1.2 Образне рішення у ткацтві

Декоративно-прикладне мистецтво; охоплює ряд галузей творчості, що присвячені створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Його творами можуть бути: різне начиння, меблі, тканини, знаряддя праці, засоби пересування, а також одяг і всякий рід прикраси. Поряд з розподілом творів декоративно-прикладного мистецтва по їхньому практичному призначенню в науковій літературі з 2-й половини 19 ст. затвердилася класифікація галузей по матеріалу (метал, кераміка, текстиль, дерево) чи по техніці виконання (різьблення, розпис, вишивка, набойка, лиття, карбування, інтарсія і т.д.). Ця класифікація обумовлена важливою роллю конструктивно-технологічного початку в декоративно-прикладному мистецтві і його безпосередньому зв'язку з виробництвом.

Образне рішення у ткацтві пов'язані з особистісним аспектом образного відтворення світу, залежить від виду мистецтва, матеріалу, у якому образ втілюється.

Залежно від рівня узагальнення філософи та мистецтвознавці виділяють два типу образів: образи буквальному значенні слова(в формі самого життя) і образи переносному значенні (умовні, алегоричні тощо. п.) чи почуттєво-наглядні ірраціональні(понятійні) образи чи подібні образи, тоді них проглядається прототип, і несхожі як знаків і символів (Ю.Я. Герчук, В.В. Спасов, Н.Т. Клімова). Перші типи образів виступають як образи сприйняття й уявлення, а другі відбивають найбільш спільні смаки й суттєві боку світу, недоступні органам почуттів. У орнаментальному мистецтві узагальнення проявляється у найгострішою формі, реалістичні образи мають велику узагальненість і цілісність. У узагальнений знак, на думку Ю. Герчук, їх перетворює багаторазове повторення однакових мотивів, мають свій внутрішній простір. Найчастіше узагальнені, умовні образи орнаменту не збігаються з видимими формами дійсності, є точним відтворенням натури, т. е. принцип наближення до реальності незастосовуваний до декоративному мистецтву. Але, як підкреслює Н.Л. Лейзеров, відсутність прямого життєподібності значить відсутності образності орнаменту, вона знаходять у ритмічному чергуванні лінійних мотивів, що втілюватимуть певні природні форми і ритмічні руху, є невід'ємною ознакою праці.

На одній із яскравих форм художнього узагальнення становить геометричний орнамент, створений з урахуванням, начебто, абстрактних, просторових форм дійсності (Комарова Т.С., Некрасова М.А., Романова Н.В. та інших.). Він широко представлено архаїчної вишивці і візерунковому ткацтві багатьох народів, зокрема й у Вологодском мереживній промислі (Клімова Н.Т., Комарова Т.С. та інших.). Походження геометричного орнаменту багато авторів пов'язують із технікою виконання, характером переплетення ниток тканини (Некрасова М.А., Семенова Т.С., Фаворський В.А. та інших). У зв'язку з цим у складному комплексі архаїчної геометричній орнаментики переважають різні ромби /простий, променистий, з продленними сторонами, гачками/, іноді їх заміняє квадрат, поставлений на кут. Інший дуже стійкий геометричний елемент - хрестоподібна постать різних варіантів (Герчук Ю.Я., Семенова Т.С. та інших.). Нам є важливим є те, що геометричний орнамент має образним змістом. Він відбиває космогонічні уявлення древніх людей, і навіть ідею родючості грунту (Фаворський В.А., Герчук Ю.О., Богатеева З.А. та інших.).

Орнамент з часів своєї появи досі залишається однією з осикових коштів художнього оформлення творів декоративно-прикладного мистецтва: виробів із глини, скла, дерева і металу, різноманітних текстильних виробів.

Характерною рисою будь-якого орнаменту - нерозривна зв'язку з матеріалом, зі спільними тенденціями розвитку на відповідному відрізку часу. Специфіка її проявляється у органічної зв'язку малюнка з оформляемим виробом, призначенням останнього - вона знаходить своє вираження в композиційному побудові орнаменту. Ведучи мову про принципах орнаментації тих чи інших виробів декоративного мистецтва, ми передусім звертаємо увагу до естетичну бік малюнка, на особливості його композиційної рішення.

Для позначення різних феноменів і аспектів орнаментального мистецтва використовується ряд понять (термінів): орнамент - декоративний візерунок, утворюваний шляхом ритмічного чергування геометричних (точки, лінії, кола, тощо.) і образотворчих (зооморфних, антропоморфних тощо.) елементів; орнаментальний - має характер орнаменту чи належить до нього (наприклад, орнаментальне мистецтво); орнаментика - сукупність елементів орнаменту у цьому чи іншому промишленно-художественном виробі, творі мистецтва, художньому стилі часу та т.д. (наприклад, орнаментика житла, одягу, посуду); орнаментація - прикрасу орнаментом (фігурує як і синонім орнаментики).

З одного боку, виділення орнаментального мистецтва у самостійний вид прикладного почасти умовно. Орнаментація - це спосіб декору (прикраси) виробів, архітектурних споруд й т.д.: одягу, речей домашнього вжитку, знарядь праці і, бойових зброї, будинків та ін., кожна з яких створюється як деяке ціле. Орнаментика надає цим речам художньо-естетичні характеристики, що несуть особливої значеннєвої навантаження, а й стають смислообразующими (формотворчими) властивостями предмета загалом. Ці характеристики непросто ставляться до інших естетичних параметрів вироби поряд чи навіть зв'язки з його функціональними і конструктивними параметрами (мовою технічної естетики). Вони дозволять по-новому розкрити значення і цінність повного складу функцій і властивостей предмета, який здобуває нова якість.

