Відомі праці:

• Мадонна з немовлям, 1305–1310 роки, Сієна

• Мадонна Милосердя, 1305–1310 роки, церква Сан-Бартоломео у Вертіні

• Розпяття, 13051310 роки, монастир капуцинів, Сієна

• Богородиця, 1310 рік, церква Сан-Лоренцо у Сан-Джиміньяно

• Маеста, 1310–1312 роки

• Маеста, 1312–1315, Палацо Публіко, Сієна

• Сцени з життя святого Мартина Турського, зображення святих, лицарів, єпископів та пап, пустельників, 1315–1318 роки, церква Св. Мартина в Ассізі

• Святий Людовик Тулузький, що коронує Роберта Анжуйського, 1317 рік, Неаполь

• Фрески зі святими, 1318 рік, у Нижній базиліці Сан-Франческо в Ассізі

• Розп'яття, 1316–1320 роки

• Вівтар Мадонна з немовлям та святими, 1318–1319 роки, церква Святого Августина у Сан-Джиміньяно

• Вівтар Мадонна з немовлям та святими, 1319–1320 роки, церква Санта Катерина у Пізі

• Іоанн Богослов, 1320 рік

• Розп'яття, 1321–1322 роки, Сієна

• Вівтар Мадонна з немовлям і святими, 1320–1322 роки, церква Санта Марія деї Сервія в Орвієто

• Вівтар Мадонна з немовлям і святими, 1321–1323 роки, стіл, церква Сан-Франческо в Орвієто

• Вівтар з Мадонною з немовлям і святими, 1323–1324 роки, церква Сан Доменіко в Орвієто

• Вічне благословення янголів, 1320–1324 роки, Орвієто.

• Пророки, 1320–1325 роки

• Апостоли, 1320–1325 роки

• Мадонна з немовлям, 1325 рік, церква Сан-Джованні Баттіста у Монтероні-д'Арбія.

• Вівтар Мадонна з немовлям і святими, 1326 рік, Сієна

• Святий Владислав, 1325–1330 роки

• Блаженний Агостіно Новелло та його чудеса, 1324–1329 роки, церква Святого Августина у Сієні

• Гвідоріччо да Фогліано захоплює Монтемасі, 1330 рік, фрески, Палацо Публіко, Сієна

• Благовіщення Пресвятої Богородиці зі святими, 1333 рік, галерея Уффіці, Флоренція

• Поліптих Орсіні, 1333–1337 роки

• Розп'яття, 1333–1337 роки

• Мадонна Покори, 1336–1340 роки, собор Нотр-Дам-де-Домс в Авіньйоні

• Благословення Христове, 1336–1340 роки, собор Нотр-Дам-де-Домс в Авіньйоні

• Фронтиспіс у рукописі Вергілія Мілані, 1340 рік.

• Повернення Ісуса з Храму, 1342 рік

Раннє Відродження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Неперевірена версія

Стеля Сикстинської капели роботи Мікеланджело

Раннє Відродження (італ. il primo Rinascimento) є періодом епохи Відродження (XIV-XVII ст.), в основі якого лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. Істинною метою мистецтва, на думку італійців, мало стати відтворення живого людського тіла. Усе інше, за словами Мікеланджело, порожня забава, яку можна надати меншим талантам. «Для мистецтва потрібне одне, - говорив Челліні, - уміти чудово виписати чоловічий і жіночий торс». Людське тіло представлено в їхніх картинах здоровим, енергійним, атлетичним. Воно схоже з античним тілом Греції. Кожний м’яз, суглоб, хвилястий вигин тіла вивчений до найдрібніших подробиць, переданий з надзвичайною досконалістю. Раннє Відродження умовно поділяється на два етапи - проторенесанс та саме Раннє Відродження.

[ред.]Проторенесанс

Симптоми проторенесансу в образотворчому мистецтві не означали знищення готичної традиції. Часом ці традиції просто сповнювалися більш життєрадісних та світських засад при збереженні старої іконографії та традиційного тлумачення форм. Готичне мистецтво позбавлялося драматичної напруги, ставало граційним, дещо манірним, усміхненим або меланхолійним.Візантійська ікона стала приємно-світською. Саме ця, почасти проторенесансна, почасти готична течія панувала у XIV ст.

У проторенесансі була й інша, історично більш рання течія, яка рішуче протистояла готиці. Її представниками були скульптори – Нікколо Пізано і Арнольфо ді Камбіо.

