Ф'ючерси

Ф'ючерсний контракт — це різновид форвардного контракту, тобто угоди, відповідно до якої певний товар має бути поставлений у зазначений день у майбутньому за ціною, що встановлюється в момент укладення угоди. Наприклад, укладена в даний день угода про постачання 1 тонни сталі рівно через рік за ціною IIS дол. за тонну з оплатою в момент постачання товару є типовим форвардним контрактом. Ф'ючерсний контракт є форвардним контрактом, що укладається на організованій біржі; при цьому умови контракту чітко визначаються правилами ведення операцій на відповідній біржі.

Фінансові ф'ючерси — це контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти: різні види валюти, боргові зобов'язання, а також фінансові індекси.

Фінансові ф'ючерси виникли лише на початку 70-х років XX ст. Першими фінансовими ф'ючерсами були контракти щодо іноземної валюти, потім, у середині 70-х років, почалася торгівля процентними ф'ючерсами, а на початку 80-х років з'явилися операції з ф'ючерсними контрактами на фондові індекси.

Валютні ф'ючерси — це ф'ючерсні контракти, згідно з якими необхідно поставити зазначену кількість якоїсь іноземної валюти в обумовлений день у майбутньому в обмін на визначену суму в іншій валюті.

Процентні ф 'ючерсні контракти укладаються стосовно боргових зобов'язань, наприклад казначейських облігацій, векселів, облігацій державної позики тощо.

Ф 'ючерсні контракти на фондові індекси базуються на вартості фондового індексу, наприклад індексу Dow, S&P 500 тощо. При операціях з цими ф'ючерсами прибуток або збитки визначаються коливаннями вартості індексу.

Ф'ючерсна біржа — організація, яка не має на меті отримання прибутку. Місця на цій біржі продаються на відкритому ринку, тому приватна особа може стати членом біржі, якщо купить місце в кого-небудь із членів біржі, а також якщо відповідатиме чинним на даній біржі критеріям щодо фінансової спроможності, надійності та ділової етики. Біржа забезпечує умови для того, щоб члени біржі та інші сторони, що ведуть торги через члена біржі, могли укладати ф'ючерсні контракти. Члени біржі беруть участь у діяльності комітетів, що керують діяльністю біржі, наймають на роботу професійних менеджерів. Отже, сама по собі ф'ючерсна біржа організована для того, щоб приносити вигоду її членам.

Кожна біржа визначає види товарів, що продаватимуться на ній, а також умови контрактів для кожного з цих товарів. Як правило, біржі прагнуть спеціалізуватися на окремих сегментах ринку.

Кожна біржа надає в розпорядження учасників торгів операційний зал, де ведуться торги за всіма контрактами, що перебувають у біржовому обороті. Правилами ведення торгів на біржі передбачається, що угоди з усіма ф'ючерсними контрактами мають укладатися тільки в операційному залі біржі в години її роботи. Завдяки спеціалізації бірж на обмеженій кількості товарів, а також стандартизації умов контрактів при операціях із ф'ючерсними контрактами вдається уникнути деяких ускладнень, з якими раніше були пов'язані форвардні контракти.

ОПЦІОНИ

Існує два основні класи опціонів — "кол" і "пут". Володіння опціаном "кол "дає право купити конкретний товар за визначеною ціною*, причому це право є дійсним до визначеного дня в майбутньому. Відповідно опціон "пут " надає право продати конкретний товар за визначеною ціною до визначеного дня в майбутньому.

В усіх випадках володіння опціоном надає право, але не накладає обов'язку виконати умови угоди. Власник опціону "кол" може, наприклад, купити товар за визначеною в контракті ціною протягом терміну дії даного опціону, але не зобов'язаний робити цього. Відповідно власник опціону "пут" може продати товар за визначеною в контракті ціною протягом терміну дії даного опціонного контракту, але не зобов'язаний робити цього. Але продаж опціону накладає на продавця цілком конкретні зобов'язання. Продавець опціону "кол" одержує від покупця якусь суму грошей, і в обмін на цю суму продавець опціону "кол" повинний бути готовий продати визначений товар власникові цього опціону, якщо той побажає. Власник, тобто покупець опціону, має свободу подальших дій щодо опціонного контракту, а продавці опціонів такої свободи позбавлені. Вони зобов'язані виконати певні дії, якщо того побажають власники опціонів.

Для купівлі опціону трейдерові необхідно лише відкрити рахунок у брокерської фірми — члена біржі, на якій ведеться торгівля опционами. Подібна угода може бути виконана через брокера так само легко, як і будь-яка угода з купівлі акцій. Покупець опціону оплачує придбаний опціон після виконання угоди, а отже, немає необхідності турбуватися про грошові потоки, пов'язані з цією покупкою.

