15. Наслідки Тридцятилітньої війни у європейській політиці.

Війна торкнулася всіх верств населення. У західноєвропейській історичній традиції вона залишилася одним з найжахливіших європейських конфліктів, у числі попередників Світових воєн XX століття. Найбільші втрати були заподіяні Німеччині. За оцінкам радянських істориків (Абрамсон М. Л., Гуревич А. Я., Колесницкий Н. Ф.) тільки військових загинуло 2, 071 000 (одна тільки Німеччина втратила 300, 000 солдатів) і більше 6, 000 000 мирних жителів. Населення Франції за час війни скоротилося більш ніж на 1, 000 000 жителів, Чехії з 2, 000 000 до 700 000 жителів, а Німеччини з 17, 000 000 до 10, 000 000. Обережніші розрахунки роблять німецькі дослідники які оцінюють сукупні людські втрати в 5-6 мільйонів чоловік. Демографічні втрати війни компенсовані в Німеччині лише через 100 років. Нищівний удар був завданий економіці Німеччини. Шведи спалили і зруйнували в Німеччині практично всі залізоливарні заводи і рудні копальні. Внаслідок війни понад 300 дрібних німецьких князівств отримали повний суверенітет при номінальному членстві в Священній Римській Імперії. Війна не привела до автоматичного краху Габсбургів, але змінила розстановку сил в Європі. Згідно з підписаним Вестфальського миром Франція одержала Ельзас, добилась підтвердження своїх прав на єпископства Мец, Туль та Верден. Швеція отримала контрибуцію, острів Рюген, західну частину Померанії з декількома приморськими містами. Визнана незалежність Швейцарії та Голландії. Права кальвіністів з правами лютеранів і католиків були зрівняні у Німеччині. Франція ставала гегемоном в європейській політиці. Занепад Іспанії став очевидним. Крім того, Швеція ввійшла в число великих держав, значно укріпивши свої позиції на Балтиці.

16. Шляхи формування англійських колоній у Північній Америці у XVII ст.

Новий етап освоєння Північної Америки розпочався в першій половині XVII ст. В цей час були засновані поселення, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, які стали передумовою майбутнього самовизначення.

В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на дві групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (південні); приватновласницькі – вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд, колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки.

Виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення. У північних колоніях панівне становище в сільськогосподарському виробництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. У південних – велике плантаційне сільське господарство грунтувалося на праці білих і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кінця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих. У південних і центральних колоніях крупне землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Феодалізм не прижився. через достаток “вільних земель. Натхненні ідеалами “природного права”, переселенці, опинившись ізольованими від усього іншого світу, почали самі створювати закони, за якими збиралися жити. Поселення утворювали політичні спілки. Уряд Англії скріплював їх Хартіями. Так виникали колонії.