61.Українська філософія хvіi-хviii ст.

У другій половині XVI—XVII ст. центром філософствування стали так звані братства — просвітницькі організації при православних церквах України та Білорусі. Перше братство було засноване 1586 р. у Львові. Згодом виникли братства в Києві (1615), Луцьку (1617), а також в Острозі, Любліні, Замості, Галичі, Рогатині, Кам'янці — Подільському, Вінниці, Могильові, Орті, Мінську, Полоцьку та в інших містах. При братствах створювались школи, навколо яких концентрувалась діяльність українських полемістів. їх філософськими основами були ідеї ісихастичного і особливо ареопагітичного неоплатонізму.

Ісихазм (від грец. спокій, відчуженість) — містична течія у Візантії й особлива чернеча практика усамітнення і безмовної молитви. Його філософське оформлення належить візантійському богослову і церковному діячеві Григорію Паламі (1296—1359). З поширенням ісихазму в Україні утверджувалась натурфілософська традиція. Основною богословською тезою ісихазму було розрізнення непізнаванної, абсолютно утаємниченої сутності Бога і так званої божественної енергії, що пронизує все суще буття. Визнання цієї енергії відкривало шлях "природному богопізнанню" — пізнанню Бога через його творіння, тобто природу, а також сприяло подоланню стійкої неоплатонічної ідеї розриву душі і тіла, сприйманню матерії як джерела зла, а тіла як темниці духу; поєднанню душі і плоті в єдиному цілому — людині як у мікрокосмі, який відображає парадоксальну і суперечливу єдність Бога і світу.

Ідеї ареопагітичного неоплатонізму вперше виклав Псевдо-Діонісій Ареопагіт (тобто член Ареопагу, стародавньої суддівської колегії в Афінах), християнський мислитель Учи початку VI ст., представник пізньої патристики. Це ідеї про безумовну невизначеність Бога, про умовну можливість підніматися до пізнання Бога за допомогою ієрархії аналогій, про схожість церковної ієрархії та "небесної" тощо.

Багато полемістів об'єднувалися також у культурно-освітні центри України. Найвідомішим з них був Острозький, заснований у м. Острозі князем Костянтином Острозьким у 1576 р. Особливе місце в ньому належало греко-слов'янській школі, у якій викладалися грецька, латинська та слов'янська мови, а також "вільні науки" (граматика, арифметика, риторика, логіка тощо). До центру входили гурток гуманітаріїв і друкарня, створена російським першодрукарем Іваном Федоровим (бл. 1525—1583), який, рятуючись від фанатизму церковної та світської влади, перебрався в Україну з Москви. Сюди ж, до Острога, не витримавши московського інтелектуального і політичного клімату, втік відомий письменник князь Андрій Курбський (бл. 1528—1587). Тут він не тільки полемізував у листах з царем Іваном IV, а й серйозно вивчав філософію Арістотеля, переклав "Діалектику" Іоанна Дамаскіна, написав кілька праць з логіки, у тому числі "Сказ о логике".

Діячі Острозького культурно-освітнього центру були людьми високої гуманітарної культури, добре ознайомленими з ідейною спадщиною Київської Русі та сучасною їм західноєвропейською культурою. Вони усвідомлювали роль рідної мови як запоруки чистоти православної віри та самозбереження українського народу перед загрозою його покатоличення і полонізації. У центрі працювали Герасим Смотрицький (пом. 1597) — перший ректор Острозької школи, Христофор Філарет (середина XVI — початок XVII ст.), Дем'ян Наливайко (пом. 1627), Іван Вишенський (між 1545—1550 — бл. 1620) та ін. Вони вирішували найрізноманітніші завдання як ренесансно-гуманістичного, так і реформаційного напрямів, але основну увагу приділяли розвитку реформаційних ідей, оновленню православної релігії, підготовці творів антикатолицької спрямованості.

Острозький культурно-освітній центр був першою спробою створення вищого навчального закладу в Україні. У 1636 р. віп, па жаль, припинив своє існування. Проте в 1632 р. у Києві па базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря виник Києво-Могилянський колегіум, а згодом (з 1701 р.) на його основі — Києво-Могилянська академія, яка стала першим вищим навчальним закладом на східнослов'янських теренах.

Навчальна програма колегіуму будувалася за класичною схемою середньовічного західноєвропейського університету: вивчалися "сім вільних наук" (граматика, поетика, риторика, арифметика, геометрія, філософія, музика). Це — основа ("класика"), але фактично набір навчальних дисциплін був набагато ширшим. Перші чотири роки відводилися на загальноосвітню підготовку, потім один рік — на риторику та поетику, наступні два— на філософію, останні чотири роки — па теологію.

Програма з філософії передбачала ознайомлення з творами східних "Отців Церкви", філософськими ідеями античності, західної патристики, схоластики, ідеями Відродження, Реформації, раннього Просвітництва та ін. З Києво-Могилянським колегіумом пов'язана діяльність видатних українських мислителів — Іова Борецького (пом. 1631) — одного з організаторів Київської братської школи та її першого ректора; Касіяна Саковича (бл. 1578—1647) — ректора братської школи в 1620— 1624 pp.; Єлисея Плетенецького (бл. 1554—1624), який заклав друкарню Києво-Печерської лаври і разом з Захарією Копистенським, Лаврентієм Зизанієм та інтими зібрав навколо друкарні науковий гурток; Петра Могили (1596—1647)— архімандрита Києво-Печерського (згодом митрополита Київського і Галицького), який у 1631 р. відкрив у Лаврі школу, реорганізовану ним наступного року в колегіум, названий на його честь Києво-Могилянським.