи з обох боків комами);прямуючи — дієприслівник недоконаного виду — пишеться з суфіксом-ючи;з Києва — власна назва, пишу з великої букви: Києва —ї чергується зє;на — прийменник, пишу окремо;першій — порядковий числівник, узгоджується з іменникомстанція в роді, числі і відмінку;зупиняється пишу з буквоюи (зупинка);о — прийменник (пор. з рос.в);дев’ятій — пишу з апостро¬фом (після буквив, що позначає твердий приголосний, передя);годині — узгоджується з попереднім словом; у кінці речення ставлю крапку.

Перед вибірковим коментуванням учитель указує, правопис яких слів чи вживання яких розділових знаків потрібно пояснити.

Найдоцільніше проводити вибіркове коментування зразу після пояснення нового правила, коли учні ще на мають потрібних умінь і навичок застосувати його. При повторенні ж — з метою перевірки якості за-своєння орфографічних чи пунктуаційних правил, вив-чених протягом тривалого часу, — повне коментування.

Коментування дається учням нелегко. Його треба вводити поступово, з великим тактом, спочатку при-значаючи коментаторів з числа бажаючих. Для вправ добирають речення і зв’язні тексти з словами, в написанні яких учні допускають помилки.

До речі, коментовані вправи багато хто з учителів проводить неправильно. По-перше, учень, виконуючи вправу, майже нічого не пояснює, а лише називає бук-ви, розділові знаки, хоч згідно із завданням повинен коротко мотивувати орфограми і пунктограми. Подруге, прийом промовляння слів за складами (цілком виправданий у початкових класах) механічно переноситься в 5-9 класи, що заважає формуванню орфоепічних навичок учнів.

Крім фонетичного, лексичного, розбору за будовою слова, морфологічного та інших подібних видів аналітичних вправ, що стосуються одного або двох, рідше трьох аспектів шкільного курсу мови, наприклад, будови слова й орфографії, лексики, словотвору і стилістики, передові вчителі застосовують мовний аналіз як синтетичну вправу, яка дозволяє всебічно схарактеризувати аналізоване мовне явище. Це ефективний засіб закріплення, повторення та контролю якості засвоєння відомостей з мови, а також формування мовних та мовленнєвих умінь і навичок учнів, що доведено експериментально.

Проте через відсутність у багатьох учителів належного досвіду в застосуванні мовного аналізу та дійової методичної допомоги з боку науковців ця вправа практикується в школах епізодично. Крім невеликого посібника Л.В. Валентій1до того ж виданого малим накладом, та деяких методичних статей2, прочитати щось нове про мовний аналіз, по суті, немає можливості. Існує думка, що для реального впровадження мовного аналізу в практику навчання мови необхідно збагатити підручники відповідними вправами.

Слушною є рекомендація щодо послідовності і технології проведення багатоаспектного аналізу, який залежить від матеріалу, мети і завдань уроку. Почавши з розбору мовних явищ, пов’язаних з опрацюванням певних розділів програми, вчитель поступово переходить до аналізу, що включає різні види розбору, а згодом (на етапі повторення й узагальнення значної за обсягом теми) — до повного синтаксичного аналізу, якому повинен передувати розгляд окремих явищ і фактів мови.

На часі уточнити означення мовного аналізу з погляду сучасної лінгводидактики. Дотепер існують характеристики: метод, прийом, навіть змішані вправи. Оскільки вправи з мови, як загальновизнано, метод навчання, то мовний аналіз у системі практичних завдань і вправ не можна вважати навчальним методом чи прийомом. За метою і способом проведення це типова мовна вправа, щоправда, своєрідна і складніша, ніж інші.

Вправи повинні проводитися постійно, у певному порядку, з дотриманням основних дидактичних і методичних вимог. «Систематичність вправ, — писав К.Д. Ушинський, — є перша і найголовніша основа їх успіху»3. Потрібна струнка система практичних завдань і вправ з кожного розділу шкільного курсу. Добираючи вправи до уроку, слід ураховувати як зміст матеріалу, що вивчається, так і характер за-вдань та способи їх виконання, сполучення вправ, послідовність за ступенем трудності (від простих до складніших).

