14.Ринок,його риси і функції.Структура та інфраструктура ринку.

Ринок — це сукупність економічних відносин, що виникають між виробниками і споживачами у процесі вільного еквівалентного обміну виробленими благами (послугами), який організований за законами товарного виробництва і грошового обігу.

З цього визначення ринку випливає, що, по-перше, ринок завжди обумовлюється природою виробництва, хоч йому властива значна самостійність і він активно впливає на всі відтворювальні процеси, їх кінцеві результати та ефективність. По-друге, формування ринку не є самоціллю. Це не мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. По-третє, ринок означає систему саморегулювання економіки, що стимулює розвиток виробництва за його як кількісними, так і якісними параметрами. Проте такий ринок сьогодні є анахронізмом. Вільний ринок, що діє автоматично, саморегулюється, як доведено історичним досвідом, ефективно працювати не може. Вже в римському праві містилися норми, які регулювали ринкові відносини обміну.

Можна умовно виділити ряд етапів і шляхів становлення ринкових відносин.

Перший етап — період від розпаду первіснообщинного ладу до виникнення капіталізму. Він характеризувався формуванням ринкових відносин і простого товарного виробництва. Ринкові відносини відігравали підпорядковану роль, укорінювалися, як правило, в надрах натурального господарства, потісняючи його. Сприяючи встановленню зв'язків між раніш ізольованими суб'єктами господарювання (общинами, рабовласницькими латифундіями, феодальними маєтками, селянськими господарствами і т. ін.), вони відкривали додаткові можливості для розвитку виробництва і суспільства в цілому. Саме з розвитком торгівлі було пов'язане і часткове нагромадження капіталу.

Другий етап — капіталізм періоду вільної конкуренції. Він характеризувався розвитком ринкових відносин, їх широким і глибоким проникненням у всі сфери і функції суспільного господарства. Цей етап тривав у більшості капіталістичних країн до межі XIX і XX ст. Ринок існував у своїй класичній формі, коли товар перетворювався на елементарну частинку капіталістичного господарства. У цей період знімаються позаекономічні обмеження на шляху вільного руху товарів, капіталу, робочої сили, створюється єдиний національний, а потім і світовий ринок. За цих умов головними важелями саморегульованої ринкової економіки стали вільні ціни й конкуренція.

Третій етап — переростання капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм, а потім — у державно-монополістичний. Для цього періоду характерним є підривання класичного ринку, обмеження сфер його впливу державним регулюванням.

Історичний досвід розвитку класичного ринку свідчить, що за своєю природою він є суперечливим і здатним внаслідок притаманної йому стихійності призвести не лише до прогресу, а й до депресії, криз і навіть до повного руйнування економічної систем.

Формування ринкових відносин становить тривалий процес, у ході якого постійно відбуваються зміни в усіх основних сферах суспільного життя і створюються національні ринки, які відзначаються великою різноманітністю. Це стосується насамперед системи мотивацій, критеріїв ефективності, виробничих і управлінських структур, господарських пропорцій та ін. До того ж, як свідчить світовий досвід, формування ринкової структури не може бути рівномірним у всіх країнах і всіх сферах господарства. Це залежить від економічних факторів розвитку, а також від історичних, соціальних, політичних тощо.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, що якоюсь мірою відображає реалії в економіці деяких країн наприкінці минулого століття. Сучасний же ринок — один з елементів іншої значно складнішої системи господарювання, елементами якої є:

— власне ринкові відносини, що грунтуються на конкуренції економічно відокремлених виробників, вільних цінах, попиті і пропозиції і охоплюють ринок товарів та послуг, ринок праці, ринок капіталу, фінансово-кредитний ринок та ін.;

— численні регулюючі інститути, в першу чергу державні, головною метою яких є підтримка збалансованості попиту і пропозиції, споживання і нагромадження товарної і грошової мас;

— система досконально відпрацьованого законодавства, що встановлює "правила гри" на ринку, перетворює ринок з "дикого" на цивілізований; це антимонопольне (антитрестове) законодавство, законодавство про власність, про угоди, договори і зобов'язання, про захист споживача, про труд і соціальну захищеність;

— стан масової свідомості (культура, ідеологія, правосвідомість);

— високоякісна інформаційно-аналітична база, тобто ринкова інфраструктура (товарні біржі, біржі цінних паперів, служби зайнятості, інформаційні центри, рекламні агентства, служби безготівкових розрахунків тощо).

Досягнення цілей ринкової економіки можливо у процесі виконання ринком низки функцій, серед яких слід виділити такі:

1) інформаційна, що виявляє суспільні потреби, попит на товари та послуги і дає виробникам уявлення про стан справ на ринку;

2) регулююча, яка визначає структуру пропозиції і виявляється у розподілі та перерозподілі ресурсів відповідно до платоспроможного попиту;

3) стимулююча, що націлює виробників на зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності на основі впровадження нової техніки і технології, раціонального використання сировини і матеріалів, підвищення якості товарів та послуг;

4) інтегруюча, яка забезпечує взаємодію функцій, перелічених вище, і допомагає вибору ефективних рішень щодо діяльності підприємств;

5) контрольна, що забезпечує вплив споживачів на виробництво, оскільки саме на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт.

Структура та інфраструктура ринку.

Ринок як складне полісистемне утворення має надзвичайно багату і складну структуру (рис. 10.4).

