0102_0112_КЛ_Тт_СУК_1_2к_2012

дамаки‖ були показані вперше у березні 1920р. на сцені Київського оперного театру. Вистава мала нечуваний успіх. Вона важлива й тим, що в ній Курбас закріпив ряд нових режисерських положень.

Новий український репертуар в театрі ―Березіль‖ пов’язаний з драматургією М.Куліша. Переломною, справді епохальною стала вистава ―Народний Малахій‖. Тут багато яскравої театральності, бутафорії. Драматургічне трактування теми України та її культури, яке запропонував Куліш у ―Народному Малахаії‖, було близько Курбасові.

Великий розголос мала й прем’єра п’єси І Микитенка ―Диктатура‖(1930 р.). Але на видатного режисера вже насувалися хмари. Почалися атаки на ―Березіль‖, які завершилися вимогами від Курбаса зректися його колишніх ―помилок‖. Курбас відмовився. Закінчив своє життя геніальний режисер у таборі на Соловках.

** *

**

Мистецтво авангарду зруйнувало традиційні засади художньої творчості. Якщо стиль модерн був викликаний неприйняттям індустріалізації та урбанізації, то авангард пов’язаний з цими процесами органічно

– він є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень – і загалом світу, в якому панують катаклізми, а людина втрачає узвичаєну точку опори.

Історію авангардного живопису в України (як і в усьому світі) можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907 – 1914 рр. Світова і громадянська війни перервали певною мірою цей процес. Другий період починається з 1920 р., коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, театрі, живопису, архітектурі.

Молоді майстри стали в Україні першим загоном авангарду, підтриманим більшістю студентства Києва і Харкова. Творча молодь гуртувалася навколо художника (пізніше професора Київського художнього інституту) О.Богомазова і його соратниці О. Екстер - апостолів українського кубофутуризму. Термін ―кубофутуризм‖ виник з назв двох живописних напрямків : французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Звільняючись від прямого наслідування натури, художники одержали певну свободу по-своєму інтерпретувати світ.

Першу виставку нового мистецтва в Україні, названу ―Ланкою‖, за спогадами художника Д.Бурлюка, громадськість не сприйняла, а критика ―зухвало обілляла брудом‖.

Художник О.Богомазов – поет за світовідчуттям і аналітик за складом мислення - створив десятки картин, акварелей та рисунків, в яких відчутний подих різних течій початку століття – експресіонізму, неопримітивізму, абстракціонізму. Та будучи прихильником та теоретиком кубофутуризму, він пише трактат ―Живопис і елементи‖ – блискучу теоретичну розвідку про те, як темп і ритм зовнішнього життя перекладається художньою особистістю на мову живопису. Як і всі кубофутуристи, Богомазов віддає перевагу урбаністичним сюжетам ( ―Потяг‖, ―Базар‖, ―Київ. Гончарка‖).

Яскравою художньою особистістю був К.Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя поза Україною, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв’язків з нею. Бажаючи виразити ―чисте‖, незалежне від матерії духовне буття, художник мав відмовитися від земних ―орієнтирів‖. Він теоретично обґрунтував своє розуміння твору мистецтва як самостійного планетного світу. Важно сказати, що означають відомі квадрати - чорний, червоний, білий? А хрест, а коло? Можливо, в них ті психологічні архетипи, що лягли колись в основу таємничої мови українських орнаментів, ті ―езотеричні‖ знаки, якими кодувався діалог людини з космосом у прадавні часи, що й стало, зокрема, мотивом вишивок на рушниках чи візерунків килимів, писанок. Недарма свій ―Червоний квадрат‖ 1915р. Малевич характеризував як ―живописний реалізм селянки у двох вимірах‖.

Безпосередніми учнями майстра у Києві, що багато працювали в напрямку можливостей кубізму, конструктивізму, супрематизму, були О.Хвостенко -Хвостов (―Cresсendo‖ з рухливих кольорових конструкцій), В. Єрмилов (оформлення площ і вулиць Харкова). Новітнє мистецтво творили В. Пальмов (―Рибалка‖, ―Дачники‖); Н. Редько ( цикл ―Електроорганізми‖). Кубофутуристами тією чи іншою мірою були М. Лисицький ( ―Композиція‖), Д. Бурлюк (―Козак Мамай‖, ―Жнива‖), А. Петрицький (―Ексцентричний танок‖). ―Футуристичний портрет‖ написав і один із творців стилю ―модерн‖ Г. Нарбут.

Школа монументального українського мистецтва, представлена творчістю М. Бойчука. В основі естетики тогочасного монументального живопису – уникнення зайвих деталей, випадкових, не характерних ракурсів; схематизація, простота, сила і – з почуття віри – велич; зверненість до національних перлин та авангардність художньої мови, яку можна назвати конструктивізмом. Обдарованими ―бойчукістами‖ виявили себе В. Седлер, І. Падалка, М. Рокицький, М. Юнак, О. Павленко.

Твори ―бойчукістів‖ 20-30-х рр.: розписи Червоноармійських луцьких казарм, оформлення Київського оперного театру до 1 Всеукраїнського з’їзду Рад, Київського кооперативного інституту, Всеукраїнського селянського санаторію ім.ВУЦВК на Хаджибеївському лимані і Харківського Червонозаводського театру – перші в усьому радянському мистецтві значні монументальні ансамблі.

