Джерело: Міжнародні фінанси [Текст]: підручник / О.І.Рогач, А.С. Філіпенко, Т.С. Шемет та ін.; за ред. О.І.Рогача. – К.: Либідь, 2003 – 784 с.

Міжнародні ринки облігацій /5, С. 198-223/

Поняття міжнародних облігацій

Облігація — це борговий фінансовий інструмент, за яким позичальник (емітент) зобов'язується сплатити кредиторові (інвесторові) всю суму боргу плюс проценти протягом певного проміжку часу.

Термін "міжнародні облігації" вживається у широкому та вузькому значеннях. У широкому сенсі в це поняття входять усі основні боргові інструменти, які розміщуються на міжнародних фінансових ринках, — і облігації, і ноти. У вузькому — лише міжнародні облігації. Надалі ми вживатимемо даний термін у вузькому значенні. У цьому контексті ринок міжнародних облігацій представлений двома основними типами облігацій:

• іноземні облігації;

• єврооблігації, або євробонди.

Відмінності між цими типами цінних паперів стосуються насамперед сфери та методики їхнього розміщення, режиму оподаткування, обсягу надання інформації при емісії, кола потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій — іноземні облігації та єврооблігації, — дістали назву глобальних облігацій.

Учасники міжнародного ринку облігацій

Однією з характерних особливостей міжнародного ринку цінних паперів є різнорідність його учасників, які визначають як попит, так і пропозицію фінансових інструментів. До основних учасників цього ринку належать міжнародні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси на міжнародному ринку позичкових капіталів і, відповідно, виступають емітентами цінних паперів. Традиційно виділяють шість категорій емітентів міжнародних цінних паперів, які застосовують найрізноманітніші стратегії залучення фінансування на міжнародних ринках:

• наднаціональні інституції — насамперед міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний банк реконструкції й розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, а також регіональні банки реконструкції й розвитку;

• суверенні позичальники — національні центральні уряди як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються;

• субсуверенні позичальники — регіональні уряди, наприклад уряди німецьких земель, провінцій Канади, штатів Австралії тощо, а також органи муніципальної влади;

• квазісуверенні позичальники — державні і напівдержава установи та агенції;

• фінансові інституції, серед яких найважливіше місце посідають комерційні та інвестиційні банки;

• корпорації нефінансового сектора — насамперед транснаціональні корпорації та великі національні корпорації. Основними покупцями міжнародних цінних паперів є міжнародні інвестори, які поділяються на дві групи:

1) роздрібні інвестори — приватні особи*;

2) інституційні інвестори — фінансові інституції, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, хедж-фонди та ощадні банки, які інвестують залучені кошти у фінансові активи на професійній основі. Роздрібні інвестори віддають перевагу інвестуванню в єврооблігації, тоді як інституційні інвестори є головними вкладниками в іноземні облігації. Втім, і на ринку єврооблігацій, і на

• Іноді до роздрібних інвесторів відносять також невеликі фінансові інституції.

ринку іноземних облігацій інституційні інвестори абсолютно переважають.

На ринку міжнародних облігацій діє незначна кількість основних інвестиційних посередників, котрі укладають переважну частину всіх угод з розміщення облігацій і здійснюють переважну частину міжнародних трансакцій з цінними паперами. Це такі інвестиційні банки та фірми з торгівлі цінними паперами, як Merrill Lynch, JP Morgan, Morgan Stanley DW, Deutsche Bank, Goldman Sachs, Warbmg Dillon Read, Credit Suisse First Boston, Salomon SB, ABN AMRO, ING Barings, Lehman Brothers, Nomura, Union Bank of Switzerland та деякі інші. Наприкінці 90-х років ринкова частка 10 банків-лідерів становила майже 80 %.

Загальна характеристика ринку іноземних облігацій

До початку 60-х років XX ст. на ринку міжнародних облігацій в обігу були представлені тільки іноземні облігації.

Іноземні облігації (Foreign Bonds) — це боргові цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і деноміновані в національній або іноземній валюті.

Залежно від країни емісії іноземні облігації мають спеціальні назви: Yankee Bonds у США, Bulldog Bonds у Великій Британії, Chocolate Bonds у Швейцарії, Samourai та Shibosai Bonds у Японії, Kangaroo Bonds в Австралії, Rembrandt Bonds у Голландії тощо.

