3.3 Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем

В частині першій ст. 364 зловживання владою або службовим становищем вчинюється умисно, маючи на меті корисливий мотив, тобто в особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, службова особа використовує надану їй владу або своє службове становище всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Безпосередніми об'єктами злочину можуть бути будь-які соціальні цінності, зокрема здоров'я, честь і гідність особи, конституційні права, правоохоронюеані (законні) інтереси, державні, громадські інтереси, законні інтереси будь-яких юридичних осіб.

Об'єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем характеризується сукупністю трьох обов'язкових ознак:

- діянням у вигляді використання службовою особою влади чи службового становища.всупереч.інтересам.служби; - наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або

інтересам.юридичних.осіб; - причиновим зв'язком між діянням та наслідками.

  Зловживання владою вчинюється службовою особою, яка постійно або тимчасово здійснює функції представника влади.

Зловживання службовим становищем — це, як правило, використання службових повноважень, пов'язаних із здійсненням (реалізацією) повноважень, якими службова особа наділена займаною посадою, всупереч інтересам служби. Разом з тим зловживання службовим становищем матиме місце не лише при вчиненні службовою особою діяння в межах своєї компетенції, тобто діяння, пов'язаного з власними повноваженнями, але й у випадках, коли службова особа використала авторитет своєї посади, службові зв'язки, а також, можливість давати вказівки, рекомендації підпорядкованим організаціям і в силу свого службового становища могла контролювати їх виконання тощо.

Під використанням влади чи службового становища супереч інтересам служби необхідно розуміти вчинення службовою особою таких порушень своїх службових обов'язків, які заподіюють істотну шкоду охоронюваним законом інтересам окремих громадян, державним, громадський інтересам або інтересам юридичних осіб.

Поняття «інтереси служби» безпосередньо пов’язане з обсягом прав та обов'язків службової особи підприємства, установи чи організації, тобто її повноваженнями (компетенцією). Відповідно до ч, 1 ст. 2 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. державна служба - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Такі особи є державними службовцями. У контексті п. 1 примітки до ст. 364 інтереси служби необхідно розуміти як законні інтереси конкретного підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, якому (якій) «служить» службова особа. Обов'язковим встановлення того, яким саме законним інтересам заподіяна шкода діянням службової особи і яка саме (матеріальна, нематеріальна), її розмір, а також заподіяння якої шкоди іншим інтересам відвернено діянням службової особи. Питання про співвідношення інтересів держави, суспільства в цілому і окремого підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності, його найманих працівників та інших громадян, а також інших юридичних осіб повинно вирішуватись в кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, таких обставин:

-..яка шкода заподіяна конкретним законним інтересам; - яка шкода могла би бути заподіяна іншим конкретним законним інтересам, на користь яких вчинені дії службової особи; — яка шкода могла би бути заподіяна конкретним законним інтересам, зокрема інтересам підприємства, установи, організації, у випадку невчинення службовою особою тих дій, які вона вчинила в законних інтересах підприємства, установи чи організації за рахунок невчинення інших дій в інтересах держави, суспільства, інших юридичних чи фізичних осіб, чи навпаки.[10,1]

При вирішенні питання, чи є діяння службової особи такими, що вчинені всупереч інтересам служби, необхідно також враховувати пріоритет інтересів, а також те, що в окремих випадках законодавець визначає пріоритет певних інтересів шляхом встановлення їх кримінально-правового чи адміністративно-правового захисту, передбачаючи за посягання на них кримінальну або адміністративну відповідальність.

Частина 1 ст. 364 передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Злочин мас матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання таких наслідків.

  Відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому мають враховуватись не лише прямі збитки, а й упущена вигода.

Істотна шкода, що не полягає в заподіянні матеріальних збитків, — це оціночне поняття, тому питання, чи є заподіяна шкода істотною, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися: порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу і особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо); підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування; порушення громадської безпеки та громадського порядку; створення обстановки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій; приховування злочинів.

Саме розмір шкоди, заподіяної охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, є основним критерієм розмежування зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК), а також перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), та дисциплінарних і адміністративних, зокрема корупційних, правопорушень, а також малозначних діянь, які відповідно до ч. 2 ст. 11 КК хоча і містять ознаки злочинів, передбачених ст. 364 чи ст. 365 КК, але не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, внаслідок чого через малозначність не становлять суспільної небезпеки в її кримінально-правовому значенні.