Гордістю українського авангардного мистецтва є також всесвітньо відомий скульптор - кубофутурист О.Архипенко (1887 – 1964 рр.). З 20-річного віку він жив і працював за кордоном, завоювавши всесвітнє

111

визнання, титул ―генія скульптури‖. Скульптор постійно експериментував, створюював абсолютно новаторські речі. У мистецтві, вважав Архипенко, слід уникати конкретності, щоб упоратися з такими абстрактними елементами, як символ, асоціація і відносність. Тому й уникав етнографізму. Лише окремі деталі одягу персонажів чи характер орнаменту мають національну забарвленість у скульптурах ―Жозефіна Бонапарт‖. ―Стародавня єгиптянка‖. Ритми різних часів і народів, але й українські історичні глибини даються тут взнаки: магія трипільської культури (фігурки з птахоподібними головами), мотив мозаїк Київської Русі (―Рожевий торс на мозаїчному тлі‖), впливи українського бароко.

Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. 10-20-ті роки становлять собою цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ.

** *

**

Розстріляне українське відродження 30-х років, низка гучних процесів, політичні заслання, етноцид і штучний голодомор, керований урядом, спотворили національну свідомість народу. Німецька навала змусила народ консолідуватись у боротьбі проти агресора й визначила на певний час провідну проблему художньої культури. Твори перших воєнних років мали багато в чому документальний характер, відбивали реалії воєнної дійсності (―Подвиг сержанта Якова Приходька‖ Ф.Самусєва, ―Корсунь-Шевченківський‖ М. Базилева, ―Ми знову на Шипці‖ В.Любчика та ін.)

Буремний воєнний час сколихнув глибинні патріотичні почуття народу, які знайшли відображення в поезії, прозових творах П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, Ю. Яновського, О. Довженка. Шляхи війни покликали багатьох митців України на передові рубежі, визначили зміст малюнків, плакатів, картин художників Г. Меліхова, О. Любимського, Т. Яблонської, А. Волненко та інших українських митців.

Дороги війни покликали до творчості талант А. Малишка і О. Гончара. Видатними явищами в українській музиці стали симфонія ―Україна моя‖, написана А. Штогаренком на слова А. Малишка та М. Рильського, кантата ―Клятва‖ на слова М. Бажана, четверта сюїта для симфонічного оркестру Ю. Мейтуса.

Під безпосереднім враженням баченого і пережитого в перші місяці війни написав сценарій фільму ―Україна в огні‖ О.Довженко. За задумом автора, це мала бути правда про народ і його біду, правда про страшний для України 1941 рік, але фільм був поставлений лише у 1960 р., вже після смерті режисера, його дружиною Ю.Солнцевою (―Повість полум’яних літ‖).

Тенденція урочистості, піднесеності архітектурного образу, декоративізму розглядається як необхідна умова висловлення патріотичних почуттів, саме тому в своїй практичній діяльності майстри архітектурного будівництва вдаються до використання різноманітних архітектурних стилів Відродження, російського класицизму, українського бароко, створюючи своєрідний еклектичний стиль післявоєнних років, який отримав назву сталінське бароко.

Після смерті Сталіна настає період так званої політичної відлиги, який послабив певним чином і боротьбу з національними проявами та уподобаннями. Культурна еліта, зокрема, такі відомі діячі культури як М.Рильський, М.Шумило, А.Хижняк та інші, проводить значну пропагандистську діяльність для громадського загалу з метою підвищення національної гідності. Саме на цей час припадає перевидання ―Словника української мови‖ Б.Грінченка, збільшується кількість україномовних видань тощо.

Період ―відлиги‖ в Україні позначився піднесенням літературно-мистецького життя. У ті роки з’являється роман О.Гончара ―Людина і зброя‖, виходять з друку поетичні збірки В.Симоненка ―Тиша і грім‖, М.Вінграновського ―Атомні прелюди‖, І. Драча ―Соняшник‖. Тоді ж М.Стельмах написав такі відомі твори, як ―Кров людська - не водиця‖(1957 р.), ―Хліб і сіль‖ (1959 р.), в яких яскраво виражено національний дух.

Атмосфера кінця 50-х рр. сприяла формуванню молодої генерації так званих шістдесятників. ―Шістдесятники‖ представлені письменниками Л. Костенко, В. Симоненком, І. Драчем, літературними критиками І. Дзюбою, І. Світличним та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув’язнено. Внаслідок важких табірних умов померли в ув’язнені О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В.Стус.

У період хрущовської відлиги спостерігався розвиток науки в Україні. Слід відзначити таких вчених світового рівня, як Є.Патон, О.Богомолець, О.Антонов, В.Глушков, М.Амосов та інші. Набувають подальшого розвитку природничі і фізико-математичні, науково-технічні й медичні науки, виникають нові наукові галузі, зокрема кібернетика.

