Тема 9. Оподаткування страхових організацій

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Неодмінною складовою аудиторської перевірки є перевірка розрахунків страхової компанії з бюджетом та позабюджетними фондами за загальнодержавними та місцевими податками та зборами (обов’язковими платежами). Аудит податкових платежів включає перевірку правильності обчислення окремих податків, відображення їх в обліку, дотримання термінів їх сплати.

Страхові компанії зобов’язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов’язкові платежі). Перелік податків, які має сплачувати страхова компанія, так само як і інші суб’єкти господарювання, встановлено Законом України «Про систему оподаткування», в редакції, прийнятій у лютому 1997 р. Відповідно до вимог цього Закону, страхові компанії сплачують такі податки та збори.

Прямі податки, в тому числі:

• податок на прибуток (загальнодержавний податок);

• земельний податок (загальнодержавний податок);

• податок на нерухомість (загальнодержавний податок);

• податок з власників транспортних засобів (загальнодержавний податок);

• податок на рекламу (місцевий податок);

• комунальний податок (місцевий податок).

Непрямі податки, в тому числі:

• податок на додану вартість (загальнодержавний податок);

• мито (загальнодержавний податок).

Збори, в тому числі:

• збори на обов’язкове соціальне страхування (загальнодержавні);

• збори на обов’язкове державне пенсійне страхування (загальнодержавні);

• державне мито (загальнодержавне);

• збори за паркування автотранспорту (місцеві);

• інші місцеві збори.

Основним податком для страхової компанії за своїми обсягами є податок на прибуток. Особливості оподаткування страховиків податком на прибуток будуть розглянуті далі. Решта податків і зборів стягуються зі страховика так само, як і з інших платників.

Земельний податок. Платниками податку є страховики-власники землі або землекористувачі. Отже, страхові компанії можуть сплачувати земельний податок за земельні ділянки, які зайняті під офіси, культурно-побутові та господарські будівлі, гаражі тощо. Страховики, які сплачують орендну плату, земельного податку не сплачують.

Ставки податку за землю в населених пунктах встановлюються у відсотках до грошової оцінки землі або в грошовому вимірі за 1 м² земельної ділянки (якщо грошова оцінка земельної ділянки не встановлена). Ставки податку за 1 м² диференціюються за групами населених пунктів залежно від чисельності населення та місця знаходження земельної ділянки. Податок сплачується щомісяця до 15 числа.

Податок з власників транспортних засобів. Цей податок сплачують страхові компанії, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, моторні човни). Ставки податку встановлені в євро зі 100 см куб. об’єму двигуна або 1 см довжини корпуса транспортного засобу. Залежно від наявних транспортних засобів величина цього податку у страховика може бути достатньо помітною. Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду. Обчислення податку здійснюється виходячи з даних по кількість транспортних засобів страховика станом на 1 січня поточного року.

Податок з реклами. Реклама відіграє суттєву роль у маркетинговій діяльності страхової компанії. Практично всі страховики є платниками податку з реклами. Величина податку обчислюється залежно від вартості послуг за розміщення реклами. Максимальні ставки встановлені в розмірі 0,1 % вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на значний проміжок часу. Страхові компанії сплачують цей податок під час сплати послуг за розміщення реклами, а виробники реклами — до 15 числа місяця, наступного за звітним, сплачують податок з реклами до бюджету.

Комунальний податок. Цей податок сплачують всі страхові компанії. Він встановлюється в розмірі до 10 % (максимальна ставка) від величини фонду оплати праці. Фонд оплати праці як база для оподаткування комунальним податком обчислюється множенням середньоспискової чисельності працівників страхової компанії на розмір місячного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Цей податок сплачується щомісяця до 15 числа виходячи з величини бази оподаткування у попередньому місяці.

Податок на додану вартість. Страхова діяльність, так само як інвестиційна і фінансова діяльність страхової компанії, не оподатковується податком на додану вартість. Але іноді страховики можуть виступати платниками цього податку, наприклад, при реалізації основних фондів, нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, у разі надання консультаційних послуг. Податок у розмірі 20 % додається до ціни реалізації. Податкове зобов’язання зі сплати податку виникає, коли кошти покупця зараховуються на рахунок страховика як оплата матеріальних цінностей або послуг. Податок сплачується не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Мито (ввізне мито) страховики можуть сплачувати при закупівлі матеріальних цінностей за імпортом. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. Джерелом сплати мита є кошти, використовувані страховиком для закупівлі за імпортом.

Збори на загальнообов’зкове державне соціальне страхування (в тому числі окремо: а) на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; б) на соціальне страхування на випадок безробіття) обчислюються за ставкою в розмірі 2,5 відсотка від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інші заохочувальні компенсаційні витрати.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Страхові компанії обчислюють суму відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування виходячи з фактичних витрат на оплату праці працівників. Береться до уваги як основна, так і додаткова заробітна плата та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян. Ставку збору на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлено в розмірі 32 % від витрат на оплату праці працівників страхових компаній і від суми винагород, що виплачені фізичним особам за договорами цивільно-правового характеру.

Збори на загальнообов’зкове державне соціальне страхування та державне обов’язкове пенсійне страхування сплачуються одночасно з отриманням коштів в установах банку на виплату заробітної плати.

Місцеві збори. Ці збори, перелік яких визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори», страхові компанії сплачують залежно від місця свого розташування, бо конкретні збори і порядок їх стягнення встановлюють органи місцевої влади.

