1.2 Сутність понять: Екологічна освіта, екологічна культура молодших школярів

В даний час в сучасному суспільстві гостро стоїть проблема забруднення навколишнього середовища. Школа, будучи одним з головних соціальних інститутів, повинна приділяти велику увагу екологічному утворенню майбутнього покоління, завданням педагогів має стати підвищення екологічної грамотності учнів, озброєння їх навичками економного, дбайливого використання природних ресурсів, формування активної гуманної позиції по відношенню до природи. Термін «екологічна освіта» вперше був введений на конференції, організований Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) в 1970 р Екологічна освіта - процес і результат засвоєння систематичних знань, умінь і навичок у сфері впливу на навколишнє середовище, стану навколишнього середовища та наслідків зміни навколишнього середовища [32, с.281]. Г.Н. Каропа визначав екологічна освіта як безперервний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на нормування системи наукових і практичних знань, ціннісних орієнтацій поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення людини до навколишнього середовища [19, с.12.] В.А. Сластенин зазначає, що «екологічна освіта - це не частина освіти, а новий зміст і ціль сучасної освіченої процесу, унікальний засіб збереження і розвитку людини і продовження людської цивілізації »[31, с.78]. Екологічна освіта - це формування у школярів турботливого, дбайливого ставлення до природи і всього живого на Землі, розвиток розуміння невиліковним цінності природи, готовності до раціонального природокористування, до участі в збереженні природних багатств і життя взагалі [11]. Екологічна освіта - це органічна і пріоритетна частина всієї системи освіти, що надає йому нову якість, що формує інше ставлення не тільки до природи, але і до суспільства, до людини (Екогуманізм). Таким чином, під екологічною освітою розуміють безперервний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього соціально-природному середовищі. Екологічна освіта з його спрямованістю на виховання відповідального ставлення до навколишнього природного середовища є стрижнем і обов'язковою складовою частиною загальноосвітньої підготовки учнів [20]. Екологічна освіта має вирішувати такі завдання:

 - Формування цілісного уявлення про природному, соціальному оточенні як середовищі життя, праці, відпочинку людини;

 - Розвиток уміння сприймати навколишній світ за допомогою органів чуття, пізнавального інтересу.

 - Виховання естетичного й морального ставлення до середовища життєдіяльності людини, вміння вести себе в ній відповідно із загальнолюдськими нормами моралі [15, С.10-12].

В якості ядра системи екологічної освіти А. Н. Захлєбний виділяє чотири взаємопов'язані компоненти:

- Науково-пізнавальний;

- Ціннісний;

- Нормативний;

- Практично-діяльнісний.

Науково-пізнавальний компонент може бути представлений матеріалом, що розкриває властивості предметів і явищ, їх різноманіття, зв'язку між ними. Ціннісний компонент покликаний розкрити дітям різноманітну значимість досліджуваних об'єктів у житті природи і людини. Нормативний компонент регламентує правило (приписи і заборони) поведінки людини і його діяльності в природному і соціальному оточенні. Зміст цього аспекту повинно обґрунтовано підводити учнів до висновку: треба поступати так і чому саме так. Практично-діяльнісний компонент відіграє не менш важливу роль в екологічній освіті. Практична діяльність – кінцевий результат відносин, критерій розвивається свідомості і почуттів. Однак молодший школяр, в силу обмежених фізичних можливостей мало залучений в діяльність природоохоронного характеру [14, с.57]. Метою і планованим результатом екологічної освіти, на думку А.Н. Захлебного, є сформованість відповідального ставлення до природного середовища, вміння розуміти і цінувати красу і багатство природи, здатність здійснювати екологічно грамотні дії, займати активну життєву позицію, висловлювати нетерпимість до проявів безвідповідального ставлення до природи [14, с. 34]. На думку І.Д. Звєрєва, метою природоохоронної освіти є формування високої культури поведінки людини та цивільної відповідальності за раціональне використання природних ресурсів та природного середовища у всіх видах суспільно-трудової діяльності [18, с.78] Метою екологічної освіти є: формування у підростаючого покоління відповідального ставлення до навколишнього середовища, свого здоров'я та здоров'я оточуючих людей на основі правових і моральних норм, прийнятих в нашому суспільстві, формування екологічного мислення, розуміння учнями єдиної картини світу, нерозривності зв'язків людини з природою, залучення школярів до практичної екологічної діяльності [21, с.19-21]. Мета екологічної освіти досягається принаймні рішення в єдності наступних завдань:

 Освітніх:

- Формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення;

- Формування системи інтелектуальних здібностей і практичних умінь з вивчення та оцінки екологічного стану довкілля своєї місцевості, її захисту і поліпшення;

 Виховних:

- Виховання екологічно здорових потреб, мотивів, спонукань і звичок поведінки, спрямованих на дотримання здорового способу життя, дбайливе використання і захист навколишнього середовища; розвиваючих:

- Розвиток системи інтелектуальних здібностей і практичних умінь з вивчення, оцінки стану і поліпшення навколишнього середовища своєї місцевості;

- Розвиток прагнення до активної діяльності з охорони довкілля;

