41. Гетьман п.Дорошенко і.Сірко.

Сірко - відомий ватажок українського козацтва другої половини17ст. , кошовий отаман Запорозької січі. Виступав проти політики гетьмана І. Виговського. Здійснив переможні походи проти Османської імперії і кримського ханства. Дорошенко – гетьман Правобережної України. Рішуче виступав проти поділу гетьманщини за умовами Андрусівсткого перемиря . У 1668 році домігся возз’єднання Української козацької держави і був обраний її гетьманом.

42. Соціально-економічний та політичний розвиток Гетьманщини у другій половині XVII ст. Многогрішний та І.Самойлович. Многогрішний – гетьман Лівобережної України у 1668 – 1672рр. Уклав Глухівські статті з московським царем. Спочатку боровся проти П.Дорошенка, а потім пішов на зближення з ним і розпочав таємні переговори про перехід Лівобережної Гетьманщини під протекторат Османської імперії. Самойлович – гетьман Лівобережної України у 1672-1687рр.

43. Місце і роль гетьмана І.Мазепи в українському національно-визвольному русі. І.Мазепа – будівничий української культури. 1640-1709рр. гетьман Лівобережної України. У жовтні 1708 р. перейшов на бік шведського короля Карла 12. Укладена ним україно-шведська угода передбачала відновлення державної незалежності Гетьманщини у союзі зі Швецією.

44. Спроба відновлення Української держави після смерті І.Мазепи. П.Орлик і перша Конституція України. Після смерті І. Мазепи 16 квітня 1710. Під Бендерами відбулася козацька рада. На ній було обрано нового гетьмана Пилипа Орлика. Він очолив першу укр.. політичну еміграцію в Західній Європій уряд в екзилії. Під час козацької ради 16 квітня було прийнято написаний ним документ «конституція Пилипа Орлика». У ньому було проголошено незалежність України від Московської держави та Речі Посполитої. , територія України визначалася Зборівським договором 1649р.,

45. Суспільно-політичне становище Гетьманщини за правління гетьмана д.Апостола.

Взявся енергійно за відновлення втраченої автономії: він призначив на полковничі посади своїх прихильників , провів ряд заходів із впорядкування старшинського землеволодіння. Уперше вжив заходів щодо вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини. Упорядкував українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі місто Київ, реорганізував судову систему, добився дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках і заснування ними Нової Січі на р. Підпільній.

46. К.Розумовський – останній український гетьман. Здійснив реорганізацію козацького війська: було вдосконалено артилерію, запроваджено однакове озброєння й однострої.,розпочав здійснення судової реформи, за якої Гетьманщину було поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд., намагався поновити право гетьмана вести самостійну закордонну політику, але успіху в цьому не досяг.., відстоював фінансову автономію Гетьманщини.

48. Гайдамацькі рухи на Правобережній Україні у XVIII ст. Коліївщина. Селянсько-козацьке повстання на правобережжі у 1768р. спрямоване проти соціального , національного і релігійного гноблення українців шляхетською Польщею.

Гайдамаки- учасники національно- визвольної боротьби українського народу проти польського панування на Правобережній Україні у 18ст.

49. поділ укр.. зем. У складі Російської та Австроугорської імпері. Історико – географічні регіони:

1.Правобережжя-Губернії:Київська,Волинська,Подільська- Генерал-губернаторст.:Київське

2. Лівобережжя і Слобожанщина

Губернії: Чернігівська, Полтавська, Слобітсько-Українська

Генерал-губерн.:тМалоросійське3. 3. Південь

Губернії: Катеринославська. Таврійська, Миколаївська

Генерал-губерн.: Новоросійсько-Бессарабське

52. Реформи 60-70-х років ХІХ століття.Аграрна реформа, земельна, фінансова, земська, освітня. Наслідки: відбулися корінні зміни в розподілі земельної власності; товаро-грошові відносини ставали домінуючими в господарствах поміщиків та заможних селян; чіткішою стала спеціалізація окремих районів країни. Створювалися чоловічі та жіночі гімназії, створена реформа цензури. Військовп реформа. У результаті фінансової реформи було створено державний банк. . Реформи створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах.

53. Громади та їх діяльність. Групу на чолі з В. Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі вони себе називали москвофілами. , пізніше це товариство розпалося , а з нього утворилося нове «Українська громада».

