"Новий курс" ф. Рузвельта

Вирішальне значення у виборах 1933 р. мав соціально-політичний чинник. Президентом США обрали Ф. Рузвельта (1882— 1945), який запропонував для виходу з кризи комплекс реформ — "новий курс".

У світовій історії "новий курс" — одна з найбільш відомих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт здійснив більше реформ, ніж обіцяв у передвиборній кампанії. 9 березня скликали спеціальну сесію конгресу США і протягом 100 днів започаткували політику "нового курсу". її принципова відмінність від попередніх антикризових заходів полягала в тому, що президент визнавав неспроможність ліберальної економічної доктрини А. Сміта, заперечував тезу про автоматизм ринкових процесів і визнавав потребу активного державного втручання у сферу господарських відносин. Це положення обґрунтовано в теорії Дж.М. Кейнса, а політика Ф. Рузвельта підтвердила обґрунтованість концепції вченого.

Радикально протилежним, порівняно з попередниками, був погляд Ф. Рузвельта і на соціальний чинник антикризової політики. На відміну від Г. Гувера, який не підтримував введення виплат з безробіття, підвищення рівня заробітної плати, впровадження інших соціальних заходів, що полегшували б становище бідних громадян, президент здійснював реформи, спрямовані на "забуту людину". Саме так йому вдалося вирішити соціальний конфлікт і об'єднати націю з метою боротьби з кризою. "Новий курс" став початком становлення нової інституціональної моделі США.

Потужним інструментом політики "нового курсу" і разом з тим його наслідком були формування й розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років XX ст., відновлення етатизації відбувалося хоча і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-політичний, а соціально-економічний характер, відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років.

"Новий курс" — не попередньо продумана система нововведень, а реакція на кризу; він мав емпіричний характер. Про це свідчать два факти:

1) теоретичне обґрунтування подібних заходів здійснено у праці Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", опублікованій лише в 1936 р.;

2) тільки через два роки антикризова політика набула певного послідовного характеру.

Тобто, залишаючись на позиціях ринкової економіки, вихід із економічної кризи адміністрація президента віднайшла в соціально орієнтованій економіці, економіці з посиленням ролі держави та суспільних інститутів в її регулюванні.

Отже, в здійсненні "нового курсу" виокремлюють два етапи:

1) 1933 — перша половина 1935 рр.;

2) друга половина 1935—1938 рр.

Першим кроком реформ стали спроби оздоровлення банківської та фінансової систем. У березні 1933 р. у країні призупинили діяльність усіх банків, що дало змогу запобігти обміну банкнот на золото.

Відповідно до "Надзвичайного закону про банки" одночасно ліцензували їх діяльність. До кінця березня 1933 р. відновили роботу 4/5 раніше закритих великих банків — членів Федеральної резервної системи, а 2 тис. незначних кредитних установ ліквідували або вони увійшли до складу більших кредитних організацій. Банкам надали урядовий кредит 1 млн дол. СІЛА, що пожвавив сферу кредитних операцій. Крім того, держава взяла на себе зобов'язання страхувати депозитні вклади банків (створено Корпорацію зі страхування банківських вкладів), що зміцнило довіру до них і, відповідно, зумовило збільшення обсягів припливу коштів на рахунки та запобігало банкрутству банків. Була сформована система регулювання банківської діяльності, вжито заходів стосовно захисту вкладів від ризику біржових спекуляцій.

Розширила свою діяльність створена ще за президента Г. Гувера Реконструктивна корпорація. Тільки за два роки "нового курсу" сума наданих нею позик перевищила 6 млрд дол. США. Посилилася концентрація банківської системи — кількість банків у 1934 р. скоротилася з 25 до 15 тис. З метою зменшення державного дефіциту та поліпшення фінансового становища країни президент рекомендував різко знизити заробітну плату федеральним службовцям, членам Конгресу та пенсії ветеранам війни. Незважаючи на сильний опір сенату, закон ухвалили 20 березня 1933 р. Наприкінці 1933 р. дозволили вживати спиртні напої та ввели значний податок на їх продаж.

Стабілізація банківської та фінансової систем допомогла створити передумови для відновлення виробництва. Однак цих заходів було недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийняли Закон про відновлення національної промисловості (HIPA — національні інтереси розвитку Америки), яким по суті ввели систему державного регулювання промислового сектору. З метою його реалізації створили Адміністрацію національної відбудови, до складу якої ввійшли представники фінансової олігархії, торгової палати, "Дженерал моторс", від групи Моргана та інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці. Водночас галузеві асоціації підприємців (усього їх нараховували 17) відповідно до першого розділу Закону розробили і ухвалили кодекси чесної конкуренції, згідно з якими для підприємств однієї галузі суворо регламентувались обсяги виробництва (застосування однотипних технологічних процесів), межа заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринок збуту товарів, ціна на продукцію тощо.

За кодексами заборонялося використовувати працю дітей. Якщо кодекс затверджував президент, він набував сили закону, а чинність антитрестівського законодавства тимчасово призупинялася. Загалом у галузях промисловості адміністрація Рузвельта санкціонувала до дії 746 кодексів, що охопили 99 % американської промисловості та торгівлі.

Для ефективнішого використання трудових ресурсів уряд реалізовував великі загальнонаціональні проекти, що сприяли економічному прогресу, зокрема зведення гігантських загат, за допомогою яких передбачалось електрифікувати всю країну. З метою втілення в життя одного з проектів у 1933 р. створили регіональне Управління долини річки Теннессі, діяльність якого змінила цей край. До п'яти загат додали ще 20 збудованих, річка стала судноплавною.

Значно поліпшили землеробство, призупинили ерозію ґрунтів, підняли молоді ліси. Комплексний розвиток економічного району свідчив про дію "вбудованого стабілізатора" (цей термін з'явився в 50-х роках) — втручання держави у розвиток господарства. Показником його ефективності стало різке збільшення доходів населення басейну річки.

Працею безробітних на Півдні США створили сучасну інфраструктуру —- споруджували автостради, аеродроми, мости, гавані тощо.