Мадонна Оньїсанті, Уффіці(Флоренція, 1310). Джотто

Нікколо Пізано працював ще у середині XIII ст., коли європейська готика була у повному розквіті. Але він надавав перевагу рельєфам на римських саркофагах. Надихаючись римською пластикою, Пізано подолав безплотність готичних фігур, в яких під одягом не відчувалося тіла, та «заспокоїв» їхню підвищену експресію. Найвідоміші твори цього митця – скульптури для кафедри пізанського баптистерія.

Однак єдиним митцем, якого в образотворчому мистецтві Проторенесансу можна поставити поряд із Данте, був Джотто. Нове відчуття людської гідності виражено у фресках Джотто майже з такою самою силою, як у «Божественній комедії». Цьому видатному художникові належать розписи церкви в Ассізі, присвячені життю Франциска Ассізького, а також фрески у падуанській Капелі дель Арена і в церкві Санта Кроче у Флоренції. Падуанські фрески презентували цикл євангельських оповідей про життя Ісуса Христа, а флорентійські також присвячені Св. Франциску.

[ред.]Раннє Відродження

У добу кватроченто вражає щедрість, багатоманітність художньої творчості, що полилася наче з рогу достатку. Архітектура, скульптура і живопис у цю добу переходять з рук ремісників до професійних майстрів. Художник своєю творчістю стверджує свою власну індивідуальність у мистецтві

Художників високо цінували. Члени родини Медичі були меценатами й справжніми шанувальниками мистецтва, особливо Козімо Медичі та його онук Лоренцо. Римські папи, герцоги, іноземні королі змагалися за честь запрошувати італійських художників до свого двору.

Зачинателями мистецтва Раннього Відродження вважаються троє митців: Мазаччо, Донателло, Брунеллескі. Флорентієць Мазаччо - художник мужнього енергійного стилю. Він помер дуже молодим, але встиг зажити слави основоположника живопису кватроченто своїми розписами у капеллі Бранкаччі. У цьому ансамблі він досяг небувалого до нього, майже скульптурного відчуття міцних фігур.

У його фресках - еволюція, яку пережив живопис з часів Джотто. У картинах відчувається реалізм, що виявляється у фарбах, у знанні анатомії, перспективи. Є ще деяка скупченість в угрупуванні, але в той же час задній план розроблений ретельніше і природніше. Архітектурні правила, симетрія в розташуванні частин картини приймають живіші форми.

Пам`ятник Гаттамелаті

Діяльність Мазаччо (справжнє ім’я Томмазо ді Джованні ді Симоні Кассаї) мала велике значення для історії італійського живопису. У його картинах відчувається благородність, витонченість, гармонія тонів.

Разом з живописом в Італії процвітала і бронзова скульптура. Скульптори перевершували живописців знанням анатомії. Становище змінилося тільки після Верроккьо, який був одночасно і скульптором, і живописцем. Андреа дель Верроккьо (1435-1488) був учителем великого Леонардо да Вінчі, і перші пізнання з анатомії знаменитий учень отримав від нього. Картина Верроккьо «Хрещення Ісуса Христа» становить особливий інтерес.

Скульптор Донателло прожив довге життя і здійснив нововведення майже в усіх жанрах і різновидах пластики. Він створив тип круглої статуї, що стоїть самостійно і не пов’язана з архітектурою. Донателло заснував школу майстрів рельєфу, що вкривав фризи ренесансних будівель. Він був автором кінного монумента кондотьєра Гаттамелати і портретів-бюстів, які нагадували римські портрети.

«Св. Георгій» - мармурова статуя в церкві Ор-Сан-Мікеле у Флоренції, одна з кращих робіт Донателло (справжнє ім’я Донато ді Нікколо ді Бетто Барді, 1386-1466). Зображення безстрашного воїна сповнене шляхетності й відваги, поворот голови і уся постать виражають рішучість. З плеча вільно спадає плащ, що прикриває частину грудей і ліву руку. Не захищене щитом тіло облягає панцир. Завдяки вивченню античних пам’ятників, Донателло досяг досконалості в передачі тілесних форм.

Бронзова статуя Гаттамелати в Падуї роботи Донателло чудова не лише досконалістю техніки, але живою і монументальною передачею фігур вершника і коня. Голову коня можна прийняти за античний твір. Лицар є витвором епохи Відродження - у ньому вперше виконане завдання зображення зовнішнього вигляду.