Основними покупцями іноземних облігацій є місцеві інвестори, яким інвестування в такі інструменти надає можливість здійснити міжнародну диверсифікацію ризику неплатежу за облігаціями, незважаючи на коливання валютних курсів. Емітентів іноземні облігації приваблюють тим, що відкривають доступ до великих національних ринків позичкового капіталу. До того ж іноземні облігації мають ціну вищу, ніж єврооблігації. Цінові переваги випуску іноземних облігацій перевищують негативні наслідки регульованості і є основною причиною постійного припливу іноземних бондів на національні ринки. Втім, з появою ринку єврооблігацій роль ринку іноземних облігацій помітно знизилася, а темпи його розвитку істотно відстають від темпів розвитку ринку міжнародних облігацій.

Випустити облігації на внутрішній ринок іншої країни, яка дозволяє відкрити у себе ринок іноземних облігацій, теоретично може будь-який емітент. Але на практиці доступ на ринок іноземних облігацій утруднений для тих міжнародних позичальників, котрі не мають високого кредитного рейтингу та значного рівня капіталізації. Тому основними учасниками-емітентами цього ринку є міжнародні організації, національні уряди та корпорації з найвищим рейтингом кредитоспроможності ААА. Для позичальників із країн, що розвиваються, доступ на ринок іноземних облігацій обмежений.

Ринки іноземних облігацій зазвичай різняться за поведінкою та уподобаннями інвесторів, на їхній розвиток впливають національні економічні фактори. Це зумовлює відмінності в інвестиційних характеристиках аналогічних боргових інструментів, які випускаються на різних національних ринках. Проте можна визначити загальні риси іноземних облігацій. Звичайно іноземні облігації — це відносно довгостроковий борговий інструмент із терміном погашення 20—30 років. Це пояснюється тим, що головними інвесторами в іноземні облігації є інституційні інвестори, які інвестують кошти на тривалі строки. Відповідно довгострокові іноземні облігації часто передбачають застереження про неможливість їх дострокового погашення емітентом раніше визначеного терміну. У разі раннього погашення облігацій, наприклад, у перший рік після визначеного застереженням терміну, емітент має сплачувати інвесторам премію, яка компенсує їм утрачений прибуток. Іноземні облігації є переважно інструментом з фіксованим доходом, а процентні ставки за ним, як правило, визначаються рівнем процентних ставок, що склався на місцевому національному ринку довгострокових позичкових капіталів. Іншим фактором, що впливає на процентні ставки за іноземними облігаціями, є міжнародна кредитоспроможність того чи іншого позичальника. За інших рівних умов рівень процентного доходу за іноземними облігаціями залежить також від стабільності валюти емісії. Загальне правило таке: чим стабільнішою е валюта випуску, тим нижчими є процентні ставки.

Емісія іноземних облігацій здійснюється через механізм андеррайтингу.

Андеррайтинг — це купівля або гарантування купівлі цінних паперів при їх первинному розміщенні для, продажу інвесторам.

Гарантує розміщення емітованих облігацій серед місцевих інвесторів звичайно національний синдикат банків або інвестиційний банк. Іноді до андеррайтингу можуть залучатися й іноземні інвестиційні банки з країни позичальника. Основним ризиком, котрий несуть андеррайтери іноземних облігацій, є процентний ризик. Якщо після викупу облігацій андеррайтером процентні ставки на ринку зростуть, то він матиме збитки внаслідок відповідного падіння цін на облігації.

Іноземні облігації можуть бути розміщені як на публічному ринку, так і на приватному. Публічний ринок — ринок, на якому розміщення цінних паперів відбувається шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесторів. На приватному ринку цінні папери розміщуються серед обмеженої кількості заздалегідь відомих інвесторів без публічної пропозиції та продажу.

