- •1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України
- •1.1. Початок формування людської цивілізації на території України
- •1.2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
- •1.3. Східні слов’яни в VI—XI ст.
- •2. Київська Русь
- •2.1. Походження Давньоруської держави
- •2.2. Виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX — кінець X ст.)
- •2.3. Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець X — середина XI ст.)
- •2.4. Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI — середина XIII ст.)
- •2.5. Монгольська навала і встановлення золотоординського іга
- •2.5. Монгольська навала і встановлення золотоординського іга
- •2.6. Політичний устрій
- •2.7. Соціально-економічний розвиток
- •2.8. Етнічний розвиток
- •2.9. Хрещення Русі
- •2.10. Характерні ознаки та особливості розвитку культури Київської Русі
- •2.11. Походження і суть національного символу — тризуба
- •3. Галицько-Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі
- •3.1. Утворення, піднесення і занепад Галицько-Волинської держави
- •3.2. Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності
- •4. Українські землі у складі Литви і Польщі
- •4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського
- •4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •4.3. Люблінська унія
- •4.4. Утворення Кримського ханства і його експансія на українські землі
- •4.5. Соціально-економічні процеси в XIV—XVI ст.
- •4.6. Церковне життя. Берестейська унія
- •4.7. Культура України в XIV—XVI ст.
- •5. Виникнення українського козацтва
- •5.1. Феномен козацтва: генезис, характерні ознаки та особливості
- •5.2. Запорозька Січ
- •5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.
- •5.4. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя
- •6. Українська національна революція
- •6.1. Причини, характер, періодизація революції
- •6.2. Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 — серпень 1657 р.)
- •6.3. Утворення Української гетьманської держави
- •6.3. Утворення Української гетьманської держави
- •6.4. Громадянська війна і поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.)
- •6.5. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.)
- •7. Україна наприкінці XVII – у XVIII ст.
- •7.1. Українська державність наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
- •7.2. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
- •7.3. Правобережна Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •7.4. Соціально-економічний розвиток наприкінці XVII —у XVIII ст.
- •7.5. Культура України наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •8. Україна в першій половині XIX ст.
- •8.1. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії
- •8.2. Суспільні рухи
- •8.3. Національне відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство
- •8.4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
- •9. Україна в другій половині XIX ст.
- •9.1. Модернізаційні процеси в Російській імперії та Україна
- •9.2. Суспільні течії і рухи другої половини XIX ст.
- •9.2.1. Народницький рух
- •9.2.2. Соціал-демократичний рух
- •9.2.3. Ліберальний рух
- •9.2.4. Національний рух
- •9.3. Соціально-економічний розвиток у пореформений період
- •9.4. Українська культура в другій половині XIX ст.
- •10. Україна на початку XX ст.
- •10.1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.
- •10.2. Національний рух на початку XX ст.
- •10.3. Україна в період першої російської революції 1905—1907 pp.
- •10.4. Україна в роки третьочервневої монархії (серпень 1907 — липень 1914 р.)
- •10.5. Західноукраїнські землі в другій половині XIX — на початку XX ст.
- •10.6. Українські землі в роки Першої світової війни
- •10.7. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі XIX і XX ст.
- •11. Українська національно-демократична революція (1917—1920)
- •11.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
- •11.2. Проголошення автономії України
- •11.3. Проголошення Української Народної Республіки. Війна Радянської Росії проти унр
- •11.4. Гетьманат п. Скоропадського
- •11.5. Директорія унр
- •11.6. Західноукраїнська Народна Республіка
- •11.7. Політика радянської влади в Україні 1919 р.
- •11.8. Україна в другій половині 1919 — на початку 1920 р.
- •11.9. Радянсько-польська війна та Україна
- •12. Україна в складі срср (1922—1939)
- •12.1. Усрр на початку 20-х років
- •12.2. Нова економічна політика
- •12.3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності
- •12.4. Індустріалізація: завдання, труднощі, характерні ознаки, особливості і наслідки
- •12.5. Колективізація сільського господарства. Голод 1932—1933 pp.
