2.1 Традиції художнього ткацтва на Україні

Ця галузь художньої творчості набула поширення на терені України з давніх-давен.

Протягом століть удосконалювалися технічні прийоми виготовлення тканин, збагачувались їх орнаментальні та колористичні рішення. Розвиток ткацтва пов'язаний з багатьма факторами: з географією краю, природними умовами, наявністю сировини, способами господарювання, а також з найважливішими подіями в житті українців. Узорні тканини створювали вручну з лляної, конопляної чи вовняної пряжі на саморобному верстаті. Переплетінням однобарвних або різнобарвних ниток основи та піткання досягали фактурних і багатокольорових ефектів.

Найпоширенішими в Україні техніками ручного ткання були човникова та перебірна. Для виробів, виготовлених лише за допомогою човника, властиві смугасті композиції. Перебірна ж техніка дає ширші можливості для створення складних візерунків: ромбів, розет, зірок, стилізованих зображень птахів, вазонів, архітектурних споруд тощо.

Більшість тканих виробів, які зберігаються у фондах музею, дійшли до нас із ХІХ - поч. ХХ ст. Це різноманітні предмети декоративно-ужиткового та обрядового призначення, передусім рушники, розмір й оформлення яких залежали від використання їх у побуті й обрядах. Узорні тканини інтер'єрного вживання - настільники, рядна, наволочки («пішви»), верети тощо - відзначаються локальним розмаїттям матеріалу, форми, декору.

Серед компонентів жіночого святкового строю особливу увагу привертають плахти, горботки, запаски - архаїчні форми поясного одягу. Пізніше з'явилися зшиті спідниці. Кожна з них має також своєрідні регіональні особливості: специфічні технічні та колористичні рішення, крій і відповідний орнамент.

Окрему групу складають ткані та плетені пояси, які в кожному осередку мали певні розміри, кольорову та орнаментальну розробку. Найчастіше їх оздоблювали різнобарвними подовженими смугами, дрібними геометричними елементами. Закінчувалися пояси кутасами, китицями, торочками. Значну художню цінність мають жіночі головні убори - хустки, намітки, бавниці, відмінні у формах і декорі, способах виготовлення та пов'язування.

Багаті традиції українського художнього ткацтва, що складалися протягом століть, стали щедрим джерелом для розвитку цього виду мистецтва в наш час. Узвичаєність і новація характерні виробам відомих в Україні центрів ткацтва. Це - Кролевець (Сумська обл.), Богуслав (Київська обл.), Дігтярі (Чернігівська обл.) та інші. Кожний центр мав широкий асортимент виробів із властивим їм ошатним оздобленням.

Високими художніми якостями та технічною досконалістю відзначаються твори провідних майстрів ткацтва - лауреатів Державної премії ім. Т.Г. Шевченка Ганни Верес (с. Обуховичі на Київщині) та Ганни Василащук (с. Шешори на Івано-Франківщині), а також Ганни Вінтоняк (м. Коломия), Ольги Горбової (м. Косів), народного художника України Сергія Нечипоренка (м. Київ).

Кожний твір художнього ткацтва, що зберігається в музейній колекції, доносить до сучасників уяву про естетичні уподобання та високу майстерність їх творців.

Ткацтво - це одне з найдавніших ремесел. Воно виникло ще в період первіснообщинного ладу і представляє собою тканини, з яких люди шили одяг. Згодом виникла потреба і утеплити своє житло. В цей період виникли килими. Вони були виконані найстарішою ткацькою технікою-килимовою і прикрашені простим геометричним орнаментом. Згодом стали виготовляти складні килими - наприклад, ворсові з рослинним орнаментом. А в ХVIII столітті килимарство набуло вже великого поширення на Україні.

Побутовим було вживання килимів, ними прикрашали ослони, так звані полавочники, столи, скрині, підлоги, постіль, сани, завішували стіни. Килими виготовляли на верстатах двох типів - вертикальних і горизонтальних.

На вертикальних верстатах, які на центральній Україні мають назву кросна, виготовляли гладкі двосторонні і ворсові килими. Узор тканин вручну, шляхом переплітання, обвивання основи кольоровою ниткою, без застосування будь-якого допоміжного приладу - гнички чи човника. Узор орнаменту виконувався на всю ширину основи, а ткався орнамент рапортами, між якими потім вплітався фон. Така техніка дає можливість відтворювати на килимі рослини та квіти з їх закругленими майже природними формами.

Крім народних килимів у ХVIII столітті побутували так звані панські килими та гобелени. Панські килими мали своєрідне оздоблення з помітним впливом тогочасних мистецьких стилів бароко, рококо, класицизм. Їх характеризують малюнки з натуралістичним трактуванням квітів, овочів, плодів. Тематичні зображення були характерні також для гобеленів.

Батьківщиною мистецтва гобелена вважають Францію, де брати Гобелен у ХVII ст. заснували мануфактуру, яка виробляла великі ткані картини для утеплення стін і окраси замків. Найкращі зразки гобелена в Музеї Клюні в Парижі, в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Унікальна колекція західно-європейських шпалер є у Львові, в музеї етнографії та художнього промислу. Вони дають нам уявлення про розвиток цього виду мистецтва в ХVII-XVIII ст. У середині нашого століття це мистецтво відродилося і набуло нових сучасних якостей.

Класичний гобелен до ХХ ст. - це переважно живописна картина, виконана засобами ткацтва. Ескізи для них створювали кращі художники, тому протягом сторіч гобелен зазнав впливу всіх стилів мистецтва. Водночас сама техніка гобелена лишилася незмінною. Це було щільне переплетення однорідної пряжі, у якому беруть участь і основа і підткання.

Матеріали і техніка ткацтва були підпорядковані основному - найкраще виявляти малюнок, проробити найменші нюанси всіх деталей композиції. Гобеленова техніка давала змогу відтворювати людські постаті, обличчя, досягаючи об’ємності і пластичності.

Розвиток сюжетно-тематичних килимів на Україні має свою історію. З історичних джерел відомо, що французькі гобелени великою мірою впливали на розвиток мануфактурного виробництва у країнах Європи.