Самоподача у спілкуванні

У сучасному житті часто трапляються ситуації, що вимагають уміння цілеспрямовано формувати враження про себе. Ці уміння можуть бути складовою професійних умінь, що забезпечують успішність діяльності. Політик, викладач, дипломат, про­дюсер — ці і цілий ряд інших діючих осіб і ситуацій об’єднує періодично повторювана дія — презентація.

Будь-яка презентація містить й самопрезентацію, коли в обмежених умовах часу і простору необхідно пред’явити спеціально організовану, продуману, структуровану, коротку інформацію про себе таким чином, аби досягти заздалегідь поставлених цілей.

Серед цих цілей на одному з перших місць постає бажання прихилити до себе і сформувати сприятливе уявлення про себе. Мотивація може бути багатошаровою і різнорівневою, усвідомленою і неусвідомленою: від спонукання до контакту і розвитку відносин, формування іміджу до здобуття термінового практичного результату.

Самопрезентація — процес, який розгортається в заздалегідь визначених рамках. Соціально-психологічні параметри ситуації включають рольову взаємодію, що припускає певні правила й обмеження. Змістовні характеристики самопрезентації включають уявлення про те, яка саме інформація про себе пред’являєть­ся, які перетворення з нею відбуваються на підставі аналізу відповідних реакцій, наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції й самоорганізації, якою є частка вербального і невербального компонента на різних стадіях самопред’явлення.

Важливим аспектом також є віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» й удосконалення тактики самопред’явлення, уміння подати себе.

Серед властивостей особистості і комплексів умінь, що сприяють успішності самопрезентації в різних ситуаціях й обставинах, треба назвати соціальний інтелект, Его-компетентність, природну чарівність, здатність до мобілізації і переключення, мані­пулятивні уміння; гальмуючими факторами є нездатність до саморозкриття, зажатість, сором’язливість, комплекси та недоліки у комунікативних уміннях і навичках.

В. Н. Куніциною запропоноване наступне визначення: самопрезентація — короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред’явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці.

У спілкуванні беруть участь, як мінімум, дві людини, і кожна з них може активно впливати на сприйняття партнера. Парт­нер у спілкуванні — це не пасивний об’єкт сприйняття, а жива людина, що має свої цілі, своє уявлення про характер взаємодії, і головне — здатна рішучим чином вплинути на те, як її побачать інші.

Саме ця здатність «втручання» живого об’єкта сприйняття у процес формування свого образу в співрозмовника і називається самоподачею. По суті, самоподача, самопред’явлення полягає в управлінні увагою партнера.

Кожний може управляти увагою партнера в спілкуванні. Управління увагою може здійснюватися мимоволі і неусвідомлено з тим самим успіхом, що й усвідомлено.

Самоподача є засобом управління увагою інших, але не його метою. Звичайно під час взаємодії людина, вільно чи мимоволі, очікує, що той чи інший «акцент», який вона зробила у самоподачі, викличе не тільки і не стільки увагу до неї, скільки приведе до потрібної інтерпретації певних параметрів, необхідних для завершення бажаного образу.

Основою для самопред’явлення є наше інтуїтивне знання про основні способи соціального сприйняття: типові схеми формування першого враження, емоційне розуміння, закономірності каузальної атрибуції.

Самоподача полягає в умінні (у більшості випадків неусвідомленому) направити сприйняття партнера визначеним шляхом. Це може бути нав’язування того чи іншого стереотипного уявлення, що повинно задати потім специфічний «ореол» ставлення партнера, зафарбувати його в потрібний колір; або управління партнером у тісному міжособистісному спілкуванні, що сприяє більш повному і точною взаєморозумінню. Можливо, це повідомлення інформації, що повинна викликати ті причини і мотиви, які здаються нам відповідними дійсності або просто вигідними.

Управління сприйняттям партнера відбувається за допомогою залучення уваги до тих особливостей свого зовнішнього вигляду, своєї поведінки чи уявлення про ситуацію, що «запускають» відповідні механізми соціального сприйняття.

У формуванні першого враження чи в інших ситуаціях міжгрупового спілкування — це ті знаки, що пов’язані з певною схемою сприйняття; у міжособистісному спілкуванні — це акцентування на певних моментах у спілкуванні; в інших ситуаціях — «підсвічування» каузальних схем.