Випуск і обіг іноземних облігацій підпорядковані регламентаціям щодо цінних паперів країни емісії, і тому можуть супроводжуватися значними витратами для емітента. Проблеми виходу на цей ринок пов'язані насамперед із необхідністю реєстрації емісії в Комісії з цінних паперів або в Міністерстві фінансів, розкриттям фінансової інформації про емітента, а також з обмеженнями на торгівлю незареєстрованими або не внесеними в біржовий лістинг цінними паперами. Так, для публічних ринків реєстраційні вимоги передбачають надання фінансово-економічної інформації про стан емітента за попередні роки та звітний період; причому ця звітність має бути гармонізована зі стандартами країни емісії. Приватні розміщення звичайно більш ліберальні — емітент не 'зобов'язаний надавати свою фінансову звітність, підготовка розміщення відбувається порівняно швидко, — але й вони передбачають певні обмеження. Зокрема, це можуть бути обмеження на торгівлю або на розміри емісії приватного розміщення. При приватному розміщенні часто вводиться "період очікування", тобто вимога обов'язкового дво- або трирічного періоду володіння активами з дати розміщення для отримання дозволу на торгівлю на вторинному ринку. Такі у США обмеження на перепродаж цінних паперів — торгівлю кваліфікованих інвесторів між собою — були скасовані лише в 90-ті роки, а в Японії дворічний обмежувальний період зберігається досі. Аналогічні обмеження діють і на ринку приватних розміщень Великої Британії.

Розмір приватного розміщення може залежати від рейтингу емітента або бути прив'язаним до публічних випусків. Наприклад, у Японії емітент із рейтингом ААА може брати позику до 30 млрд єн, а з рейтингом нижче АА — до 20 млрд єн, причому для будь-якого емітента загальна сума річного випуску приватно розміщених облігацій не може перевищувати однієї третини публічних випусків іноземних облігацій. Такі обмеження значною мірою знижують ліквідність ринків іноземних облігацій, збільшують їхню вартість, що, в кінцевому підсумку, зменшує привабливість таких ринків для позичальників.

Основними ринками іноземних облігацій є Цюріх, Франкфурт, Нью-Йорк і Токіо. Найбільший за емісіями ринок іноземних облігацій — ринок облігацій, деномінованих у швейцарських франках, а найважливіші й найдоступніші для позичальників із країн з перехідною економікою — ринки іноземних облігацій США та Японії.

Загальна характеристика ринку єврооблігацій

Єврооблігації (eurobonds) — боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капиталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами.

Ключові відмінності такого інструменту, як єврооблігації, полягають у тім, шо вони:

• розміщуються міжнародним синдикатом;

• доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн;

• їхній обіг перебуває поза законодавством окремо взятої країни.

Ринок єврооблігацій поділяється на кілька секторів залежно від валюти, у якій деноміновані боргові зобов'язання. Наприклад, єврооблігації, деноміновані в доларах США, мають назву євродо-ларових облігацій (Eurodollar Bonds). Єврооблігації, деноміновані в єнах, називаються євроєновими облігаціями (Euroyen Bonds).

Ринок єврооблігацій було започатковано у 60-х роках минулого століття, коли італійська шляхобудівельна компанія Autostrade у липні 1963 р. здійснила випуск облігацій, деномінованих у доларах США, і розмістила їх у різних країнах. Згідно з найпоширенішою точкою зору, саме цей випуск і став першою емісією єврооблігацій.

Економічні причини появи і розвитку ринку єврооблігацій пов'язані з інтернаціоналізацією господарського життя за умов державних обмежень на фінансові операції. Безпосереднім приводом виникнення цього ринку стало введення урядом США в 1963 р. обмеження на залучення іноземними позичальниками коштів на американському ринку капіталів —"вирівнювального" податку на процентні доходи, а подальшими стимулами до його розвитку були обмеження 1965 і 1968 pp. на вивіз капіталу за кордон. Аналогічні обмеження діяли і на інших національних фінансових ринках. Так, у ФРН було введено оподаткування доходів нерезидентів за внутрішніми облігаціями "біля джерела" їх отримання. Намагання позичальників уникнути згаданих обмежень і привели до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій. Але навіть після скасування державних обмежень на рух капіталів у 70-ті роки і лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки ринок євроінструментів розвивався прискореними темпами, оскільки на той час він уже завоював популярність як у емітентів, так і в інвесторів, визначилися основні стабільні джерела фінансових ресурсів цього ринку (наприклад, доходи країн — експортерів нафти), сформувалася його інфраструктура тощо. Важливим фактором, який сприяв швидкому зростанню ринку єврооблігацій, стала поява на початку 80-х років валютних свопів, які дали змогу конвертувати кошти, отримані за рахунок продажу єврооблігацій, в інші валюти. 1 тепер ринок євробондів є найважливішим джерелом середиьострокових фінансових ресурсів для багатьох великих банків, корпорацій, а також для центральних і місцевих урядів. Він приваблює емітентів як своєю великою місткістю, так і тим, що дає змогу уникнути країнних ризиків, зменшити витрати на залучення фінансування за рахунок податкових пільг, а також проведення арбітражних операцій, використання різниці у валютних курсах, процентних ставках тощо. А позаяк цей ринок не регулюється і єврооблігації не підлягають прямому оподаткуванню, то ринок єврооблігацій має істотні переваги не лише для емітентів, але й для інвесторів.

