антологія / Уманців_2010_04_20

РОЗРИВ МІЖ РЕАЛЬНИМ ТА ФІНАНСОВИМ СЕКТОРАМИ

ЕКОНОМІКИ

Взи постала проблема виживання фінансової системи. Для її під-умовах нинішньої світової кри-

тримання використовується певний набір засобів та інструментів. При цьому контроль та консолідація системи за нових умов потребуватимуть значного розширення та посилення регулюючих заходів. Це зумовлено необхідністю виправлення порушень та дисбалансів, моніторингу проблем, пов’язаних із посиленням ролі транскордонних чинників, а також формування більш цілісної системи єдиних підходів при зростаючій сегментації самого фінансового ринку та диверсифікації його інструментів.

Більшість теоретичних аргументів та емпіричні дані свідчать про очевидний зв’язок між розвитком фінансової системи та рівнем економічного зростання. На думку А.Філіпенка, розвиток фінансових ринків та інституцій є вирішальним та невід’ємним чинником економічного зростання. Існують докази на користь того, що рівень фінансового розвитку прямо пов’язаний з показниками темпів приросту ВВП, нагромадження капіталу і технологічного прогресу. Досвід різних країн світу доводить, що вплив фінансового чинника на темпи економічного

зростання має вирішальний характер [1, с. 474].

В.Ільїн вважає, що “головною системною характеристикою нової якості глобальної економіки є саме первинність фінансового сектору та підпорядкованість йому всієї економіки. Фінансовий сектор глобальної економіки стає самодостатньою системою, котра визначає загальносистемні характеристики світового господарства” [2, с. 41].

Глобальні ризики та нові виклики загострили питання пошуку принципово нових підходів до формування фінансових засад розвитку економіки. Фінансову систему вже не можна розглядати як набір секторів зі своїми локальними цілями розвитку та автономними принципами регулювання. Для зміцнення фінансової системи необхідно керуватися єдиними принципами та підходами. Мовиться про скоординовані зусилля всіх регуляторів та суб’єктів ринку щодо формування важливих системних механізмів, спроможних нейтралізувати зовнішній вплив глобальних криз і забезпечити внутрішнє підґрунтя стійкого та збалансованого розвитку [3, с. 26].

В умовах стабільності й економічного піднесення спекулятивний сегмент фінансового ринку працює на перерозподіл, що опосередкований передусім негативним впливом цього ринку на реальний сектор економіки. Якщо ж реальний сектор прак-

тично не впливає на фінансову сферу, котра у певному сенсі є самодостатньою, то зворотний зв’язок існує, при цьому фінансовий ринок справляє негативний вплив на реальну економіку. Крім того, за недостатнього розвитку ринкової інфраструктури та припливу спекулятивного капіталу іноземного походження гіпертрофоване зростання на фінансовому ринку чинить додатковий інфляційний тиск. Адже фінансовий ринок вилучає ресурси з виробництва, дестимулює виробничу діяльність, котра не може зрівнятися за дохідністю зі спекулятивними операціями [4, с. 45].

З огляду на це сучасні інтеграційні процеси “відображають загальні тенденції у розвиткові віртуальних економічних відносин, які забезпечують створення вартості за рахунок використання не тільки власних, але всіх доступних у світовому просторі фінансових та інших ресурсів” [5, с. 44].

Зростаюча лібералізація національних фінансових ринків, відсутність національного контролю за рухом капіталів, перехід до системи гнучких валютних курсів зумовили посилення глобальної фінансової інтеграції. Головні світові фінансові центри функціонують як єдиний ринок, основними особливостями якого є небачені в історії масштаби спекулятивної діяльності, висока швидкість здійснення фінансових операцій та масштабність фінансових на-

прибутку. Таким чином більший зиск можна одержати за допомогою власне фінансових технологій, без будьякого зв’язку з виробництвом та сферою нефінансових послуг. Компанія “ФБК” в аналітичній доповіді “Фінансові ринки: межі зростання та глибина падіння” зазначає, що світова криза 2008 року є результатом глобальної перекапіталізації ринків, а не іпотечної кризи в США, яка стала тільки каталізатором кризових явищ [4, с. 46].

