5. Земля – планета сонячної системи.

Сонячна система складається із Сонця і 9 планет, однією з яких є Земля. Крім того, складовими системи є супутники планет, пояс астероїдів, комети, пил і газ. Сонячна система у свою чергу входить до складу Галактики і рухається навколо її центра за еліптичною орбітою зі швидкістю 250 км/с, здійснюючи повний оберт за 200...250 млн років. Галактика в плані має форму закрученої спіралі, в середині одного зі спіральних витків розміщується Сонце. Профіль Галактики дископодібний. Діаметр диска становить близько 100 тис. світлових років, максимальна товщина — близько 20 тис. світлових років.

Сонце —невелика, має кулеподібну форму, утворена розжареною плазмою. До складу Сонця входять переважно водень (близько 70%) і гелій (27%), на частку інших легких хімічних елементів припадає лише близько 2,5%. За деякими даними, температура в центрі Сонця сягає (14... 16) • 106 К, тиск — 10" МПа. Висока температура підтримується термоядерними процесами в його надрах. Температура на поверхні Сонця становить близько 6000 К. Крім того, воно має потужне магнітне поле. Зовнішній шар сонячної атмосфери — це так звана сонячна корона, з якої вириваються потоки заряджених частинок, — сонячний вітер, який потрапляє у найвіддаленіші куточки системи.

Планети в напрямку від Сонця розташовуються в такій послідовності: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. Всі планети рухаються навколо Сонця в одному напрямку по орбітах, близьких до колових, і майже в одній площині — площині екліптики. Середня швидкість руху планет по орбітах зростає з наближенням до Сонця.

З віддаленням від Сонця зростає відстань між сусідніми орбітами планет. Земля віддалена від Сонця на 149,6 млн км.

Відстані планет від Сонця вимірюються в астрономічних одиницях (одна астрономічна одиниця дорівнює середній відстані між Землею і Сонцем).

Планети обертаються навколо своїх осей за напрямком, що збігається з напрямком обертання Сонця (Венера і Уран — у зворотному), але з різними швидкостями. Земля здійснює повний оберт навколо осі за 23 год 56 хв 4 с, Осі обертання планет утворюють з площинами орбіт кут, близький до прямого (в Землі він дорівнює 66°33').

Планети поділяються на внутрішні, або планети земної групи, і зовнішні.

До перших належать Меркурій, Венера, Земля і Марс, які мають порівняно невеликі розміри, високу щільність і низькі швидкості обертання навколо своїх осей.

Зовнішні планети (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон) характеризуються великими розмірами, низькою щільністю і високими швидкостями обертання (наприклад 9 год 55 хв у Юпітера).

Деякі з планет мають природні супутники: в Землі - Місяць, у Марса — Фобос і Деймос, в Юпітера кількість супутників досягає шістнадцяти (Ганімед, Європа, Калісто, Іо та ін.), в Сатурна —двадцяти.

Єдиний супутник Землі —Місяць —віддалений від неї на 384 400 км, має кулеподібну форму, дещо витягнуту в бік Землі. Діаметр Місяця становить 3476 км, а маса в 81 раз менша від маси Землі. Час обертання Місяця навколо своєї осі (27 земних діб 7 год 43 хв) дорівнює періоду обертання навколо Землі, тому він повернутий до нас завжди одним боком. На Місяці атмосфери немає і тому температура його поверхні цілковито пов'язана з сонячним. На поверхні Місяця навіть неозброєним оком чітко видно світлі й темні плями. Світлі ділянки Місяця відповідають так званим місячним плоскогір'ям і горам, що складені переважно з анортозитів, порід з великою кількістю польових шпатів, темні — місячним морям, тобто плоским базальтовим рівнинам. На Місяці є багато кратерів, утворених як унаслідок бомбардування поверхні цієї планети метеоритами, так і вулканічними виверженнями. Поширені також гори у вигляді кілець та розбіжних променів. Поверхня Місяця вкрита шаром місячного грунту — реголіту, пухкої породи, утвореної внаслідок руйнування та подрібнення базальтів через процеси фізичного вивітрювання й метеоритні «дощі».

Між орбітами Марса і Юпітера розташований пояс астероїдів, тобто малих планет діаметром до 767 км, втім переважно набагато дрібніших. Кількість відкритих на цей час астероїдів досягає 2000. Більшість астероїдів рухається за коловими орбітами в тому самому напрямку, що й планети. Астероїди мають неправильну форму і, за деякими гіпотезами, є уламками десятої планети Сонячної системи — Фаетона, яка зруйнувалася з невідомих причин. Деякі з астероїдів час від часу лишають свої орбіти й захоплюються гравітаційними полями планет земної групи, найбільші з них досягають поверхні планет (метеорити), решта згорає у верхніх шарах атмосфери (метеори).

Складовими частинами Сонячної системи є також такі специфічні утворення, як комети. Комети складаються із замерзлого кам'яного матеріалу та газів (аміаку, метану, водню тошо). Рухаючися за витягнутими еліптичними орбітами, вони то наближаються до Сонця, то виходять за межі Сонячної системи. Наближаючись до Сонця, комети утворюють «хвіст» (інколи завдовжки в мільйони кілометрів), складений продуктами випаровування кометного матеріалу. Нещодавно вчені мали змогу спостерігати появу в межах Сонячної системи однієї з таких комет - знаменитої комети Галлея.