На практиці до емісії єврооблігацій допускаються міжнародно відомі емітенти, котрі прагнуть залучити значний обсяг фінансових ресурсів. Протягом тривалого часу позичальниками були майже виключно транснаціональні компанії та фінансові інституції індустріально розвинутих країн, уряди цих країн, а також міжнародні валютно-фінансові організації. Пізніше до них приєдналися країни, що розвиваються. З початку 90-х років на євроринку з'явилися і і емітенти з країн з перехідною економікою, причому їхня частка постійно зростає.

Єврооблігації як фінансовий інструмент

Інвестиційну якість міжнародних облігацій визначають такі характеристики, як термін до погашення, дохідність, податковий статус, ліквідність, імовірність несплати тощо. Існує щонайменше п'ять основних переваг випуску єврооблігацій над випуском іноземних облігацій:

• національний контроль: єврооблігації вільні від контролю національних регулятивних органів і не підлягають національним правилам проведення операцій з цінними паперами тих країн, у валюті яких випущено облігації;

• дохідність єврооблігацій і вартість фінансування: євробонди мають нижчий рівень дохідності й тому є кращим джерелом капіталу для великих емітентів.. Нижча дохідність єврооблігацій зумовлена податковими пільгами, якими вони користуються при емісії або щодо доходів. Так, багато які корпоративні позичальники випускають єврооблігації через дочірні фінансові компанії, зареєстровані в офшорних "податкових схованках". Такі випуски не оподатковуються ні прибутковим податком, ні податком на приріст капіталу;

• оподаткування доходів і прибутковість інвестування: на відміну від інших цінних паперів з фіксованим доходом, доходи за єврооблігаціями сплачуються власникам цих паперів у повному обсязі, без утримання податку "біля джерела" в країні емісії. Водночас віл власників єврооблігацій не вимагається офіційна реєстрація, тому єврооблігації забезпечують інвесторам "податкову анонімність", отже, надають ширші можливості для отримання прибутку;

• валютний ризик: єврооблігації можуть випускатися не лише в будь-якій валюті, але й як дуальні та мультивалютні облігації, рух коштів за якими відбувається у більш ніж одній валюті. Завдяки формуванню оптимального валютного "коктейлю" при випуску облігацій євроринок надає кращу можливість уникнути валютних ризиків; • гнучкість: єврооблігації є більш гнучким інструментом як для позичальника, так і для інвестора, адже базові види єврооблігацій можуть бути модифіковані згідно з вимогами інвесторів або емітентів.

Особливість ринку єврооблігацій полягає в тім, що, на відміну від решти ринків цінних паперів, він вирізняється найбільшою різноманітністю інструментів. На цьому ринку перебувають в обігу досить різні за своєю конструкцією боргові цінні папери, що забезпечує гнучкість і пристосовуваність ринку до потреб позичальників та інвесторів. Разом з тим можна виділити основні характеристики типових єврооблігацій.

Євробонди купуються інвесторами різних країн, тому звичайно є інструментом на пред'явника у формі прямої вимоги на позичальника. Саме "пред'явницький" характер єврооблігацій забезпечує високий ступінь анонімності операцій з ними. Валюта, в якій деномінуються євробонди, відрізняється як від валюти країни емітента, так і від валюти тих країн, де відбувається випуск. Наприклад, український емітент звертається на ринок євробондів, якщо випускає деноміновані в доларах США облігації і продає їх європейським чи японським інвесторам.

