Тема 9. Девіантна поведінка

1.Поняття і види девіантної поведінки.

2. Шляхи подолання й корекції соціальних відхилень.

1. Філософи і юристи, медики й педагоги, біологи та психологи протягом тривалого часу вивчали різні види соціальної патології (від грецьк. патос - страждання, логос - навчання; у медицині - наука про хворобливі процеси й стани організму): злочинність й алкоголізм, самогубства й проституцію та багато іншого.

У надрах соціології зародилася й сформувалася спеціальна (приватна) соціологічна теорія - соціологія девіантної (такої, що відхиляється) поведінки й соціального контролю. Про сутність і причини поведінки, що відхиляється, різні точки зору стали поширюватися вже наприкінці ХІХ і початку ХХ століття. Так, наприклад, італійський лікар Ч. Ломброзо вважав, що злочинна поведінка людини пов'язана з її біологічними особливостями, причому особливе значення він надавав рисам особистості. Американський лікар і психолог У. Шелтон схильність до злочинів вбачав у особливій будові тіла особистості. Прихильники психологічного трактування пов'язували поведінку, що відхиляється, з нестійкістю психіки, порушенням психічної рівноваги й т.п.

Однак як спеціальна (приватна) соціологічна теорія - теорія девіантної (такої, що відхиляється) поведінки зародилася й сформувалася на початку ХХ століття завдяки таким видатним ученим, як французький соціолог і філософ Э. Дюркгейм й американський учений Р. Мертон.

Основну причину поведінки, що відхиляється, Дюркгейм вбачав у аноміі - такому стані суспільства, коли цінності, норма та соціальні зв'язки або відсутні, або стають нестійкими й суперечливими. Аномія - це стан дезорганізації суспільства, його нестабільність, що породжує порушення громадського порядку й різні види девіацій.

Теорію аномії розвинув Р. Мертон. Головною причиною девіації він вважав розрив між цілями суспільства й соціально схвалюваними засобами досягнення цих цілей. Відповідно до цього Мертон виділив певні типи поведінки, які є крім того типами пристосування до суспільства - конформізм, інновація, ритуалізм, ретретизм, заколот. (Мертон Р. Соціальна структура й аномія// Соціологічні дослідження: - 1992р. - № 3, 4). Зрештою зміст теорії аномії, розробленої Дюркгеймом і Мертоном, виражається у відчуженості людини від суспільства, апатії, розчарованості в житті, злочинності.

Отже, що ж нині розуміється під поведінкою, що відхиляється?

Будь-яка система (фізична, біологічна, соціальна) - це динамічний стан, єдність процесів збереження й зміни. Девіація є властивістю як живої, так і неживої природи; загальною формою, механізмом, способом мінливості, а отже, і розвитку кожної системи. Оскільки соціальні системи пов'язані з людською життєдіяльністю, соціальна девіація реалізується шляхом девіантної поведінки. Що під цим розуміється?

1. Учинок, дія людини, що не відповідає офіційно встановленим нормам (стандартам, шаблонам).

2. Соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Якщо мова йде про одну людину, то це проблема психологів, педагогів, психіатрів. Якщо ж мова йде про соціальні спільноти, то це предмет соціології й соціальної психології.

Вихідною основою для розуміння відхилень є категорія норма - це межа, міра припустимої зміни (з метою збереження й зміни системи). Для фізичних і біологічних систем - це припустимі межі змін, при яких забезпечуються первісні якості об'єкта й немає перешкод для його розвитку.

Соціальна норма визначає історично сформовану в конкретному суспільстві міру дозволеної поведінки, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій, яка не може зашкодити іншим.

Соціальні норми можуть бути або негативними, або позитивними. Позитивні служать засобом прогресу системи, підвищення рівня її організованості, подолання консервативних або реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість: наукова, технічна, художня, політична й інші види діяльності.

Негативні, навпаки, дезорганізують систему, підривають її основи. Негативні відхилення - це соціальна патологія, до якої належать такі суспільні явища як злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція тощо.

Таким чином, соціальне відхилення – це дії й вчинки людей, соціальних груп, які не відповідають установленим у даному суспільстві нормам, або визнаним стандартам і шаблонам поведінки.

Для того, щоб індивідуальні негативні відхилення від норм набували якості соціальних, необхідні такі умови:

-однакова спрямованість таких відхилень, схожість груп людей, що перебувають в однакових умовах;

- близькість або однаковість чинників, з яких вони виникають;

• наявність повторюваності, стійкості зазначених явищ.

Соціальні відхилення - це не випадкові факти, а процеси, які набули певного поширення в суспільстві або мають тенденцію до цього.

Разом з тим, визначення того, чи є та чи інша дія девіантним вчинком представляє певну складність.

По-перше, соціальні норми (стандарти, шаблони) не завжди виправдані й викликають розбіжності. Найважливішими характеристиками будь-якої норми є її корисність (суспільна необхідність), обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей. Але корисність тут - відносна, вона може бути корисна для одних груп і шкідлива для інших. Якщо норма не буде обов'язковою, то вона постійно витіснятиметься іншими нормами. І, нарешті, якщо немає реалізації в поведінці, діяльності колективу, виникає проблема соціальних відхилень.

