12.Консервативна ідея в.Липинського.

Альтернативним соціал-демократичним конструюванням українського національного руху були концептуальні побудови державницького консерватизму. Консерватизм -духовно-ідеологічна настанова, яка надає особливої цінності традиційному суспільному ладу і традицією освяченим установам та формам життя й домагається їх збереження. У вужчому розумінні консерватизм – це політична течія, що оформилася на рубежі XVIII та XIX ст. як реакція на французьку (політичну) і на англійську (індустріальну) революції. Термін «консерватизм» вперше ввів в обіг відомий французький письменник Шатобріан (1818 р.).Найяскравішим його представником на початку XX ст. був Вячеслав Липинський (1882-1931 рр.). В.Липинський вніс вагомий творчий доробок у дослідження впливу на процес формування української національної ідеології історичних і культурних традицій, етнопсихології. Він вважав, що справжня державність може бути досягнута тільки на принципах класичного консерватизму і традиціоналізму, які притаманні, власне, особливостям української національної самосвідомості. На думку Липинського, справжні національні ідеали відрізняються від ідеалів неконструктивного націоналізму, бо вони, на відміну від останнього, базуються саме на загальнолюдських цінностях – трудовій етиці, моральних засадах тощо.До історичних консервативних традицій українства В.Липинський відносив: законність, маєстатичність, загальність.Він підкреслював, що головним критерієм здоров’я нації, її розбудови, що забезпечує збереження національної самобутності, саме і є дотримання загальнолюдських універсальних норм цивілізованого співжиття. Аналізуючи уроки української історії, В.Липинський доходить висновку, що з точки зору побудови держави спроба ототожнити ідею української нації як цілісної з ідеєю якогось одного етносу, нехай навіть найбільшого, українського, не є конструктивною. Адже, на його думку, через певні історичні чинники неможливо побудувати державність України, ігноруючи інтереси представників інших народів, котрі проживають на її території. В.Липинський завжди підкреслював, що формальна демократія ще зовсім не означає справжнього народовладдя, яке забезпечується лише завдяки ефективній і професіональній державній владі.

13.Народницька концепція м.Грушевського.

Будучи родоначальником народницького напряму в українській суспільно-політичній думці, М.Грушевський в основу історичного процесу ставив народ. Дотримуючись генетичного методу аналізу, М.Грушевський визнав, що український народ відрізняється своєю окремою мовою та окремими антропологічними, психофізичними і культурними прикметами. За М.Грушевським український народ є село центричним: «Головною підставою сеї Великої України ще довго, коли не завсіди, буде селянство, і на нім прийдеться її будувати. В довгі часи нашого досвітнього животіння ми все повторяли, що в селянстві і тільки в селянстві лежить будуччина українського відродження і взагалі будуччина України”.М.Грушевський дуже негативно ставився до держави. Він вважав, що політична державна влада є сама по собі швидше конечним злом, ніж позитивним фактором для формування громадського, суспільного життя, де в центрі уваги мають бути права одиниці, складової частини маси.