Для теорії і практики навчання мови в школі важливе значення має класифікація вправ. Досі щодо цього серед методистів немає належної погодженості, кожен, керуючись різними принципами, класифікує вправи по-своєму.

Найбільш прийнятною видається класифікація, розроблена В.О. Онищуком4. В її основу покладено дидактичну мету завдання, виконуваного учнями, ступінь їхньої активності і самостійності в роботі. За цією класифікацією мовні вправи діляться на підготовчі, тренувальні та завершальні.

Мета підготовчих вправ полягає в тому, щоб ліквідувати прогалини в опорних знаннях, потрібних для кращого сприймання нового матеріалу. Вступні вправи проводяться безпосередньо після ознайомлення учнів з новим матеріалом для осмислення певних понять і правил. Призначення тренувальних вправ — закріпити (сформувати) в учнів мовні вміння і навички. Відповідно до характеру завдань розрізняють вправи за зразком, на конструювання і моделювання мовних одиниць, заміну одних форм чи конструкцій іншими. До завершальних вправ нале¬жать проблемні завдання та різні види творчих робіт. Виконуючи проблемні завдання, учні стикаються з нестандартними ситуаціями, що сприяє активізації їхньої навчальної роботи на уроці. Творчі роботи пов’язані з творчою уявою і розраховані на варіативність та індивідуальність виконання. Практика досвідчених учителів-словесників виробила різноманітні вправи цього виду — від складання речень, творів-мініатюр до написання великих за обсягом переказів і творів. Нарешті, контрольні вправи (роботи) проводяться для перевірки знань, умінь і навичок з мови.

Наведена класифікація вправ є, безумовно, загальною. Конкретизувати її по класах (окремо для 5, 6, 7 і т. д. класу) дуже важко у зв’язку з різним змістом та мовними особливостями навчального матеріалу. Тому здебільшого вдається визначити систему вправ з певного розділу або аспекту курсу. Подібні класифікації після експериментальної перевірки наводяться, як правило, в дисертаційних дослідженнях.

Добираючи вправи, слід ураховувати не тільки зміст матеріалу, що вивчається, але і характер та форму виконання завдань (усна, письмова), сполучення вправ, послідовність за ступенем трудності

(від простих до складних). При цьому конче важливо дібрати таку вправу, яка дозволяла б забезпечити застосування на практиці здобутих теоретичних знань. Робота над їх засвоєнням обов’язково повинна завершуватися мовленнєвою практикою, або, образно кажучи, мати вихід у мовлення. Тут, мабуть, не зайвим буде нагадати, що недоречно перевантажувати учнів надмірною кількістю практичних завдань і вправ, яка, поза сумнівом, повинна бути оптимальною. Інструктаж до виконання заданої вправи має сполучатися із застереженням можливих утруднень та типових помилок, з якими можуть зустрітися учні у процесі виконання пропонованого завдання.

Оскільки до чинної програми рідної мови введено ряд питань про види мовленнєвої діяльності, діалогічне мовлення, тестові завдання з мови та ін., які поки що не знайшли належного висвітлення в підручниках, наводимо перелік основних посібників та статей у фахових журналах, що містять потрібний учителеві теоретичний і практичний матеріал з відповідними методичними рекомендаціями.

    1. Метод проблемного викладу

Метод проблемного викладу є перехідним від виконавської до творчої діяльності. Він застосовується переважно з метою розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльності, осмисленого і самостійного оволодіння знаннями. Метод проблемного викладу має такі характерні ознаки:

1) знання учням у “готовому” вигляді не пропонуються;

2) учитель показує шлях дослідження проблеми, розв’язує її від початку до кінця;

3) учні спостерігають за процесом роздумів учителя, навчаються розв’язувати проблемні завдання.

Проблемний виклад навчального матеріалу може здійснюватися в процесі проблемної розповіді, проблемно-пошукової бесіди, лекції, під час використання наочних методів проблемно-пошукового типу і проблемно-пошукових вправ. Названий метод навчання застосовується у тих випадках, коли зміст навчального матеріалу спрямований на формування понять, законів чи теорій, а не на повідомлення фактичної інформації; коли зміст не є принципово новим, а логічно продовжує раніше вивчене, і учні можуть зробити самостійні кроки в пошуку нових елементів знань. Водночас використання проблемного методу вимагає великих витрат часу, не розв’язує завдань формування практичних умінь і навичок. Спостерігається слабка ефективність цього методу при засвоєнні учнями принципово нових розділів чи тем навчальної програми, коли немає можливості застосувати принцип аперцепції (опори на попередній досвід) і надто важливим є пояснення вчителя.