Сандро Боттічеллі (справжнє ім’я - Алессандро Філіпепі; 1445-1510). У його творчості є поширеним зображення Мадонни в урочистій обстановці. У картині „Коронування Мадонни” немовля Христос в одній руці тримає гранат, а іншою водить руку Мадонни, яка пише в розгорненій книзі початок пісні-подяки. Троє хлопчиків тримають книгу і чорнильницю, а два янголи піднімають вінець над головою Мадонни.

«Весна» Ботічеллі

Філіппіно Ліппі (1457-1504), учень Ботічеллі, писав невеликі картини. У Флоренції знаходиться його робота «Муки апостола Петра». Фігура проконсула свідчить про вивчення античних пам’ятників.

Третім зачинателем мистецтва раннього Відродження вважається архітектор і скульптор Брунеллескі. Він створив архітектуру за духом цілком світську, вишукано просту, з гармонійними пропорціями. У його спорудах ніби зовсім зникає відчуття ваги каменю, спротиву матеріалу.

Мазаччо, Донателло і Брунеллескі працювали у першій половині XV ст. у Флоренції. Флорентійська школа XV ст. залишалася провідною. Вона була лабораторією художніх ідей, які підхоплювали й переробляли інші школи. Флоренція, її мистецтво виховали справжніх новаторів – техніків, художників. Вони прагнули наслідувати природу, однак їхні твори не були простими її копіями.

Надзвичайно великого значення майстри флорентійської школи надавали рельєфності, яку вважали одним із наріжних каменів ренесансної художньої програми, пов’язаної з перебудовою системи художнього бачення. По-новому відчувати світ – означало по-новому його бачити. Людина доби Відродження хотіла освоїти світ як реальну арену своїх дій.

Філіппо Брунеллескі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Філіппо Брунеллескі (італ. Filippo Brunelleschi (Brunellesco); *1377, Флоренція — †15 квітня 1446, Флоренція) — великий італійський архітектор епохи Відродження.

[ред.]Біографія

Джерелом відомостей вважається його «біографія», приписувана, за традицією, Антоніо Манетті, написана більш ніж через 30 років після смерті архітектора.

[ред.]Початок творчості. Скульптура Брунеллескі

Син нотаріуса Брунеллескі ді Ліппі; мати Філіппо, Джуліана Спіні, була споріднена з родовитими родинами Спіні і Альдобрандіні. У дитинстві Філіппо, до якого повинна була перейти практика батька, отримав гуманітарне виховання і найкращу на той час освіту: вивчав латинську мову, вивчав античних авторів. Виховуючись у гуманістів, Брунеллескі сприйняв ідеали цього кола, тугу за часами «своїх предків» римлян, і ненависть до всього чужого, до варварів, що знищили римську культуру, в тому числі і до «пам'ятників цих варварів» (і серед них — середньовічні будівлі, тісні вулиці міст), які здавалися йому чужими і нехудожніми в порівнянні з тими уявленнями, які склали собі гуманісти про велич Стародавнього Риму.

Відмовившись від кар'єри нотаріуса, Філіппо з 1392 року був у навчанні, ймовірно у майстрів золотих справ, а потім проходив практику в якості учня в ювеліра в Пістої; навчався також малювання, ліплення, гравюрі, скульптурі і живопису, у Флоренції вивчав промислові і військові машини; набув значних для того часу знань з математики, навчаючись у Паоло Тосканеллі, який, за свідченням Вазарі, навчав його математиці. У 1398 Брунеллескі вступив в Арте делла Сета, куди входили майстри золотих справ. У Пістої молодий Брунеллескі працював над срібними фігурами вівтаря Святого Якова, — в його роботах відчутній сильний вплив мистецтва Джованні Пізано. У роботі над скульптурами Брунеллескі допомагав Донателло (йому було тоді 13 чи 14 років), — з цього часу дружба зв'язала майстрів на все життя.

У 1401 Філіппо Брунеллескі повернувся до Флоренції, взяв участь в оголошеному Арте ді Каліман (цех торговців тканинами) конкурсі на прикрасу рельєфами двох бронзових воріт Флорентійського баптистерія. У конкурсі разом з ним взяли участь Якопо делла Кверча, Лоренцо Гіберті і ряд інших майстрів. Конкурс, що проходив під головуванням 34 суддів, тривав рік; кожен майстер мав надати повний бронзовий рельєф «Принесення в жертву Ісаака». Брунеллескі програв конкурс, — рельєф Гіберті перевершував його художньо і технічно (він був вилитий з одного шматка і був на 7 кг легший від створеного Брунеллескі). Однак, незважаючи на описану Гіберті в його «Спогадах» одностайність суддів у виборі саме його рельєфу, перемогли, швидше за все, якісь інтриги що оточували історію конкурсу (Манетті вважає, що повинен був перемогти Брунеллескі). Попри це, роботу Брунеллескі не знищили разом з творами інших учасників, але зберегли (нині вона в Національному музеї, Флоренція), мабуть, все ж таки відзначивши її як надзвичайно успішну.

