- •Пит2 паралінгвістика та екстралінгвістика як засоби невербальної комунікації
- •Пит3 міміка та погляд як засоби невербальної комунікації
- •Пит4 жести як засіб невербальної комунікації
- •Пит5 організація простору та часу як засіб невербальної комунікації
- •Пит6 пози та хода як засоби невербальної комунікації
Пит3 міміка та погляд як засоби невербальної комунікації
У процесі спілкування більшість людей концентрують свою увагу на обличчі партнера. Обличчя упродовж всього життя людини, особливо на ранніх етапах розвитку, здійснює функції соціального контакту.
Міміка – координовані рухи м’язів обличчя, які відбивають стан, почуття, емоції. До міміки відносять усі зміни, який можна спостерігати на обличчі людини, включаючи і психосоматичні процеси, наприклад почервоніння або збліднення. Кожна міна є результатом скорочення багатьох лицьових м’язів.
Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що міміку обличчя можна проаналізувати, спираючись на такі підстави:
-
мимовільні рухи, обумовлені емоціями (зведення брів, прищуленість очей, вертикальні зморшки на чолі тощо);
-
довільні рухи, які служать свідомій передачі певних сигналів (підморгування, гримаси, глузливе вираження тощо);
-
фізіологічні параметри (тонус, сила, комбінація м’язових скорочень, динаміка, амплітуда, симетрія-асиметрія);
-
соціальні особливості (міжкультурні типи виразів обличчя; вирази обличчя, прийняті в певній культурі, соціальній групі; індивідуальний стиль виразу).
Схема описів міміки (див. табл. 5.1.) дозволяє знайти універсальні ознаки для певних типів станів, специфічні ознаки для кожного стану, а також неспецифічні ознаки, які набувають значення лише в контексті з іншими ознаками. Кожен симптомокомплекс міміки включає ознаки, які одночасно є універсальними, специфічними для вираження одних станів і неспецифічними для вираження інших. Наприклад, ознака „очна щілина звужується” може бути індикатором як негативних станів (гнів, презирство), так і позитивних станів (радість), однак у вираженні станів гніву, презирства він є специфічним, а у вираженні радості – неспецифічним.
Схема опису мімічних ознак емоційних станів
Частини та елементи обличчя |
Мімічні ознаки емоційних станів |
|||||
Гнів |
Презирство |
Страждання |
Страх |
Подив |
Радість |
|
Положення рота |
Рот відкритий |
Рот закритий |
Рот відкритий |
Рот закритий |
||
Губи |
Куточки губ опущені |
Куточки губ підняті |
||||
Форма очей |
Очі розкриті або приплющені |
Очі звужені |
Очі широко розкриті |
Очі прищулені або розкриті |
||
Яскравість очей |
Очі блищать |
Очі тьмяні |
Блиск очей не виражений |
Очі блищать |
||
Положення брів |
Брови зсунуті до перенісся |
Брови підняті нагору |
||||
Куточки брів |
Зовнішні куточки брів підняті угору |
Внутрішні куточки брів підняті угору |
||||
Чоло |
Вертикальні зморшки на чолі та переніссі |
Горизонтальні зморшки на чолі |
||||
Рухливість обличчя та його частин |
Обличчя динамічне |
Обличчя застигле |
Обличчя динамічне |
Наведені симптомокомплекси міміки відповідають інтенсивним проявам стану і надають досить очевидну інформацію для суб’єктивного розпізнавання станів. Значно більш складними для розпізнавання є ті вирази, які відповідають перехідним станам та неінтенсивним афектам. Для розв’язання цієї задачі перспективний принцип розподілу особи на такі зони: верхня зона – область чола, включаючи брови; середня зона – область очей, носа, щік, верхньої губи; нижня зона – область рота (або нижньої губи) і підборіддя.
Німецький психолог К.Леонхард, аналізуючи „топографію мімічного поля”, виділив найбільш характерні рухи обличчя і запропонував класифікацію станів на основі мін:
-
міни області чола – напруга, страх, увага;
-
міни області підборіддя і носа – прагнення, відраза, осудження;
-
міни області рота – подив, відраза, впертість, вольова напруга, сумнів, обмірковування, терпіння, страх, радість;
-
міни області очей – легка увага, задоволення, симпатія, антипатія, міркування, оцінювання, запитування;
-
міни області щік – страждання, скорбота;
-
неспецифічні міни – міни сміху, міни зліз, зніяковілість;
-
міни інтегральні – зневага, замилування, презирство, жаль, схвалення, нерішучість, щастя.
Виділяють три типи сигналів обличчя:
-
стабільні – колір шкіри, форма, конструкція особи;
-
відносно стабільні – зовнішній вигляд шкіри, розташування зморшок, тонус м’язів особи (ознаки, що змінюються протягом життя людини);
-
нестабільні – короткочасні зміни рухів м’язів обличчя – підморгування, наморщування носа тощо.
***
У процесі комунікації і мовець, і адресат часто вдаються до міміки, яка є основним показником почуттів та емоцій людини. Мімічні невербальні засоби можуть свідчити про щирість вербального висловлювання мовця і його ставлення до адресата. До міміки відносять усі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини: рухи м’язів обличчя, погляд та його спрямування, а також психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння обличчя). Міміка свідчить про емоційні реакції людини.
Виділяють три чинники, які впливають на формування мімічного вираження емоцій :
-
існування вроджених видотипових мімічних схем, що відповідають визначеним емоційним станам;
-
набуття завчених, соціалізованих засобів прояву почуттів, що підлягають довільному контролю;
-
існування індивідуальних експресивних особливостей, що додають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічних рис, властивих лише конкретному індивіду.
Особливе місце серед мімічних засобів належить посмішці. Більша частина посмішок є прагматично пристосованими жестами, тобто одиницями, що стали стійкими та звичними для людей певного етносу або культури. Вони порівняно часто використовуються та стандартно інтерпретуються людьми в процесі усного спілкування. Погляд людини та пов’язані з ним сигнали очима мають безпосереднє відношення до правдивості тієї інформації, яка промовляється вголос. Напрям погляду вказує на спрямованість уваги і, разом із тим, є сигналом зворотного зв’язку, що вказує на ставлення до самого співрозмовника, його повідомлення та ситуації в цілому. Як і решта невербальних комунікативних засобів, погляд по-різному трактується в різних етномовних спільнотах.