Особливості сприйняття за постійного спілкування

У постійному спілкуванні дія законів і результатів першого враження триває. Однак постійне спілкування не може задовольнитися тим списком приписаних партнеру рис і властивостей, що сформувалися в результаті першого враження.

У постійному спілкуванні стає важливим більш глибоке й об’єктивне розуміння партнера — його актуального емоційного стану, динаміки його відносин до нас, сприйняття ним ситуації. Тут, очевидно, сприйняття партнера і розуміння його відбуваються на іншій основі, стереотипи мало допомагають, скоріше заважають.

У реальному спілкуванні ми майже завжди приблизно розуміємо, що відбувається з нашим партнером. При цьому не настільки важливо, що ми далеко не завжди усвідомлюємо це розуміння, істотним є те, що воно, навіть у прихованому вигляді, є регулятором нашої поведінки (наприклад, нам здається, що людина занепокоєна чи не хоче, аби розмова тривала, відповідно до цього ми намагаємося закінчити бесіду).

Виходить, сприйняття іншої людини у спілкуванні дає нам матеріал для висновків. Інша справа, що ми не знаємо, який це матеріал, що ми, власне, сприйняли, і як це нам удалося.

Спілкуючись з партнером, ми дістаємо велику кількість інформації про нього, про його стани і переживання. Кожний знає це з власного досвіду. Відомо і те, що здатність адекватного сприйняття інших у різних людей різна (лікарі, слідчі можуть багато чого сказати про людину, побачивши її вперше).

Однак видатні здібності не можна віднести за рахунок просто професіоналізму і досвіду. Багато людей, проживши життя, так і не набули таких здібностей. Тим же, хто вміє це робити, звичайно важко пояснити, як це в них виходить. Більше того, маленькі діти (тобто про який досвід тут можна говорити?) дуже тонко і правильно сприймають людей, буквально відчувають їх.

Імовірно, дійсно є здатність, що дозволяє за зовнішніми ознаками бачити внутрішній зміст. Цією здатністю в більшому чи меншому ступені володіють практично всі люди, але вона може бути значно посилена за наявності життєвого досвіду і знань.

Реальні підстави для розуміння іншої людини за її зовнішністю й елементами поведінки дійсно існують. Це вірогідно встановлено зараз психологічними дослідженнями. У них показано, що майже всі деталі зовнішнього вигляду людини можуть нести інформацію про її емоційні стани, ставлення до оточуючих її людей і до людей взагалі, про її ставлення до себе, про те, як вона почуває себе у спілкуванні в даній ситуації.

Обличчя людини, її жести, міміка, загальний стиль експресивної поведінки, хода, манера стояти, сидіти, звичні пози і їхня зміна під час розмови, просторова орієнтація стосовно партнерів, а також різні сполучення цих факторів — усе це має певний соціально-перцептивний зміст і несе інформацію про її внутрішні стани та характеристики.

Звичайно, більше всього приваблює нашу увагу в зовнішньому вигляді іншої людини її обличчя, і це зрозуміло, тому що воно може сказати нам дуже багато про співрозмовника («розумне», «одухотворене», «смішне», «прояснене», «похмуре» і т. ін.).

Перше, і головне, що відбивається в особі людини, її міміці, — це емоції.

При цьому дуже важливо відзначити, що дослідження демонструють дуже великі здібності всіх людей до розпізнавання основ­них емоцій за виразом обличчя, а передача емоційних станів — одна з основних функцій експресії обличчя.

Л. Екман встановив, що існує сім основних виразів обличчя — конфігурацій міміки, що виражають сім емоцій: щастя, подив, страх, страждання, гнів чи відразу, презирство й інтерес.

Визначено, що всі люди, незалежно від національності і культури, у якій вони виросли, з достатньою точністю і погодженістю інтерпретують ці мімічні конфігурації як висловлення відповідних емоцій.

Хоча кожна міна є конфігурацією всього обличчя, проте встановлено, що основне інформативне навантаження несуть брови й зона навколо рота (губи).

Так, у дослідженні Тайєра і Шиффа випробуваним пред’яв­лялися малюнки облич, де варіювалося тільки положення брів і губ. Погодженість оцінок випробуваних була дуже велика — розпізнання емоцій було майже 100 %-м.