Згідно з Манетті, Брунеллескі створив кілька статуй з дерева та бронзи. Серед них — статую Марії Магдалини, згорілу в Санто Спіріто під час пожежі 1471. Близько 1409 (між 1410-ми та 1430-ми роками.) Брунеллескі створив дерев'яне «Розп'яття» в церкві Санта Марія Новелла, за свідченням його біографів — вступивши в дружню суперечку з Донателло.

Згідно з Манетті, Брунеллескі був вражений тим, що програв конкурс і покинув Флоренцію, поїхав до Риму, де можливо, вирішив досконало вивчити античну скульптуру (деякі вчені відсувають дату подорожі, деякі взагалі вважають його плодом фантазії біографа, деякі — що таких подорожей було кілька і вони були недовгими). Під час перебування Філіппо в Римі з ним майже незмінно був Донателло. У Вічному Місті вони прожили кілька років, а оскільки обидва були чудовими майстрами золотих справ, то заробляли на життя цим ремеслом і все зароблене витрачали на організацію розкопок античних руїн. У вільний же час він цілком віддавався вивченню римських руїн, і вплив римських вражень можна відзначити у творчості обох майстрів.

У Римі молодий Брунеллескі звернувся від пластики до будівельного мистецтва, почавши ретельно вимірювати збережені руїни, замальовувати плани цілих будівель і плани від ділових частин, капітелей і карнизів, проекції, види будівель і всі їх деталі. Він повинен був розкопувати засипані частини і фундаменти, повинен був удома складати ці плани в єдине ціле, відновлювати те, що було не в повній цілості. Так він перейнявся духом античності, працюючи подібно сучасному археологу з рулеткою, лопатою і олівцем, навчився розрізняти види і пристрій античних споруд і створив в папках зі своїми етюдами першу історію римської архітектури. (П. Франкл).

[ред.]Відкриття перспективи

Брунеллескі бажав зробити сприйняття реконструйованих ним терм і театрів більш наочним і спробував створити зі своїх планів геометрично-перспективні картини для певної точки зору. У цих пошуках вперше було відкрито (або знову відкрито), згідно з традицією, висхідною до 2-й половини XV ст., пряма перспектива.

У Флоренції, куди він час від часу, мабуть, повертався з Рима, він розставив на вулиці такі сконструйовані перспективи (дошки із зображенням баптистерія і Собору, виду Пьяцца Синьйорія), силуети яких він вирізав і які з певної точки зору зливалися з зображеною будівлею (наприклад з баптистерієм). За вивчення перспективи взялися кращі майстри Флоренції — Л. Гіберті (у його рельєфах для Дверей баптистерія) і Мазаччо (у своїй фресці «Трійця» у церкві Санта Марія Новелла, перспективу якої швидше за все, розробив Брунеллескі). Вони негайно впровадили цей набутий досвід пізнання реального світу в свої твори.

[ред.]Перші архітектурні проекти: Виховний будинок і Сан-Лоренцо

У 1419 році цех Арте делла Сета доручив Брунеллескі споруду Виховного будинку для дітей, які залишилися без батьків (Оспедале деї Інноченті — Притулок невинних, діяв до 1875 р.), що став фактично першою спорудою епохи Відродження в Італії.