Деякі аналітики вказують на недоліки фінансової системи, пов’язані з величезним оборотом “віртуальних грошей”, підкріплених не товарами і послугами, а переважно вторинними фінансовими інструментами. З одного боку, це гроші, на котрі все ж можна придбати реальні товари, з другого – акт купівлі-продажу вторинного цінногопаперанеобов’язковопов’язаний із необхідністю щось виробляти – він відбувається, швидше, у віртуальному, ніж у реальному вимірі [12, с. 32].

Схожу думку з цього приводу висловлює Д.Лук’яненко. Вчений зазначає, що обсяги операцій на міжнародних фінансових ринках у сотні разів перевищують обсяги виробничої діяльності. Це стосується насамперед операцій на фондовому ринку. Нові фінансові інструменти витісняють акції корпорацій та державні цінні папери й зовсім не орієнтовані на розв’язання проблем реального сектору економіки. Розміри спекулятивних операцій сягають 95% від загального обсягу операцій на фондовому ринку, а щоденні обсяги валютних спекуляцій у десятки разів перевищують обсяг міжнародного товарообороту. Вочевидь відірваний від параметрів реального економічного середовища у процесі накопичення спекулятивний фінансовий капітал реалізується у реальних виробничих активах, ігноруючи цінові пропорції та етичні норми, що генерує глобальні дисбаланси. Це обертається перманентними фінансовими кризами і зумовлює надшвидке поширення кризових імпульсів на міжнаціональному, регіональному та глобальному рівнях [13, с. 169–170].

Вірогідно масштаб диспропорцій, накопичених у глобальній фінансовій системі, виключає можливість її модернізації без усунення глибинних причин кризи. Насамперед без списання зобов’язань за віртуальними угодами з деривативами, усунення дефіциту державного бюджету та платіж-

ного балансу США. Оскільки такі заходи поки що не плануються, очевидними наслідками кризи будуть знецінення значної частини фінансового капіталу, неконтрольована девальвація долара і втрата ним ролі єдиної світової резервної валюти, регіональна фрагментація світової валютно-фінансової системи [14, с. 31].

МОДИФІКАЦІЯ ПРИНЦИПІВ ПОБУДОВИ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Єтири основні принципи побудови нової фінансової системи.вропейська Рада визначила чо-

Перший полягає в тому, що жоден фінансовий інструмент і ринковий сегмент не повинні залишатися поза межами регуляторного впливу. Другий принцип – у підвищенні прозорості й вимог до звітності суб’єктів фінансового ринку. Третій – у запобіганні кризам завдяки можливості оцінки ризиків шляхом координованого моніторингу діяльності багатонаціональних фінансових інститутів. Четвертий принцип передбачає надання МВФ провідної ролі у системі модернізованої фінансової архітектоніки завдяки підвищенню його дієвості шляхом посилення допомоги країнам, що її потребують, та зростанню обсягів ресурсів цієї міжнародної інституції. Загалом країни ЄС обстоюють ту позицію, що світова фінансова система потребує докорінної перебудови, яка полягає передусім у посиленні ролі регулюючих органів та послабленні впливу хеджевих фондів та підвищення ролі реального сектору економіки. Однак реальні дії засвідчують, що відповідні заходи передбачається реалізувати

вмежах існуючої фінансової системи, оскільки зберігається прагнення цих країн втримати свою провідну роль у світовій фінансовій системі та у міжнародних фінансових організаціях [15, с. 45].

Білл Еммот, головний редактор журналу “The Economist” у 1993–2006 роках, зазначає, що хеджевим та інвестиційним фондам доведеться працювати за вкрай жорсткими правилами, знизивши ступінь агресивності на ринках та активність щодо отримання надприбутків від інвестування

внадто ризикові проекти. Крім того, експерт вважає, що після нинішньої кризи менше банків братиме участь в інвестиційному банкінгу. Натомість банківська діяльність набуватиме ознак “класичності”, повертаючись

до таких традиційних видів діяльності, як, наприклад, роздрібне кредитування [16, с. 26].