Стосовно характеристики позитивних і негативних сторін інших проблемно-пошукових методів можна зазначити, що ці якості є подібними.

  1. Проблема типології уроків української мови. Типи уроків з української мови, структура і методика їх проведення.

Основною формою навчально-виховної роботи в сучасній школі визначається урок, що проводиться за чітко визначеним розкладом і з постійним складом учнів. Уроки мови за своєю будовою і методикою проведення мо¬жуть бути досить різноманітними. Повноцінний урок збуджує зацікавленість дітей до вивчення мови і стимулює розвиток їхньо¬го мовлення.

Сучасний урок мови має бути спрямований на формування національної мовної особистості учня, давати школярам загаль¬ний розвиток через засвоєння спеціальних знань, передбачених чинною програмою, формувати їхні пізнавальні й творчі здібності. Головне в уроці — його зміст. Урок повинен містити певну інформацію, теоретичні відомості з української мови, засвоєння яких збагачувало б учнів науковими знаннями; практичні завдан¬ня і вправи мають спрямовуватися на розвиток духовного багат¬ства особистості. Найважливішим у змісті уроку вважається його науковість, оптимальність, зв'язок із життям. Загалом зміст уро¬ку визначається державною програмою, у якій встановлено обсяг і характер матеріалу, послідовність його вивчення, види робіт з розвитку мовлення.

Основою для організації змісту уроку є мета. Вона випливає із завдань, що ставлять перед вивченням шкільного курсу мови в цілому, і тих, які стосуються вивчення конкретної теми.

За основною дидактичною метою О.М. Біляєв виділяє ас¬пектні уроки мови і уроки розвитку зв'язного мовлення.

Урок вивчення нового матеріалу

Структура уроку:

1.  Перевірка домашнього завдання (як засвоєно матеріал, якість виконання вправи).

2. Підготовка учнів до сприймання нового матеріалу (актуалі¬зація опорних знань, умінь і навичок).

3. Повідомлення теми і мети уроку, мотивація навчання.

4. Вивчення нового матеріалу.

5. Закріплення набутих знань.

6. Підсумки уроку.

7. Завдання додому та інструктаж про його виконання. Наве¬дена схема уроку є орієнтовною. Ефективність уроку великою мірою залежить від того, наскільки учень підготовлений активно сприймати новий матері¬ал. Урок закріплення знань, умінь і навичок

Структура уроку:

1. Повідомлення теми і мети уроку.

2.  Перевірка теоретичних відомостей і первинних умінь та навичок з теми, застосування яких буде потрібним на уроці.

3. Робота над закріпленням знань, умінь, навичок.

4. Перевірка якості самостійної роботи учнів.

5. Завдання додому.

6. Підведення підсумків уроку.

Урок перевірки та обліку якості засвоєних знань, умінь і навичок.

Структура уроку:

1. Повідомлення мети перевірки і способів її проведення.

2. Усна перевірка знань учнів (якщо потрібно).

3. Самостійне виконання учнями контрольної роботи.

4. Відповіді вчителя на запитання учнів (якщо є).

5. Підведення підсумків уроку.

6. Завдання додому, підготовка до його виконання.

Урок аналізу контрольних робіт

Структура уроку:

1. Вступне слово вчителя.

2. Робота над помилками.

3. Підведення підсумків роботи.

4. Завдання додому.

Урок узагальнення і систематизації вивченого. Структура уроку:

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Повідомлення теми і мети уроку.

3. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого. Робота над висновками.

4. Удосконалення вмінь і навичок з теми.

5. Підсумки уроку.

6- Завдання додому, підготовка до його виконання.

Урок повторення певної теми, розділ

Структура уроку:

1.  Повідомлення теми і мети уроку. Ознайомлення учнів із завданням уроку.

