Обставини, що виключають злочинність діяння

подібнізізлочинамисуспільнокорисні(соціальноприйнятні) таправомірнівчинки, щовиключаютьпідставукримінальноївідповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

Обставини, що виключають злочинність діяння, можуть бути класифіковані за різними критеріями. Для кримінального права істотним критеріємтакоїкласифікації єюридичнаформаназванихправомірних вчинків. З цього погляду всі обставини, що виключають злочинність діяння, як правомірні вчинки можуть бути розподілені на три групи, а саме: 1) реалізація особою свого суб’єктивного права (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця тощо); 2) виконання юридичногообов’язку(наприклад, виконання професійнихобов’язків, наказуаборозпорядженнятаін.); 3) здійсненнявладних повноважень (наприклад, застосування запобіжних заходів, фізичної сили, спеціальних засобів або зброї, примушування до покори).

Аналізовані обставини в КК посідають різне місце: одні з них передбаченівЗагальнійчастиніКК, інші— участиніОсобливій. Тізних, що підпадають під ознаки декількох злочинів, закріплені у Загальній частині КК і вивчаються в курсі Загальної частини кримінального права (необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виконання наказу тощо). Інші обставини, що підпадають під ознаки якогось одного злочину, вивчаються в курсі Особливої частини кримінального права (наприклад, воєнна необхідність — ч. 1 ст. 433 КК).

§2. Необхідна оборона

1.Відповіднодоч. 1 ст. 36 ККнеобхідноюобороноювизнаютьсядії, вчиненізметоюзахистуохоронюванихзакономправтаінтересівособи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересівдержавивідсуспільнонебезпечногопосяганняшляхомзаподіяння тому, хтопосягає, шкоди, необхідноїідостатньоївданійобстановцідля негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому небулодопущеноперевищеннямежнеобхідноїоборони. Звідсивипли-

ває, щонеобхіднаоборона— цеправомірнийзахистправоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликанийнеобхідністюйогонегайноговідверненнячиприпинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, яка відповідає небезпеці посягання та обстановці захисту.

269

Розділ 14

2.Правонанеобхіднуоборонуєприродниміневідчужуваним, атакож абсолютним правом людини. Останнє означає, що всі інші особи не мають права перешкоджати громадянину в законному здійсненні правананеобхіднуоборону. Правонанеобхіднуоборонуєсамостійним,

ане додатковим (субсидіарним) стосовно діяльності органів держави і посадових осіб, спеціально уповноважених охороняти правопорядок. Іншими словами, кожний громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади абопосадовихосібдлявідверненнячиприпиненняпосягання. Наявність права на необхідну оборону не пов’язана також із наявною для особи можливістю звернутися за допомогою до інших громадян. У ч. 2 ст. 36 КК зазначено, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Закріплене у ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації положення Конституції України про те, щокоженмаєправозахищатисвоєжиттяіздоров’я, життяіздоров’я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27).

Оскільки здійснення необхідної оборони є суб’єктивним правом,

ане юридичним обов’язком громадянина, то відмова останнього від використання свого права не тягне за собою якоїсь юридичної відповідальності. Крім того, громадянин не зобов’язаний доводити довідома державних або інших органів чи посадових осіб про вчинений ним акт необхідної оборони, хочавінімаєправозробититаке повідомлення в інтересах правильного вирішення кримінальної справи, що порушується у зв’язку із суспільно небезпечним посяганням.

3.Правонанеобхіднуоборонувиникаєлишезанаявностівідповід-

ної підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною є вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у його негайному відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідноїоборонискладаєтьсяіздвохелементів, асаме: 1) суспільно небезпечного посягання та 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні.

4.Першийелементозначає, щопосягання повиннобутисуспільно небезпечним. Діяння, що не є суспільно небезпечним, ні за яких умов не може породжувати право на необхідну оборону (наприклад, така оборона неможлива проти правомірних вчинків, що здійснюються

270

Обставини, що виключають злочинність діяння

у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця, виконанні військового або службового обов’язку, а також при інших обставинах, що виключають злочинність діяння).