Сімдесяті роки – найбільш складний період розвитку української культури. Великого розголосу у 70- х роках набула Українська Гельсінська група, яка виступала в культурній опозиції ідеологічному диктатові. Свою діяльність вона спрямовувала на відстоювання людини. Саме в цей період все більш відчутною стає загальна криза соціалізму і дискредитація офіційної ідеології, що знайшло відображення в літературі дисидентського напрямку ( В.Симоненко, В.Стус, В.Некрасов, Б.Чичибабін, І Ратушинська).

З середини 60-х рр. починається новий злет українського кіномистецтва. Саме в цей час виходять фільми режисерів: С. Параджанова ―Тіні забутих предків‖(1965 р.), Л. Осики ―Камінний хрест‖ (1968 р.) і ―Захар Беркут‖(1971 р.), Ю. Іллєнка ―Білий птах з чорною ознакою‖ (1972 р.) та інші.

112

Яскраво виражений національний характер, гостра проблематика більшості цих фільмів не знайшла підтримки у влади. Було заборонено для прокату фільми Ю.Іллєнка ―Криниця для спраглих‖, К.Муратової ―Короткі зустрічі‖ та ―Довгі проводи‖, М.Рашеєва ―Заячий заповідник‖.

В50-80-х роках, навіть за умов ідеологічного тиску, значні досягнення має українська музика. Створено нові опери (Г.Жуковського, Ю.Мейтуса, Г.Таранова, Г.Майбороди), балети (автори – М.Скорульський, К.Данькевич), симфонії (Б.Лятошинський, Г.Майборода, М.Колесса). Українські виконавці здобули світове визнання в багатьох країнах світу. Це наші славні співаки Д.Гнатюк, Б.Руденко, Т.Пономаренко та багато інших.

Вукраїнському живопису цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але поруч з цим все більшого поширення набувають образи сучасника і образи природи у Н.Глущенка, Т.Яблонської, а також історичного минулого в творах А.Лопухова, В.Шаталіна.

Цікавим і досить виразним народним мистецтвом фігурного гончарства є опішнянські фігурки. Опішнянська кераміка відзначається спокійними, повновагомими формами ужиткового посуду, невичерпною фантазією і неперевершеною пластикою декоративних виробів (відомі майстри І.Білик, А.Пошивайло та ін.). Набули визначення орнаментальні тканини П.Клин, О. та Н.Горбових, І.Дерцені, М.Шерегій.

В70-80-х рр. відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, західного способу життя і мислення.

** *

**

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу.

Глибинні зміни в культурі – процес іманентний, еволюційний, довготривалий. Якщо творчий злет української культури був підготовлений національними процесами кінця ХІХ – початку (10-ті роки) ХХ ст, то зміни в сучасній українській культурі спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років.

Значну позитивну роль в підготовці майбутніх змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Суттєво урізноманітнилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення зарубіжних модерністських і постмодерністських напрямків.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому. Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, з новими умовами свого розвитку, з особливою системою цінностей, норм і правил. Сукупність цих правил поведінки людей(різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою.

Риси нової культурної реальності, які вже достатньо визначилися, необхідно подати хоч описово. Національно самодостатність культури стає ніби критерієм і мірилом оцінки характеру та якості змін,

а тому сама сучасна соціально-культурна реальність своєю серцевиною має національно-культурне осердя , постає як оживляючий, стимулюючий струмінь.

Базовою основою всіх змін в суспільній свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи і верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю і способу характеру. Достатньо вказати на освіту, яка в значній мірі набула вже станового характеру. Жорсткішими стають умови залучення населення до здобутків культури, бо на зміну соціалістично-демократичному принципу доступу до мистецтва та культури приходить її комерціалізація. На основі цих суперечностей створюються нові зони соціально-культурних напружень, які деформують традиційну українську ментальність, породжують мораль і психологію зверхності одних (забагатілих) та приниженості інших, бідних і незабезпечених.

Таким чином, культура в цей період все більше соціалізується, соціально-класово увиразнюється (―нові українці‖ мають інший стиль і спосіб життя). Розподіл культурних цінностей набуває соціальних ознак. Якщо раніше (в застійні часи) говорилось про загальну тенденцію соціалістичної культури ―від соціальної диференціації до соціальної інтеграції‖, то тепер намітився наче б зворотний процес. Соціальнокультурна структура українського суспільства стає більш різноманітною, підкреслюючи соціальну диференціацію суспільства.

Нові умови дали можливість виявитись тим культурним потребам, які раніше блокувались чи заборонялись. Утворюються конкурентні державі культурологічні структури (фірми, малі підприємства, культурологічні центри, дирекції свят і фестивалів та інші), що відкриває нові шляхи вдосконалення культурної діяльності.

З’являються нові яскраві творчі особистості, нові речники і провісники прийдешнього розвитку української культури, канонізуються її апостоли – як М. Грушевський, Є.Маланюк, а їхня спадщина збагачується новими вимірами її освоєння.

113

Упроцесі складання нового профілю і структури культурного життя, насичення його національним змістом і постмодерністськими новаціями відбуваються важливі зміни в смаках, уподобаннях, в шкалі і критеріях оцінки явищ культури та мистецтва.

Якщо в недавньому минулому переважали критерії, пов’язані з ідеологічною цінністю культури, то тепер все більше визначаються і виходять на перший план критерії художності, естетичної досконалості, новаційності, авангардності, справжньої народності.