2.  Повторення ключових пита-нь теми, розділу (зв'язні відповіді учнів).

3. Усні й письмові вправи на матеріалі повторення.

4. Підсумки проведеної роботи.

5. Завдання додому, підготовка до його виконання.

Уроки розвитку зв'язного мовлення

Урок написання навчального переказу

Структура уроку навчального переказу, для проведення якого використовують спарені уроки, складається з таких основних етапів:

1. Вступна бесіда.

2. Читання тексту.

3. Бесіда за змістом прочитаного.

4. Складання плану.

5. Мовний аналіз тексту.

6. Повторне читання тексту.

7. Підготовка чорнового матеріалу переказу.

8. Редагування роботи і переписування її начисто.

Урок написання контрольного переказу

Орієнтовна структура:

1. Вступне слово вчителя.

2. Читання тексту.

3. Пояснення нових слів і запис їх на дошці.

4. Самостійне складання учнями плану переказу тексту.

5. Повторне читання тексту.

6. Написання тексту в чорновому варіанті.

7. Переписування робіт начисто.

8. Самостійна перевірка написаного.

Урок аналізу переказу

Поширеною є така побудова цього уроку:

1.  Вступне слово вчителя.

2. Загальна оцінка якості виконання переказу.

3. Розгляд кращих робіт.

4.Аналіз допущених у переказах недоліків і помилок. 

5.Робота над помилками (проведення вправ на подолання нелоліків).

6 Визначення домашнього завдання.

Урок написання навчального твору, уроки, на яких формуються вміння, потрібні в роботі над тво¬рами, здебільшого мають таку будову:

1. Повідомлення теми і мети уроку.

2. Усвідомлення теми і основної думки твору.

3. Складання плану.

4. Робота над мовою твору.

5. Складання усного твору.

6. Написання твору на чернетці.

7. Саморедагування.

8. Переписування начисто.

Урок підготовки до контрольного твору

Хід уроку підготовки до контрольного твору може бути та¬ким:

1. Повідомлення теми і мети уроку.

2. Повторення видових і стильових особливостей твору.

3. Читання й аналіз зразка.

4. Лексико-стилістична робота над твором.

5. Визначення домашнього завдання.

Урок написання контрольного твору

Структурно урок, на якому школярі пишуть контрольний твір, найчастіше складається з таких основних етапів:

1. Вступне слово вчителя.

2. Самостійне складання учнями плану твору.

3. Написання роботи в чорновому варіанті.

4. Редагування твору і написання його начисто.

5. Самостійна перевірка написаного.

Урок аналізу контрольного твору Найпоширенішою є така побудова цього уроку:

1. Вступне слово вчителя (загальна характеристика виконан¬ня твору).

2. Розгляд кращих робіт або фрагментів із них.

3. Колективний аналіз типових недоліків і помилок.

4. Проведення вправ на усунення помилок.

5. Індивідуальна робота учнів над помилками, допущеними у творах.

7. Визначення домашнього завдання.

Нетрадиційні форми уроків української мови: урок-свято, урок-мислення, урок-змагання (лінгвістичний КВК, брейн-ринг), урок-практикум, урок-семінар, урок-конференція, урок-залік, аукціон знань, ділова гра, урок творчості, урок-подорож.

  1. Технології сучасного уроку української мови.

Технологія навчання – це систематична і послідовна реалізація на практиці раніше спроектованого процесу навчання, система способів і засобів досягнення цілей при управлінні процесом навчання, з діагностикою поточних і кінцевих результатів.

Інтерактивні методи, що визначають сучаснітехнології навчання:

1. Робота в малих групах.Завдання, яке роздає вчитель, виконується за 10-15 хвилин. Ролі в групах: спікер (керівник* зачитує завдання групи, організовує порядок виконання, підводить підсумки роботи, визначає доповідача; секретар веде записи, може допомогти доповідачеві; посередник слідкує за часом, заохочує групу до роботи; доповідач чітко висловлює думку групи.

2. Мозковий штурм.Заохочувати всіх до висловлювання, не коментувати. Спонукати учнів до розширення висунутої ідеї. Наприкінці обговорити і оцінити ідеї.