Строк обігу євробондів коливається від 1 до 10 років. Випуски євродоларових облігацій звичайно 5-річні. Ринок єврооблігацій зі строком обігу більш як 5 років набагато менш ліквідний і вимагає вищої дохідності. Коротші терміни погашення євробондів порівняно з іноземними облігаціями пояснюються тим, що короткострокові інструменти надають інвесторам можливість контролювати ризики, тоді як довгострокові інструменти пов'язані з вищим супутнім ризиком.

Єврооблігації випускаються як з фіксованою, так і з плаваючою процентною ставкою. Процент за євробондами розраховується на основі 360-денного року і сплачується, як правило, раз на рік повністю — без податку на репатріацію. Процентні ставки за єврооблігаціями в тенденції визначаються процентними ставками на аналогічні боргові інструменти на ринках тих країн, у валюті яких було здійснено емісію, але повної відповідності між ними немає. Обсяг однієї євродоларової емісії звичайно становить 100—400 млн дол., утім, вони можуть бути й більш значними за масштабом. Великі за обсягами емісії мають більшу ліквідність на вторинних ринках.

Євробонди пов'язані з різноманітними інвестиційними ризиками, які залежать від рейтингу країни перебування емітента, фінансового стану самого емітента, а також від строку погашення облігацій. Оскільки до того ж євробонди не мають забезпечення, то звичайно їхній випуск супроводжується присвоєнням кредитного рейтингу. Крім того, нині при випуску євробондів, особливо корпоративних, передбачаються зобов'язання щодо розпорядження капіталом, які обмежують або нові позики з боку емітента, або суму основного капіталу, котру емітент має право реалізувати до закінчення строку погашення облігації. Невиконання емітентом цих зобов'язань дає власникові єврооблігацій право вимагати негайного їх погашення.

Існує чотири основні категорії єврооблігацій:

• прості, або "ванільні";

• з плаваючою процентною ставкою;

• конвертовані;

• з варантом.

Прості євробонди (Straight, або "Plain Vanilla" Bonds), як випливає і з їхньої назви, мають звичайні характеристики облігацій і випускаються без будь-яких особливих умов. Вони випускаються за номінальною або близькою до номінальної ціною, мають фіксований щорічний купон і погашаються за номінальною ціною. На них припадає більш як 70 % загального запасу емітованих єврооблігацій.

Прості єврооблігації можуть бути погашені або достроково (callable bonds), або у визначений емісією термін (non callable bonds). Найчастіше випуск "ванільних" євробондів передбачає можливість дострокового їх погашення. Відтак прості євробонди можуть мати характеристики опціонів "call" або "put".

Опціон "кол" ("call") надає емітентові право на відклик євробондів до терміну їх погашення за завчасно застереженою ціною. Такі облігації захищають емітента облігацій з фіксованим доходом від зниження процентної ставки. Оскільки "кол" захищає інтереси емітента за рахунок інтересів інвесторів, то при випуску відкличних облігацій звичайно передбачається "захист від відклику", зокрема встановлення терміну відкликання, премії за відклик, можливість заборони на новий, дешевший випуск облігацій.

Опціон "пут" ("put") надає інвестору право достроково продати облігації емітентові на/або після визначеної дати і за встановленою ціною, котра звичайно нижча за номінал. Опціон продавця робить випуск євробондів привабливішим для інвесторів. Достроковий продаж облігацій застосовується, якщо ринкова процентна ставка починає перевищувати фіксований процент або в разі зміни структури, коли кредитний рейтинг випуску падає до иеінвестиційного рівня. При цьому в останньому випадку інвестор отримує право продати облігації за номіналом.

Іноді випускаються "ванільні" єврооблігації, які надають право дострокового погашення як емітентові, так і інвесторові одночасно.

Ринок глобальних облігацій

Найвищим ступенем розвитку ринків міжнародних облігацій став випуск глобальних облігацій (Global Bonds). Глобальні облігації є середиьо- або довгостроковими борговими цінними паперами, які одночасно пропонуються інвесторам різних країн на провідних фінансових ринках світу. Найчастіше це облігації, які деноміновані в доларах США, зареєстровані в Комісії з цінних паперів США і розміщуються як на американському фінансовому ринку, так і поза його межами. Результатом глобального розміщення облігацій є те, що, по-перше, вони входять до лістингу відразу кількох різних за національною належністю фондових бірж; по-друге, внаслідок різних країн розміщення на них поширюються різні форми національного регулювання.