“Фінансова криза засвідчила, що існуючі системи та методологія оцінки ризиків банківських та фінансових установ є недосконалими, а тому цілком обґрунтованими є сумніви щодо коректності та незаангажованості оцінок міжнародних рейтингових агенцій. Це призвело до кризи довіри до них, що стимулює зростання невизначеності” [17, с. 13]. Роль рейтингових агенцій є вкрай важливою, однак їхня діяльність пов’язана зі значними конфліктами інтересів, оскільки:

а) рейтингові оцінки нерідко залежать від платні компанії, котра отримує оцінку;

б) рейтингові агенції часто надають консультативні послуги тим самим фірмам, котрим пропонують послуги з рейтингування. Це може означати, що фірми – замовники рейтингу отримують поради про те, як врештірешт одержати найвищу оцінку;

в) складність фінансових продуктів, котрі оцінюються рейтинговими агенціями, потребує стійких зусиль щодо співпраці з розробниками та використання їхніх моделей і методик оцінки [17, с. 22–23].

Рейтинги американських агенцій Мудіс (Moody’s), Стандард енд Пурс (Standard & Poors (S&P) та американобританського агентства Фітч Рейтинг (Fitch Rating) стали загальноприйнятим орієнтиром фінансового стану. За оцінками самих агенцій, вони контролюють близько 95% глобального ринку рейтингових оцінок. Зокрема, на Стандард енд Пурс припадає 40%, на Мудіс – 39%, на Фітч – 16%. Практика свідчить, що агенції регулярно припускаються помилок, а це призводить до фінансових втрат інвесторів. Суттєві помилки в оцінці ринків країн, що розвиваються, за даними ЮНКТАД, є ще масштабнішими [18,

с.39–40].

Узв’язку з сек’юритизацією активів та величезними масштабами використання похідних інструментів різко розширилася торгівля структурованими фінансовими продуктами. Це призвело до масового заміщення попередніх боргів новими та прискореного зростання глобальної заборгованості. На думку фахівців, за відсутності об’єктивної міри вартості (передусім золотого стандарту) всі ці чинники посилили ризиковість фінансової системи, а її стабільність

ґрунтується переважно на довірі інвесторів до інститутів та інструментів фінансового ринку [19, с. 4].

Внаслідок безконтрольності з боку регуляторних органів від продавців свопів перестали вимагати підтвердження того, що у продавця є активи для виконання випущених ними зобов’язань. Голова правління Китайської інвестиційної корпорації Лоу Цзівей порівнює операції з деривативами із продажем замість книги її відображення в дзеркалі і закликає позбутися 90% деривативів [20, с. 9]. Відомий фінансист та мільярдер Уорен Баффет називає похідні фінансові інструменти “зброєю масового фінансового ураження”. Саме деривативи часто застосовувалися для приховування втрат і отримання прибутків шахрайським способом [21, с. 125–126]. Сек’юритизація створює підґрунтя для формування своєрідної піраміди взаємопов’язаних фінансових інструментів, вершина якої відірвана від початкового базового активу. Як наслідок виникає ситуація, коли кінцевий власник цінного паперу не може оцінити його реальну вартість із урахуванням усіх ризиків [17, с. 26].

Експерти переконані, що світова економіка вже не повернеться до стану, в якому вона перебувала до кризи. Її чекає глибока структурна перебудова і тривалий період повернення боргів, у тому числі й шляхом їхнього знецінення через інфляцію. Без сумніву, світова економіка перебуває на порозі глибинних змін та фундаментальних зрушень – уже найближчим часом будуть започатковані нові тенденції та розпочато формування модернізованої моделі світової еконо-

1.Філіпенко А. С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність. – К.: Знання, 2007.

2.Ільїн В. В. Фінансова цивілізація.

–К.: Книга, 2007.

3.Ершов М. Как обеспечить стабильное розвитие в условиях финансовой нестабильности // Вопросы экономики. – 2007. – № 12.

4.Сидорович В. Спекулятивний капитал как фактор кризиса // Экономист. – 2009. – № 2.

5.Шостак Л., Бадрак О. Відкрита економіка: перспективи позиціювання України у світовій господарській системі // Економіка України. – 2009.

–№ 7.

6.Гальчинський А. Криза і цикли сві-