96.Соціал-реформістські моделі ек-ого розв-ку: нім., лейбористська, французька, сканди-навська.
Нім. модель «змішаної ек-ки». втручання держави в ек-ку визнавала лише способом удоскона-лення механізмів функ-ня кап-зму. Державне втручання розглядалося як засіб переходу до со-ціалізму ( автори X. Дайст та Г. Вайссер).Осно-ва моделі - теорія «ек-ної демократії». «Соц-но-ринкова» ек-ка базувалась на вільній конкуренції приватних фірм, але посилення концентрації В сприяло розв-ку державної, кооперативної та ін. форм власності. Це покликало до життя нові фо-рми конкурентної боротьби — між під-вами різ-них сус-них секторів. Назріла необхідність перегляду неоліберальної моделі розв-ку. Ланками нім. моделі «змішаної ек-ки» стала ек-на влада і сус-ний контроль над нею. Формування «ек-ної демократії» трактувалось як: створення альтер-нативної щодо капіталу влади; поділ відповідаль-ності між сторонами, що беруть участь в управлі-нні; оприлюднення прийнятих рішень як в межах під-ва, так і на державному рівні; створення сис-ми самоконтролю; запобігання зловживанням ек-ною владою. За кап-змом закріплювалась ф-ція забезпечення ефективного розв-ку ек-ки, ек-ого зростання. Соціалізм мав забезпечувати постійне підвищення рівня добробуту, соц-ної справедли-вості і якості життя, коли задоволення вимог соці-алістичного сектора гарантується і контролюєть-ся державою. Для ФРН не характерна націоналі-зація, «змішана ек-ка» будується на поєднанні 3 форм власності, 3 секторів і 3 типів під-в: приват-на власність, приватний сектор, приватні під-ва;
державна власність, державний сектор, державні під-ва; сус-на (загальнонародна) власність, сус-ний сектор, під-ва сус-ної орієнтації (ті, що пра-цюють на досягнення сус-не значущої мети). Усі 3 сектори перебувають у зоні ринкових відносин і конкурують між собою, будують взаємовідносини на ринкових засадах. До конкурентної боротьби залучено всі типи під-в. Ек-а демократія потребує однакового ставлення до всіх секторів з боку де-ржави, не передбачає пільг жодному з типів під-в Владі монополій протиставляється контроль за їхньою діяльністю з боку всіх ін. під-в. На засадах ринкової конкуренції вони мають підтвердити своє право на існування і забезпечити демокра-тичний контроль за діяльністю ін. Планового сек.-тора безпосередньо в ек-ці нім. модель не пере-дбачає. Діяльність ек-них суб'єктів не плануєть-ся. Але плануються фінанси і програми розв-ку соц-ної інфраструктури що сприяє нормальному розв-кові ек-ки. Побудоване на засадах ек-ної де-мократії сус-во забезпечує демократичний конт-роль у таких формах: створення умов для виник-нення ек-ної контрвлади; участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою за-хисту інтересів виробників та спож-чів (протиста-вляється контролю з боку профспілок); «прозо-рість» (гласність) під-кої діяльності. Регулююча ф-ція держави обмежена її втручанням у макро-ек-ну та соц-ну сфери. Управлінська ф-ція дер-жави стосовно ек-ки зводиться до регулювання кон'юнктурних та структурних порушень ек-ого циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпе-чення стабільності грошового обігу, рівня цін, збі-льшення сус-ого продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошових та кредитних механізмів, проведення раціональної митної по-літики. Ця модель неодноразово підлягала онов-ленню, уточненню і доповненню. Зокрема в про-грамі розвитку на 1975—1985 рр. було чітко ок-реслено поле діяльності держави, методи її втру-чання в ек-ку. Уточнювалось, що методи непрямого впливу на ек-ку залежать від конкретного соц-но-ек-ого стану сус-ва. Програма декларува-ла вірність традиційному соціал-демократичному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тен-денції: визначалося місце конкуренції («мікрорі-вень») і місце планування («макрорівень»), виз-навалась конструктивна роль планування. «Змі-шана ек-ка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «гло-бального регулювання», поєднання мікроек-ого саморегулювання і макроек-ого державного регу-лювання з метою підпорядкування В потребам соц-ної сфери (програма називає це «глобаль-ною ек-ною політикою»). У цілому нім. соціал-де-мократична модель реформування ек-ки зводи-ться до побудови ефективної ек-ки вільної конку-ренції за посилення інституціональних ф-цій дер-жави.
Лейбористська (фабіанська) модель. Ця мо-дель передбачала еволюцію власності від прива-тної до сус-ної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналізації. Співіснування різ-них форм власності мало здійснюватись на заса-дах публічної корпорації, на акціонерних під-вах — загальним зборам акціонерів. Діяльність дер-жавних під-в, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і самоокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові позики та субсидії. Після 2-ої світової війни, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналі-зація та корпоратизація під-в. Під-ва най важливі-ших галузей пром-ті стають державними. Це да-ло підстави говорити про перехід до «сис-ми змі-шаної ек-ки». Широке запровадження планових начал лейбористи пов'язували поглиблення пла-нування ек-ки зі зростанням розмірів під-в, карте-люванням пром-ті, розширенням державного се-ктора в ек-ці. передбачалося директивне планування стосовно державних під-в і індикативне — щодо корпорацій. Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій уможливлювали урядовий контроль за розв-ком соц-ної сфери Витрати на соц-ну сферу становили близько 1/2 всіх витрат державного бюджету. У лейбористсь-кій моделі як єдиної «публічної корпорації» знач-не місце займала сис-ма контролю над ек-ною владою, що здійснювалася 3-ьою силою — про-фспілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними ф-ціями, а відігравав конструктив-ну роль як організатор В. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в уп-равлінні, так званий робітничий контроль.