Виховний будинок збудований просто: аркади його лоджії розкриті в сторону Пьяцца Сантіссіма Аннунціата, — будинок фактично є її ажурною «стіною». Всі архітектурні елементи ясно читаються, масштаб споруди не перевищує людську міру, але узгоджений з нею. Відкриті сходи на 9 сходинок ведуть через усю ширину будівлі до нижнього поверху, який розкинувся галереєю з 9 напівциркульних арок, що спираються на високі колони композитного ордера. Від капітелей до задньої стіни галереї перекинуті підпружних арок, які підхоплюються консолями, прикрашеними капітелями. По кутах ряд колон має по пілястру, над кожним з них є архітрав, що тягнеться над усіма арками. Між арками і архітравом укріплені майолікові медальйони роботи Делла Роббіа із зображенням сповитих немовлят (своїм простим забарвленням — синім і білим — вони роблять ритм колон мирним, спокійним). Прямокутний формат вікон, їх рами і фронтони вікон скопійовані Брунеллескі з римських зразків, так само, як і колони, архівольт арок, пілястри і профіль карниза. Але античні форми трактовані надзвичайно вільно, вся композиція оригінальна і зовсім не може бути названа копією античних зразків. Завдяки якомусь особливому почуттю міри, Брунеллескі в контексті всієї архітектури Відродження здається самим «грецьким», а не римським майстром, при тому що жодної грецької будівлі він бачити не міг.

[ред.]Базиліка Сан-Лоренцо і Старе закристя

В той час як будувався Виховний будинок, Брунеллескі у 1420 р. почав роботу над Старою закристією базиліки Сан Лоренцо (заснована у 390 р., потім перебудовувалася), і вперше створив ясну і гармонійну центричну композицію, яка стала зразковою для Ренесансу (закінчена у 1428 р.). Кошти на будівництво виділили Медічі, — тут були поховані представники їх сім'ї. Закристя Сан Лоренцо — просторе (бл. 11 м ширини) квадратне приміщення, перекрите куполом. Ребра і кути стін обох приміщень відзначені коринфськими пілястрами, що підтримують антаблемент, — ордер підкреслює всю структуру приміщення і ясно фіксує сприйняття простору. На стіни, над якими піднімається купол, накладено декоративні арки, над антаблементом в люнетах — поміщені напівокруглі вікна. Паруси, люнети, двері і ділянки над ними — прикрашені рельєфами, які виконав Донателло. Всі тектонічні зчленування — ордер, налічники вікон, ребра склепінь — зроблені з темного каменю і виділяються на нейтральних ошатних білих стінах.

Коли Брунеллескі взяв на себе перебудову церкви Сан Лоренцо, стіни її вівтаря вже височіли, закристя будувалася, а з іншого боку знаходилися залишки старої церкви Сан Лоренцо, які ще не були знищені. Ця ранньохристиянська базиліка і визначила форму нової церкви. Ранньохристиянська архітектура не вважалася варварською, її античні колони відносилися ще до «хорошого стилю», — таким чином, шлях до ренесансної — відродженої античної — архітектури в значній мірі йшов через спогад про часи раннього християнства і його архітектуру.

Бічні нави базиліки — не наскрізні, як це було традиційно, а утворені ланцюгом однакових квадратних приміщень, перекриті склепіннями. Античні за пропорціями, силуетом і малюнком капітелей колони легко несуть тягар, через них перекинуті арки, весь простір розчленований з математичною ясністю — уникнуто всього, що тисне, роз'єднує. Проста орнаментика, частково антична, частково флорентійської традиції, частково — винайдена самим Брунеллескі, вносить відбиток легкості, гармонійності, і весь настрій цьієї церковної будівлі — настрій незатьмареної життєрадісності, наївної радості буття.

[ред.]Купол собору Санта Марія дель Фьоре

Незабаром після приїзду до Флоренції Брунеллескі захопився складним інженерним завданням — зведенням купола над кафедральним собором міста (1420—1436 рр.). Його зведення почалось майже одночасно з будівництвом Сан Лоренцо. Ідея купола — восьмигранне готичне склепіння, — готична форма, і була вже намічена будівельником собору Арнольфо ді Камбіо, кампанілу собору будував, як звичайно вважається, великий Джотто. Складність самої споруди полягала не тільки в зведенні купола, а й у спорудженні спеціальних пристосувань, які дозволили б працювати на великій висоті, що здавалося тоді неможливим. Раді міста Брунеллескі запропонував зробити легкий 8-гранний купол з цегли, який збирався б з граней-«часток» і скріплювався вгорі архітектурним ліхтарем, крім того, він зголосився створити цілий ряд машин для підйому вгору і роботи на висоті. Купол (його висота становить 42 м) був побудований без риштування що спиралось на землю. Купол складається з двох оболонок, пов'язаних нервюрами і горизонтальними кільцями. Підносячись над містом, купол, з його спрямованістю угору і гнучким пружним контуром, визначив характерний силует Флоренції, і самими сучасниками він мислився символом нової епохи — Відродження. Славі архітектора і міста сприяло й те, що купол освятив сам папа Євгеній IV.