Лекція 8
ДОПУСК ФОРМИ ТА РОЗТАШУВАННЯ ПОВЕРХОНЬ. ВІДНОСНА ГЕОМЕТРИЧНА ТОЧНІСТЬ ВГТ. ЗАСОБИ ТЕХНІЧНИХ ВИМІРЮВАНЬ ДФРП.
8.1. Відхилення та допуски форми та розташування поверхонь поверхонь.
8.2. Відносна геометрична точність ВГТ. Позиційні відхилення і допуски.
8.3. Контроль допусків форми і розташування поверхонь.
8.4. Позначення на кресленнях допусків форми і розташування поверхонь
Терміни та визначення форми та розташування поверхонь (ФРП) наведені в:
ГОСТ 24642-81 Допуски форми та розташування поверхонь. Основні терміни та визначення;
ГОСТ 2.308-79 Позначення на кресленнях допусків форми та розташування поверхонь;
ГОСТ 24643-81 Числові значення відхилень форми та взаємного положення;
ГОСТ 24642-81 Невказані допуски форми та розташування поверхонь.
Реальна поверхня – поверхня, яка обмежує деталь та відокремлює її від навколишнього середовища.
Номінальна поверхня – ідеальна поверхня, номінальна форма якої задана кресленням або іншою технічною документацією.
Нормована ділянка L– ділянка поверхні або лінії, до якого відноситься допуск або відхилення форми або розташування елемента. Якщо нормована ділянка не задана, то допуск або відхилення форми або розташування повинні відноситись до всієї поверхні або довжини елемента, що розглядається.
Поверхня, що прилягає – поверхня, яка має форму номінальної поверхні, що дотикається до реальної поверхні та розташована за межами матеріалу деталі так, щоб відхилення від її найбільш віддаленої точки реальної поверхні в межах нормованої ділянки має найменше значення.
Відхилення форми
реальної поверхні (ФРП)
– відхилення форми реальної поверхні
або реального профілю від форми
номінальної поверхні або номінального
профілю (
).
Допуск форми реальної поверхні (ФРП) – найбільше допустиме значення відхилення форми (Tф).
Поле допуску форми реальної поверхні (ФРП) – область в просторі або на площині, всередині якої повинні знаходитись всі точки реального елемента, який розглядається в межах нормованої ділянки. Ширина та діаметр поля допуску ФРП визначається значенням допуску, а розташування відносно реальної поверхні визначається елементом, що прилягає.
База
– елемент деталі (або сукупність
елементів, які виконують ті ж функції),
що визначає одну з площин або осей
системи координат, по відношенню до
якої задається допуск розташування або
визначається відхилення розташування
елементу, який розглядається.
Умовні позначення ДФРП
Допуски форми та розташування поверхонь вказують на кресленні умовними позначеннями.
Для допусків форми розташування поверхонь, які не передбачені в таблиці 8.1, вид допуску може бути вказаний текстом в технічних вимогах.
Якщо ДФРП вказується текстом, то він відповідно повинен мати:
а) назву допуску;
б) позначення поверхні або іншого елемента, для якого задається допуск (при цьому використовується позначення літерою поверхні або конструктивна назва, що визначає поверхню);
в) числове значення допуску в міліметрах;
г) для допусків розташування та сумарних допусків форми розташування додатково вказують бази , відносно яких задається допуск, та обумовлюють залежні допуски розташування або форми.
На кресленні дані про допуски ФРП вказуються в прямокутній рамці, яка розділена на дві або три частини в яких розміщують:
а) знак відхилення (символ допуску табл. 8.1);
б) допуск ФРП (його числове значення табл. 8.2 – 8.6);
в) позначення бази (однією або двома літерами).
Перетинати рамку будь якими лініями заборонено (не допускається).
Висота букв та цифр, які записуються в рамках, має бути рівною висоті шрифту розмірних чисел, а габарити рамки мають бути такими, щоб забезпечувалась можливість чіткого вписування всіх необхідних літер та цифр.
Рамку розташовують горизонтально, в крайньому випадку вертикально (як виключення), так, щоб всі дані читались з правої сторони креслення.
а) Коли допуск відноситься до поверхні або її профілю , рамку з’єднують з контурною лінією поверхні або її продовженням, лінією, яка закінчується стрілкою. При цьому з’єднувальна лінія не повинна бути продовженням розмірної лінії (рис. 7.1, а).
б)Коли допуск відноситься до осі або площини симетрії, з’єднувальна лінія повинна бути продовженням розмірної лінії(рис. 7.1, б).
Таблиця 8.1