Для продавця опціону справа стоїть дещо складніше. Продаючи опціон "кол", продавець дає згоду на поставку акцій за встановленою ціною, якщо таким є вибір власника колу. Отже, у продавця для виконання зобов'язань може виникнути потреба у великих фінансових ресурсах. Брокер є представником трейдера перед біржею, тож зобов'язаний переконатися в тому, що даний трейдер має необхідні фінансові ресурси для виконання всіх зобов'язань. Продавцю в момент продажу опціону повний розмір цих зобов'язань не відомий. Тому, зрозуміло, брокер зажадає фінансових гарантій від продавців опціонів. У випадку угоди з колом продавець може вже мати відповідні акції й розмістити їх у вигляді депозиту у брокера. Продаж опціонів "кол" на основі акцій, якими володіє продавець, називається продажем із покриттям опціону "кол". Це забезпечує брокерові повний захист, оскільки він сам володітиме акціями, які мають бути поставлені

* У кожному опціонному контракті вказується ціна, за якою здійснюватиметься платіж, якщо опціон буде використано, — її називають ціною використання, або ціною виконання.

відповідно до зобов'язань укладеного контракту. Продавець колу, котрий не володіє акціями, щодо яких укладено угоду, продає "голий" опціон, у даному випадку "голий" кол. У таких випадках брокер може зажадати депонування значної суми готівкою або в цінних паперах, аби бути впевненим, що даний трейдер має у своєму розпорядженні фінансові ресурси, необхідні для виконання всіх зобов'язань за опціонним контрактом.

Кожна угода з опціоном передбачає платіж, що здійснюється покупцем на рахунок продавця. Цей платіж інколи називають опціонною премією. Кожний опціон, котрий продається на біржі, дійсний протягом обмеженого проміжку часу. Після закінчення терміну дії опціон матиме нульову вартість.

На більшості опціонних бірж торгують різними видами опціонів. Найпоширенішими є опціони на основі акцій. Здійснюються також операції з опціонами на основі фондових індексів, процентних інструментів, індексів цін на цінні метали, іноземної валюти, ф'ючерсних контрактів.

СВОПИ

Своп — це угода між двома або більше сторонами про обмін ряду грошових потоків за визначений період часу в майбутньому.

Наприклад, сторона А може дати згоду на здійснення протягом п'яти років стороні Б щорічних платежів за фіксованою процентною ставкою, що підраховується у відношенні 1 млн дол. У обмін на це сторона Б може погодитися на щорічну виплату протягом п'яти років за плаваючою процентною ставкою, що підраховується із суми в 1 млн дол. Потоки готівки при цьому звичайно прив'язані до вартості боргового інструменту або ж до вартості іноземних валют. Таким чином, основними видами свопів є процентні свопи і валютні свопи. Сторони, що дають згоду на здійснення свопу, називаються протилежними сторонами.

Своп-ринок виник наприкінці 70-х років минулого сторіччя, коли трейдери, що здійснювали операції з валютою, винайшли і стали використовувати валютні свопи як засіб уникнути заходів регулювання британського уряду, що застосовувалися відносно переміщення іноземної валюти. Перший процентний своп датується 1981 р. — це була угода, укладена компанією IBM із Всесвітнім банком. Починаючи з цього часу своп-ринок швидко зростав.

Приблизно 80 % усіх свопів є процентними, 20 % — валютними. Причому у валютних свопах близько на 50% використовується долар США.

Свопи спеціально пристосовуються до потреб протилежних сторін угод. За бажанням потенційні протилежні сторони можуть почати буквально з чистого аркуша паперу, щоб потім розробити контракт, який би цілком задовольнив їхні конкретні потреби. Така угода, звісно, повніше задовольнить конкретні вимоги сторін, ніж продавані на біржі фінансові інструменти. Протилежні сторони свопу можуть вибрати виражену у валюті суму, незважаючи на фіксовані умови контрактів, які діють шодо продаваних на біржі інструментів. Сторони свопу обирають точний термін виконання своїх зобов'язань — саме той, що їм необхідний, і незалежно від пропозицій на біржі. Подібна гнучкість дає сторонам можливість проводити операції зі значно тривалішими термінами, ніж операції щодо продаваних на біржі фінансових інструментів.