- Розвиток емоційної сфери чуттєвих естетичних і гігієнічних оцінок екологічного стану навколишнього середовища. Цілі і завдання сучасного шкільного екологічного освіти повинні бути спрямовані не тільки на навчання школярів основам екологічних знань, але й на формування у них екологічного світогляду [3, с. 32-33]. І.Д. Звєрєв вважає, що основним завданням екологічної освітиє теоретичне освоєння школярами знань про природу, її особливостях, діяльність у ній людини, про екологічні проблеми та шляхи їх вирішення у виробництві, побуті, в процесі відпочинку [17, с.3-10]. Екологічна освіта, безперервне, всебічне і обов'язкове, формування на його основі екологічної етики та культури -є умова і шлях до гуманізації відносин суспільства і природи, потреба у вивченні та пізнанні середовища свого проживання, її захисту та збереження. Це має формуватися у людини з ранніх років, вміння і життєва потреба сприймати природу і її творіння як велике і нічим не замінне надбання і сутність нашого життя. Вони повинні стати основою навчання і виховання кожної людини, підростаючого покоління особливо. Учням молодшого шкільного віку властиво унікальне єдність знань і переживань, які дозволяють говорити про можливість формування у них надійних основ відповідального ставлення до природи. Усі навчальні предмети початкової школи покликані вносити свій вклад у формування екологічних понять в учнів. Таким чином, метою базової школи має бути формування у підростаючого покоління високого рівня екологічних понять, так як вони є основою формування екологічної культури. І.Д. Звєрєв, А.Н. Захлєбний, І.Т. Суравегина, Л.П. Симонова вважають, що метою екологічної освіти є становлення екологічної культури особистості і суспільства. Головною метою екологічної освіти є формування екологічної культури [36]. «Екологічна культура» є один із проявів загальної культури (Від латинського cultura, що означає обробіток, виховання, освіту, розвиток, шанування) [8, с.192]. Екологічна культура розглядається як культура єднання людини з природою, гармонійного злиття соціальних потреб і потреб людей з нормальним існуванням і розвитком середовища. Наприклад, Л. П. Салеева-Симонова характеризує людину, овладевшего такого роду культурою, як особистість, підпорядковуючу всі сили своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклується про поліпшення навколишнього середовища, що не допускає її руйнування і забруднення [30]. На думку А.Н Захлебного, І.Т Суравегиной, екологічна культура, науково-технічний прогрес і екологічна освіта - це твердження у свідомості та діяльності людей принципів природокористування; формування навичок і вмінь вирішувати ті чи інші господарсько - екологічні завдання без шкоди для навколишнього середовища та здоров'я людини [15. С.10-12]. Л.П. Печко вважає, що екологічна культура включає:

- Культуру пізнавальної діяльності учнів з освоєння досвіду людства у ставленні до природи як до джерела матеріальних цінностей, основі екологічних умов життя, об'єкту емоційних, в тому числі і естетичних, переживань;

- Культуру праці, яка формується в процесі трудової діяльності. При цьому враховуються екологічні, естетичні та соціальні критерії при виконанні конкретних справ у різних областях природокористування;

- Культуру духовного спілкування з природою. Тут важливо розвивати естетичні емоції, вміння оцінювати естетичні достоїнства як природною, так і перетвореної природного сфери [25, С.29-32]. Екологічна культура розглядається вченими як культура єднання людини з природою, гармонійного злиття соціальних потреб і потреб людей з нормальним існуванням і розвитком самої природи. У початковій школі закладаються основи екологічної культури. Ця проблема найбільш повно розкривається в роботах Л. П. Салеевой-Симонової. За визначенням Л. П. Салеевой-Симонової, екологічна культура - це якість особистості, компонентами якої є:

 - Інтерес до природи і проблемам її охорони;

 - Знання про природу і способи її захисту та сталого розвитку;

 - Моральні та естетичні почуття по відношенню до природи;

 - Екологічно грамотна діяльність по відношенню до природного середовищі;

 - Мотиви, що визначають діяльність і поведінку особистості в природному оточенні [29, с.49].

Екологічна культура, на думку Л.Д. Бобильової, включає такі основні компоненти:

- Інтерес до природи;

- Знання про природу та її охороні;

 - Естетичні та моральні почуття до природи;

 - Позитивна діяльність у природі;

 - Мотиви, що визначають вчинки дітей в природі [3, с.32-33].

Інтерес - потужний стимул активності учнів. Виховання інтересів - необхідна умова розвитку активності та спрямованості особистості, тому спрямованість інтересу, його зміст, широта або вузькість служать показником активності дитини. Саме в інтересі проявляється ставлення людини до предметного світу, в тому числі і до світу природи. Інтерес, з одного боку, є стимулом формування дбайливого ставлення до природи, з іншого - його результатом, що знаменує собою відносну завершеність певного етапу екологічного виховання. Таким чином, виховання дбайливого ставлення до природи йде від розвитку вже наявних інтересів до формування нових знань, почуттів, умінь, а від них - до інтересу на більш високій його щаблі [34, с.132].

Отже, ми виявили значення терміна «екологічна освіта» - це безперервний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на унормування системи наукових і практичних знань, ціннісних орієнтацій поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення людини до навколишнього середовища. Також було виявлено значення поняття «екологічна культура», яка є метою екологічної освіти. Ми встановили, що параметрами сформованості екологічної культури є: інтерес до природи і проблемам її охорони; знання про природу і способах її захисту та сталого розвитку; моральні й естетичні почуття по відношенню до природи; екологічно грамотна діяльність по відношенню до природного середовища; мотиви, що визначають діяльність і поведінку особистості в природному оточенні. Екологічна освіта виступає як складний педагогічний процес. Знання основ екології - це найважливіший компонент екологічної культури, що розвивається у школярів.