Скандинавська модель. Шведський соціалізм В основу цієї моделі покладено , поєднання при-ватних і сус-них засад ек-ого розв-ку на функціо-нальній основі. Соціал-демократична робітнича партія Швеції, формує ек-ну та соц-ну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналі-зацію, ніколи не заперечувала право на існуван-ня інших форм власності. Ек-на політика соціал-демократичного уряду Швеції є цілком самостій-ною, незалежною від зовнішнього впливу. Засад-ним її принципом є визнання безпосередньої за-лежності ек-ної стабільності від рівня державного управління та сус-ого добробуту. Соціалізація сус-ва в Швеції , з державним перерозподілом доходів їх вирівнюванням Реформістська програ-ма передбачала еволюційний перехід до соціалі-зму через удосконалення сис-ми соц-ого забез-печення і ставила такі зав-ня: досягнення повної ек-ної демократії; збільшення обсягів сус-ого В;
забезпечення повної зайнятості; справедливий розподіл і забезпечення соц-ної рівності. Програ-му побудовано за принципом солідарності Прак-тичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної зар-пл», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань під-ців що-до меж її зростання, тарифних ставок, умов пра-ці. Розміри зар-пл і всіх інших видів доходів суво-ро регламентуються, оск саме доходи визнають-ся основним фактором ек-ної динаміки та за без-печення соц-ної справедливості. Основною ри-сою політики державного контролю за зар-пл бу-ла і залишається тенденція «вирівнювання» до-ходів різних сус-них верств. Після того як рівень зар-пл в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проблеми «справедливого розподілу власності». Шведська модель передбачала формування про-фспілкових фондів як засобу перерозподілу капі-талів між секторами, що забезпечувало виникне-ння ек-ної контрвлади. Сис-ма управління сус-вом, побудована на залученні до цього процесу різних впливових сус-них сил, яким делегується частина державних управлінських ф-цій, є осно-вою «функціональної соціалізації», застосовував-ної щодо приватного капіталу. Еволюція програм-ної мети в переході від ідеї «політичної демокра-тії» (здійснення демократичних реформ, перебу-дова політичної сис-ми), до ідеї «соц-ної демок-ратії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «ек-ної (індустріальної) де-мократії», орієнтованої на ліквідацію традиційно-го підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соц-ого престижу, підвищен-ня якості життя). Принципи функціонального соці-алізму, соціального партнерства та солідарності, що Їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соц-них сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.
Французький варіант «змішаної ек-ки». Прин-ципово відрізняється від ін. Французькі соціаліст-ти уважають, що націоналізація власності є неві-дворотним, об'єктивно-обумовленим процесом.
Як важливу передумову докорінного трансфор-мування сус-ва вони розглядали проведення по-літики «соц-но-ек-ної модернізації», що знайшла відображення в доктрині «3-го шляху» генерала де Голля. Її складовими були: націоналізація ключових під-в, банківських та фінансових уста-нов і посилення ролі державного сектора; поси-лення дирижизму: державного індикативного планування сус-ної ек-ки і директивного планува-ння ек-ки націоналізованого сектора, довгостро-кового, середньострокового та поточного плану-вання і програмування; участь трудящих у при-бутках; співучасть трудящих в управлінні (підзві-тність управлінських структур на всіх рівнях), ре-гламентована сус-ими угодами, розв-к самоупра-вління в госп-ому та територіальному планах; ко-нтроль за ціноутворенням; контроль за викорис-танням ресурсів; протекціонізм стосовно нац-них виробників; державне регулювання зовнішньоек-ної діяльності; державний контроль за іноземни-ми інвестиціями; розв-к сис-ми соц-ної допомоги, запровадження широкого спектра соц-них прог-рам; контроль за розв-ком культури та освіти. Програма «соц-но-ек-ної модернізації» сприяла виходу Франції з післявоєнної ек-ної кризи. Зі змі-ною уряду внаслідок приходу до влади республі-канців (1974) обраний курс був лише частково скорегований, уточнений, набув неоліберальних рис (сис-ма перерозподілу доходів через подат-ки), але щодо основних складових він залишився таким самим. Певної корекції зазнала і програма соціалістів, які з 1971 р. домагаються перемоги на виборах. Соціалісти не вважають більше наці-оналізацію альтернативою ринковій ек-ці. Ринкові механізми розглядаються як умова формування «здорової» ек-ки, але «глобальним регулятором» проголошується план, який визначає орієнтири розв-ку, забезпечує соц-ну орієнтацію, визначає умови ек-ної рівноваги, є засобом боротьби з кризами, основним стабілізатором ек-ки. Плану-вання має бути директивним, тобто безперервн-им і загальнообов'язковим, але будувати його треба на підставі угод на принципі демократич-ного централізму (державний план формується, виходячи з низових планів), воно не може поширюватись на зар-пл, сферу торгівлі та послуг. Го-ловним об'єктом планування мають бути інвести-ції. Відтак французька «змішана ек-ка», хоч і складається з кількох секторів — державного, ко-лективного і приватного, але управляється за со-ціалістичним принципом.
Західнонім. «статичному (державному) соціаліз-мові», скандинавській моделі «розподільчого со-ціалізму», лейбористській моделі «корпоративно-го соціалізму» французькі соціалісти протистави-ли модель «самокерованого соціалізму».
Наприкінці 70-х років могутня сис-ма соц-них га-рантій у пром-во-розвинених країнах дала змогу говорити про існування в цих країнах «соц-но-де-мократичного консенсусу».