Як зазначалося, своп-ринок виник значною мірою через те, що операціям із свопами не властиві багато обмежень, притаманних ринкам, де обертаються ф'ючерсні контракти та опціони. Діяльність ф'ючерсних і опціонних бірж є об'єктом досить суворого державного регулювання. Натомість на своп-ринку державне регулювання практично відсутнє. Проте свопи мають свої обмеження. По-перше, для доведення угоди зі свопом до кінця одна з потенційних протилежних сторін має знайти іншу протилежну сторону, яка б хотіла взяти на себе зворотні зобов'язання з відповідної операції. Якщо одній стороні потрібний якийсь конкретний термін виконання зобов'язань або певний вид здійснення грошових потоків, може виявитися дуже складно знайти бажаючу піти на такі умови протилежну сторону. По-друге, оскільки своп являє собою контракт, шо укладається між двома протилежними сторонами, даний своп не може бути змінений або припинений достроково без згоди обох сторін. По-третє, шодо ф'ючерсних контрактів і продаваних на біржі опціонів біржі ефективно гарантують виконання контрактів для всіх учасників. За самою своєю природою своп-ринок не може забезпечити таких гарантій. Отже, сторони свопу мають бути впевнені в кредитоспроможності одна одної.

Проблема потенційного невиконання своїх зобов'язань є, очевидно, найважливішою з названих. Оцінка фінансової надійності протилежної сторони угоди є складною і дорогою справою. У цьому зв'язку коло учасників у операціях на ринку свопів обмежене фірмами і закладами (на ньому практично немає індивідуальних учасників), які або нагромадили досвід таких угод, або мають доступ до інформації про кредитоспроможність партнерів.

Види свопів

За валютного свопу якась його сторона є власником однієї валюти, а хоче одержати іншу. Своп виникає, коли одна зі сторін передає визначену основну суму в одній валюті іншій стороні в обмін на еквівалентну суму в іншій валюті. Наприклад, сторона С має в розпорядженні євро і бажає обміняти шляхом свопу ці євро на долари США. Відповідно сторона Д має в розпорядженні долари США, які вона бажає обміняти шляхом свопу на євро. Виходячи з таких потреб, сторони С і Д можуть укласти валютний своп.

'LIBOR — скорочення від "London Interbank Offered Rate" (ставка пропозиції (продавця) на Лондонському міжбанківському ринку депозитів) — являє собою базову ставку, за якою великі міжнародні фінансові установи надають одна одній кредити.

Валютний своп охоплює три різні види грошових потоків. По-перше, на початковій стадії свопу дві сторони дійсно обмінюються готівкою. Адже до здійснення валютного свопу спонукає реальна потреба в коштах, деномінованих у різних валютах. У цьому відмінність його від процентного свопу, при здійсненні якого обидві сторони ведуть підрахунок у доларах і можуть здійснювати платіж чистої суми. По-друге, сторони здійснюють одна одній періодичні процентні платежі протягом терміну дії угоди. По-третє, по закінченні терміну дії свопу сторони знову обмінюються основною сумою.

Припустімо, що поточний курс "спот" обміну євро на долари США дорівнює 1,1 євро за 1 дол. Євро, отже, коштує 0,90 дол. Припустімо також, що процентна ставка в США дорівнює 10 %, а в Німеччині — 8 %. Сторона С є власником 11 млн євро і бажає обміняти ці євро на долари. В обмін на євро сторона Д виплатить стороні С на початку дії свопу 10 млн дол. Припустімо, крім того, що термін дії цього свопу дорівнює семи рокам, а також що сторони цієї угоди робитимуть щорічні процентні платежі. З огляду на наведені в нашому прикладі процентні ставки сторона Д виплатить 8 % на 11 млн євро, що вона одержить, тому щорічний платіж, який надходить від сторони Д стороні С, дорівнюватиме 0,88 млн євро. Сторона С одержала 10 млн дол. і виплатить проценти з розрахунку 10 %, тому сторона С щорічно сплачуватиме стороні Д 1 млн дол.

На практиці сторони роблять тільки нетто-платеж і. Наприклад, припустімо, що в певний рік обмінний курс долара на євро на ринку "спот" дорівнює 1 євро за 1 долар. Оцінюючи зобов'язання в доларах за цим обмінним курсом, сторона С буде винна стороні Д 880 тис. дол. (0,88 млн євро множимо на 1 дол.). Отже, сторона С виплатить різницю в розмірі 120 000 дол. В інші роки курс обміну валют може бути іншим, і в нетто-платежі буде відбитий інший валютний курс.

Наприкінці семирічного періоду обидві сторони знову обміняються основною сумою. У нашому прикладі сторона С виплатить 10 млн дол., а сторона Д — 11 млн євро. Здійснення цього остаточного платежу означатиме завершення валютного свопу.