Підпосяганнямрозумієтьсяповедінказбокулюдини, нащопрямо вказуєтьсяуч. 1 ст. 36 КК. Посягнутиозначаєспробузаподіятишкоду. Така спроба є суспільно небезпечною, якщо її об’єктом виступають правоохоронюваніправатаінтересиособи, щозахищається, абоіншої особи, суспільні інтереси чи інтереси держави. Це: життя, здоров’я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, що захищається, абоіншоїособи; громадськабезпекаігромадськийпорядок, спокій громадян і недоторканність громадського майна тощо; зовнішня безпека та обороноздатність країни, збереження державної і військової таємниці, недоторканність державних кордонів тощо. Таким чином, коло правоохоронюваних інтересів, що можуть бути об’єктом посягання, є практично необмеженим.

Суспільнонебезпечнимєтакепосягання, якезагрожуєзаподіянням негайної істотної шкоди правоохоронюваним інтересам. При цьому таким визнається не тільки злочинне посягання (хоча саме це є типовим), а й будь-яке інше суспільно небезпечне посягання, що не є злочином (наприклад, посягання особи, що не досягла віку, з якого можливакримінальнавідповідальність, неосудногочиособи, щодієневинувато, тощо).

Інодівважають, щосуспільнонебезпечне посяганняможевиражатися тільки у нападі. Проте ст. 36 КК такого обмеження не містить. Тому посягання може полягати й у діях, що не мають характеру нападу (наприклад, замах на крадіжку). Посягання може бути вчинене особоюякіззастосуваннямфізичноїсили(наприклад, спробазадушити жертву), так і з використанням зброї, інших знарядь, предметів,

механізмів, тваринтаін. Отже, суспільнонебезпечнепосягання, передбачене у ч. 1 ст. 36 КК, — це будь-які дії людини, безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної істотної шкоди правоохоронюваним інтересам особи, що захищається, чи іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави.

Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки й можливаоборонапротитакогопосягання. Суспільно небезпечне по-

сяганнямаєпочатковийікінцевиймоменти. Роз’яснюючицеположен-

271

Розділ 14

ня, ПленумВерховного СудуУкраїни впостанові від26 квітня 2002 р. «Просудовупрактикуусправахпронеобхіднуоборону» зазначив, що станнеобхідноїоборонивиникаєнетількивмоментвчиненнясуспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіянняшкоди(абз. 2 п. 2). Усвоючергу, кінцевиймоментпосягання визначається різнимичинниками: досягненням метитим, хтопосягає, припиненням дій того, хто посягає, за власною волею або всупереч волі(наприклад, втеча, відмовапродовжуватипосягання, неможливість доведення його до кінця та ін.). При цьому перехід використаних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до того, хто захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

5.Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборо-

ни, — ценаявністьутого, хтозахищається, необхідності унегайномувідверненнічиприпиненнінаявногосуспільнонебезпечногопосягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає. Така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто захищається, у заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною та явною шкодою правоохоронюваним інтересам. Таким чином, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає, з тим, щоб відвернути чи припинити посягання та ефективноздійснитизахист. Якщожтаканевідкладнанеобхідністьще невиникла чи, навпаки, вже минула, тойстан необхідної оборони або ще не виник, або, виникнувши, вже закінчився. І перший, і другий випадки свідчать про відсутність стану необхідної оборони.

Отже, заподіяння шкоди тому, хто посягає, за відсутності двох зазначених елементів або хоча б наявності лише одного з них свідчить пронеправомірністьдійгромадянина, оскількивіннеперебуваєустанінеобхідноїоборони. Відповідальністьзазаподіяннятакоїшкодимає наставати на загальних підставах. І навпаки, наявність законної підстави означає виникнення у громадянина права на необхідну оборону (захист), здійснення якого характеризується низкою ознак.

6.Ознаки необхідної оборони, визначені у ст. 36 КК, характеризують: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди;

3)характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність оборони;

5)співрозмірність оборони.

7.Мета оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК кінцевою метою необхідної оборони є захист правоохоронюваних інтересів або прав

272

Обставини, що виключають злочинність діяння

особи, щозахищається, іншоїособи, суспільнихінтересів таінтересів держави від суспільно небезпечного посягання.

