24. Загальнодидактичні принципи навчання української мови

Виховне навчання української мови- один із найголовніших дидактичних принципів. Основні виховні можливості уроків україн­ської мови: а* чітка організація пізнавальної діяльності учнів, вико­ристання активної методики, атмосфера пошуку, високий рівень ін­тересів, вимогливість, творча взаємодопомога, атмосфера чесності та правдивості; б* виховання поваги й любові до рідної мови, вміння її цінувати, розуміння багатства мови, виражальних можливостей, створення гарного мовленнєвого середовища на уроці, розвиток від­чуття мови, гарного смаку, використання кращих літературних тво­рів, висока культура усного та писемного мовлення на уроці; в* ви­користання для аналізу та вправ таких текстів, які своїм змістом ви­ховують любов до Батьківщини, прагнення до вчинків, до всього прекрасного, благородного, високоморального, текстів, які відобра­жають життя нашого народу, зокрема - місцевих матеріалів з вико­ристанням відповідної лексики; г* використання прийомів, які пов'язують теорію з практикою; ґ* доцільне і широке використання вправ зі зв'язного мовлення: переказів, творів, оповідань та ін.; д* зв'язок роботи на уроці з позакласною роботою з мови.

Єдність теорії та практикиунавчанні української мови- один із принципів дидактики, який опирається на живе мовлення і на письмовий текст у засвоєнні граматики та інших теоретичних ві­домостей, а також полягає у застосуванні теоретичних знань у прак­тиці письма, читання, усного мовлення, в оволодінні орфографією, орфоепією, культурою мовлення. У шкільному курсі української мо­ви, як правило, практична діяльність учнів спирається на теорію мо­ви. Єдність теорії та практики забезпечується системами вправ, ко­ментуванням, побудовою мовних конструкцій - словосполучень, речень, тексту т.п.

Зв'язок навчання з життям- дидактичний принцип, який по­лягає насамперед у практичній спрямованості навчання, в оволодін­ні учнями мовними уміннями та навичками: навичками мовлення, читання, письма, сприйняття мовлення; уміннями робити доповіді, писати звіти, статті в газети, оволодіння«діловими письмом» - складанням протоколів, актів, заяв і т.п.;

Зв'язок навчання із життям забезпечується розумінням соціаль­ної ролі мови і мовлення у всіх його проявах: у виробництві; у на­вчанні, в науці, у мистецтві - художній літературі, теорії та музиці. Відрив теорії від практики несумісний із виконанням принципу зв'язку навчання з життям.

Індивідуальний підхід в умовах колективної роботи класу- один з принципів навчання. Передбачає знання і врахування інтере­сів, нахилів, рівня розвитку, прогалин у знаннях та уміннях кожного учня. На уроці - це увага вчителя до кожного учня, допомога індиві­дуального характеру, запитання і завдання, які виражають індивіду­альні можливості та недоліки в знаннях. Індивідуальний підхід вра­ховує риси характеру, темпераменту учня. Поза уроком - це залу­чення на факультативи, в гуртки за інтересами, індивідуальна допо­мога невстигаючим і т.п.

Мета уроку української мови- один із важливих його компо­нентів. Це чітке визначення того, до чого прагне вчитель, організо­вуючи урок. Погано сформульована мета уроку негативно відобра­жається на єдності уроку, його спрямованості, Зазвичай, визначають виховну мету: наприклад, домагатися підвищення пізнавальної са­мостійності, виховувати любов і повагу до рідної мови; пізнавальну мету - домагатися засвоєння певних понять, закономірностей, пра­вил. Мета уроку полягає також у формуванні умінь і навичок, що планується не на кожен окремий урок, а на серію уроків. У кінці уроку підводяться підсумки досягнення поставленої мети: чи досяг­нута пізнавальна мета уроку, що нового засвоєно; які вміння закла­дені на уроці; як виховувались самостійність, працелюбність, увага; чи урок пройшов як зразок багатства і виражальних можливостей рідної мови; чи формувалась на цьому уроці особистість учня і т.п. Мета уроку та її досягнення завжди враховується під час аналізу уроку директором, завучем та при оцінці уроку самим учителем.