За економічним призначенням виділяють сім взаємозалежних типів ринку, кожен з яких поділяється на дрібніші. Серед них:

- ринок засобів виробництва (спрямований на задоволення виробничих потреб). Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю (рис. 10.5);

- ринок предметів споживання і послуг (призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини) (рис. 10.6);

- ринок нерухомості (призначений для торгівлі землею, об'єктами, що на ній збудовані);

- на ринку науково-технічних розробок та інформації відбувається купівля-продаж науково-технічної продукції, технічних засобів інформації та інформативних систем;

- фінансовий ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів (рис. 10.7; 10.8; 10.9);

- ринок праці (робочої сили) - одна з найважливіших ланок у розвинутій економічній системі. Його існування означає, що кожна людина має право на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором (рис. 10.10).

За ступенем зрілості ринкових відносин виділяють:

- розвинутий ринок;

- ринок, що формується;

- ринок із різним ступенем обмеженої конкуренції (монопольний, олігопольний). За регіональним розміщенням:

- місцевий ринок;

- національний ринок;

- світовий ринок.

За характером власності:

- приватний;

- державний;

- колективний.

За суб'єктами товарного обігу:

- оптовий;

- роздрібний.

Відповідно до чинного законодавства класифікують ринки на:

- офіційні (легальні);

- нелегальні (тіньові).

Нелегальний ринок - це ринок, який заборонений законом. Він обслуговує потреби тіньової економіки, що є несанкціонованою господарською діяльністю.

Тіньова економіка - це фактично неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, цінностей та послуг.

Усі види тіньової економіки можна розподілити на такі блоки:

1) неформальна економіка - легальне, але нерегламентоване державою виробництво товарів і надання послуг (оренда квартир, гаражів тощо);

2) неофіційна економіка - всі види індивідуальної та кооперативної діяльності, що приховуються від контролю;

3) незаконна (кримінальна) економіка - здійснення заборонених видів діяльності (торгівля зброєю, наркотиками);

4) фіктивна економіка - порушення норм і стандартів, незаконне підвищення цін. Тіньова економіка, як і будь-яке інше соціально-економічне явище, має свої причини:

а) соціально-економічні причини:

б) соціально-політичні причини:

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура .

Інфраструктура ринку - комплекс допоміжних сукупних інститутів і ланок, служб, підприємств, організацій, які забезпечують ефективну та безперебійну роботу ринку.

Вона містить такі підсистеми:

1. Організаційно-технічну:

- товарні біржі;

- оптові ринки;

- аукціони, в т. ч. земельні;

- торгово-промислові палати;

- сервісні центри;

- ярмарки;

- транспортні комунікації;

- рієлтерські фірми тощо.

2. Фінансово-кредитну:

- банки;

- фондові біржі;

- валютні біржі;

- фінансові небанківські інститути;

- страхові та лізингові компанії;

- інвестиційні, пенсійні та інші фонди;

- ощадні каси, ломбарди.

3. Державно-регулятивну:

- законодавче регулювання ринкових відносин;

- біржі праці (служби зайнятості);

- ліцензійні палати;

- податкова система;

- митна система;

- державні фонди (фонди підтримки малого і середнього бізнесу).

4. Науково-дослідне та інформативне забезпечення:

- науково-дослідні установи;

- реклама, інформаційні установи і центри, юридичні консультації.

У розвинутих країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатока-нальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури.

З практики відомо три основних типи бірж: товарні, фондові біржі і біржі праці.

Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками.

Мета товарної біржі:

- укладання відповідних угод з торгівлі товарів за стандартами і зразками;

- формування товарних цін на основі попиту та пропозиції;

- упорядкування і поліпшення товарообороту та обмінних операцій;

- представництво та захист інтересів членів біржі;

- вирішення спорів щодо операцій.

Товарні біржі бувають публічні та приватні, універсальні та спеціалізовані. На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, які не є членами біржі. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами.

На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик.

Фондова біржа - це ринок капіталів. Вона створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів і їх спрямування на довгострокові інвестиції, а також фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств або державних інститутів, на них діють цивілізовані правила та примуси, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям та окремим організаціям.

Біржова угода - домовленість про взаємну передачу прав та зобов'язаня стосовно біржового товару і письмово оформлена фінансовим документом. Вона буває двох видів - з реальним товаром і строкова.

У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарообіг. Товар має перебувати у приміщенні біржі (на складах), або бути представленим у строк від одного до п'ятнадцяти днів після укладання угоди. Такі угоди називаються "СПОТ".

Строкова угода поділяється на форвардну і ф'ючерсну.

Форвардна угода - це зобов'язання продавця здійснити постачання конкретної кількості товару певної якості в зазначений час. Такі угоди поділяються на позабір-жові (без офіційного гаранта) та біржового обороту (наявність посередника).

Ф'ючерсні угоди - це угоди про купівлю та продаж фінансових інструментів або товарів згідно з попередньо укладеними контрактами і узгодженими цінами.

Онкольні угоди - це система купівлі реального товару або цінних паперів, за якого ціна не фіксується аж до вимоги покупця. Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.

Опціон - це договірне зобов'язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду.

Біржа праці (центри зайнятості) - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Вона виконує декілька важливих функцій:

- аналізує стан ринку праці;

- прогнозує попит і пропозицію робочої сили;

- веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням;

- сприяє працевлаштуванню працездатних;

- здійснює професійну орієнтацію молоді;

- виплачує допомогу з безробіття.

Поряд з державними біржами праці існують і приватні агентства (контори), а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін.

Надзвичайно важливими елементами в ринковій інфраструктурі також є:

- аукціони;

- торгово-промислові палати;

- торгові дома;

- ярмарки.