- •12.6. Культурне будівництво у 20—30-ті роки
- •12.7. Політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •12.8. Україна і процес формування тоталітарного режиму в срср
- •13. Західноукраїнські землі в 20—30-ті роки
- •13.1. Українські землі в складі Польщі
- •13.2. Українські землі в складі Румунії
- •13.3. Українські землі в складі Чехословаччини
- •14. Україна в роки Другої світової війни (1939—1945)
- •14.1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Проголошення автономії Карпатської України
- •14.2. Роль «українського питання» в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова—Ріббентропа
- •14.2. Роль «українського питання» в німецько-радянському зближенні. Пакт Молотова—Ріббентропа
- •14.4. Напад Німеччини на срср, невдачі Червоної армії в боях на території України 1941—1942 pp.
- •14.5. Місце України у планах фашистів
- •14.6. Встановлення фашистського окупаційного режиму
- •14.7. Радянський партизанський рух на окупованій території України
- •14.8. Збройна боротьба формувань оун—упа в 1941—1944 pp.
- •14.9. Визволення України
- •15. Повоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — середині 50-х років
- •15.1. Повоєнні адміністративно-територіальні зміни
- •15.2. Зовнішньополітична діяльність урср
- •15.3. Особливості процесу відбудови народного господарства України
- •15.4. Рівень життя і побуту населення
- •15.5. Радянізація західних областей України
- •15.6. Боротьба оун—упа з радянською репресивною машиною
- •15.7. Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»
- •15.8. Культурно-ідеологічні процеси в Україні
- •16. Україна в умовах десталінізації (1956—1964)
- •16.1. Суспільно-політичне життя і політична боротьба в урср
- •16.2. Соціально-економічний розвиток України
- •16.3. Духовне життя в Україні: основні тенденції і характерні ознаки
- •17. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ (1965-1985)
- •17.1. Соціально-економічний розвиток урср
- •17.2. «Стабілізація» і закритість суспільно-політичного життя
- •17.3. Духовний розвиток суспільства: ідеологічний диктат
- •17.4. Дисидентський рух
- •18. Україна і процес перебудови в срср (квітень 1985 — серпень 1991 р.)
- •18.1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови
- •18.2. Етапи перебудови та її наслідки для України
- •19. Україна на шляху незалежності
- •19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу
- •19. Україна на шляху незалежності
- •19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу
- •19.2. Становлення владних структур
- •19.3. Конституційний процес
- •19.4. Формування багатопартійності
- •19.5. На шляху творення національної економіки (1991 — перша половина 1994 р.)
- •19.6. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу і його наслідки (друга половина 1994 — 2005 р.)
- •19.7. Специфіка взаємодії культури і суспільства в умовах перехідного періоду
- •19.8. Основні тенденції розвитку сучасної української культури
- •19.9. Характерні ознаки релігійного життя
- •19.10. Роль національної ментальності в житті суспільства
- •19.11. Формування концепції зовнішньополітичного курсу
- •19.12. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України
- •19.13. Західний напрям зовнішньої політики
- •19.14. Україна і снд
- •Хронологічна таблиця
- •Короткий термінологічний словник
- •Література
11.7. Політика радянської влади в Україні 1919 р.
В історію України 1919 р. увійшов встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави — Українська Народна Республіка. З 6 січня 1919 року держава, що стверджувалася в Україні радянськими багнетами, одержала нову назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).
Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова зазнав значних змін. По-перше, на чолі уряду, за рекомендацією В. Леніна, став X. Раковський, Що дало змогу загасити конфлікт між Г. П´ятаковим та Артемом (Ф. Сергєєвим), які претендували на посаду голови. По-друге, український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи — народними комісаріатами. По-третє, Тимчасовий уряд перетворився на постійний.
Умови громадянської війни та революційна ідеологія позначилися на формуванні та організації радянської державної структури. Ради існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли, як правило, надзвичайні органи влади — військово-революційні комітети (ревкоми). Це можна пояснити тим, що більшовики, не впевнені в підтримці народних мас, робили ставку на диктаторські органи управління і не поспішали віддавати владу демократичним виборним Радам. Навіть там, де Ради обиралися, цей процес здійснювався під контролем ревкомів, які визначали кандидатів у депутати, блокували висунення в кандидати на багатопартійній основі, контролювали процес виборів тощо.
