Типові схеми формування першого враження

У працях, присвячених проблемі формування першого враження, основна увага приділяється точності цього враження. А. А. Бодалєв розглядав перше враження як складний психологіч­ний феномен, у якому поєднуються почуттєвий, логічний і емоційний компоненти, наявне емоційне ставлення, а також більш-менш усвідомлювані оцінні судження.

Психологічні дослідження формування першого враження дозволили знайти деякі типові схеми, за якими будується образ іншого і в якійсь мірі використовуються всіма людьми.

Побудова образу партнера за цими схемами іноді приводить до так званих ефектів першого враження, чи систематичних помилок соціального сприйняття. Знання цих схем дуже багато може дати для розуміння того, як формується перше враження про людину.

Найчастіше застосовується схема сприйняття, що запускається у випадку нерівності партнерів у тій чи іншій сфері — соціальній (різний соціальний статус), інтелектуальній, нерівності позицій у групі (груповий статус) і т. ін.

Помилки нерівності виявляються в тому, що люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, що перевершують їх за якимось параметром, істотним для них.

Ця схема починає працювати не за будь-якої, а тільки за дійсно важливої для людини нерівності. Наприклад, якщо хтось — хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зустрівши здорову і сильну людину, він переоцінює її по всіх параметрах — вона в його очах одночасно буде і красивою, і розумною, і доброю. Якщо ж для нього головне — ерудиція, освіче­ність, то в разі зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеться, проте в разі зустрічі з тим, хто інтелектуально переважає, — помилка буде мати місце.

Отже, можна вважати, що в даному випадку схема сприйняття така: зустрівши людину, що перевершує нас за якимось важливим для нас параметром, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, ніж було б, якби вона була нам рівною. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її.

Дуже важливо, що перевага фіксується за якимось одним параметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами.

Такого роду помилки в спілкуванні пояснюватимемо впливом фактора «переваги».

Не менш важливими і пізнаваними є помилки, пов’язані з «загальною естетичною виразністю людини», тобто з тим, подобається нам зовні наш партнер по спілкуванню чи ні.

Помилки полягають в тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш гарною, розум­ною, цікавою і т. ін., тобто знову-таки переоцінювати багато її психологічних характеристик.

Наприклад, в одному з експериментів (Леонтьев А. А. Педагогичес­кое общение. М., 1979) учителям були запропоновані для оцінки «особисті справи» учнів. Перед ними була поставлена задача визначити рівень інтелекту школяра, ставлення його батьків до шко­ли, його плани відносно подальшої освіти і ставлення до нього однолітків.

Секрет експерименту полягав у тому, що усім давалася одна особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії — одна свідомо приваблива, інша свідомо неприваблива.

Виявилося, що «привабливим» дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір вступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше займаються їх вихованням.

Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод експертних оцінок, відібрав фотографії людей красивих, «звичайних» і некрасивих. Потім він показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і попросив їх висловитися про внутрішній світ кожного з тих, хто був зображений на фото.

Випробувані оцінили чоловіків і жінок, яких експерти віднесли до найкрасивіших, як більш впевнених у собі, щасливих і щирих, урівноважених, енергійних, люб’язних, витончених і багатших духовно, ніж ті, хто був оцінений експертами як некрасиві, і навіть ніж ті, хто потрапив у категорію «звичайних». Крім того, випробувані чоловіки оцінили красивих жінок як більш турботливих і уважних.

Таким чином, цей тип помилки дуже нагадує попередній: тут теж під впливом одного фактора переоцінюються чи недооцінюються властивості людини. Тільки тут ми маємо справу з впливом фактора «привабливості» — чим більше зовні приваблива для нас людина, тим краща вона у всьому; якщо ж вона неприваблива, то й інші її якості недооцінюються.

Наступна схема всім добре відома: ті люди, що нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно кращими тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться).

Це прояв дії фактора «ставлення до нас», що приводить до зміни оцінки якостей людей у залежності від знака цього ставлення.

Показовим у цьому плані є результат дослідження Р. Нісбе­та і Т. Вільсона. Студенти протягом півгодини спілкувалися з новим викладачем, що з одними випробуваними поводився доброзичливо, з іншими відсторонено, підкреслюючи соціальну дистанцію.

Після цього студентів просили оцінити ряд характеристик викладача. Результати були досить однозначні. Оцінки викладача доброзичливого виявилися значно вищими, ніж оцінки «холодного».

Отже, можна зробити висновок про те, що позитивне ставлення до нас дійсно породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкидання (чи неуважності до них) негативних, і навпаки, — явне негативне ставлення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і випинати негативні.

Такі загалом типові схеми формування першого враження. Однак важливо знати не тільки саму схему сприйняття, але також і ті знаки в зовнішності іншої людини чи в ситуації, що запускають в дію сприйняття за цією схемою, тобто важливе значення мають ті «гачки», за які зачіпається та чи інша схема сприйняття — за фактор «переваги», «привабливості» чи «ставлення до нас».

Традиційно в дослідженнях формування першого враження всі три види помилок, описаних вище, охоплюються вже розглянутим нами «ефектом ореола».

«Ефект ореола» виявляється в тому, що у формуванні першого враження загальне позитивне враження про людину призводить до переоцінки, а негативне враження — до недооцінки невідомої людини.

Дійсно, механізм помилок у всіх трьох випадках схожий, однак «джерелом» ореола в кожному випадку є різні причини, що і дозволило виділити три основні помилки — переваги, привабливості й ставлення до нас.