Для визнання оборони правомірною досить, щоб особа, яка обороняється, переслідувала зазначену мету, і зовсім не обов’язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, що захищається, заподіяла тому, хто посягає, шкоду, однак не змогла припинити посягання, що почалося). Якщо той, хто захищався, керувався іншою метою (наприклад, метою розправи над тим, хто посягає), то його дії набувають протиправного характеру, у зв’язку з чим відповідальність за заподіяну шкоду повинна наставати на загальних підставах.

8.Спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди. Шкода при необ-

хідній обороні повинна заподіюватися тільки тому, хто посягає, його правам та інтересам. Якщо нападників декілька, то особа, що захищається, може заподіяти шкоду як одному, так і кожному з них. Заподіяння шкоди правам та інтересам інших осіб не підпадає під ознаки необхідноїоборони, арозглядається, наприклад, заправиламикрайньої необхідності або тягне за собою відповідальність на загальних підставах.

9.Характер дій того, хто захищається. Поведінка при необхід-

ній обороні того, хто захищається, може бути тільки активною, тобто виражатися лише в діях, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 36 КК. Такими діями можуть бути як фізичні зусилля особи, що захищається (наприклад, завданняударівкулаком), таківикористаннярізноманітних знарядь, предметів, механізмів, пристроївтощо, причомунетількитих, щопідібрані, виявлені або захоплені на місці захисту, айтих, щобули при особі, яка захищається, або навіть спеціально підготовлені нею для захисту (наприклад, використання ножа або вогнепальної зброї, заздалегідь узятих для захисту, тощо).

Зазначені дії повинні підпадати під ознаки якогось діяння, перед-

баченого КК, тобто збігатися із зовнішніми, фактичним ознаками якогось злочину. Йдеться про дії, що підпадають під ознаки вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості, завдання удару і побоїв тощо.

10.Своєчасність оборони. Дії особи, що захищається, визнаються правомірнимилишеуразі, якщовонибуливчиненіпротягомусьогочасу здійснення посягання. Інакше кажучи, захист визнається виправданим тільки протягом часу існування стану необхідної оборони, який визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує

273

Розділ 14

свого негайного відвернення або припинення. Тому заподіяння шкоди довиникненнятакогостанувизнаєтьсятакзваною«передчасною» обороною, відповідальність за яку настає на загальних підставах.

Разом з тим особа, що захищається, перебуваючи під впливом посягання, нерідко продовжує захищатися й у тому разі, коли посягання вжефактичнозакінченочиприпинено. Уцьомувипадкумаємісцетак звана «спізніла» оборона. Оцінка шкоди, заподіяної тому, хто посягає,

устані «спізнілої» оборони, залежить від того, усвідомлювала чи не усвідомлювала особа, яка захищається, що відпала необхідність

узастосуваннізасобівзахисту. УпостановіПленумуВерховногоСуду України від 26 квітня 2002 р. при вирішенні цього питання рекомендується з огляду на обставини справи виходити з того, що для особи, яка захищається, має бути очевидним, що у застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, то слід вважати, що вона перебувала у стані необхідної оборони. Таким чином, якщо особа, яка захищалася, добросовісно помилялася щодо кінцевогомоментупосягання, вонавизнаєтьсятакою, щодіялаустані необхідноїоборони, ітомузаподіяннявтакійситуаціїшкодитому, хто посягає, повинно визнаватися своєчасним.

Однак, якщо шкоду заподіяно вже після того, як посягання було відвернено чи закінчено, і для особи, яка захищалася, було очевидно, щоузастосуваннізасобівзахистуявновідпаланеобхідність, такаособа підлягає відповідальності на загальних підставах.

11.Співрозмірність оборони. Ця ознака характеризує межі необхідної оборони, які хоча прямо і не названі в законі, однак висновок про них можна зробити, аналізуючи частини 1 та 3 ст. 36 КК. Так, відповідно до ч. 1 заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідноюідостатньоювданій обстановці длянегайноговідвернення чи припинення посягання, а із ч. 3 випливає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) має відповідати двомобставинам, взятимуєдності: 1) небезпечності посягання та2) обстановцізахисту. Отже, заподіяннятому, хтопосягає, смерті аботяжкоготілесногоушкодженнявизнаєтьсяспіврозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту.

