Британські магнати

Рой Томпсон.

Перші кроки в бізнесі зробив в кінці 20-х років. Але економічна криза 1929-1933 років не дала йому можливості поставити справу на широку ногу. В цей час в поле його зору потрапляє новинка для того часу – радіоприймачі. Він створює одну з перших північноамериканських комерційних систем радіомовлення. У той же час він уважно стежить за станом справ в британській пресі. В середині 50 років він дізнається про труднощі шотландської газети «Скотмен», скоро ця газета й вечірня единбурзька газета «Івнінг Діспетч» стають його власністю. У 1959 році він стає власником не тільки найбільшого ланцюга провінційних газет Британії, в його руках опинилася так само найбільша недільна газета «Санді Таймс». Новий господар концерну почав діяти в звичному для себе стилі. З одного боку – гранично жорстка економія в усьому, що стосується штатів і необгрунтованих витрат, з іншої – мобілізція засобів на створення власної друкарні. А головне, пошук нових способів залучити рекламодавців. Він зробив ставку на журнальні додатки. Вже з першого моменту вкладиші в «Санді Таймс» вийшли в 1962 році, сприяли збільшенню тиражу газети.

Закінчується 1963 Томпсон вирішив привести в порядок організаційну структуру свого багатогалузевого бізнесу, що переступив межі багатьох держав. У Британії він створює компанії «Томпсон ньюспейперс»  газети в Англії, Шотландії, Уельсі і «Томпсон телевіжн», «Томпсон принтерс»  поліграфічні підприємства. У 1966 році було оголошено, що відома газета «Таймс» зіллється з «Санді Таймс» в одну компанію, але кожна газета матиме свого редактора з правом вести самостійну редакційну політику.

Сесіль Кінг.

У 1951 році Кінгу був довірений пост голови концерну «Міррор-пікторіал» і головного редактора обох видань. При Кінгу тираж «Дейлі Міррор» піднявся до рекордної висоти 5 млн. экз. Саме завдяки його заповзятливості газетний концер перетворився на видавничий комбінат, що захопив в свої руки майже всі журнальні видання розраховані на масову аудиторію. Пізніше в 1959 році суперконцерн Кінга був перетворений в «Інтернешнл паблішинг корпорэйшн», його контроль поширився на цілий ряд видань в Африці і країнах Карибського басейну, став власником 300 періодичних видань, не кажучи вже про масові щоденні газети «Дейлі міррор», «Дейлі геральд», і недільних «Санді миррор», «Піпл» та ін. У професійно творчому сенсі Кінг вичерпав свої ресурси до середини 60 років. 1968 року він отримав звістку про своє звільнення.

Роберт Максвел (Кептан Боб).

На межі 70 років Максвел почав придивлятися до успіхів Томпсона і до того, що «погано лежить» на газетному ринку. Невдала спроба оволодіти газетним бізнесом сімейства Каррів, втрата видавництва «Пергамон» (вона виявилася тимчасовою) не зупинили Максвела в його планах.

І ось в 1984 році Максвел вступає в коло головних вершителів газетного бізнесу. Він стає власником багатотиражної «Дейлі міррор» і ще шотландського варіанту «Дейлі рекорд», а також недільних газет «Санді Міррор» і «Піпл». У 1988 році Максвел робить сенсаційний хід: стає власником найавторитетнішого в світі видавничого комплексу з випуску енциклопедичної і наукової літератури «Макміллан-макгроу Хілл». Так створилася заокеанська група капітана Боба «Максвел комьюнікейшен корпорейшен». У 1991 році Максвел засновує щотижневу газету «Юропієн» з прицілом на Європу. А потім набуває збиткової газети «Дейлі ньюз». Потому він здійснює вимушений, але ефективний хід: відкриває капітал «Міррор груп ньюспейперс» для операції на фондових ринках і викидає 45-49 % акцій «Дейлі миррор», що дозволило Максвелу підняти ціну на ці акції значно вище за їх вартість.