Узв’язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей і покращенням орієнтації українського суспільства у їх світі посилюється потреба в новому просвітництві. За ініціативою Міністерства освіти і науки України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму ― Освіта ХХІ ст.‖, ―Засади гуманітарної освіти

вУкраїні‖, концепція ―Основи національного виховання‖, ―Українознавство в системі освіти‖. Обговорюються громадськістю проекти програм ―Національна комплексна програма естетичного виховання‖, ― Дозвілля і молодь‖.

Важливою рисою нової соціальної реальності і, разом з тим, фактором її розвитку, є посилення впливу на культурне життя України її діаспори, здобутки якої все повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури ( наприклад в літературі – Є. Маланюк, У.Самчук, В.Барка та ін.).

** *

**

Фактор національної культури стає символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюється торжество і майбуття української національної ідеї.

Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну ―ікону‖ нашої культури. Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінет Міністрів України. Так, організована нею державна програма ―Повернуті імена‖ інтегрує зусилля багатьох інституцій і спрямована на висвітлення невідомих фактів української культури.

З’явились нові нетрадиційні форми культурної діяльності не тільки в державних закладах культури, а й у комерційно-самодіяльно створюваній мережі. Значного розвитку набула діяльність ―Товариства шанувальників української мови‖ та ―Просвіти‖ – не тільки з виконання Закону про мову, але й щодо поширення та пропаганди цінностей національної культури. Політичні партії різного спрямування в своїх програмах все більше увагу приділяти проблемам розвитку національної культури.

Осмисленню шляхів розбудови української культури присвячують свою роботу установи Національної Академії Наук (Інститут історії України, Інститут мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М.Рильського, Інститут археології, Інститут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії).

Базою основою всіх змін у культурі є стан духовних потреб громадян. Тому важливо підкреслити, що переважна більшість громадян України (77,5%) визначились у своїй потребі знань, щодо культури власної нації. У той же час потребу ―в знаннях з історії та національних особливостей української культури‖, які складають ―ядро‖, основу культури, мають майже три чверті громадян, а одна четверта – ―загальною мірою‖, бо стала приділяти їй в останні роки більше часу.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури виступають засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив який визначає три чверті громадян. Більшість громадян суттєвим здобутком національної культури останніх років вважає насамперед ―зрушення в оволодінні громадянами державною мовою‖, яке закладає основи подальших позитивних змін.

Важливою традицією розвитку української культури був і є її високий фольклоризм. Переважна більшість вважає, що за останні роки відбулись позитивні зміни в опануванні населенням фольклору, звичаїв, народного мистецтва. Результати вивчення разом з тим свідчать, що народ не просто підтримує етнографічну культуру як таку ( бо в її масових осучаснених формах немало ―шароварщини‖), а ставить на одне із головних місць в її опануванні якісний рівень.

Важливими складовими національної культури є всі сфери національного буття (господарське життя, військова справа, політика, побут, повсякденне спілкування тощо) і насамперед наука. У ці роки відбувалось осмислення української науки як цілісності та ―українськості‖ української науки як національної. Усвідомлення сучасниками доволі, здавалось би, простої істини, що джерелом й ініціатором розвитку національної української ідеї і національної самосвідомості є інтелігенція (як гуманітарна так і природничо-технічна), не тільки надавало нового імпульсу її діяльності тепер, але й сприяло постановці важливої проблеми осягнення в усій повноті ролі національної інтелігенції, її покликання і відповідальності перед народом за характер тих змін, що відбуваються в суспільстві.

114

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

АВАНГАРДИЗМ – назва різноманітних течій сучасного мистецтва, що прагнуть до корінного оновлення художньої практики, розриву її з усталеними принципами та традиціями, пошуків нового незвичайного змісту та засобів вираження. Риси авангардизму проявилися в деяких школах і напрямках модернізму.

АКВАРЕЛЬ – 1) фарба, що розчиняється водою; 2) живопис такими фарбами.

АМПІР – стиль пізнього класицизму в архітектурі та вжитковому мистецтві, який виник у Франції на початку ХІХ ст. Для А. характерна орієнтація на зразки античного мистецтва, зокрема звернення до давньоримських та давньоєгипетських декоративних форм (військові трофеї, крилаті сфінкси та ін.), строгі монументальні форми.

АНІМІЗМ (душа) - світосприйняття, що ґрунтується на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ – філософський принцип, згідно з яким людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

БАРОКО (давний, примхливий) – стиль, що панував у образотворчому мистецтві та архітектурі, меншою мірою – у літературі та музиці кінця ХVI –першої половини XVIII ст. Для Бароко характерні врочистість, декоративна пишність, динамічність композиції, мальовничість, багатство контрастів світла й тіні, вигнутість ліній у архітектурі.

БЕСТСЕЛЕР – популярна книжка, що видається великими тиражами, має попит і користується неабиякою популярністю.

ВАНДАЛІЗМ – безглузде, нещадне, варварське нищення пам’яток культури і мистецтва, безжальне, жорстоке ставлення до культурних і матеріальних цінностей.