Ревкоми були опорними пунктами більшовизму, які цементували диктаторський режим в Україні. Цю ж функцію виконували і комітети бідноти, які активно створювалися радянською державою на селі. Вони були покликані внести розкол у найчисленнішу верству суспільства — селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.
Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 року, коли III Всеукраїнський з´їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з´їзд рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.
У першій половині 1919 р. прискорено йшла інтеграція радянських республік, які намагалися вистояти в жорстких умовах громадянської війни. 1 червня утворюється «воєнно-політичний союз» формально незалежних У країни, Латвії, Литви, Білорусії та Російської Федерації. Основна мета утвореного союзу — шляхом мобілізації та централізації сил радянських республік відстояти радянську владу. Засобом досягнення цієї мети було об´єднання під керівництвом вищих органів РСФРР збройних сил, промислового потенціалу, фінансів, залізниць, комісаріатів праці.
За російським шаблоном розроблена не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічної політики РНК України. Запроваджуваний економічний курс, що одержав назву «воєнного комунізму», був комплексом економічних, соціально-політичних ідей, принципів і заходів, на яких вибудовувалася політика більшовицької партії з літа 1918 р. по березень 1921 р. Запровадження його було пов´язане із встановленням однопартійної більшовицької диктатури, створенням державного апарату, атакою на капітал і політичним тиском на село у першій половині 1918 р. Багато чим ця політика нагадувала надзвичайні заходи у Німеччині в період Першої світової війни.
В економічній сфері «воєнний комунізм» реалізовувався як модель державного регулювання економіки. Він був реакцією на критичні реалії життя (економічна, господарська розруха, необхідність мобілізувати ресурси для здобуття перемоги у громадянській війні) і тому становив собою сукупність вимушених, тимчасових заходів. Його реалізацію зумовлювала й утопічна віра більшовицької еліти в комунізм і перспективи світової революції.
Елементами «воєнного комунізму» були націоналізація промисловості, що охопила всі сфери виробництва (з листопада 1920 р. розпочалася націоналізація дрібної промисловості); заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів (декретом від 21 листопада 1918 року про перехід системи розподілу під контроль держави постачання населення товарами здійснювалося тільки через споживчі комуни і кооперативи); запровадження безкоштовних комунальних послуг (проїзд на транспорті, користування телефоном, газом, електроенергією, житлом); зрівняльна оплата праці робітників і службовців; організація всеохоплюючого обліку праці; централізація та мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; запровадження продовольчої розкладки.
В основу цього курсу покладено ідеї форсованого ривка До соціалізму, запровадження у практику управління економічними процесами позаекономічного примусу, підпорядкування державі суспільних, групових та індивідуальних інтересів. Уже в квітні 1919 р. було створено табори Примусової праці, заборонено самовільний перехід радянських службовців із однієї установи в іншу, в червні — розпочато запровадження замість паспортів трудових книжок, а в листопаді Рада Народних Комісарів затвердила положення про робітничі дисциплінарні товариські суди, які мали право застосовувати санкції аж «до звільнення з підприємства з передачею в концентраційний табір».
Стрижнем політики «воєнного комунізму» була продрозкладка, запроваджена 11 січня 1919 року. Відповідно до неї кожна губернія мусила здати державі «лишки» зерна та інших продуктів. Спочатку їх розміри визначалися реальними потребами сім´ї та наявністю у неї зерна, але невдовзі головним критерієм стала потреба держави у хлібі. Продрозкладка була одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що проявилося у запровадженні монополії на торгівлю хлібом, штучному утриманні твердих цін, створенні комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Більшовики покладали на неї великі надії. Так, схвалений у грудні 1920 р. VIII Всеросійським з´їздом Рад план ГОЕЛРО, який передбачав розвиток народного господарства на основі електрифікації, мав в основному фінансуватися за рахунок продрозкладки і лише на третину — зарубіжними позиками.
