43. Проблема становлення громадянською суспільства в Україні.

Громадянське суспільство - це безпосередньо неконтрольована державою сфера життєдіяльності індивідів. Звичайно, саме це поняття вживається як співвіднесене з категоріями "держава" і правова "держава".

Громадянське суспільство означає устрій суспільства з точки зору інтересів кожного його члена. Звідси і поняття "громадянин" - не просто людина або індивід, а особа, суб'єкт особистих прав, своїх законних повноважень, встановлених суспільством.

Громадянське суспільство — це суспільство рівноправних громадян з високим рівнем соціально-політичної, економічної культури і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини і не залежить від неї, а взаємодіє заради спільного блага.

Українські політологи і філософи звернулись до проблеми громадянського суспільства відносно недавно — з 90-х років XX століття. Проблема громадянського суспільства поставлена і вирішується українськими вченими (Н. Михальченко, Ф. Рудич, А. Пахарєв) у декількох аспектах, історичному, ціннісному, структурно-функціональному.В умовах сьогодення, вважають українські вчені, держава лише декларуючи своє прагнення бути підґрунтям громадського суспільства, воліє увесь час якомога більше контролювати суспільні процеси, ставити себе вище громадянського суспільства. Це ставить перешкоди на шляхах розвитку останнього; адже громадянське суспільство формується як "знизу" — через самоврядування народу, так і "зверху" — через встановлення такого конституційного ладу, який би давав правовий, економічний, ідейний і культурний простір для прояву ініціативи та самодіяльності мас. Мовиться проте, що держава має бути демократичною і правовою для того, щоб затверджувалось громадянське суспільство. Щодо структурно-функціонального аспекту громадянського суспільства українські вчені вважають, що воно є асоціацією самоврядних, незалежних індивідів та низки зв'язків ніж ними і умов співпраці, співробітництва, діалогу. З об'єктивної сторони - це система відносно незалежних від держави інституцій, спрямованих на реалізацію і захист переважно приватних інтересів, потреб людей демократичного суспільства. З суб'єктивної сторони громадянське суспільство вимагає певного рівня політичної свідомості, політичної культури, історичних традицій, громадянського активізму. Крім того, громадянське суспільство має формуватись також на плюралістичній ідеології, на реальному праві громадян відстоювати право на різноманітні ідеї, концепції, доктрини.

Процес становлення громадянського суспільства після здобуття незалежності України є складним та суперечливим. Сучасне українське суспільство можна охарактеризувати як перехідне до громадянського. Окремі його риси вже існують, а деякі лише перебувають у стадії фор­мування.

Якщо оцінювати зовнішні прояви існування громадянського сус­пільства, то можна дійти висновку про його активне зростання та становлення. На законодавчому, зокрема конституційному рівні, за­кріплено принципи громадянського суспільства.

Офі­ційно метою розвитку українського суспільства проголошено розбудо­ву правової, демократичної держави.

Якщо оцінювати змістовні риси громадянського суспільства в Україні, можна дійти висновку про наявність низки проблем у його розвитку.

Перша проблема, яку ще не розв 'язано, — відхід від психологічного сприйняття стереотипів взаємовідносин особи і держави. Етатизм радянської держави відносно своїх громадян призвів до психологічної залежності особи від держави. Опинившись після розпаду Радянсько­го Союзу без цього надмірного піклування, багато громадян не змогли знайти своє місце у новій соціальній системі, сприйняти себе індиві­дами, реалізація потреб та інтересів яких передусім залежить від них самих. Це призводить до існування у суспільстві недостатнього рівня політичної та правової активності частини населення, що сподівається на чиюсь абстрактну допомогу.

Інша проблема — це слабкий розвиток економічної системи. На­слідком цього є величезний розрив у доходах населення. В значній частині українського суспільства не сформовано середній клас. У роз­винутих країнах саме цей прошарок суспільства (який визначають як сукупність людей, що здатні своєю працею задовольнити всі власні потреби в існуванні та розвитку) становить до 90 % населення та є основою формування громадянського суспільства.

Наступна істотна проблема — відсутність розвинутої правової, демократичної держави. Проголошення та офіційне закріплення по­будови в Україні правової, демократичної держави не призвели до автоматичної зміни чинної політичної системи. Досі існують окремі прояви порушення системи поділу влади, зловживання повноважен­нями, втручання у вільний процес виборів та обмеження свободи слова, намагання чиновників різного рівня зарегулювати всі сфери суспільного життя.

Крім того, слід урахувати таке. По-перше, становлення суспільно­го життя відбувається тоді, коли проблематика громадянського суспіль­ства вже не є актуальною для країн розвинутої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку соціальної державності, що передбачає необхідність пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. По-друге, становлен­ня громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творен­ня національної державності, формування власних державних інсти­туцій, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути під час перебування у складі колишнього СРСР. По-третє, формаційна трансформація со­ціальних пріоритетів передбачає певний перехідний період протибор­ства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спи­рається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стерео­типи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в на­прямку визнання гуманітарних цінностей, наближення до загально­визнаних стандартів правової, демократичної державності, які, однак, практично мало адаптовані до українських реалій.