ВАРВАР (чужинець, не грек) – 1) назва, яку давні греки і римляни давали всім чужинцям, що розмовляли незрозумілою їм мовою та були далекі від еллінської та римської культури; 2) перен. жорстока, груба, некультурна людина, руйнівник культурних цінностей.

ВЕРТЕП – вид мандрівного лялькового театру, що ставив п’єски, пов’язані із біблійним різдвяним сюжетом ( з грец. – печера, в якій народився Ісус).

ВІТРАЖ (скло) – орнаментальна чи сюжетна декоративна композиція (у вікні, на дверях, перегородці, ширмі тощо) з кольорового скла чи іншого матеріалу, що пропускає світло.

ГАРМОНІЯ (стрункий порядок, зв’язок) – 1 ) у грецькій міфології дружина міфічного царя Кадма з Фів, дочка Ареса і Афродіти; 2) у давньогрецькій філософії - організованість космосу, що протистоїть хаосу; 3) узгодженість і пропорційність усіх елементів твору, стрункість і чіткість побудови; 4) виражальні засоби музики, що ґрунтуються на поєднанні тонів у співзвуччя й послідовності співзвуч в умовах ладу і тональності; 5) розділ теорії музики, що вивчає принципи побудови акордів, їх співвідношення та закономірності поєднання; 6) Г. сфер – античне естетико – космологічне вчення; було висунуте піфагореїзмом і .популярне аж до нового часу. Стверджувало, що космос – це ряд небесних сфер (місяць, сонце, п’ять планет, нерухомі зорі), кожна з яких при обертанні видає свій музичний звук.

ГОТИКА (від назви германського племені готів) – художній стиль часів пізнього середньовіччя (виник у ХІІ ст.), характерною рисою якого є гострота ліній, шпичастість будівель, стрілчастість вікон-вітражів, видовженість, загостреність форм живопису та скульптури.

ГРАВЮРА (вирізати, висікати) – 1) вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного художником-гравером на спеціально підготовленій дошці (друкарській формі); 2) пластина, на якій вирізьблено малюнок.

ГРАФІКА (пишу, креслю, малюю) – 1) сукупність усіх засобів певної писемності, система співвідношень між літерами письма і звуками мови; 2) вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері за допомогою пензля, олівця, пера тощо; 3) друковані художні зображення, в основі яких лежить такий малюнок; 4) Г. книжкова – різновид Г., призначенням якого є художньо-образне та декоративне оформлення книжки.

ГУМАНІЗМ – 1) система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; 2) течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

ДЕТИНЕЦЬ – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. З XIV ст., почала називатися Кремлем.

115

ДОГМАТ (думка, рішення, філософське вчення) – 1) у стародавній та середньовічній філософії – поняття, яким позначали основне положення того або іншого вчення; 2) поняття, ідеї, учення (напр., релігії), які вважають істинними за будь-яких умов; те саме, що й догма.

ЕКЛЕКТИЗМ, ЕКЛЕКТИКА - у широкому значенні - поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, безпринципне запозичення і змішування суперечливих ідей, оцінок, теорій; використання і підтасовування вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо.

ЕЛЛІНІЗМ – 1) період в історії Східного Середземномор’я, Передньої Азії і Причорномор’я з часу завоювань Александра Македонського (334-324 рр. до н.е.) до 30 р. н. е.; 2) слово чи мовний зворот, запозичені з давньогрецької мови.

ЕПОС (оповідання, епічний вірш) – один з основних родів художньої літератури поряд з лірикою і драмою, що характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

ЕТИКЕТ – (прикріплювати) установлений порядок поведінки в товаристві, певному оточенні, наприклад, придворний етикет, дипломатичний етикет.

ЕТНОС (народ) – стійка, стала соціальна група людей, що історично склалася.

ЄВАНГЕЛІЄ (добра, радісна звістка) – назва ранніх християнських творів, які розповідають про життя і вчення Ісуса Христа. Крім чотирьох Є., що ввійшли до канонічного тексту Нового Заповіту (від Матвія, від Марка, від Луки і від Івана ), існували апокрифічні Є. Петра, Андрія, Пилипа, Фоми та ін. Канонічні Є. – Богом натхненні священні твори для віруючих і основа християнського віровчення.

ЖАНР (вид, стиль) - 1) багатозначне поняття, що характеризує історично сформовані роди і види мистецьких творів у зв’язку з їхнім походженням і життєвим призначенням, способом і умовами творення, виконання і сприйняття, а також з особливостями змісту і формами; 2)побутове реалістичне малярство, що зображає картину звичайного, громадського чи приватного життя

ІДЕАЛ – взірець досконалості будь-чого в будь-якій сфері, що виробляється мисленням людини у відповідних суспільних умовах.

ІЄРОГЛІФИ – 1) найдавніші знаки єгипетського письма; відомі з IV тис .до н. є.; означали цілі поняття або окремі склади мови. Ієрогліфами називають також знаки китайського, японського та інших систем ідеографічного письма; 2) перен. нерозбірливе письмо.

ІКОНА (образ) – у православ’ї та католицизмі – зображення Бога, святого (святих), яке є предметом релігійного поклоніння.