Важливою складовою політики «воєнного комунізму» був план колективізації села, реалізація якого розпочалася з 1918 р. У результаті усуспільнення селянських дворів, яке стало «репетицією майбутньої колективізації», до кінця року в Радянській Росії нараховувалося більше 3,2 тис. радгоспів. Подальший розвиток ідеї колективізації отримали у декреті ВЦВК «Про соціалістичне землекористування і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» від 14 лютого 1919 року. Курс на ліквідацію великих поміщицьких і селянських господарств, на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва викликав невдоволення та протест селянських мас, а тому «колективізаційний експеримент» було згорнуто.
Безпосередніми наслідками запровадження політики «воєнного комунізму» стали руйнація системи ринкових відносин, розрив економічних зв´язків між містом і селом, поглиблення інфляційних процесів, активне формування однопартійної системи, посилення бюрократизації, централізму, приглушення приватної ініціативи, закріплення в масах психології «експропріації експропріаторів», ліквідація станів, розширення практики «надзвичайних» заходів і масових репресій, посилення соціального напруження.
Безумовно, така політика радянської влади не подобалася українському селу, яке звикло дивитися на хліб я і на товар, а на хліботоргівлю як на умову стабільного функціонування господарств. Наприклад, у Катеринославській губернії традиційно 50% зібраного врожаю йшло на ринок, у Таврійській — майже 60%, а в Херсонській — 65%. Несхвально ставилося селянство і до більшовицьких планів колективізації села, проголошених 14 лютого 1919 року у декреті ВЦВК «Про соціалістичне землекористування і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Кypc на ліквідацію великих поміщицьких, селянських господарств та на перехід від одноосібного господарювання до усуспільнення виробництва викликав невдоволення та протест селянських мас.
Навесні 1919 р. піднялася хвиля стихійного селянського руху, спрямованого проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими селяни активно почали обстоювати свої права. Хвиля народного гніву наростала: якщо у квітні відбулося 98 антибільшовицьких виступів, то в червні — липні — 328. Оцінюючи становище, голова Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) М. Лацис писав у квітні 1919 р. у циркулярному листі до всіх надзвичайних комісій України, що замість «широкої підтримки населення ми знаходимо майже одну ненависть останнього...»´ Піднявшись на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині, повстанська хвиля невдовзі охопила всю територію УСРР.
Своєрідним піком антибільшовицьких повстань став виступ збройних формувань під керівництвом начдива радянських військ, кавалера ордена Червоного Прапора, в минулому отамана військ УНР М. Григор´єва. У своєму універсалі (9 травня 1919 року) він закликав український народ: «Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура працюючого люду, хай живуть мозоляві руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада рад народу України!» Під цими гаслами григор´євцям досить швидко вдалося захопити Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проте Григор´єва не підтримали інші лідери повстанців — Н. Махно, Зелений; григор´євське гасло «Україна — для українців!» відлякувало значну кількість потенційних союзників, а традиційна для його військ практика Мародерства, терору та погромів не сприяла консолідації сил повстанців та зростання їхніх лав. Врешті-решт радянські війська оговталися від перших невдач і силами збройних формувань під командуванням К. Ворошилова та О. Пархоменка на Полтавщині завдали поразки повстанцям та придушили виступ М. Григор´єва.
Перемога над Григор´євим не означала перемоги над повстанським рухом в Україні. Більшовики потрапили в замкнуте коло обставин: «Запровадження "воєнного комунізму" було засобом виходу з критичної ситуації і водночас саме він, піднімаючи народ на повстання, робив цю ситуацію з кожним днем дедалі критичнішою». Внутрішній фронт поглинав все більше сил та ресурсів УСРР, роблячи крах більшовицького режиму неминучим.
Отже, 1919 р. на теренах України мала місце чергова спроба утвердження більшовицького режиму. Проявами цього процесу стали формування та організація радянської державної структури, прийняття першої Конституції УСРР, включення України до «воєнно-політичного союзу» радянських республік тощо.
Економічним підґрунтям реалізації більшовиками своїх планів була політика «воєнного комунізму», наслідками якої став розрив економічних зв´язків між містом і селом, посилення централізму, втрата приватної ініціативи, закріплення психології «експропріації експропріаторів», зростання соціального напруження. Відповіддю українського народу на насильницьку колективізацію та грабіжницьку продрозкладку став широкомасштабний повстанський рух, який розхитував пануючий режим зсередини, суттєво ослаблюючи його.