Якщо пред’являлися картинки, де були тільки одні, наприклад, брови, то й у такому випадку це давало випробуваним досить багато даних для припущення про почуття, які переживала людина.

Наприклад, «до межі» підняті брови оцінювалися як вираз сильної недовіри до партнера; наполовину підняті — подиву, трішки нахмурені — замисленості, зосередженості; сильно посуплені — гніву.

Сприйняття емоційного стану людини за виразом обличчя відбувається настільки точно і швидко, що японськими психологами було запропоновано використовувати схематичні зображення обличчя людини під час переживання певних емоцій для якнайшвидшої передачі оператору інформації про стан керованої системи — машини. Виявилося, що цей спосіб інформування оператора — найшвидший і найнадійніший з усіх, у всякому разі, він набагато випереджає за всіма параметрами цифрові, графічні, колірні способи.

Обговорюючи інформацію, яку можна прочитати «з обличчя» людини, треба пам’ятати про роль напряму погляду — дуже важливого «інструменту» спілкування (дивиться на вас співрозмовник чи ні). Коли на вас пильно увесь час дивляться — це теж неприємно.

Що саме виражає напрям погляду? Погляд пов’язаний із процесом формування вислову і труднощами цього процесу. Коли людина тільки формулює думку, вона найчастіше дивиться убік («у простір»), коли думка цілком готова, — на співрозмовника. Якщо мова йде про складні речі, — на співрозмовника дивляться менше, коли труднощі переборюються, — більше.

Узагалі ж той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера — тільки щоб перевірити його реакцію і зацікавленість. Слухач більше дивиться у бік того, хто говорить, і «посилає» йому сигнали зворотного зв’язку.

Погляд — дуже важливий показник у спілкуванні. Наприклад, в одному дослідженні інтерв’юер брав інтерв’ю одночасно в двох осіб, але дивився переважно на одного з них. У результаті той, на якого дивилися більше, оцінював інтерв’юера позитивніше, а той, на якого менше, — негативніше, вважаючи при цьому, нібито те, про, що він говорив, було інтерв’юеру нецікаво.

В інших дослідженнях вивчалося сприйняття напряму погляду на семінарі. Доповідач вважав, що той, хто на нього більше дивиться, краще його розуміє і позитивніше оцінює. Ті ж, на кого більше дивився сам доповідач, вважали, буцімто їхня думка й оцінки особливо важливі для нього.

Загалом і в цілому можна сказати, що коли на вас дивляться мало, є підстава думати, що до вас чи до того, що ви говорите або робите, ставляться погано, а якщо занадто багато, то це або специфічний виклик вам, або до вас дійсно дуже добре ставляться.

Таким чином, не тільки експресія обличчя, а й характеристики погляду несуть інформацію про людину.

Однак, хоч обличчя і вважається головним джерелом психологічної інформації, проте в багатьох ситуаціях воно є набагато менш інформативним, ніж нам здається. Пов’язано це з тим, що міміка обличчя досить добре контролюється людиною, незважаючи на розхожі уявлення про те, що «на обличчі усе написано», і воно може «видавати» людину, навіть коли вона цього не хоче. Спеціальні дослідження показали, що це не зовсім так.

Ступінь «контрольованості» частин тіла як джерел інформації залежить від трьох основних характеристик: 1) «пропускної здатності», тобто кількості різних за значенням сигналів, які можна посилати за одиницю часу; 2) зовнішнього зворотного зв’язку з боку партнерів; 3) внутрішнього зворотного зв’язку — через усвідомлення своєї експресивної поведінки.

Тому що обличчя є дуже виразним, очевидним для інших, а отже, викликає могутній зворотний зв’язок, також тому, що вирази обличчя досить добре усвідомлювані, обличчя добре контролюється. У всякому разі, у багато разів краще, ніж тіло.

Отже, за певних обставин (наприклад, відповідно до етикету), коли людина хоче приховати свої почуття, обличчя стає малоінформативним, а тіло — головним джерелом інформації для партнера. За словами одного з психологів, тіло — це місце «витоку інформації» про щиросердечні стани людини.

Дійсно, доведено, що експресія обличчя є найінформативнішою за передачі правдивої інформації і найменш інформативною за передачі неправдивої інформації.