ІМПРЕСІОНІЗМ – (назва походить від картини К. Моне ―Враження. Схід сонця‖, що 1874 р. експонувалася на виставці в Парижі) – напрям у мистецтві й літературі другої половини ХІХ – початку ХХ ст., представники якого прагнули відтворити реальний світ у його рухливості й мінливості, передати свої враження. І. склався і найповніше виявився у французькому живопису та літературі 60 – 80 рр. ХІХ ст.

ІРОНІЯ (удаване незнання) – 1) тонке, приховане глузування; І. долі – дивний випадок; 2) у стилістиці – особливість стилю, що полягає в невідповідності між прями змістом висловлювання і його прихованним значенням, яке легко вгадується.

КАНОН (правило, норма) – 1) установлене правило, норма, які стали традиційними; 2) художній твір, що є нормативним зразком; 3) догмат, правило, установлене церквою; 4) музична форма, у якій усі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час у суворій послідовності один за одним; 5) струнний, щипковий музичний інструмент, поширений у країнах Близького і Середнього Сходу.

КАТАРСИС (очищення) – 1) термін, який увів Аристотель у ―Поетиці‖, вивчаючи принципи побудови трагедії: душевна розрядка, очищення духу за допомогою ―страху і співпереживання‖. Поняття катарсис мало багато тлумачень у різних філософів. 2) у психоаналізі З.Фрейда – один з методів психотерапії.

КІТЧ (сміття) – 1) складова частина масової культури, розрахована на примітивні невибагливі смаки споживача. Претендує на належність до справжнього мистецтва і комерційний успіх. 2) про предмети масової культури: несмак, халтуру.

КЛАСИЦИЗМ (взірцевий) – художній стиль і напрям у європейському мистецтві в XVII - на початку ХІХ ст. Для нього характерна пильна увага до античних взірців, духовної і матеріальної культурі, які вважалися основою для наслідування, сурова ієрархія жанрів, дотримання певних канонів, що були мірилом вартості творів цього стилю.

КОМЕДІЯ ДЕЛЬ АРТЕ – вид італійського театру XVI – XVIII ст., у виставах якого основними дійовими особами були персонажі-маски (слуги Пульчинелла, Арлекін, Коломбіна, Брігелла, а також старий купець Панталоне, Лікар, Капітан). Інша назва – комедія масок.

116

КУЛЬТУРА (догляд, освіта, розвиток) – 1) рівень розвитку суспільства, який характеризується властивими тільки певній епосі матеріальними та духовними цінностями; 2) рівень розвитку в якійсь галузі знань або діяльності; 3) характеристика певних історичних епох, народів, націй, країн, наприклад, трипільська культура, українська культура, культура Великого князівства Литовського; 4) рівень виховання та розумового розвитку особи, а також освітній інтелектуальний рівень; 5) вирощування якоїсь рослини, а також сама рослина, яку вирощують.

КУЛЬТУРНИЙ – 1) той, що стосується культури, належить до неї, наприклад, культурний рівень. 2) освічений. 3) про грунти, рослини: оброблений, доглянутий людиною; культурний шар – шар землі зі слідами діяльності людини.

КУЛЬТУРОЛОГІЯ – наука, що вивчає духовну культуру народу.

ЛІТОПИСАННЯ, ЛІТОПИС – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

МАГІЯ (ворожба) – 1) сукупність обрядів, пов’язаних з вірою в уміння людини впливати на природу, тварин, людей; чаклунство, віщування; біла магія – чаклунство за допомогою небесних сил; чорна магія – чаклунство за допомогою сили диявола; 2) перен. про незвичайну силу впливу на кого-небудь, наприклад, магія таланту.

МЕЦЕНАТ (від прізвища римського державного діяча К. Мецената, який прославився тим, що опікувався поетами і художниками) – багатий покровитель наук і мистецтв.

МІФ (сказання) – 1) сказання про уявлення стародавніх народів щодо походження Всесвіту, явищ природи, богів, легендарних героїв, наприклад, міфи Стародавньої Греції; 2) перен. вигадка.

МІФІЧНИЙ – 1) пов’язаний з міфом; 2) перен. вигаданий.

МІФОЛОГІЯ – 1) сукупність міфів будь-якого народу чи народів; 2) наука про міфи.

МОДА – понування в певному середовищі в певній час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуду і одягу.

МОДЕРН (сучасний) – стиль у європейському мистецтві кінець ХІХ – поч. ХХ ст., для якого характерні лаконізм форм, підкреслення структурних елементів, створення незвичайних декоративних ефектів.

МОДЕРНІЗАЦІЯ (оновлення) – удосконалення, зміна, які відповідають вимогам сучасності.

МОДЕРНІЗМ – загальна назва течій у мистецтві ХХ ст., яким властиві заперечення реалізму, традиційних форм, естетики, пошук нових естетичних принципів.

МОЗАЇКА – 1) зображення або візерунок із різнокольорових частинок скла, кольорового каменю, емалі, тощо, а також самі ці частинки; 2) вид мистецтва, який полягає у створенні таких картин, орнаментів; 3) перен. строката суміш різнорідних частин, елементів.