Орнаментація сприяє його перетворенню з утилітарною, багаторазово тиражованому в потреби повсякденної практики речі, в унікальне творіння, твір. У ньому народний мастер-художник - передусім з допомогою орнаменту - втілює значимі для даної спільності людей (професійної, конфесійної, етнічної та інших.) межі конкретно-історичного Образа Миру. Завдяки цьому предмет перестає існувати лише як фрагмент побуту, сьогодні вже символічно (ідеально - себто Е.В. Ильенкова) представляючи у собі широке коло явищ Буття. Земне "піднімається" до горнього, а горнее йде до земному, й у "зустрічному русі" виникає художня реальність (М. Хайдеггер). Орнаментація побутової речі - свого роду "сакралізація профанного", її перетворення на інструмент розуміння і породження людиною вищих і глибоких життєвих смислів, ніж, які відкриває йому повсякденність. Вочевидь, що такі трансформації відображали суттєві історичні метаморфози образ життя суспільства, менталітеті і ментальності людей.

З іншого боку (і це зі сказаного вище), відома "автономізація" орнаментального мистецтва представляється правомірною. Воно як спирається на специфічні художні традиції, і канони, має арсеналом власних засобів вираження тощо., а й виходить поза межі суто декоративно-прикладних ремесел на більш широкі естетичні й інші культурні простору. Очевидно, припустимо говорити навіть про існування особливої орнаментального "культури" за аналогією з танцювальної, вокальної чи изустно-повествовательной "культурою".

Твори цього виду мистецтва невіддільні від матеріальної культури сучасної їм епохи, тісно зв'язані з побутовим укладом, що відповідає їй, з тими чи іншими його місцевими етнічними і національними особливостями, соціально-груповими розходженнями. Складаючи органічну частину предметного середовища, з яким повсякденно стикається людина, твори декоративно-прикладного мистецтва своїми естетичними перевагами , образним ладом, характером постійно впливають на щиросердечний стан людини, його настрій, є важливим джерелом емоцій, що впливають на його відношення до навколишнього світу.

Естетично насичуючи середовище, що оточує людину, твори цього жанру в той же час як би поглинаються нею, тому що звичайно сприймаються у взаємозв'язку з її архітектурно-просторовим рішенням, із вхідними в неї іншими чи предметами їхніми комплексами (сервіз, гарнітур меблів, костюм, набір ювелірних виробів). Тому ідейний зміст творів декоративно-прикладного мистецтва може бути зрозуміле найбільше повно лише при ясному представленні (реальному чи думкою відтвореному) про ці взаємозв'язки предмета із середовищем і з людиною.

Архітектоніка предмета, обумовлена його призначенням, конструктивними можливостями і пластичними властивостями матеріалу, часто відіграє основну роль у композиції художнього виробу. Нерідко в декоративно-прикладному мистецтві краса матеріалу, пропорційні співвідношення частин, ритмічна структура служать єдиними засобами втілення емоційно-образного змісту виробу (наприклад, позбавлені декору виробу зі скла чи ін. нічим не тонованих матеріалів). Тут наочно виявляється особливе значення для декоративно-прикладного мистецтва чисто емоційних, необразотворчих засобів художньої мови, використання яких і ріднить його з архітектурою. Емоційно-змістовний образ найчастіше активізується образом-асоціацією (зіставленням форми виробу з краплею, квіткою, фігурою людини, тварини, її окремими елементами, з яким-небудь ін. виробом - дзвоном, балясиною і т.п.). Декор, з'являючись на виробі, також істотно впливає на його образну структуру. Нерідко саме завдяки своєму декору побутовий предмет стає твором мистецтва. Володіючи власною емоційною виразністю, своїм ритмом і пропорціями (нерідко контрастними стосовно форми, як, наприклад, у виробах хохломських майстрів, де скромна, проста форма чаші й ошатний, святковий розпис поверхні різні по своєму емоційному звучанню), декор зорово видозмінює форму й у той же час зливається з нею в єдиному художньому образі.

Для створення декору широко залучаються орнамент і елементи ( порізно чи у всіляких сполученнях) образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, рідше - графіка). Засобу образотворчих мистецтв і орнамент служать не тільки для створення декору, але часом проникають і у форму предмета (деталі меблів у виді пальметт, волют, звіриних лап, голів; судини у виді квітки, плоду, фігури птаха, звіра, людини). Іноді чи орнамент зображення стають основою формоутворення виробу (візерунок ґрати, мережива; малюнок плетива тканини, килима). Необхідність погодити декор з формою, зображення - з масштабом і характером виробу, з його практичним і художнім призначенням приводить до трансформації образотворчих мотивів, до умовності трактування і зіставлення елементів натури (наприклад, сполучення в оформленні ніжки столу мотивів левиної лапи, крил орла і лебедячої голови).

У єдності художньої й утилітарної функцій виробу, у взаємопроникненні форми і декору, образотворчого і тектонічного почав виявляється синтетичний характер декоративно-прикладного мистецтва. Його добутки розраховані на сприйняття і зором, і дотиком. Тому виявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність і різноманіття прийомів його обробки одержують у декоративно-прикладному мистецтві значення особливо активних засобів естетичного впливу.

художній образ ткацтво орнамент

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОЇ ВИРАЗНОСТІ ДЕКОРАТИВНОГО ПАНО