Самоподача привабливості.

Привабливість теж є предметом управління. При цьому, якщо самоподача переваги не завжди важлива для людини, то самоподача привабливості важлива для всіх.

Сприйняття привабливості — процес, що має ту саму соціальну природу, що і сприйняття переваги; отже, механізми їх повинні бути схожі.

З цього випливає, що знаки привабливості треба шукати не в тій чи іншій зовнішній характеристиці (кольорі очей чи волосся), а в соціальному значенні певної ознаки, що служить знаком привабливості.

Існують схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретними соціальними групами типи зовнішності. І привабливість — це не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється групою, до якої належать індивіди.

Знаками привабливості можуть бути витрати людини на свій зовнішній вигляд, тобто ті зусилля, та робота, яку вона має виконувати для створення певного зовнішнього вигляду — соціально схвалюваного типу зовнішності.

Самоподача ставлення.

Самоподача переваги і привабливості за важливістю і «частотою вживання» значно програють самоподачі відносин.

Дійсно, завжди дуже важливо вміти показати партнеру своє ставлення до нього — частіше гарне, але іноді і не дуже. Недооцінка самоподачі ставлення до партнера по спілкуванню негатив­но позначається на ефективності спілкування.

Якщо щодо самоподачі переваги чи привабливості можна підозрювати їхню неусвідомленість, «підспудність» і, отже, мимовільне їхнє використання, то самоподача ставлення, безумовно, відбувається набагато усвідомленіше. Більшість людей добре розуміють, що похмурий вигляд, погляд убік чи повз співрозмовника, грубий тон не налаштовують оточуючих на позитивне спілкування, у той час як відкритий погляд, усмішка, кивок згоди допо­магають налагодити контакт.

Але, звичайно, й тут багато уявлень та вражень є скоріше інтуїтивними, ніж точними.

Знаками ставлення, котрі запускають відповідну схему формування враження, є усе, що свідчить про згоду чи незгоду партнера з нами.

Психологи Каррі і Кені, виявивши думку випробуваних з ряду питань, знайомили їх з думками з тих же питань, що належать іншим людям, і просили оцінити цих людей. Пропоновані думки варіювали від повного збігу до повної розбіжності з позицією випробуваних.

Виявилося, що чим ближче чужа думка до власної, тим вище оцінка людини, яка висловила цю думку. Ця закономірність має і зворотну силу: чим вище оцінюється хтось, тим більша подібність його поглядів із власними від нього очікувалася.

Переконаність у цьому передбачуваному «спорідненні душ» настільки велика, що розбіжностей з позицією привабливої особи випробувані просто не схильні зауважувати.

Способи самоподачі ставлення можна розділити на вербальні і невербальні. У використанні вербальних основною метою є максимальне вираження згоди зі співрозмовником у значимих для нього питаннях. Гарним прийомом при цьому є використання загальної теми для розмови, де погляду свідомо збігаються.

У наведеному вище експерименті згода задавалася безпосередньо. Однак існує величезна кількість непрямих ознак згоди: це певна поведінка (кивки, що схвалюють чи підбадьорюють, усмішки в потрібних місцях), інші прояви, що відповідають вашій позиції, слова і навіть сама манера триматися.

Арсенал невербальних засобів різноманітний: не тільки роз- глянуті прийоми, але і використання пози, розташування тіла стосовно співрозмовника. Дуже важливо, щоб вербальні сигнали самоподачі відносин збігалися з невербальними.

По суті, дія фактора ставлення — це теж використання стереотипу особливого роду. У даному випадку дія стосується не реальних соціальних груп, а суб’єктивних. Ці групи не існують реально в природі, тобто не задані суспільними відносинами, вони існують у нашій свідомості, у нашому сприйнятті.

Самоподача об’єктивно наявна в будь-якому спілкуванні, хоче цього людина чи ні. Самоподача завжди впливає на спілкування, незалежно від того, наскільки повно люди її собі уявляють і як вони до неї ставляться.

Тому важливо зрозуміти її закономірності, засоби та методи для того, щоб враховувати це у сприйнятті інших людей та у формуванні власного іміджу.

Успішній самопрезентації передує робота над власним іміджем, що стає можливим на певному рівні знань про себе, Его-компетентності і навичок саморегуляції.

Імідж

Для кожної людини важливо, як вона виглядає в очах оточуючих. Цією проблемою займається спеціальна галузь знань — іміджелогія. Імідж (від англ. Image — образ) — це візуальна привабливість особистості. Багато людей від природи мають приваб­ливий імідж, але, як правило, частіше симпатії людей здобуваються завдяки мистецтву самопрезентації, без якої не досягти серйозних успіхів у будь-який діяльності, не осягти приємності людської уваги.

Вигляд людини, його імідж в очах знайомців і незнайомців сьогодні виконує дуже важливу комунікативну функцію.

Можна сказати, що імідж — це розповідь про себе. Зовнішній вигляд людини — це символ, що без слів розповідає оточуючим про те, на якому східці суспільних сходів перебуває людина, до якого передбачуваного кола професій належить, про її характер, темперамент, фінансові можливості, смак, іноді навіть про родинний стан і багато чого іншого.

Через безліч каналів людина посилає іншим людям інформацію про те, що вона собою являє. Те, як вона «обігрує» свою зовнішність, її манера триматися, жести, голос і мовлення, предмети, що оточують її, навіть те, якими канцелярськими товарами вона користується — усе це повідомлення, що посилаються людиною іншим.