Найбільш значним податком серед тих податків і зборів, що сплачує страхова компанія, є податок на прибуток.

Прибуток страховика від нестрахової (інвестиційної, фінансової, іншої господарської) діяльності оподатковується в загальному порядку за ставкою 30 %. Цей прибуток обчислюється зменшенням валового доходу звітного періоду від нестрахових операцій на суму валових витрат при їх здійсненні. Як такі нестрахові операції можуть виступати операції з цінними паперами; операції з оперативного лізингу, оренди землі та приміщень; операції від торгівлі борговими зобов’язаннями і вимогами; кредитно-депозитні операції; операції з валютними цінностями, основними фондами і нематеріальними активами тощо. Слід зазначити при цьому, що до складу валових витрат, пов’язаних з отриманням доходів з інших джерел, не включаються витрати страхової компанії, які мають місце при здійсненні операцій з основної діяльності (страхування і перестрахування). Страховик повинен вести окремий облік таких витрат. У разі неможливості прямим підрахуванням визначити розмір валових витрат, що їх можна вважати «витратами подвійного призначення» і відносити як до страхової, так і до нестрахової діяльності, він визначається пропорційно питомій вазі валових доходів від страхової діяльності та валових доходів, не пов’язаних із страхуванням (перестрахуванням) у загальному валовому доході страхової компанії.

Порядок оподаткування податком на прибуток страхової діяльності встановлено статтею 7.2. «Оподаткування страхової діяльності» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 24 грудня 2002 року. Цей Закон передбачає різний підхід щодо оподаткування податком на прибуток страхових операцій з довгострокового страхування життя і з інших видів страхування.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» страхову діяльність було віднесено до операцій особливого виду, стосовно яких встановлено особливий порядок оподаткування. Для страхових компаній, що здійснюють загальне страхування, об’єктом оподаткування визначено не прибуток від страхової діяльності, а валовий дохід від страхової діяльності. Для цілей оподаткування під оподатковуваним валовим доходом від страхової діяльності розуміють суму одержаних (нарахованих) страховиком протягом звітного періоду страхових премій за договорами страхування і перестрахування на території України або за її межами. При цьому сума одержаних (нарахованих) страхових премій зменшується на суму страхових премій, сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентами та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентами у тому ж податковому періоді. Ставка податку визначена в розмірі 3 % від суми оподатковуваного доходу для страховиків-резидентів і в розмірі 15% - для страховиків-нерезидентів.

Такий самий порядок оподаткування встановлено й для страховиків, що здійснюють страхування життя. Але для них законодавство передбачає можливість застосування «нульової» ставки податку при оподаткуванні доходів, отриманих за договорами довгострокового страхування життя.

Під договором довгострокового страхування життя, відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 1.37.), розуміють договір страхування життя строком на 10 років і більше, який містить умову сплати страхових премій протягом не менше як 5 років та передбачає страхову виплату, якщо застрахована особа дожила до закінчення строку дії договору або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших 10 років його дії, крім тих, що проводяться у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю застрахованої особи або нещасним випадком чи хворобою застрахованої особи, що призвели до повної стійкої втрати нею працездатності.

У разі порушення зазначених вимог договору довгострокового страхування, в тому числі у разі його дострокового розірвання протягом визначеного Законом граничного строку, доходи, одержані страховиком за таким договором, оподатковуються за ставкою 6 відсотків у податковому періоді, в якому відбувся факт такого порушення, з нарахуванням пені на суму такого доходу, розрахованої з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом, на який припадає отримання таких доходів страховиком, до дня їх включення до валового доходу такого страховика.

Страховик складає та подає до державної податкової інспекції за місцем знаходження Декларацію з податку на доходи (прибуток) страховика. Декларація подається 6 разів на рік: за підсумками першого місяця календарного року, за підсумками першого кварталу, півріччя, дев’яти місяців, одинадцяти місяців та в цілому за підсумками року. Вона має бути подана протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем кожного із зазначених звітних (податкових) періодів.

Якщо контролюючий орган виявляє арифметичні або методологічні помилки в податковій декларації, що призвели до заниження суми податкового зобов’язання, і самостійно нараховує суму податкового зобов’язання платника податків, останній повинен сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків суми донарахованого податку, але не менше одного оподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Якщо страховик не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених законодавством, то він зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

• у разі затримки до ЗО календарних днів — у розмірі 10 % з визначеної суми;

• у разі затримки від 31 до 90 календарних днів — у розмірі 20 % такої суми;

• у разі затримки понад 90 календарних днів — у розмірі 50 % такої суми.

У разі неподання Декларації з податку на доходи (прибуток) страховика у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку.

Якщо страховик не подав у встановлені строки податкову декларацію і контролюючий орган самостійно визначає суму його податкового зобов’язання, то додатково до зазначеного раніше штрафу платник податків сплачує штраф у розмірі 10 % суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, однак не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов’язання або не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо при перевірці контролюючим органом буде виявлено заниження суми податкових зобов’язань, заявлених у Декларації, і податковий орган самостійно донарахує суму податкового зобов’язання, платник податку зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, встановлених для такого податку, збору, починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, в якому платник податків отримав відповідне повідомлення контролюючого органу. При цьому зазначена сума штрафу не повинна перевищувати 5 % суми недоплати та бути не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання та самостійно погашає суму недоплати і штраф у розмірі 10 % суми недоплати, додаткові штрафи, а також адміністративні штрафи не застосовуються.