Пит3 міміка та погляд як засоби невербальної комунікації

У процесі спілкування більшість людей концентрують свою увагу на обличчі партнера. Обличчя упродовж всього життя людини, особливо на ранніх етапах розвитку, здійснює функції соціального контакту.

Міміка – координовані рухи м’язів обличчя, які відбивають стан, почуття, емоції. До міміки відносять усі зміни, який можна спостерігати на обличчі людини, включаючи і психосоматичні процеси, наприклад почервоніння або збліднення. Кожна міна є результатом скорочення багатьох лицьових м’язів.

Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що міміку обличчя можна проаналізу­вати, спираючись на такі підстави:

• мимовільні рухи, обумовлені емоціями (зведення брів, прищуленість очей, вертикальні зморшки на чолі тощо);

• довільні рухи, які служать свідомій передачі певних сигналів (підморгування, гримаси, глузливе вираження тощо);

• фізіологічні параметри (тонус, сила, комбінація м’язових скорочень, динаміка, амплітуда, симетрія-асиметрія);

• соціальні особливості (міжкультурні типи виразів обличчя; вирази обличчя, прийняті в певній культурі, соціальній групі; індиві­дуаль­ний стиль виразу).

Схема описів міміки (див. табл. 5.1.) дозволяє знайти універсальні ознаки для певних типів станів, специфічні ознаки для кожного стану, а також неспецифічні ознаки, які набувають зна­чення лише в контексті з іншими ознаками. Кожен симптомокомплекс міміки включає ознаки, які одночасно є універсальними, специфічними для вираження одних станів і неспецифічними для вираження інших. Наприклад, ознака „очна щілина звужується” може бути індикатором як негативних станів (гнів, презирство), так і позитивних станів (радість), однак у вираженні станів гніву, презирства він є специфічним, а у вираженні радості – неспецифічним.

Схема опису мімічних ознак емоційних станів

Частини та елементи обличчя	Мімічні ознаки емоційних станів
	Гнів	Презирство	Страждання	Страх	Подив	Радість
Положення рота	Рот відкритий	Рот закритий		Рот відкритий		Рот закритий
Губи	Куточки губ опущені			Куточки губ підняті
Форма очей	Очі роз­криті або приплю­щені	Очі звужені		Очі широко розкриті		Очі прищулені або розкриті
Яскравість очей	Очі блищать		Очі тьмяні	Блиск очей не виражений		Очі блищать
Положення брів	Брови зсунуті до перенісся			Брови підняті нагору
Куточки брів	Зовнішні куточки брів підняті угору		Внутрішні куточки брів підняті угору
Чоло	Вертикальні зморшки на чолі та переніссі			Горизонтальні зморшки на чолі
Рухливість обличчя та його частин	Обличчя динамічне		Обличчя застигле			Обличчя динамічне

Наведені симптомокомплекси міміки відповідають інтенсивним проявам стану і надають досить очевидну інформацію для суб’єктивного розпізна­вання станів. Значно більш складними для розпізнавання є ті вирази, які відповідають перехідним станам та неінтенсивним афектам. Для розв’язання цієї задачі перспективний принцип розподілу особи на такі зони: верхня зона – область чола, включаючи брови; середня зона – область очей, носа, щік, верхньої губи; нижня зона – область рота (або нижньої губи) і підборіддя.

Німецький психолог К.Леонхард, аналізуючи „топографію мімічного поля”, виділив найбільш характерні рухи обличчя і запропонував класифі­кацію станів на основі мін:

• міни області чола – напруга, страх, увага;

• міни області підборіддя і носа – прагнення, відраза, осудження;

• міни області рота – подив, відраза, впертість, вольова напруга, сумнів, обмірковування, терпіння, страх, радість;

• міни області очей – легка увага, задоволення, симпатія, антипатія, міркування, оцінювання, запитування;

• міни області щік – страждання, скорбота;

• неспецифічні міни – міни сміху, міни зліз, зніяковілість;

• міни інтегральні – зневага, замилування, презирство, жаль, схвален­ня, нерішучість, щастя.

Виділяють три типи сигналів обличчя:

• стабільні – колір шкіри, форма, конструкція особи;

• відносно стабільні – зовнішній вигляд шкіри, розташування змор­шок, тонус м’язів особи (ознаки, що змінюються протягом життя людини);

• нестабільні – короткочасні зміни рухів м’язів обличчя – підмор­гування, наморщування носа тощо.

***

У процесі комунікації і мовець, і адресат часто вдаються до міміки, яка є основним показником почуттів та емоцій людини. Мімічні невербальні засоби можуть свідчити про щирість вербального висловлювання мовця і його ставлення до адресата. До міміки відносять усі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини: рухи м’язів обличчя, погляд та його спрямування, а також психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння обличчя). Міміка свідчить про емоційні реакції людини.

Виділяють три чинники, які впливають на формування мімічного вираження емоцій :

1. існування вроджених видотипових мімічних схем, що відповідають визначеним емоційним станам;

2. набуття завчених, соціалізованих засобів прояву почуттів, що підлягають довільному контролю;

3. існування індивідуальних експресивних особливостей, що додають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічних рис, властивих лише конкретному індивіду.

Особливе місце серед мімічних засобів належить посмішці. Більша частина посмішок є прагматично пристосованими жестами, тобто одиницями, що стали стійкими та звичними для людей певного етносу або культури. Вони порівняно часто використовуються та стандартно інтерпретуються людьми в процесі усного спілкування. Погляд людини та пов’язані з ним сигнали очима мають безпосереднє відношення до правдивості тієї інформації, яка промовляється вголос. Напрям погляду вказує на спрямованість уваги і, разом із тим, є сигналом зворотного зв’язку, що вказує на ставлення до самого співрозмовника, його повідомлення та ситуації в цілому. Як і решта невербальних комунікативних засобів, погляд по-різному трактується в різних етномовних спільнотах.