1. Середовище життя людини та його роль у її розвитку

Реальна дійсність в якій розвивається людина називається - середовище. На формування особистості впливають різні зовнішні умови: природні і соціальні. До неживого середовища: -атмосфера; - гідросфера; літосфера. До живого середовища: -рослини; -тварини; -мікроорганізми. Суспільний компонент: -суспільство; - суспільні відносисни; -культура: матеріальна і духовна. Суспільний компонент вкл. в себе також і техногенну сторону те , що створино людиною. Тлумачення терміну соціальне середовище - сукупність соц. і психіч. умов життя людей, що впливають на їхнє середовище (макро та мікро); -Сукупність природнього і соціального у яких відбувається розвиток; -Оточення особистості, що можна звести до 3 груп: макро, мікро, та мезо факторів; -Реальність яку людина переживає особисто. Соц. середовище - відіграє важливу поль в житті людини. Найближче соц. середовище в якому розвив. дитина: сім'я, сусідство, група однолітків. Вистуає як соціум або мікро соціум.

2. Актуальність проблеми соціалізації в сучасному світі.

Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах.Для дослідження проблем особистості соціологія використовує ряд соціологічних категорій: структуру особистістю, адаптацією, соціалізацією, поведінкою та ін. Однією з найважливіших серед них є структура особистості, тобто сукупність найважливіших елементів особистості, взаємодії між якими реалізують її сутність. Особливе значення для досліджень педагогічних аспектів соціалізації має, розгляд її як процесу соціального учнівства і послідовного засвоєння ролей, місця в цьому процесі розуміння зразків і моделей, системи цінностей.Проблема виховання і розвитку є дуже важлива педагогічна проблема. Об'єктом виховання є розвиваюча людина. На протязі всього життя проходить процес його розвитку.Головною функцією виховання є допомога у виборі професії, підготовка до створення власної сім'ї, формування соціальної активності визначення громадянської позиції.

10. Особливості соціалізації представників різних вікових груп: дитинство, юність, зрілий вік, старість.

Соціалізація підлітків. Особистість підлітка — доволі складний феномен. Важливими соціально-психологічними новоутвореннями підліткового віку є особистісне самоутвердження, дорослість, потреба у спілкуванні, інтенсифікація контактів і.т.д. У старшому підлітковому віці він виходить на спілкування із суспільством, внаслідок чого з'являються авторитети, які підліток знаходить не тільки в середовищі безпосередньої взаємодії, а й у пресі, комп'ютері тощо. В цей період виникають статеві потяги і пов'язані з ними нові переживання. Це спонукає розвиток потреби у визнанні себе представниками протилежної статі. У класі з'являються закохані пари, культивуються дружні стосунки. Для соціальної психології значний інтерес становлять характерні для підліткового віку явища акселерації та інфантилізму. Акселерація (прискорення) — прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка. Інфантилізм (дитячий) — збереження в психіці й поведінці підлітка особливостей, притаманних дитячому віку. Вплив дорослих на підлітків здійснюється через такі методи як: диктат, опіка та вседозволеність. Чим гірші стосунки підлітка з дорослими, тим частіше він звертається до однолітків і більше від них залежить. Значну роль у становленні та особистісному самовизначенні підлітків відіграють референтні групи як інститути соціалізації. Референтна група — реальна чи умовна соціальна спільність. Соціалізація старшокласників. Для старшокласників провідним центром розвитку стає особистісне самовизначення, а центром життєвої ситуації, навколо якого починають обертатись уся їх діяльність та інтереси, вибір життєвого шляху. Соціалізуючись, старшокласник розвиває свій світогляд, самосвідомість, ставлення до дійсності. У старшокласника з'являються соціальні та особистісні зовнішні мотиви, передусім мотиви досягнення. У старшому шкільному віці триває розвиток особливого виду діяльності — спілкування, основним партнером у якому є ровесник або значущий друг. Успішна соціалізація учнів у школі без успішної соціалізації в сім'ї неможлива. Тісна взаємодія цих інститутів у процесі соціалізації завжди дає позитивний ефект. Труднощі соціалізації старшокласників у сім'ї виникають через те, що в міру дозрівання їх погляди і розуміння суспільних подій змінюються, часто не збігаючись із батьківськими. Соціалізація студентської молоді. Цей період пов'язаний передусім з навчанням у вузі, з опануванням багатьох нових дисциплін, необхідних для професійного становлення особистості. Тому найважливішим чинником, який впливає на процес соціалізації у цьому віці, є навчальна діяльність. Навчання — двоєдина діяльність педагога і студента. Процес навчання охоплює не тільки дидактичний компонент, а й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин у студентській групі. Особливо значущою є проблема адаптації студентів-першокурсників до умов навчання у вузі. Складнощі адаптації породжуються здебільшого мотиваційними, раціональними проблемами з поведінковими виявами, зокрема з емоційною залежністю студента від оцінки викладача. Не менш відчутним є те, що першокурсник орієнтується на досвід спілкування в школі, де стосунки досить близькі й емоційно значущі. А потрапивши в нову систему соціалізації, він продовжує відтворювати звичний стереотип поведінки, надмірно орієнтуючись на групу, керуючись її думкою у вчинках. Процес соціалізації в студентській групі може супроводжуватися конфліктами, які нерідко провокують негативні емоції і позначаються на навчальній діяльності студента. Основою формування світогляду молодої людини є соціальні цінності — узагальнені уявлення про мету і норми поведінки. Для багатьох студентів основними цінностями є “знайти себе в житті”, “бути людиною”, “досягти матеріального достатку” тощо. Соціалізація особистості у зрілому віці. Зрілість припадає на період досягнення людиною найвищого розвитку її духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей. На стадії ранньої зрілості людина залучається до всіх сфер діяльності, стабілізує якості особистості, у тому числі комунікативні здібності, встановлює близькі стосунки з іншою людиною і.т.д. Середня зрілість пов'язана з пошуком відповідей на основні питання про сенс життя, людина намагається здійснити свої мрії. Період пізньої зрілості супроводжують занепокоєність або відсутність занепокоєності Часто цей період супроводжується надмірною турботою про себе тощо.Період зрілості характеризують такі параметри:

— залежність. Вона виражена “Ти-парадигмою” (ти турбуєшся про мене).

— незалежність. Побудована на “Я-парадигмі” (я можу це зробити).

— взаємозалежність. В її основі — “Ми-парадигма” (ми можемо це зробити).

Спеціалісти вважають найефективнішим методом боротьби зі старінням трудотерапію, оскільки праця наділена великою можливістю поновлювати людські сили, є основною потребою людини.

12. Соціальні статуси та соціальні ролі особистості.

Соціальний статус особистості - це місце в соціальній структурі групи чи суспільства. Соціальний статус віддзерка­лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях.Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях. Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором.

Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи:

- приписані, вроджені;

- набуті, досягнуті.

Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство. Набуті статуси - це такі статуси, яких особистість до­сягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Соціальний статус - це місце людини в суспільстві. Особистий статус - це місце індивіда в малій соціальній групі. З соціальним статусом тісно пов'язана соціальна роль, іноді її називають динамічним аспектом статусу. Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має за­значений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалі­зації. Рольове навчання має дві мети:

• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі;

• набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда­ють певній ролі.

Рольові конфлікти зводять до двох типів:

• міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі.

• внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли люди­на виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній.

Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність ви­могам соціальних норм.