Якщо службова особа бажала настання наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди «власному» підприємству, установі, організації, за умови вчинення нею діяння, яким така шкода заподіяна, з мотивів, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 364 КК, вона має нести відповідальність за цією статтею.

Під корисливим мотивом потрібно розуміти прагнення особи отримати для себе або для інших осіб не будь-яку, а лише матеріальну вигоду (наприклад, отримати майно або право на майно, звільнитись від матеріальних витрат внаслідок своїх дій).

Під іншими особистими інтересами розуміють будь-які інтереси службової особи, окрім корисливих, зокрема, вчинення цього злочину з почуття помсти, кар'єризму, бажання приховати недоліки в роботі, отримати будь-яку вигоду нематеріального характеру тощо, а під інтересами третіх осіб — інтереси будь-якої іншої особи, як корисливі, так і некорисливі, на користь якої вчинюються певні дії службовою особою з використанням влади чи службового становища всупереч інтересам служби.

Суб'єкт злочину — спеціальний, ним може бути тільки службова особа. Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом.

У законодавчому визначенні поняття службової особи вказує на п'ять видів функцій, які є обов’язковими для виконання і є підставою для визнання їх службовими особами: 1) функції представника влади; 2) організаційні обов'язки; 

3) розпорядчі обов'язки; 4) адміністративні, обов'язки;

5) господарські обов'язки.

При цьому виконання кожного з останніх чотирьох видів обов'язків окремо недостатньо для визнання особи службовою, такою вона може визнаватись при їх поєднанні: одночасно або організаційні і розпорядчі, або адміністративні і господарські. Виходячи із функціональних прав і обов'язків, які на них покладаються і ними виконуються, тобто із вмісту компетенції (повноважень) та характеру вчинюваних дій, службових осіб можна поділити на такі категорії (види):

1) особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади; 2) особи, які виконують організаційно-розпорядчі обов'язки у зв'язку з постійним чи тимчасовим обійманням посади на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності або виконують такі обов'язки за..спеціальним..повноваженням. Класифікація службових осіб, тобто виділення їх видів (категорій), можлива за..різними.критеріями,.зокрема: 1).за.характером.виконуваних.функцій.чи.обов'язків; 2) за правовими підставами виконання функцій чи обов'язків.

За першим критерієм можна виділити три категорії службових осіб: - особи, які виконують функції представників влади; - особи, які виконують організаційно-розпорядчі обов'язки; - особи, які виконують адміністративно-господарські обов'язки.

За другим критерієм можна також виділити три категорії службових осіб: - особи, які виконують зазначені функції чи обов'язки постійно; -…особи, які виконують зазначені функції тимчасово; - особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки за спеціальним повноваженням.

Обов'язковим є обіймання особою певної посади на підприємствах, в установах чи організаціях, у зв'язку з чим у неї є комплекс прав та обов'язків (повноважень), виконання яких пов'язане із здійсненням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарськнх обов'язків чи у зв'язку а обійманням якої особа уповноважується на виконання таких обов'язків. Це стосується перш за все, визнання службовими осіб, які виконують зазначені обов’язки за спеціальними повноваженням, оскільки щодо інших двох категорій.службових осіб у законі прямо вказано,що службовими вони визнаються у зв'язку із обійманням (постійним ми тимчасовим) посад на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків. Підставою для покладання на особу обов'язків виконувати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки має бути наявність у неї трудових чи договірних правовідносин із відповідними підприємствами, установами, організаціями, або ж покладання на особу таких обов'язків з наділенням її певними правами за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Службовими особами, які постійно здійснюють функції представників влади, а також постійно обіймають на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, вважаються особи, перебування яких на посаді не обмежується певним строком (призначаються на посаду на невизначений строк), а службовими особами, які тимчасово здійснюють такі функції, а також тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, — особи, перебування яких на посаді обмежується певним строком. Перебування службової особи на посаді (постійне чи тимчасове) оформляється відповідним документом (наприклад, наказом тощо).

Представник влади це особа, яка постійно, або тимчасово обіймає у державних органах та їх апараті посади, які надають їй право в межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Це так звані публічні службові особи. До представників влади, зокрема, відносяться і окремі види державних службовців, загальні засади діяльності, а також статус яких визначається Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Функції органів влади можна поділити на «внутрішні» та «зовнішні». Саме при виконанні «зовнішніх» функцій посадові особи таких органів є представниками влади — службовими особами. При виконанні «внутрішніх» функцій - органи влади, тобто функцій по управлінню його діяльністю. пПосадова особа такого органу може визнаватись службовою особою (у розумінні п. 1 примітки до ст. 364), яка виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-гослодарські обов'язки.