Глобальні облігації випускаються тільки високонадійними позичальниками з міжнародним кредитним рейтингом, не нижчим AAA, тому такі цінні папери мають найвищу якість і, відповідно, пропонують найнижчий рівень процентних ставок. Терміни обігу глобальних облігацій варіюють від 1 до 40 років, але строковість переважної частини емісій становить 6—10 років. Вони можуть випускатися і як облігації, що підлягають одноразовій виплаті з фіксованою процентною ставкою, і як боргові інструменти з правом дострокового викупу, і як цінні папери з плаваючою процентною ставкою.

Основними інвесторами в глобальні облігації є центральні банки найбагатших країн світу та національні фінансові посередники — комерційні банки, інвестиційні компанії, страхові компанії та пенсійні фонди.

Випуск глобальних облігацій має такі переваги:

■ Диверсифікована присутність на міжнародному і національних ринках цінних паперів, яка. забезпечує широкий ареал розміщення і високу ліквідність випусків глобальних облігацій. Угоди з глобальними облігаціями можуть укладатися як на внутрішніх, так і на міжнародних фінансових ринках. Облігації можуть вільно переміщуватися між ринками з мінімальними витратами на здійснення операцій. Завдяки цьому глобальні облігації здатні поширюватися серед численних інвесторів по всьому світові. Широкий продаж глобальних облігацій забезпечує їм найвищий рівень ліквідності.

■ Розширення ринку для позичальника, яке базується на його підвищеній кредитоспроможності. Випуски глобальних облігацій не мають обмежень на максимальний обсяг емісії, тоді як мінімальний розмір угоди становить 500 млн дол, США. Це надає емітентам можливість залучати будь-який великий обсяг фінансових ресурсів, а оскільки їхній рейтинг найвищий, то вартість такого залучення коштів — мінімальна. Відтак емітенти глобальних облігацій спроможні акумулювати великі обсяги коштів за мінімальною процентною ставкою.

■ Відсутність цінової конкуренції між інвесторами з різних регіонів, яка пояснюється економічною привабливістю глобальних облігацій. Завдяки високому ступеню довіри міжнародних інвесторів до глобальних облігацій вони погоджуються платити за них ціну, вишу за ціну інших аналогічних боргових зобов'язань. А позаяк подібні облігації мають глобальне розміщення, то жоден з регіонів не має вирішального впливу на ціну угоди, а ризик від падіння цін на окремому національному ринку швидко усувається за рахунок диверсифікованої міжнародної інвесторської бази.

■ Створення світового базисного випуску облігацій, який забезпечує базові співвідношення для визначення ціни облігацій, що випускаються на певний ринок. Наявність в обігу на ринку глобальних облігацій дає змогу найадекватніше оцінювати відносну вартість будь-яких інших боргових цінних паперів. Провідну роль у випуску глобальних облігацій відіграє Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), який і започаткував це фінансове нововведення ще в 1989 р. Впливовість МБРР на ринку глобальних облігацій пояснюється його функціями у світовому середовищі. Основне призначення МБРР — фінансування поступу країн, що розвиваються. Тому він, з одного боку, виступає одним із найбільших позичальників світу, а з іншого — прагне залучати боргове фінансування за мінімально можливою ціною, щоб здешевити вартість отримання кредитів для своїх клієнтів. При цьому облігації МБРР вважаються найнадійнішими у світі — адже їхня оплата гарантується акціонерами Банку, тобто урядами 181 країни-члена.

Після першого випуску глобальних облігацій у 1989 р. вони стали активно використовуватися найрізноманітнішими емітентами. Протягом перших 7 років обсяг ринку зріс майже у 80 разів і становив у 1996 р. 116,26 млрд дол. США. Основною валютою глобальних облігацій став долар США — у доларах було випущено понад 80 % облігацій. Крім того, угоди з глобальними облігаціями укладалися і в інших валютах — німецьких марках, японських єнах, канадських доларах, австралійських доларах, екю тощо. Після введення євро переважають випуски у двох валютах — доларах США та євро.

Глобальні облігації продаються на ринках таких країн, як Японія, США, а також у країнах Далекого і Середнього Сходу та в Європі. Але провідним ринком глобальних облігацій став фінансовий ринок США, на який припадає найбільша частка їх загального розміщення.

Міжнародний ринок акцій і депозитарних розписок /5, С. 230-255/