Люди формують свою думку про іншу людину протягом перших секунд, просто кинувши очима, — навіть до того, як вона почне говорити. Вважається, що люди оцінюють один одного за зовнішнім враженням, що складається протягом перших п’яти секунд знайомства і першими п’ятьма секундами розмови. Саме такі якості особистості, як зовнішність, голос і уміння вести діалог, можуть зіграти вирішальну роль у створенні кар’єри і навіть у всьому житті.

Не завжди люди чітко усвідомлюють і фіксують свої враження, «розкладають їх по поличках». Зазвичай велика частина цих вражень сприймається несвідомо. Але, проте, усі вони глибоко закарбовуються у свідомості і «видають результат», програмуючи те чи інше ставлення до людини. І цю «програму» надалі змінити дуже непросто.

Безумовно, не можна думати, що здобуття інформації про секрети спілкування дасть моментальний результат у взаємодії. Необхідні не тільки знання, але й уміння, навички спілкування.

Сприятливі зовнішні дані є важливим природним надбанням, що дозволяє людям подобатися оточуючим, однак ними теж треба вміло розпоряджатися. Поза всяким сумнівом, красивим людям легше створювати ефект особистої чарівності. Психологи знають, що з 10 випадків принаймні у вісьмох наше перше враження про інших людей складається за їхніми зовнішніми даними.

Однак відсутність привабливих зовнішніх даних не перекриває дорогу до створення сприятливого особистого іміджу. Треба тільки хотіти і вміти щонайкраще самовиразити свої позитивні особистісні якості. Більш того, у кожній людині закладена здатність подобатися іншим. Як показують дослідження, чим більше додається зусиль у прояві здатності подобатися людям, тим яскравіше буде видно інтелектуальні, художні й інформаційні характеристики особистості. Це проявляється ще краще, якщо в людини є схильність до спілкування і лідерства.

Бути чарівним — це свого роду мужність, тому що потрібна безупинна робота над собою. Можуть бути і поразки, які треба вміти стійко переносити. Чарівність — це не стільки візуальна привабливість особистості, скільки повнота довіри, щиросердечне ставлення до людей. Володіння вищою духовністю виступає як неодмінна умова створення гідного іміджу. Загальний імідж людини починається з її внутрішньої сутності, що відбивається в її зовнішності.

Робота над власним іміджем є формуванням враження про себе, яке має конкретні цілі і задачі. Імідж — спрямоване формування враження про себе, спеціальним чином організоване і структуроване в контексті «Я», що має відсилання до більш загальної, престижної категорії людей. Центральну частину іміджу складає осмислений зовнішній вигляд, що повинен сигналізувати про професійно-ціннісні властивості особистості і сприяти формуванню репутації.

Крім використання прийомів поліпшення зовнішнього вигляду за допомогою різних засобів, використовуються різноманітні стратегії. Е. Джонс і Т. Пітман у 1982 р. описали деякі стратегічні техніки самопрезентації, що їх люди використовують у повсякденному житті (див.: Aronson, Wilson, Akert, p. 237):

1. інграціація (ingratiation) — прикрашання, самовихваляння, прагнення зробити себе привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;

2. самопідтримка (self-promotion) — прагнення справити вра­ження, описуючи свої таланти і видатні знання;

3. «грітися в променях чужої слави» (basking in reflected glory) — вибудова свого образу через підкреслення тісного зв’яз­ку з успішними, знаменитими, видатними людьми;

4. врівноважування успіхів і помилок (self-handicapping) — створення перешкод і обґрунтування виправдань для поганих результатів і невдач.

До пріоритетних якостей, що формують позитивний імідж людини, можна віднести наступні:

Перша група якостей: до них відносяться такі природні якості, як комунікабельність (здатність легко сходитися з людьми), емпатичність (здатність до співпереживання), рефлексивність (здатність зрозуміти іншу людину), красномовність (здатність впливати словом).

Ці якості складають матрицю природних обдарувань, що характеризуються як «уміння подобатися людям». Як підтверджує практика, дані здібності та постійне удосконалення їхнього використання — підстава успішного створення особистого іміджу.

Друга група якостей: до них відносяться характеристики особистості, що є наслідком її освіти і виховання. Це — моральні цінності, психічне здоров’я, знання набору людських техно­логій. Такими технологіями є: міжособистісне спілкування, діловий спіч, попередження і подолання конфліктних ситуацій тощо.

Третя група якостей: до них відноситься те, що пов’язане з життєвим і професійним досвідом особистості. Украй цінним є, коли цей досвід допомагає людині бути більш інтуїтивною у ситуаціях спілкування. Це має величезне значення у формуванні іміджу.

У той же час самовпевненість і стандартність поведінки негативно впливають на сприйняття людьми особистості, що зацікавлена у визнанні і доброзичливому ставленні до себе.

У багатьох ситуаціях імідж таких людей — це результат вмілої орієнтації в конкретній ситуації, а тому правильного вибору своєї моделі поведінки.

Імідж, що подається оточуючим, складається з трьох частин (рис. 12):

• власного уявного іміджу;

• проекційного іміджу — того, як, на вашу думку, вас сприймає навколишній світ. Чим ближче ця репрезентація до власного уявлення, тим впевненіше може почувати себе людина відносно власного іміджу;

• набутого іміджу — того, як інші бачать вас насправді. Якщо цей імідж розходиться з проекційним, це означає, що людина погано обміркувала, яким чином представити себе.

Проекційний імідж ефективний тільки в тому випадку, коли він належним чином сприймається іншими людьми. Якщо ж людина посилає набір сигналів, але вони сприймаються іншими не так, як їй хотілося б, вона буде почувати себе людиною, яку не зрозуміли.

Рис. 12. Схема складових іміджу