Під організаційно-розпорядчими обов'язками розуміються обов'язки по здійсненню керівництва в галузі промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів.

Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, коллективним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Суть функцій представника влади — це наявність ярма прийняття рішень, обов'язкових для виконання будь-якими юридичними особами та фізичними особами, які не є підлеглими по службі даної особи; організаційно-розпорядчих обов'язків — наявність права прийняття рішень, обов'язкових для виконання підлеглими по службі особами, тобто управління діяльністю підлеглих осіб; а адміністративно-господарських обов'язків — наявність права прийняття рішень щодо управління або розпорядження майном.[10,3]

Висновок

Отже, на підставі проведеного аналізу можна зробити наступні висновки. Усі посадові злочини посягають на державне чи громадське управління як певну систему суспільних відносин. Безпосередніми об'єктами цих злочинів, поряд з державним чи громадським управлінням, можуть бути також відносини власності, система господарювання, громадська безпека та деякі інші важливі соціальні цінності і блага.

Кримінальний кодекс встановлює кримінальну відповідальність за найбільш небезпечні порушення посадовими особами своїх обов'язків. Так, розділ XVII Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини в сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» передбачає відповідальність за зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 365 КК), перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 365-1), зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 365-2), службове підроблення(ст. 366 КК), службова недбалість (ст. 367 КК), прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК), незаконне збагачення (ст. 368-2), підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3), підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 368-4), пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особіпідачу (ст. 369 КК), зловживання впливом (ст. 369-2), провокація підкупу (ст. 370 КК).

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також прийняття рішень, обов'язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих Їй осіб.

На даний час в Україні багато службових осіб зловживають своїм службовим становищем, маючи на меті одержати вигоду нематеріального характеру, яке зумовлене такими мотивами, як кар'єризм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою в розв'язанні будь-якого питання, приховати свою некомпетентність тощо. Зловживаючи своїм службовим становищем, та використовуючи його у власних потребах, службова особа підриває авторитет держави, завдає шко­ди утвердженню демократичних основ уп­равління суспільством, побудові та функ­ціонуванню державного апарату; суттєво обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина; порушує принци­пи верховенства права; грубо по­рушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місце­вого самоврядування, управлінських структур приватного сектору; сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом; порушує принципи соціальної справедливості, невідворотно­сті покарання; нищить духовні, моральні та суспільні цінності.

Зараз в Україні створено Національне антикорупційне бюро не яке покладаються повноваження із попередження, виявлення, припинення та розкриття корупційних злочинів. Можливо з деяким часом в країні буде знищено корупцію, та особи не будуть розкрадати державні кошти та здійснювати незаконі дії для власної вигоди, і тоді в країні настане нормальне життя.

Список використаних джерел:

1. Бажанов М. І. – Кримінальне право України. – Харків. – 2001. – с.568

2. Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисова В.І. Кримінальне правоУкраїни: Особлива частина.- К.; Юринком Інтер, 2005. - 544с.

3. Борисов В. І., Пшонка В. П., Тацій В. Я. – Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – Х: Право – 2013. – с.608.

4. Дударов О. О., Письменський Є. О. – Кримінальне право України. –

2-ге видання. - Київ. – ВД «Дакор» 2013. – с.786.

5. Задоя К.П. Кримінальна відповідальність за перевищеня влади або службових повноважень.: Дисертація канд. юр. наук. – К., 2009. – с. 155-156.

6. Клименко В. А., Мельник М. І. – Кримінальне право України. – Київ. – 2004. – с.401-427.

7. Маляренко В.Т., Сташист В.В., Практика судів України з кримінальних справ 2001-2005 / За заг. редакцією - К , Юрінком Інтер, - 2005р.

8. Мельник М. І., Хавронюк М. І. – Науково-практичний коментар кримінального кодексу України. – Київ. – 2007. – с.1184.

9. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право України: Хрестоматія / Упоряд. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 496с.

10. Хашев В. Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем. Дисертація канд. юрид. наук. – З. 2007. – с.3

11. Яценко С.С. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. – К.: А.С.К., 2006. – 848с.

12. Кримінальний кодекс України. – С.: ТОВ «ВВП Нотіс», - 2014. – с.180.

13. Закон України «Про внесення змін до деяких актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення»

14. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»

15. Постанова ПВС №15 від 26 грудня 2003р. «Про перевищення влади або службових повноважень»

47