МУЗЕЙ (храм муз) – науково-дослідний та культурно-освітній заклад, який проводить збирання, вивчення, збереження й експонування пам’яток духовної та матеріальної культури.

МУЗИКА (мистецтво муз) – мистецтво, яке відображає дійсність у звукових художніх образах.

НАРОДНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ. Народний звичай – традиційний порядок відзначення подій, свят, який пов’язаний з виконанням певних дій та використанням відповідних атрибутків та предметів. Народний обряд – сукупність установлених звичааєм дій, пов’язаних з побутковими традиціями або з виконанням релігійних настанов; церемонія культових та звичаєвих обрядів.

НАТУРА (природа) – 1) заст. природа; 2) темперамент, характер людини; 3) дійсність; те, що є предметом зображення для художника, об’єктом для кіно- і фотознімання тощо; 4) продукти, товари як засіб платежу, що виконують роль грошей, напр., заплатити натурою.

НАТЮРМОРТ (мертва природа) – в образотворчому мистецтві – твір, що свій основний простір віддає зображенню неживих предметів (на відміну від портретної, жанрової, історичної та пейзажної тематики).

НІГІЛІЗМ (ніщо, нічого) – 1) цілковите заперечення всього загальновизнаного, повний скептицизм; 2) суспільна течія в Російській імперії в 60-і рр. ХІХ ст., що негативно ставилася до звичаїв дворянського суспільства та кріпацтва.

ОПЕРА — музично-театральний твір, що поєднує сольний, ансамблевий та хоровий спів, інструментальну музику, сценічне та декоративне мистецтва. Складається з арій, вокальних ансамблів, хорів, окремих номерів. О. постала в XVI ст. у Флоренції, пройшла складний шлях розвитку.

117

ОРАНТА – один з іконографічних обрядів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесеними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в ІХ – ХІІІ ст.

ОФОРТ (азотна кислота) — 1) спосіб гравіювання на металевій пластині за допомогою методу протравлювання азотною кислотою; 2) відбиток з пластини, вигравіюваної таким способом.

ПАЛІТРА – 1) тонка дощечка з отвором для великого пальця лівої руки; використовується художниками для змішування фарб; 2) перен. поєднання кольорів, що характерні для певної картини або для певного художника; кольорова гамма; 3) перен. сукупність виражальних засобів у творчості письменника композитора і т. д.

ПАПІРУС – сувій зі склеєних смужок стебел рослини, на якому писали стародавні єгиптяни та інші стародавні народи, а також давній рукопис та такому сувої.

ПАРАДИГМА (приклад, взірець) — система флективних змін, які служать зразком формотворення для певної частини мови.

ПЕЙЗАЖ (країна, місцевість) – 1) літ. опис, зображення природи за домомогою художніх виражальних засобів; 2) зображення певної місцевості; у живопису та графіці – жанр, у яких основний предмет зображення – природа.

ПОП (популярний) — перша частина складних слів, що означає «масовий», «популярний».

ПОП-АРТ (популярне мистецтво) — художня течія, яка постала в 50-х рр. XX ст. в образотворчому мистецтві, що імітує методи, стилі та теми масової культури, використовує реальні предмети, зображення, рекламу тощо для створення відповідних комбінацій).

ПОПУЛЯРНИЙ (народний) — 1) загальнодоступний, зрозумілий для широкого загалу; 2) усім відомий, той, що має славу.

РАПСОД — у Стародавній Греції — мандрівний співець, декламатор, який речитативом, без музичного супроводу, виконував на святах, бенкетах та змаганнях епічні поеми (здебільшого Гомера). На відміну від аедів (Р. і їх замінили) вони не імпровізували, а комбінували уривки текстів, які вивчали за записами.

РАРИТЕТ (рідкість) — цінна рідкісна річ, рідкісне явище.

РЕАЛІЗМ (суттєвий, дійсний) — 1) один з ідейно-художніх напрямів у літературі і мистецтві XIX ст. Основоположною для Р. є проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Представниками Р. були О. де Бальзак, Т. Шевченко, П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, І.Франко, Б. Грінченко, О. Кониський, М. Гоголь та ін.; 2) чітке розуміння об'єктивних умов при здійсненні чого-небудь.

РЕНЕСАНС (народжуватися) — 1) Відродження — у деяких європейських країнах (в Італії ХIV-ХVІ ст., в інших країнах — кінець XV — початок XVII ст.) — перехідний період у культурному та ідейному розвитку від середньовічної культури до культури нового часу. Для Р. характерні: світський, антиклерикальний характер, гуманістичний світогляд, звернення до культурної спадщини античності; 2) перен, період піднесення, розквіту в розвитку чого-небудь: 3) архіт. стиль цієї епохи, що змінив готику і ввібрав у себе елементи античності.

РИТОРИКА - 1) теорія ораторського мистецтва; наука красномовства; 2) перен. пишномовна, гарна, але малозмістовна промова.

РИТУАЛ (обрядовий) – установлений порядок при здійсненні церковного таїнства обрядових дій тощо; 2) усталений звичаєм, традицією порядок здійснення чого-небудь.

РИЦАР, ЛИЦАР (вершник) – у Західній та Центральній Європі в середньовіччі особа, що належала до рицарства; феодал, важкоозброєний кінний воїн.