Тож важливо знати, яку інформацію можна здобути, спостерігаючи за тілом людини, її рухами, позами, жестами. Практично всі люди вміють добре «читати» пози і жести, хоч, звичайно, далеко не завжди розуміють, як вони це роблять.

Коли випробуваним демонстрували фільм без слів, у якому деякий А входив у контору до В, сідав, і починалася розмова, усі глядачі без жодних утруднень визначали відносини між А і В. Тобто ми усі маємо приховані знання про психологічний зміст рухів тіла.

Про ту інформацію, що несе жестикуляція, відомо досить багато. Насамперед важлива кількість жестів. Незважаючи на те, що нормальною вважаються різна кількість жестів у різних народів і в різних культурах (більша на півдні і менша на півночі), проте скрізь їхня кількість і інтенсивність зростають разом зі зростанням емоційної збудженості людини, її схвильованості.

Зростає інтенсивність жестикуляції і за бажання досягти більш повного розуміння між партнерами, особливо якщо воно утруднено.

Конкретний зміст певних жестів різний у різних культурах.

Набагато менша ясність існує в усвідомленні різних поз, хоча вже досить давно і досить твердо встановлений той факт, що емоційний стан людини, її ставлення до партнера в ситуації спілкування, безсумнівно, пов’язані з позами.

Доведено, що «закриті» пози (коли людина якось намагається закрити передню частину тіла й зайняти якнайменше місця в просторі; «наполеонівська» поза постаті: руки схрещені на грудях чи обидві руки упираються в підборіддя під час сидіння і т. ін.) сприймаються як пози недовіри, незгоди, протидії, критики чи навіть страху перед партнером. І дійсно, вони виражають цей зміст.

Відкриті ж пози (поза постаті: руки розкриті долонями вверх; сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті) сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.

Існують пози роздуму, що читаються ясно (поза роденівського мислителя), пози критичної оцінки (рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий уздовж скроні).

Відомо, що коли людина зацікавлена в спілкуванні, вона у положенні сидячи буде нахилятися вперед до співрозмовника, якщо ж не дуже зацікавлена — відкидатиметься назад.

Людина, що бажає заявити про себе, «поставити себе», буде стояти прямо, у напруженому стані, з розгорнутими плечима, іноді упираючись руками в стегна; людина ж, якій не потрібно підкреслювати свій статус і положення, буде розслаблена, спокійна, знаходитися у вільній, невимушеній позі.

Значення і зміст поз так само, як і інших елементів експресивної поведінки, можуть бути зрозумілі будь-кому. Навряд чи потрібно спеціальне навчання, аби зрозуміти: коли людина уся якось скорчена, затиснута, напружена, то їй скоріше погано, ніж добре. Якщо в рухах і позах почувається незвичайна легкість, людина розкріпачена, вільна, — ймовірно, у неї гарний настрій.

Так само легко, як і поза, може бути зрозуміле і значення загального малюнка ходи — моментів вставання, сідання і т. ін., тобто значення стилю пересування і зміни поз.

Хода, наприклад, є одним з найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Не даремно хода так пізнавана — вона строго індивідуальна. Разом з тим у ході добре видно багато характеристик людини. Тому не дивно, що гарним лікарям хода служила діагностичним симптомом різних хвороб.

Дуже цікаві в цьому відношенні експерименти Магнусона і Вільде. Вони приєднували до усіх великих суглобів людини маленькі електричні лампочки і потім знімали її ходу в цілковитій темряві так, що видно було тільки, як пересуваються вогники. Виявилося, що навіть по такій, здавалося б, мізерній інформації випробувані цілком упевнено і правильно могли визначити стать і вік людини.

По ході спостерігач досить легко може розпізнати емоційний стан її власника. У проведених дослідженнях випробувані з великою точністю дізнавалися за ходою про такі емоції, як гнів, злість, страждання, гордість, щастя. При цьому виявилося, що найбільш «важка» хода — у стані гніву, найбільша довжина кроку — у стані гордості. Коли людина страждає, вона майже не розмахує руками, вони «висять», а якщо людина щаслива — вона «летить», у неї більш часті і легкі кроки.

Більшість експериментів свідчать про те, що інформація, закладена в тих чи інших зовнішніх проявах людини, може бути сприйнята і цілком адекватно зрозуміла практично всіма людьми без будь-якої попередньої підготовки.