Наочність у навчанні української мови- один з дидактичних принципів, який полягає у формуванні в учнів уявлень та понять на основі живого сприйняття предмета і явищ, у даному випадку -явищ мови.«Наочним» матеріалом при цьому виступає, насамперед, мова - живе мовлення, взірці мовлення, як правило, художні твори, що слугують матеріалом для спостереження над мовою, для аналізу, вправ. Тому в методиці української мови говорять про«слухову на­очність», особливо при вивченні фонетики, орфоепії, інтонацій, ор­фографії. При засвоєнні письма, орфографії суттєву роль відіграє зорова наочність. Засоби навчання, які реалізовують принципи на­очності, розрізняються: за характером матеріалу — словниковий та зображувальний, конкретні мовні одиниці та їх моделі, схеми; за ви­дами сприйняття (зоровому, слуховому, зорово-слуховому*; за спо­собами викладу матеріалу - за допомогою технічної апаратури чи без неї, в статистиці чи динаміці; за організаційними формами робо­ти з ними - фронтальна робота на основі демонстраційних посібни­ків та індивідуальна на основі роздавального матеріалу.

Наступністьунавчанні української мови- один із дидактич­них принципів, який полягає у послідовності, систематичності роз­міщення матеріалу, з врахуванням вже вивченого, у перспективності вивчення матеріалу, в узгодженні рівнів та етапів навчально-виховної роботи. Умови дотримання наступності: а* знання тенден­цій розвитку з дошкільного віку до XI класу в збагаченні словника, у синтаксисі мовлення учнів; б* розуміння того нового, що з'являється в розвитку мовлення учнів на кожному новому етапі навчання; в* узгодженість програм і підручників суміжних класів; г* розробка єдиного курсу української мови з І по IX клас; ґ* пропедевтика в мо­лодших класах тих тем, які будуть вивчатися у наступних; д* повто­рення, узагальнення матеріалу, який був вивчений учнями раніше; є* узгодженість норм і критеріїв оцінки знань та вмінь учнів у поча­ткових класах по знаннях та вміннях з мови. Наступність забезпечу­ється також підготовкою до уроків учителя. Обов'язковим є знання всіх етапів мовного розвитку, важлива умова наступності - плану­вання роботи на тривалий термін, вміння бачити далеку перспекти­ву. Наступність дотримується з врахуванням вікових можливостей учнів, без їх перевантаження.

Науковістьунавчанні української мови- один із дидактич­них принципів, згідно з яким учням надаються лише перевірені, ви­значені в сучасній науці положення, не допускається викривлення матеріалу з метою його доступності, вводяться терміни, вживані в даній науці, засвоєння основ науки будується із розрахунком на по­дальше його вивчення на більш високому науковому рівні.

Перспективність у навчанні української мови- елемент сис­тематичності, послідовна підготовка учнів до засвоєння того матері­алу, який вивчатиметься пізніше. Здійснюється шляхом введення пропедевтичного ознайомлення з основами наступних розділів, тем. Наприклад, розділ«Синтаксис» дає учням попередні відомості, не­обхідні для повнішого розуміння курсу морфології, для розвитку мовлення учнів.

Практична  спрямованість   навчання  української  мови- один із аспектів дидактичного принципу єдності теорії і практики. Відображає мету і завдання навчання української мови. Зосереджує увагу на озброєнні учнів практичними уміннями і навичками з мови, які є необхідними для них в житті та подальшому навчанні різних предметів: оволодінні мовою, читанням, письмом, орфоепією, орфо­графією, інтонаціями, виразністю усного мовлення і читання, навич­кою сприйняття чужого мовлення, уміннями граматичного аналізу, в користуванні словниками і т.п. Практична спрямованість навчання української мови не суперечить теоретичній роботі, засвоєнню знань: вся практична робота спирається на теоретичні знання, на правила, закономірності, мовні поняття.

Разом з тим практична спрямованість не може спиратися лише на виконання вправ, які сприяють закріпленню теорії; її мета - за­безпечити потреби учнів у комунікації, пізнавальній діяльності, письмі, читанні та ін.