Небезпечність посягання визначається: а) цінністю блага, яке охороняєтьсязакономінаякеспрямованепосягання(життя, здоров’я, власність, тілесна недоторканність, громадський порядок і тощо),

274

Обставини, що виключають злочинність діяння

б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає. Безумовно, більшзначнусуспільнунебезпечність становлять посягання на життя, здоров’я, свободу, честь і гідність людини, недоторканість її власності та житла. Порівняно менш небезпечними є посяганнянагромадськийпорядок, недоторканністьдержавнихкордонів тощо.

Вирішальним при визначенні співрозмірності оборони є саме ступінь небезпечності посягання, що й визначає межі допустимої шкоди принеобхіднійобороні. Тутіснуєпрямазалежність: чимнебезпечніше посягання, тим ширші межі допустимої шкоди. Очевидно, що заподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, співрозмірне лише з посяганнями, які становлять велику суспільну небезпечність (наприклад, при захисті життя, здоров’я, власності та ін.).

Однак заподіяна тому, хто посягає, шкода має бути співрозмірною не тільки з небезпечністю посягання, а й з обстановкою захисту.

Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення чи припинення посягання. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношеннясил, можливостей ізасобів особи, яказахищається, іособи, яка посягає. Верховний Суд України рекомендує в таких випадках ураховуватиобставинисправи, щовплинулинареальнеспіввідношеннясил нападника і того, хто захищається, а саме: місце і час, несподіваність нападу, непідготовленістьдляйоговідбиття, кількістьнападниківітих, хтозахищається, їхфізичнідані(вік, стать, інвалідність, станздоров’я), інші обставини. Саме ці обставини можуть свідчити про обстановку захисту, яка в одних випадках може складатися явно на користь того, хто захищається (таку обстановку можна назвати відносно сприятливою для особи, що захищається), а частіше, навпаки, — на користь того, хто посягає (це так звана несприятлива для особи, що захищається, обстановка захисту). Таким чином, відносно сприятливою слід визнаватитакуобстановкузахисту, приякійособа, щозахищається,

маєіусвідомлюєсвоюявнуперевагунадособою, щопосягає. Уцьому випадку особа, яка захищається, усвідомлює, що для забезпечення ефективногозахистувнеївідсутняявнанеобхідністьузаподіяннітому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), а досить завдати, наприклад, удару, побоїв, спричинити легкі або середньоїтяжкостітілесніушкодження. НацезвертаєувагуіВерховний Суд України, пропонуючи з’ясовувати у справі, чи мав той, хто захи-

275

Розділ 14

щався, реальну можливість ефективно відвернути суспільно небезпечне посягання іншими засобами, заподіюючи тому, хто посягає, меншу шкоду, і чому не скористався нею.

Несприятливою для особи, що захищається, слід вважати таку обстановку захисту, при якій її реальні можливості по відверненню чи припиненню суспільно небезпечного посягання були відносно рівними, а тим більше поступалися можливостям того, хтопосягає. Утакій обстановці особа, яка захищається, щоб успішно відвернути чи припинити посягання, змушена заподіювати нападнику тяжку шкоду. Така шкода є виправданою, оскільки тільки вона виступає як необхідна і достатня для успішного відвернення посягання.

Таким чином, для співрозмірності оборони необхідно, щоб мала місце відносна відповідність (не рівність і не пропорційність!) між заподіяною тому, хто посягає, тяжкою шкодою (смертю або тяжкими тілесними ушкодженнями) і суспільно небезпечним посяганням, а також несприятливою для того, хто захищається, обстановкою захисту. При цьому слід обов’язково враховувати суб’єктивний стан того, хто захищається, в момент захисту. Очевидно, що він не завжди може точно співрозмірити свої дії із ступенем небезпечності посягання, що загрожує, внаслідок хвилювання, збудження, страху, переляку тощо. У цьому разі при оцінці правомірності заподіяної тому, хто посягає, шкоди треба виходити із суб’єктивного сприйняття особою, яка захищається, небезпечності посягання іобстановкизахисту. Уч. 4 ст. 36 КК прямо зазначено, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

12. Перевищення межнеобхідноїоборони(ексцес оборони) свід-

чить про те, що особа, яка захищається, перебуваючи у стані необхідної оборони, порушила вимогу про співрозмірність оборони.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Вочевидь, що ексцес оборони можливий там, де заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) явно