РИЦАРСТВО, ЛИЦАРСТВО – у Західній та Центральній Європі в середньовіччі – військовофеодальний стан; у вузькому розумінні – дрібні світськи феодали, що були суперечниками знаті.

РОКОКО – 1) стилістичний напрям у європейському мистецтві першої половини XVIIIст. Для Р., пов’язаного з кризою абсолютизму, характерний відхід від реального життя у світ фантазії театралізованої гри, міфологічних сюжетів тощо; 2) виконаний у такому стилі.

РОМАН – 1) велика епічна форма художнього твору (як правило, прозового), для якого характерне різноманіття дійових осіб і розгалужений сюжет; 2)перен. любовні стосунки, любовний зв’язок.

РОМАНС – невеликий за обсягом музично – поетичний твір для. сольного співу з інструментальним акомпанементом.

118

РОМАНСЬКИЙ – 1) той, що стосується культур і мов , які виникли на основі культурної спадщини Стародавнього Риму, його мови, або тісно з ним пов’язаний; 2) архітектурний Романський стиль – стиль середньовічного західноєвропейського мистецтва Х-ХІІІ ст. для якого характерні простота, суворість і масивність; 3) Романські мови – група споріднених мов індоєвропейської родини, що розвинулися з латини (іспанська, португальська, каталонська, галісійська, французька, італійська, ретороманські, румунська та деякі інші.)

РОМАНТИЗМ – 1) ідейний і художній напрям у європейських та американських культурах кінця XVIII-першої половини XIX ст. Романтизм заперечував канони класицизму ,йому властива увага до внутрішнього світу героїв, підкреслене зображення пристрастей, напруженість сюжету, мальовничість описів і характеристик; 2) світобачення, якому властива ідеалізація дійсності, мрійливість.

СИМВОЛ – 1) предмет, дія тощо, які є умовним позначенням якогось образу, поняття, ідеї; 2) художній образ, який утілює якусь ідею; 3) загальноприйняте умовне позначення чого–небудь, 4) в обчислювальній техніці (кодах і звязку, передавання даних) – умовний знак, літера, цифра, що несуть певну інформацію.

СИМВОЛІКА – 1) вираження ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків або предметів (символів); 2) сукупність символів.

СКОМОРОХ, СКОМОРОСТВО – 1) за часів Київської Русі – блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що розважав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе штукаря; 2) заняття, професія скомороха.

СКУЛЬПТУРА – 1) один з видів просторових мистецтв, що створює об’ємні зображення, виліплені з м’якого матеріалу (глини, воску), вирізьблені з каменю, вирізані з дерева або відлиті з бронзи, гіпсу тощо; 2) твори такого виду мистецтва, а також сукупність таких творів.

СЛЕНГ (жаргон) – жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків і які, проникаючи в літературну мову, набувають певного емоційно-експресивного забарвлення.

СЮРРЕАЛІЗМ (надреалізм) – авангардистська течія, яка виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші мистецтва. С. проголосив джерелом мистецтва сферу несвідомого (інстинкти, сни, галюцинації), а методом обрав розрив логічних зв’язків, які змінювалися суб’єктивними асоціаціями.

ТАЛАНТ – 1) у Стародавній Греції – вагова й грошово-вагова одиниця; 2) природна обдарованість людини, здібність до творчої діяльності.

ТРАДИЦІЯ (передача) – 1) смаки, правила поведінки, ідеї, звичаї, норми, що склалися історично і передаються з покоління в покоління; 2) звичай, усталений порядок у поведінці, побуті.

ТЕАТР (місце для видовищ) – 1) вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою драматичної дії, що виникає в процесі гри акторів перед глядачами, наприклад, драматичний Т.; 2) будинок, де відбуваються театральні вистави; 3) спектакль; 4) перен. Т воєнних дій – частина території континенту чи акваторії океану де відбуваються воєнні дії.

УРБАНІЗАЦІЯ (міський) – 1) процес зосередження населення, економічного та культурного життя в міста; 2)поширення рис і особливостей міського життя, напр., У. сільського життя.

УРБАНІЗМ - зображення та опис великих міст, динаміки їхнього життя; 2) напрям у містобудуванні ХХ ст., що вважає неминучим і необхідним створенням міст-гігантів з великими будівлями.

ФОЛЬКЛОР – (народна мудрість) усна народна творчість (казки, прислів’я, пісні тощо)

ФРЕСКА - 1) спосіб живопису водяними фарбами на вогкій штукатурці; 2)живописний твір, виконаний такою технікою.

ФУТУРИЗМ (майбутнє) – авангардистська течія в європейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ (гідний, вихований) – 1) рівень суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури; 2) сучасна світова культура. Наприклад, досягнення Ц.; 3) сукупність живих істот з певною духовною і матеріальною культурою.

ШКОЛА (учена бесіда) – 1) навчально-виховний загальноосвітній заклад, а також приміщення, де він розташований; 2) напрям у науці, мистецтві, літературі, суспільно-політичній думці, що ґрунтується на спільних поглядах, принципах тощо; 3) перен. набуття досвіду і сам набутий досвід.

119

120