Отже, якщо в ситуації спілкування діє хоча б один з розглянутих факторів (переваги, привабливості чи ставлення до нас), то людина, швидше за все, застосує одну зі схем сприйняття і, можливо, помилиться в оцінці партнера.

Важливо відзначити, що ці три фактори охоплюють практично всі можливі ситуації спілкування. Чи завжди, таким чином, первинне сприйняття людини буде помилковим?

У дійсності питання про точність, правильність соціальної пер­цепції набагато складніше, ніж здається на перший погляд.

З одного боку, спеціальні дослідження показують, що кожна (чи майже кожна) доросла людина, яка має достатній досвід спілкування, цілком здатна точно (у певних межах, звичайно) визначити майже всі характеристики партнера — його психологічні риси і соціально-демографічну приналежність (вік, соціальну верст­ву, приблизну професію). Але ця точність буває тільки в зовсім нейтральних ситуаціях, тобто в ситуаціях, з яких штучно усунуті всі можливі взаємодії, спілкування, залежності, стосунки між людьми (а такі ситуації зустрічаються тільки в спеціальних експериментах і зовсім відсутні в реальному житті), і єдиною задачею випробуваного є точне й повне сприйняття іншої людини.

З іншого боку, дослідження виявляють, що майже завжди в реальних ситуаціях (які ніколи не бувають стерильно нейтральними) наявний той чи інший відсоток помилок.

Тож чим менш нейтральні відносини, чим більше люди зацікавлені з тої чи іншої причини одна в одній, тим більше ймовірність помилок. Це відбувається тому, що перед людиною ніколи не постає задача «просто сприйняти» іншого.

Перше враження — це не самоціль (виняток — професійні задачі).

Образ партнера, що створюється під час знайомства, — це регулятор наступної поведінки. Він необхідний для того, щоб правильно, ефективно в даній ситуації побудувати спілкування.

Дійсно, спілкування наше будується істотно різним способом у залежності від того, з ким ми спілкуємося, тобто для кожного ступеня переваги, для кожної категорії партнерів є ніби різні «тех­ніки» спілкування. (Особливо добре це видно на прикладі спілкування дорослих з маленькими дітьми.)

Вибір «техніки» спілкування в кожному конкретному випадку визначається характеристиками партнера.

Тому найважливіші в даній ситуації характеристики партнера — це ті, які дозволяють віднести його до якоїсь категорії, групи. Саме ці характеристики сприймаються найбільш точно.

У кожній ситуації у фокусі сприйняття виявляються ті ознаки іншої людини, що дозволяють визначити її приналежність до тієї чи іншої групи відповідно до особливостей ситуації і вимоги до побудови подальшої поведінки. А решта рис і особливостей, що не потрапили «у фокус», просто добудовуються за певними схемами, і саме тут з’являється ймовірність помилки.

Таким чином, завжди сприйняття когось іншого водночас є правильним і неправильним, воно більш точне відносно головних у даний момент характеристик, за якими ми будуємо поведінку, і менш точне відносно інших.

Розглянемо, наприклад, дію фактора «переваги» у ситуаціях нерівності соціального статусу. Правильна оцінка статусу викликає конкретну і найчастіше виправдану в даній ситуації поведінку. Але якщо дія даної схеми призводить до адекватної поведінки спілкування, то де починається помилка?

Справа в тому, що «добудовування» образу іншого за схемою «переваги» відбувається за соціальним стереотипом, тобто шляхом, виробленим якоюсь соціальною групою (професійною, статевою, національною) для спілкування її представників із представниками інших соціальних груп.

Скажімо, представники групи «маленьких» людей завжди повинні кланятися представникам групи «великих» людей. Як у «ма­леньких», так і у «великих» є уявлення один про одного — стереотип. «Маленькі» вважають, що всі «великі» — розумні, освічені, але байдужі до ближніх, люблять насолоди, і також дуже люблять, щоб їм кланялися. А «великі» люди — що всі «маленькі» нерозумні, докучливі, нічого не можуть вирішити самі і вічно чіпляються зі своїми дрібними проблемами, без допомоги вони просто пропадуть, і тому повинні кланятися.

Кожному важливо вчасно визначити, хто в даний момент перед ним — «маленький» чи «великий». (До речі, конкретна людина може виявитися тим і іншим у залежності від того, з ким вона зустрілася, тому в неї можуть бути обидва стереотипи.)

Визначити потрібно швидко, щоб зрозуміти — «кланятися» чи ні. І всі визначають швидко й легко («це видно неозброєним оком») — і роблять потрібні рухи тіла.

Якщо спілкування обмежене (з тих чи інших причин) тільки цим міжгруповим рівнем, тоді в цілому необхідно спілкуватися тільки як представники груп (кланятися, наприклад), і ця схема сприйняття завжди приводить до успіху. Найбільш яскравий при­клад — сприйняття один одного солдатами двох воюючих армій. Тут нестереотипне сприйняття навіть шкідливе.

Таким чином, у міжгруповій взаємодії схематичне, стереотипне сприйняття найчастіше буває виправданим і приводить до потрібних результатів, оскільки воно в даному випадку правильне.

Ситуації першого знайомства відносяться саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей, як соціальних істот, головне — визначення питання про групову приналежність партнера.

Тому можна сказати, що перше враження завжди правильне.

Помилка, однак, в тому, що стереотипізація викликає певну оцінку також невідомих, «не стосовних до справи» властивостей і якостей, а це може призвести до неадекватного спілкування надалі — за межами ситуації першого враження, коли спілкування стає міжособистісним, і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей.