Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій .doc
Скачиваний:
29
Добавлен:
21.02.2016
Размер:
985.09 Кб
Скачать

Висновки

Отже, найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тоб­то їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Персонал підприємства формується та змінюєть­ся під впливом внутрішніх (характер продукції, тех­нології та організації виробництва) і зовнішніх (де­мографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів.

Для ефективного управлі­ння персоналом важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними. Це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кін­цеві результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні зміни, їхні рушійні сили, тенденції і на цій підставі формувати реальну стратегію щодо розвитку трудових ресурсів.

Важливою складовою планової роботи на підприємстві є визначена планової чисельності працівників. Показники цього плану будуть використовуватися при розробці плану зростання продуктивності праці, плану витрат підприємства, плану соціального розвитку підприємства.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність персоналу як ресурсу підприємства.

2. Які чинники впливають на формування персоналу підприємства?

3. Які категорії персоналу підприємства виділяють залежно від виконуваних ними функцій? Охарактеризуйте їх.

4. Що розуміють під професією і спеціальністю працівника?

5. Як розраховується структура персоналу підприємства?

6. Розкрийте сутність методики визначення чисельності окремих категорій персоналу.

7. Назвіть основні функціональні складові системи управління персоналом підприємства.

Рекомендована література

1. Блонська В.І., Васильців Т.Г., Гринкевич С.С., Заярна Н.М. та ін. Економіка підприємства: теорія і практикум (За редакцією доц.. Міщенко Н.Г., доц.. Ященко О.І.): Навчальний посібник. -- Львів: „Магнолія 2006”, 2008, С. 148 – 169.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.—Вид. 2-ге, доповн. і переробл. -- К.:Атіка, 2007, С. 116 – 148.

3. Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http:// zakon.rada.qov.uа/

4. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / В.В. Краснова, І.О. Ахновська, М.В. Бандура та ін.; за заг. ред, В.В. Краснової. – Донецьк: ДонНУ, 2012, С. 90 – 112.

5. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – (Вища освіта ХХІ століття), С. 248 – 271.

6. Скибінська З. М. Економіка та організація виробництва: Навч. посіб / З.М. Скибінська, Т.Г. Гринів. – К.: Знання, 2012, С.80 – 128.

Тема 2. Трудові ресурси лекція № 2

Мета вивчення теми: висвітлення значення та розгляд сутності продуктивності праці як економічної категорії, ознайомлення з основами методики планування продуктивності праці на підприємстві та основними чинниками та резервами її зростання в умовах ринкової економіки

.

План

1. Продуктивність праці як економічна категорія. Показники рівня та методи її вимірювання.

2. Планування продуктивності праці.

3. Класифікація чинників та резервів зростання продуктив­ності праці.

1. Під продуктивністю праці як еконо­мічною категорією заведено розу­міти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи­вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна ве­личина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості продукції.

Виробіток – це кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча­су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість – це показник обернений до виробітку, що відображає витрати робочого часу, що витрачається на вироб­ництво одиниці продукції (виконання роботи чи по­слуги).

Якщо показники виробітку мають більш узагаль­нюючий, універсальний характер, то показники тру­домісткості можна розраховувати за окремими ви­дами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, вияв­лення конкретних резервів підвищення продуктивності праці.

Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники виміру виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Викорис­тання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосу­вання цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використо­вують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різно­рідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визна­чення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховува­ти вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

2. Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Ппл) за формулою:

Q

Ппл = ------- ,

Чсер.

де Q -- обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чсер.– середньооблікова планова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП),чол.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

1. Розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовна чи­сельність, що була б необхідною для забезпечення планового (роз­рахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді здійснюється за формулою:

Чб * КQ

Чвих = ----------- , чол.

100%

де Чб – чисельність працюючих у базовому періоді, чол.

КQ – темпи росту обсягу виробництва у плановому періоді, %.

2. Визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктив­ності праці, а також сумарна зміна чисельності (Езаг).

3. Визначається планової чисельності працюючих за формулою

Чпл = Чвиз – Езаг, чол.

де Езаг – загальна величина зменшення чисельності ПВП, чол.

4. Розраховується загальний приріст продуктивності праці у роз­рахунковому періоді відносно базового періоду (∆ Впл ) за формулою:

Езаг * 100 %

∆Впл = ------------------------- , %

Чвих -- Езаг

Розрахунок можливого приросту обсягу випуску продукції завдяки підвищенню продуктивності праці (Qпл) здійснюється за формулою:

∆Ч

∆Qпл = 100 -- ------- * 100, %

∆Q

де ∆Ч – приріст чисельності ПВП, %.

3. Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективні­шого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприєм­ства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці по­діляють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно пере­бувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники за­гальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприє­мство може безпосередньо впливати (характер продукції, техноло­гія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація вироб­ництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні уп­равлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо про­дуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у прак­тиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розра­хунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування чинників зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впли­вають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи:

-- матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, за­стосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

-- організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удос­коналення системи управління, організації праці тощо);

-- економічні (удосконалення методів планування, систем опла­ти праці, участі працівників у прибутках тощо);

-- соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготов­ки та перепідготовки персоналу тощо);

-- природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприєм­ствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Резерви зростання продуктивності праці — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бути поділені на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі. Останні, в свою чергу, поділяються на загальновиробничі, цехові і резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці.

Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.