1. Предмет Нової історії. Основні риси епохи. Періодизація.

Нова історія – період історії, що настав після Середньовіччя.

Вперше ідею про початок нової історії висунули гуманісти, щоб відділити себе від Середньовіччя.

Предметом Нової історії є процеси і суспільні трансформації, що відбувалися в Європі і Америці протягом ХVІІ – початку ХХ ст., особливо ті, що були пов’язані зі становленням і перемогою капіталістичних відносин та утворенням індустріальної цивілізації.

Епоха Нового часу відрізняється від попередньої більшою щільністю подій, глибиною змін, що відбувалися в житті народів; по суті, виникненням нової цивілізації. Швидкими темпами зростала к-ть населення. Капіталістичні відносини поширювались на всі сфери життя. Товарно0грошові відносини проникнули навіть в с/г. Великі геогр. відкриття суттєво змінили Європу, зростала експансія, збільшення золота, революція цін. Новий час – формування абсолютистських держав.

На межі Середньовіччя і Нового часу в Європі формувалися 3 регіони:

1. Країни Пн.-Зх. Європи (розвивався капіталізм);

2. Країни Центр. Європи (капіталізм розвивався повільнішими темпами);

3. Країни на сх. Від р. Ельби (існували феодальні відносини, фільваркова с-ма).

Намітилося 3 основних вузли міжнародних відносин:

1. Зх. Європа (Англія, Франція, Голландія);

2. Пд. Сх. Європа (регіон пов’язаний з виникненням «східного питання»);

3. Пн.-Сх. Європа (регіон Балтійського моря).

Відбулось становлення міжнародного права і дипломатії. Вестфальська система проіснувала майже до кінця 18 ст. Після Наполеонівських війн була запроваджена нова система міжнародних відносин – Віденська. Відбувся прогрес в сфері науки і культури.

За сучасною періодизацією епоха Нового часу охоплює ХVІ ст. – 1918 р.

Загалом Нова історія ділиться на 2 періоди:

1. 1640 – 1870 рр. (від початку Англ. революції до Франко-німецької війни);

2. 1870 – 1918 рр. (до закінчення І світової війни).

Перший період має свою періодизацію:

1. ХVІ - поч. ХVІІ ст. – Пізнє Середньовіччя (Ранній Новий час). Це період зародження капіталістичних відносин.

2. Сер. ХVІІ – кін. ХVІІІ ст. – від початку Англ. до Франц. революції. Це період становлення капіталістичних відносин, епоха Просвітництва.

3. 1789 – 1815 рр. – епоха Франц. революції і Наполеона Бонапарта.

4. 1815 – 1870 рр. – епоха промислових переворотів, буржуазних революцій, нац.-визв. рухів.

2. Ідеологічні засади революції в Англії.

З зародженням в надрах феодального суспільства нового, капіталістичного способу виробництва виникає і буржуазна ідеологія, що вступає в боротьбу з середньовічною ідеологією. Однак, будучи однією з перших буржуазних революцій, Англійська революція наділила цю нову ідеологію в релігійну форму.

Англіканська церква перетворилася в слухняну служницю корони. Єпископи стали оплотом абсолютизму. Результатом настільки повного злиття церкви та держави стало те, що ненависть народу до абсолютизму поширилася і на англіканську церкву. Політична опозиція проявлялася у вигляді церковного розколу. Ще в останні роки царювання Єлизавети з’явилися прибічники завершення реформації англійської церкви, тобто очищення її від усього, що навіть зовні нагадувало католицький культ, звідси і назва цієї течії - пуританізм (пуританізм, пуритани - від лат. purus, англ, pure - чистий).

Не можна було знищити абсолютизм, не розтрощивши його ідеологічну опору - англіканську церкву, не можна було підняти народ на боротьбу за торжество буржуазних відносин, не обґрунтувавши їх «святість» ім'ям «істинної» віри. Пуритани вимагали видалення з церкви всіляких прикрас, образів, вівтаря, покривів і кольорових стекол; вони були проти органної музики; замість молитов за богослужбових книг вони вимагали введення вільної усної проповіді і молитов-імпровізацій; в співі гімнів повинні були брати участь всі присутні на богослужінні. Пуритани наполягали на усуненні обрядів, які зберігалися ще в англіканській церкві від католицизму (колінопреклоніння і т. д.). Пуритани в Англії, як і решта протестантів на континенті Європи, вимагали насамперед «спрощення» і, отже, здешевлення церкви. Самий побут пуритан цілком відповідав умовам епохи первісного нагромадження. Скупість була їх основною «чеснотою». Торгово-промислову діяльність пуритани-кальвіністи розглядали як божественне «покликання», а саме збагачення - як ознаку особливої ​​«обраності» та видимий прояв божої милості. Вимагаючи перетворення церкви, пуритани в дійсності домагалися встановлення нових суспільних порядків.

Однак серед пуритан ще наприкінці XVI в. існували різні течії. Найбільш помірні з пуритан, так звані пресвітеріани, висували вимогу очищення англіканської церкви від пережитків католицизму, але не поривали з нею організаційно. Пресвітеріани вимагали знищення єпископату і заміни єпископів синодами (зборами) пресвітерів (пресвітер від грецького – старійшина), обраних самими віруючими.

Ліве крило пуритан повністю осуджували англіканську церкву. Згодом прихильники цього напрямку стали називатися індепендентами. Їх назва походить від вимоги повної незалежності (independence) і самоврядування для кожної, навіть найменшої, громади віруючих. Індепенденти відкидали не тільки єпископів, але і владу пресвітеріанських синодів, вважаючи самих пресвітерів «новими тиранами». Називаючи себе «святими», «знаряддям неба», індепенденти не визнавали над собою ніякої влади у справах совісті, крім «влади бога», і не вважали себе пов'язаними будь-якими людськими приписами, якщо вони суперечили « одкровенням істини». Свою церкву вони будували у вигляді конфедерації незалежних один від одного автономних громад віруючих. Кожна громада управлялася за волею більшості.

На ґрунті пуританства виникли політичні і конституційні теорії, які широко розповсюдилися в опозиційних колах англійської буржуазії і дворянства. Найважливішим елементом цих теорій було вчення про «суспільний договір». Його прихильники вважали, що королівська влада встановлена ​​не богом, а людьми. Основний зміст цього договору полягає в управлінні країною в згоді з вимогою народного блага. Тільки до тих пір, поки король дотримується цього договору, його влада непорушна.