Велика Хартія університетів - засіб об'єднання академічних внз

У червні 1987 р. представ­ники 80 європейських університетів зібралися для обговорення пропозиції про підписання Великої Хартії університетів (додаток А). На цій зустрічі ідея була підтримана і обрана рада з восьми членів. Це були керівники провідних європейських університетів і представ­ники Ради Європи, які сформували робочу групу для розробки проекту Хартії. Проект тексту Хартії був затверджений на конференції в січні 1988 р. у Бар­селоні.

Офіційно Велику Хартію було прийнято 18 вересня 1988 р. ректорами 430 класичних університетів Європи у при­сутності багатьох представників освітньої і наукової громадськості, урядовців та духовенства.

Понад десять років Велика Хартія залишалася „документом про наміри” і не супроводжувалась активною організаційною діяльністю, моніторингом виконання чи дотримання її положень тощо. Та після створення Болонської декларації про гармоніза­цію систем вищої освіти і формування на цій основі єдиного європейського простору вищої освіти ініціатори Великої Хартії вирішили створити спеціалізований орган. Майже за десять років після підписання Хартії Болонський університет і Конфедерація спілок ректорів Європейського Союзу заявили про намір засну­вати Наглядову раду Великої Хартії університетів для контролю за виконанням цих принципів.

Сорбонська декларація 1998 р.

Наприкінці 90-х років у Захід­ній Європі загострилася суперечність між вимогами об'єднаного ринку праці для осіб з найвищими кваліфікаціями, необхідністю розширити мобільність студентів та молодих науковців і недоско­налістю механізмів - старих угод і договорів, Великої Хартії університетів, Лісабонської конвенції та ін., - якими на практиці могли послуговуватися керівники держав та їх освітніх систем.

Отже, поява Сорбоннської дек­ларації 1998 р. (додаток Б) є виму­шеним кроком, спричиненим необхідністю інтенсифікувати ос­вітньо-наукові обміни, а також краще узгодити роботу вищої школи.

У цій Спільній декларації про гармонізацію архітектури сис­теми європейської вищої освіти міністри чотирьох політично і економічно найпотужніших держав Європейського Союзу конс­татували:

• Європа вступає в період великих змін в освіті й умовах праці;

• навчання впродовж усього життя стає очевидною необхідністю;

• постала потреба розпочати побудову „європейського простору вищої освіти” як засобу си­нергетичного посилення досягнень і позитивних вимірів усіх європейських народів.

Болонська декларація від 19 червня 1999 р.

Існування певного консенсусу щодо необхідності освітнього об'єднання Європи уможливило розширення кола учасників цього процесу. На пропозицію міністра освіти Італії в Болоньї 19 черв­ня 1999 р. відбулася зустріч 29 вищих освітніх керівників з різних держав Європи, на якій обговорювалась можливість розширення ідей Сорбонської декларації на основі залучення даних і висновків європейських експертів з доповіді „Тренди в європейських на­вчальних структурах”. До зустрічі був підготовлений відповідний проект тексту Болон­ської декларації (Додаток В).