276

Обставини, що виключають злочинність діяння

не відповідала або небезпечності посягання, або обстановці захисту. Явністьтакої невідповідності першзавсеозначає, щозаподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода об’єктивно перебуває в очевидній, різкій невідповідності або з небезпечністю вчиненого посягання, або із обстановкою захисту, що склалася для того, хто захищається. У той же час і особа, що захищається, повинна суб’єктивно усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, яку вона заподіює тому, хто посягає. Вирішальним тут виступає суб’єктивне ставлення особи, що захищається, до заподіяної шкоди. Звідси також випливає, що перевищення меж необхідної оборони може мати місце тільки за наявності умислу. Тому не є ексцесом оборони заподіяння тяжкої шкоди з необережності.

Таким чином, перевищення меж необхідної оборони — це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілеснихушкоджень), явнонеспіврозмірноїзнебезпечністюпосягання або явно невідповідної обстановці захисту. Виходячи із цього, можна виділити два види ексцесу оборони. Перший вид ексцесу (перевищення меж допустимої шкоди) має місце там, де при захисті від посягання відносно невеликої суспільної небезпечності (наприклад, при припиненні порушень громадського порядку, непокорі або опорі представникувладитаіншихподібнихпосяганнях) особа, яказахищалася, умиснозаподіюєтому, хтопосягає, смертьаботяжкітілесніушкодження. У цьому разі заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода явно неспіврозмірна знебезпечністю посягання. Другийвид ексцесу (перевищення меж достатньої шкоди) визначається тим, що особа, яка захищається, усвідомлюючи свою очевидну перевагу над особою, яка посягає, умисно, без необхідності позбавляє її життя або спричиняє тяжкі тілесні ушкодження, тобто заподіює тяжку шкоду, явно більшу, ніж вона була необхідною і достатньою за сприятливої обстановки захисту, що склалася для того, хто захищається, з метою негайного відвернення чи припинення посягання.

Ексцес оборони підлягає кваліфікації або за ст. 118 КК (умисне вбивство приперевищенні меж необхідної оборони), абозаст. 124 КК (заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони).

13.Спеціальні види необхідної оборони. Відповідно до ч. 5 ст. 36

ККне є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальнувідповідальністьзастосуваннязброїабобудь-якихінших

277

Розділ 14

засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення вжитло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Отже, закон передбачає три винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, яка захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду тому, хто посягає.

Підставою такої оборони єнаявність будь-якого ізтаких посягань: 1) напад озброєної особи, або 2) напад групи осіб, або 3) протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення. Шкода, що заподіюється особі, яка посягає, у таких випадках не обмежена жодними рамками. Згіднозч. 5 ст. 36 ККнеєексцесомоборониінемаєнаслідком кримінальну відповідальність заподіяння тому, хто посягає, будь-якої шкоди у зазначених ситуаціях, аж до позбавлення його життя.

14. Уявнаоборона. Іноді особа, щозахищається, знаходиться втакій ситуації, коли які-небудь вчинки інших людей через обстановку, що склалася, вона помилково сприймає за суспільно небезпечне посягання, у зв’язку з чим заподіює тому, хто «посягає», шкоду (наприклад, мешканцю, який заблукав і помилково намагався зайти в чужу квартиру, або приятелю, який, жартуючи, намагався в масці зв’язати свого товариша, тощо). Подібні ситуації прийнято іменувати уявною обороною, що пов’язана з фактичною помилкою того, хто захища-

ється. Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Вирішення питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при уявній обороні, залежить від того, могла чи не могла особа усвідомлювати помилковість свого припущення про наявність суспільно небезпечного посягання, інакше кажучи, від виду допущеної помилки: була вона вибачальною чи невибачальною. Вибачальною за ч. 2 ст. 37 ККвизнаєтьсяпомилка, приякійобстановка, щосклалася, давалаособідостатні підстави вважати, щомаломісце реальнепосягання, івона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. Саме внаслідок такої добросовісної, вибачальної помилки особа впевнена, що вона діє правильно, відповідно до вимог закону. При такій помилці рішення про відповідальність за заподіяну шкоду

278