Неокласична теорія фінансів

Сорокові і п'ятидесяті роки ХХ ст. можна назвати початком принципово нової стадії у розвитку фінансової науки в трактуванні її логіки та змісту. Саме в ці роки отримує своє оформлення неокласична теорія фінансів, суть якої полягає в теоретичному осмисленні та обгрунтуванні ролі і механізмів взаємодії ринків капіталу і найбільших національних і транснаціональних корпорацій в міжнародних і національних фінансових відносинах.

З певною часткою умовності можна стверджувати, що неокласична теорія фінансів базується на чотирьох вихідних тезах (посилках):

· Економічна міць держави, а значить, і стійкість його фінансової системи значною мірою визначаються економічною

міццю приватного сектора, ядро ​​якого становлять великі корпорації;

· Втручання держави в діяльність приватного сектора мінімізується;

· З доступних джерел фінансування, що визначають можливості розвитку великих корпорацій, основними є прибуток і ринки капіталу;

· Інтернаціоналізація ринків капіталу, товарів, праці призводить до того, що загальною тенденцією розвитку фінансових систем окремих країн є прагнення до інтеграції.

Всі ці тези з очевидністю знаходять підтвердження в сучасному стан і тенденції розвитку глобальної фінансової системи. Так, щодо останньої тези крім прикладу з створенням європейської грошової одиниці євро можна навести і такий менш відомий, але вельми значущий факт, як прийняття в 2000 р. базового набору стандартів бухгалтерського обліку та подання звітності, якому будуть слідувати всі фондові біржі світу; іншими словами, ці стандарти будуть використовуватися замість національних при підготовці звітності в тому випадку, якщо компанія має намір потрапити в лістинг солідної фондової біржі.

У найбільш загальному вигляді неокласичну теорію фінансів можна визначити як систему знань про організацію та управлінні фінансовою тріадою: ресурси, відносини, ринки. Ключовими розділами, послужили основою формування цієї науки та (або) увійшли до неї складовими частинами, були: теорія корисності (utility theory), теорія арбітражного ціноутворення (arbitrage pricing theory), теорія структури капіталу (theory of capital structure), теорія портфеля і модель ціноутворення на ринку фінансових активів (portfolio theory and capital asset pricing model), теорія ціноутворення на ринку опціонів (option pricing theory) і теорія переваг ситуацій у часі (state-divference theory).

Звернення уваги на ринки капіталу і найбільші компанії не випадково. Як показує світовий досвід, в реальній ринковій економіці особливу роль відіграють акціонерні товариства. Питома вага їх у загальній кількості підприємств різних форм власності може бути порівняно невеликою, проте значимість з позиції внеску у створення національного багатства країни виключно висока. Так, в США в даний час 10% компаній є акціонерними товариствами, 10% - товариствами, 80% - невеликими компаніями, що знаходяться в індивідуальній власності; разом з тим на частку кожної з виділених груп компаній припадає відповідно 80, 13 і 7% загального обсягу реалізації продукції і послуг. Ще більш істотний рівень концентрації капіталу і значущості окремих компаній у розвинених країнах Азії (наприклад, в Південній Кореї), де буквально зовсiм небагато суперкорпорацій контролює, по суті, всю національну економіку. Точно так само велика роль фінансових ринків; саме ці ринки є каталізатором багатьох економічних потрясінь (наприклад, Велика депресія у США в 30-і роки, недавні фінансові кризи в Південній Америці, Азії, Японії та ін.)