55. . Народовці й москвофіли. Народовці - діячі культурницького, а згодом і політичного руху, що виник на початку 1860 рр. серед української інтелігенції Галичини на противагу москвофільству. На кінець 19ст. народовців став домінуючим у Галиччині. Москвофіли- діячі культурницького , а згодом і політичного руху, що діяв на західноукраїнських землях у другій половині 19ст. у першій половині 20ст. Мета руху – приєднання західноукраїнських земель до Росії. Відіграли позитивну роль у відстоюванні інтересів українського населення у складі Австрійської імперії.

56. Утворення українських політичних партій у Західній Україні. І.Франко. Перші партії зявилися у Галичині, у жовтні 1890р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). У 1899р. зявляється Українська соціал-демократична партія, яку заснували Ганкевич, Вітик, Бачинський, потім утворилася УНДП(мета – національна незалежність України)

57. Створення і діяльність українських політичних партій у Наддніпрянщині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст..Першою партією була Революуійна українська партія (РУП), заснована 29 січня 1900р. Була брошура «Самостійна Україна». Наступна партія – Народна українська партія (НУП) на чолі з Міхновським. Головна програма – «10 заповідей», створювала гасло «Україна для українців». У 1903 р. з РУП вийшло ще одне угрупування воно назвало себе Українською соціалістичною партією (уСП).

На початку 20 ст. утворились українські партії ліберального спрямування. Так у 1904р. утворилась Українська демократична партія (УДП) на чолі з Лотоцьким. Згодом від неї відокремилась Українська радикальна партія (УРП). У 1905р. утворилася УСДРП.

58. Україна в період Першої російської революції 1905-1907 рр.Сприяла короткочасному розквіту українського національного життя . Так було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства а Одеському та Харківському університетах. Почала створюватися мережа «Просвіта». У 1905р. зявилася перша україномовна газета «Хлібороб». Українці взяли активну участь у виборах до І – ІІ Державних дум. У І Думі укр.. громад налічувала 45 депутатів, у ІІ – 47.

59. Столипінська аграрна реформа, її наслідки для України. В Україні реформи просувалися успішно. Протягом 1907-1915рр.в індивідуальному власність закріпили землю на Правобережжі 48% селян. На Півдні- 42%, на Лівобережжі – 16,5%. До 1916рр. в Україні було утворено 440тис. хуторів (14% селянських дворів). Економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилося виробництво товарного хліба, місто за рахунок розорення частини селян поповнилося дешевою робочою силою, були освоєнні нові території на Сході.

60. Україна в період Першої світової війни. У першій світовії війні назва «Україна» використовувалася лише як загальнонаціональна назва території українського народу. Території, які становлять сучасну Україну, входили до складу Російської імперії (Наддніпрянщина) та Австро-Угорської імперії (Закарпаття, Галичина, Буковина). Під час війни в скрутному становищі опинилося населення Галичини й Буковини.

На початку війни галицькі та буковинські землі були завойовані російськими військами. Основною метою російської адміністрації було знищення основного центру українського національного руху, що зосереджувався в цих землях, та створення передумов для органічного їх включення до складу Російської імперії.

61. Лютнева революція в Росії та утворення Центральної Ради. Формування політичної програми. Лютне́ва револю́ція 1917 ро́ку в Росії — революційні події лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії. 27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.

Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе. Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського. 4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина»[1] з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Спочатку вона закликала укр.. народ домагатися від Тимчасового уряду «всіх прав , які тобі природно належать», обмеживши їх, проте, публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.

62. . Стосунки Центральної Ради з російським Тимчасовим урядом. І та ІІ Універсали УЦР. Бажаючи довести, що декларовані Універсалом слова „однині будемо творити наше життя" не пустопорожні, Комітет Центральної Ради 15 червня створив Генеральний секретаріат на чолі з Винниченком. Такі швидкий розвиток подій в Україні справив відповідне враження на Тимчасовий уряд. 29 червня до Києва прибули три міністри Тимчасового уряду для налагодження взаємин з Центральною Радою. Уряд був готовий піти на серйозні поступки, але зберігши своє реноме. Вимагаючи закріпити за Всеросійськими установчими зборами право остаточного вирішення питань стосовно організації української автономії, Тимчасовий уряд заявив, що не заперечуватиме її права на існування.Результатом переговорів стало офіційне визнання Тимчасовим урядом Генерального секретаріату, а також видання ЦР ІІ Універсалу. Зміст його - це обіцянки продовження курсу ЦР стосовно автономії України і створення для цього відповідної правової бази.

10 травня на засіданні Комітету Центральної Ради в остаточному читанні було ухвалено й того ж дня на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднено документ, який дістав назву 1-го Універсалу Української Центральної Ради. Він юридично закріпив право України на незалежність. 16 липня 1917 рБув певним кроком назад, компромісом із Тимчасовим урядом. Проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії.