1)Предмет, мета, основні поняття курсу Регіональна економіка, та його зв'язок з іншими дисциплінами.

Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає сукупність економічних і соціальних факторів та явищ, що зумовлюють формування і розвиток продуктивних сил та соціальних процесів у регіональній системі країни й кожному регіоні. Предмет регіональної економіки — елементи і механізми внутрішньої структури економіки окремих регіонів, економічні зв'язки з іншими регіонами (це вдосконалене відповідно до сучасних вимог визначення регіональної економіки М.М. Некрасова) [42]. Це визначення збігається з предметом дослідження регіонознавства.

Мета — комплексне вивчення об'єктивних і суб'єктивних законів та закономірностей формування економічного простору і розробка конструктивних практичних рішень з подолання його диспропорції і недоліків розвитку.

Об'єкт дослідження - суспільство та його складові: регіональне господарство, населення регіонів світу, територіальні соціальні структури, господарські зв'язки країн світу, міжнародний поділ праці.

Предметом дослідження регіональної економіки є:

— економіка окремого регіону;

— економічні зв'язки між регіонами;

— регіональні системи (у т. ч. національна економіка як сукупність взаємодіючих регіонів);

— розміщення продуктивних сил (процес стихійного і цілеспрямованого розподілу по території об'єктів і явищ);

— регіональні аспекти економічного життя, пов'язані з виробництвом, трудовою діяльністю, рівнем життя населення та ін. [11,62—63].

Отже, регіональна економіка досліджує просторову організацію економіки (господарства), її галузеві аспекти розвитку і розміщення, господарство регіонів, соціальні та екологічні аспекти економічного розвитку та ін.

Об’єктом дослідження є продуктивні сили, предметом їх просторове розміщення.

Регіональна економіка найтісніше пов'язана з блоком економічних наук — загальною економічною теорією, політекономією, макро- і мікроекономікою, геоекономікою і геополітикою, міжнародною економікою, науками про фінанси, податки тощо. Простежуються тісні зв'язки регіональної економіки з статистикою звичайною (наука про показники) і математичною (наука про математичну обробку статистичних даних), науками про управління і менеджмент, інформатикою. Надзвичайно важливим є зв'язок регіональної економіки з математикою (за прийнятою класифікацією остання — наука природнича), особливо використання економетричних, економіко-статистичних методів, методів теорії ймовірності та ін.

2. Проблеми та завдання регіональної економіки розміщення продуктивних сил. Характеристика методів, що використовуються для обґрунтування розміщення виробництва.

У межах України спостерігається значна територіальна диференціація про­сторового розподілу населення і засобів виробництва, який робить актуальною проблему раціоналізації розміщення виробництва. Так, нині суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, па­лива й готової продукції внаслідок територіальної віддаленості елементів виробництва (а ця тенденція є дуже чіткою). Для того, щоб удосконалити розміщення виробництва, необхідно здійснити комплекс противитратних заходів, зокрема зменшити транспортні витрати. Значну роль у цьому відіграє і раціоналізація розміщення продуктивних сил з огляду на екологі­чну обґрунтованість розміщення нового виробництва, оптимізацію міжгалузевих зв'язків тощо.

Теорія розміщення продуктивних сил вимагає всебічного врахуван­ня інтересів як суспільства у цілому, так і його членів, зокрема збереження навколишнього природного середовища та природних ресурсів.

Завдання:

-розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів і явищ,

-розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень, розробка наукових основ оптимальної трансформації структури соц.-ек систем регіонів, їх інфрастурктурних складових;

-вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів,

-дослідження проблеми більш широкого і повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку госп-ва регіону;

-вдосконалення фінансово-економчних основ місцевого самоврядування;

-вивчення соц.-ек умов і факторів відтворення в регіонах;

-дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів і їх ек зв'язків;

-аналіз ек ефективності функціонування регіональних соц.-ек систем,прогнозування їх розвитку.

Методи, застосовувані до обґрунтування розміщення виробництва, створені на межі економічних, географічних і математичних наук. Вони обіймають: аналіз статистичних матеріалів, картографічний метод, методи техніко-еко-номічних розрахунків ефективності, методи районного планування, балансовий метод, метод економіко-математично-го моделювання тощо.

Аналіз статистичних матеріалів дозволяє вивчати просторово-економічні об'єкти та явища у їхньому взаємозв'язку й динаміці.

Економіко-географічне картографування дає можливість не лише наочно подати локалізацію окремих об'єктів, але й розрахувати ефективність розміщення. Картографічний аналіз території виявляє нові можливості, закономірності. Для обґрунтування розміщення виробництва застосовуються спеціальні карти (щільності населення, топографічні, ґрунтів, транспорту, геологічні, кліматичні тощо). На їхній основі складаються ще більш спеціалізовані карти, як-от карта зон економічного тяжіння міст, карти ТПК тощо.

Розрахунки економічної ефективності — це сполучення кількох методів. Річ у тім, що методика розміщення виробництва скерована на досягнення якомога вищої ефективності виробництва. Водночас ефективність поділяється на загальну і порівняльну ефективність витрат. Показники ефективності такі: питомі капіталовкладення, пра-цемісткість, фондомісткість, матеріаломісткість, рентабельність, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці, виробничі витрати.

Районне планування — це комплексний метод, що застосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства. Він у свою чергу використовує методи математичного моделювання, картографічний тощо, являючи собою метод аналізу території.

З успіхом використовується метод економіко-матема-тичного моделювання, зокрема для моделювання економічного простору. В його основі — системний підхід. За його допомогою треба розв'язати такі загальні завдання: показати, як характер просторової організації компонентів, особливостей їхнього функціонування формує цілісні територіальні утворення — соціально-економічні комплекси. Будується економіко-математична модель, яка, до певної міри, відповідає оригіналу. Результати, одержані під час вивчення моделі, переносяться на реальний план.

Для моделювання використовуються математичні методи, сутність яких полягає у формалізації просторового об'єкта або процесу з одночасним обмеженням низки другорядних — щодо мети дослідження — факторів. Методи моделювання почали ширитись при створенні теорії просторової економіки, біля витоків котрої стояли І. Тюнен, А. Вебер, В. Кристалер, А. Леш. Тепер методи просторового моделювання успішно поєднуються з використанням ЕОМ. Одним з прикладів лінійного програмування є так звана транспортна задача, яку економісти застосовують у своїх розрахунках.

3. Закономірності розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів: соціальної спрямованості у розвитку регіонів,розміщення продуктивних сил; економічно ефективного розміщення продуктивних сил; територіального поділу праці; планомірності і керованості.

Розміщенню продуктивних сил притаманні певні закономірності, які значною мірою впливають на розвиток галузей народного господарства, обсяги виробництва, географічне їх розміщення, ефективне використання природно-ресурсного потенціалу і, особливо, залучення до суспільно корисної праці наявного трудового ресурсного потенціалу з метою ліквідації безробіття і зростання добробуту населення.

Розглянемо основні закономірності розміщення продуктивних сил.

Закономірність соціальної спрямованості розвитку продуктивних сил

Базується на виробничих відносинах рівня розвитку продуктивних сил і оптимального задоволення потреб людини. В Конституції, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1993 р., Україна проголошена соціальною державою (ст. 1). У Конституції задекларовано, що людина визнається найвищою соціальною цінністю суспільства Особливо наголошено на тому, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 3), тим самим підпорядковує розвиток і розміщення продуктивних сил інтересам і потребам людини. Отже, дія закономірності соціального спрямування економічного розвитку і розміщення продуктивних сил в українському суспільстві дістала найвище правове оформлення і конституційне закріплення. Ця закономірність реалізується через урахування інтересів щодо все більш повного задоволення особистих і суспільних потреб людей, підвищення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та забезпечення конституційних прав усіх громадян: права на гідне життя, соціальний захист, безоплатну освіту та медичне обслуговування, право на працю та її адекватну винагороду, право на вільний вибір місця проживання і сфери прикладання праці. Соціальна спрямованість розміщення продуктивних сил вимагає інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості, створення сприятливих умов праці, внутрішнього виробничого і зовнішнього природного середовища, забезпечення зниження техногенного і антропогенного навантаження на території, формування раціональної системи розселення, збільшення місткості регіональних ринків праці, товарів і капіталу.

Планомірність і керованість як закономірність розміщення і розвитку продуктивних сил відображає вимоги і дію закону пла­номірного розвитку, закону економії часу, закону усуспільнення праці, закону концентрації виробництва та ін. Процес усуспіль­нення праці і виробництва на певному історичному етапі суспіль­ства неминуче породжує планомірність як форму економічного розвитку. Поява великих заводів і фабрик, посилення між ними зв'язків і взаємозалежності, що є наслідком поглиблення суспіль­ного поділу праці, вимагають узгодженості дій не тільки між окре­мими ланками підприємства, а й у межах окремих територій, а згодом країн. Планомірність, як відомо, дають уже трести.

Закономірність територіального поділу праці

Знаходить своє відображення в процесі спеціалізації територій на виробництві певних видів продукції послуг на основі розвинутої міжрегіональної кооперації. У результаті територіального поділу праці в господарствах формується така територіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Територіальний поділ витрат веде до підвищення ефективності господарювання.

Процес територіального поділу праці характеризується розвитком на кожній території тих галузей, для яких склались найбільш вигідні природно-ресурсні та соціально-економічні передумови. У результаті чого розвивається ефективна і раціональна територіальна спеціалізація з відповідними допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками.

внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами Закономірність економічно ефективного розміщення продук­тивних сил випливає із закону економії суспільної праці, який ре­гулює витрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, виробництва і споживання про­дукції. У масштабах України роль цієї закономірності для розмі­щення продуктивних сил є важливою, оскільки надто значною є територіальна диференціація в розміщенні природних ресурсів і населення. Сучасне виробництво характеризується великими вит­ратами на транспортування сировини, палива, готової продукції виробництва.