Розвиток фінансів в срср
Розглянемо докладніше етапи розвитку фінансів в СРСР і Росії. Фінансові відносини організовує держава виходячи із завдань, що стоять перед ним на тому чи іншому етапі розвитку суспільства з урахуванням реально сформованих умов.
Будівництвом соціалістичних фінансів почалося тільки після закінчення громадянської війни. Економічні умови в цей час були найважчі: розорена країна, повний занепад господарства. Великі підприємства промисловості і торгівлі націоналізовані, але все ще велика частка приватника, особливо в оптовій і роздрібній торгівлі. Так, питома вага приватного сектору в 1923 - 1924 рр.. в роздрібному товарообороті досягав 57,7%. Ці роки характеризувалися неупорядкованим постачанням, стихійними цінами, непередбачуваними результатами господарської діяльності, відсутністю умов для планування таких показників, як дохід, прибуток, собівартість.
Основними завданнями в цей час були, з одного боку, пожвавлення економіки, відновлення промисловості і сільського господарства навіть за допомогою приватника і куркульства, з іншого боку, підтримка державного сектору та придушення приватника.
Економічні та політичні умови диктували необхідність максимальної концентрації фінансових ресурсів у руках держави, а завдання підйому економіки вимагали зацікавленості товаровиробників. Отже, система конкретних фінансових відносин повинна була відповідати цим вимогам.
Першим загальнодержавним фондом став державний бюджет, головними джерелами надходжень - податки. Вся податкова система була спрямована на придушення приватника в промисловості і торгівлі і куркульства в сільському господарстві. Це завдання чудово вирішували диференційовані податкові ставки. Для зміцнення позицій соціалістичного сектора застосовувалися знижені ставки з доходів державних і кооперативних підприємств і організацій, система пільг. Для приватного сектору ставки платежів встановлювалися, як правило, у два рази вище. Аналогічне становище було і при нарахуванні прибуткового податку з фізичних осіб. За положенням про прибутковий податок 1924 Вища прогресивна ставка становила 37,5% і поширювалася на всіх платників. Але вже в 1926 р. ставки диференціювали за групами платників.
Максимальна ставка для капіталістичних елементів була підвищена до 67,5%, а з 1927 р. - до 81%. Крім того, в 1931 р. був введений спеціальний збір на потреби культурного і житлового будівництва. З робітників, службовців і кооперативних кустарів він стягувався у вигляді невеликої надбавки до окладу прибуткового податку; для приватників ця надбавка досягла 200%, тобто фактично вилучався не тільки дохід приватника, а й значна частина його капіталу.
Другим за значенням загальнодержавним фондом грошових коштів був фонд державного майнового і особистого страхування. Цей фонд формувався за рахунок обов'язкових та добровільних внесків страхувальників. Обов'язковому страхуванню підлягало майно підприємств і організацій усіх форм власності, тому що навіть для державних підприємств у бюджеті не були передбачені кошти на відшкодування шкоди, та забезпечення безперервності процесу виробництва була функцією самого підприємства. Добровільному страхуванню підлягало майно, здоров'я і життя громадян.
Третім загальнодержавним фондом був фонд державного соціального страхування, що забезпечує збереження, відтворення трудових ресурсів. Він формувався за рахунок внесків підприємств, організацій та окремих осіб, які використовують найману силу.
Вищевказана система фінансових відносин забезпечила виконання поставлених державою завдань. Вже до 1930 р. в промисловості державний сектор стає панівним, тут вироблялося 94,4% валової продукції. Головними виробниками сільгосппродукції стають колгоспи і радгоспи. Оптова і роздрібна торгівля майже повністю зосередилася в руках держави та споживчої кооперації.
Податкова реформа 1930 - 1931 рр.. забезпечила значне скорочення кількість податків і платежів, спростила методики їх розрахунку і порядок перерахування до бюджету. Наприклад, податок з обороту об'єднав 53 раніше діючих платежу. Даний податок проіснував до 1992 р., не змінюючи основних ознак. Податок з обороту фіксувався в ціні високорентабельних товарів у твердих нормах і повністю надходив до державного бюджету в міру реалізації товару. Тому він забезпечував регулярну і стійку мобілізацію грошових ресурсів в народному господарстві для безперебійного фінансування планових завдань підприємств.
Жорстке централізоване нормування витрат сковувало ініціативу підприємств, знижувало зацікавленість у підвищенні ефективності виробництва, що не тільки не призвело до поліпшення становища в економіці, але сприяло появі збиткових підприємств і цілих галузей.
Прагнучи змінити становище, держава в 80-ті роки здійснює ряд заходів, пов'язаних з деяким вдосконаленням методів розподілу прибутку, зберігаючи в незмінному вигляді податкову систему в цілому. Однак ці зусилля не увінчалися успіхом. Завдання переведення економіки на інтенсивні методи розвитку виявилися невирішеними. Економіка за інерцією продовжувала розвиватися в значній мірі на екстенсивній основі, орієнтуючись на залучення у виробництво додаткових трудових і матеріальних ресурсів. Як наслідок, серйозно знизилися темпи зростання продуктивності праці та інші показники ефективності. Третина підприємств виявилася збитковою. Народне господарство, що має величезними ресурсами, наштовхнулося на їх нестачу. Утворився розрив між суспільними потребами і досягнутим рівнем виробництва, між платоспроможним попитом і його матеріальним покриттям. Вперше в 1989 р. державний бюджет виявився дефіцитним. Вже не можна було не визнати серйозну деформацію всіх ланок фінансів - державних, галузевих, регіональних.
Усвідомлення неминучості прийняття концепцій неокласичної теорії фінансів і розповсюдження їх в середовищі вчених і практиків з необхідністю зажадало зміни змістовного наповнення блоку фінансових дисциплін, традиційно викладали у вітчизняних університетах.