По-друге, при визначенні девіації виникає проблема, пов'язана з необхідністю поведінкових очікувань. Іноді правила не зовсім зрозумілі. Наприклад, перехід вулиці на червоне світло - це девіація? З одного боку, заборонено законом, а з іншого - уважається напівлегальним, доки не порушується робота транспорту й нікому не наноситься шкода.

По-третє, якщо норми і правила чітко несформульовані, серед населення можуть виникнути розбіжності щодо їхньої законності й правильності. Інакше кажучи, у плюралістичному суспільстві девіантна поведінка з погляду однієї групи людей може вважатися нормою для інших груп людей.

Всі ці фактори релятивної природи девіації, невизначеність очікувань, розбіжності з приводу тлумачення правил свідчать про те, що навішувати ярлик девіантності на певний тип поведінки за всіх обставин неприпустимо. Однак є певні типи поведінки, які завжди вважаються девіантними.

Досвід історії людства свідчить про те, що соціальні відхилення властиві будь-якому суспільству й проявляються вони в різних формах. Однак у їхньому розвитку виділяються й деякі загальні закономірності.

По-перше, всі процеси соціальних відхилень, як правило, пов'язані з істотними змінами цінностей у тих чи інших соціальних верствах населення, а в основі цих змін - якісні зміни в соціально-економічних умовах їхнього життя.

По-друге, зміна соціальних орієнтацій приводить до зростання кількості міжособистісних конфліктів, до порушення соціальних норм, які регулюють відповідні взаємини.

По-третє, якщо даний процес не контролюється й не породжує необхідної соціальної реакції, то він продовжує поглиблюватися й соціальні відхилення стають масовим явищем у суспільстві.

По-четверте, безконтрольність процесу може привести до істотної деформації всієї системи суспільних відносин.

Загальні риси соціальних відхилень визначаються їхнім історичним походженням і передаються "у спадщину". В історії будь-якої держави можна знайти чимало прикладів взаємозв'язку й взаємозалежності різних видів девіантної поведінки, зміни її соціальної оцінки й соціальної значимості. Суспільні явища, події, що вважалися прогресивними в один історичний час, можуть стати реакційними в іншу епоху. І, навпаки, реакційні в один час можуть перетворитися на прогресивні із зміною обставин.

2. Причини девіантної поведінки. Вивчення соціальних відхилень як процесу громадського життя приводить до висновку, що для розкриття їхніх причин потрібен системний аналіз сукупності різних соціальних факторів. Спроби знайти єдину причину виявилися безрезультатними.

Так, кримінологи, узагальнивши результати своєї роботи за 25 років, виявили такі причини, в силу яких у окремих людей зберігаються індивідуальні погляди й навички:

а) "родові плями старого суспільства"; живучість індивідуальних поглядів і спонукань, тобто індивідуалізм, егоїзм;

б) недоліки, помилки, порушення принципів громадського життя в керівництві країною.

Антисоціальна поведінка, зрештою, викликана неминучістю соціального розвитку. Будь-які дії здійснюються заради задоволення потреб. Серед багатьох причин, що викликають девіантну поведінку, найбільш значима - протиріччя між рівномірно зростаючими потребами й досить нерівними можливостями їхнього задоволення, які залежать, насамперед, від соціальних позицій індивідів і суспільних груп, їхнього місця в соціальній структурі суспільства. Інакше кажучи, джерелом девіантної поведінки як соціального явища є соціальна нерівність.

Тут варто мати на увазі таке. Нерівність у суспільстві, його диференціація - найважливіший критерій прогресивного розвитку. Диференціація суспільства, як наслідок поділу праці, що поглиблюється - це об'єктивно прогресивний процес. Але він викликає й негативні наслідки. По-перше, наявність різних по своєму статусу соціальних шарів у суспільстві викликає розходження не тільки в можливостях задоволення матеріальних потреб, але й власне соціальних: у престижі, статусі, протестних реакціях, які набувають форми девіантної поведінки.

По-друге, головним у генезисі девіантної поведінки є не сам по собі рівень задоволення матеріальних і духовних потреб, а ступінь розходжень, "розрив" у можливостях їхнього задоволення для різних соціальних груп.

Це підтверджується багатьма емпіричними дослідженнями. На рівні індивідуальної поведінки причиною девіації є "соціальна невпорядкованість", тобто невідповідність фактичних можливостей індивіда позиції, займаної ним в системі суспільних відносин. Позиції можуть бути "нижче" (поет, що працює вахтером), або "вище" (посередня особистість обіймає посаду директора) своїх об'єктивних можливостей.

Соціальна невпорядкованість може не усвідомлюватися людиною. Але коли усвідомлюється, то виникає незадоволеність, яка веде до девіації. Цим пояснюється підвищена девіація маргінальних, а також соціальних груп, найбільш відчужених від творчої роботи, управління, духовних цінностей. За даними соціологічних досліджень частка злочинців серед робітників значно вище, ніж у службовців (вбивства - в 11 разів, тяжкі злочини - в 12, крадіжки особистого майна - в 25, хуліганство - в 12 разів).

Різні форми девіантної поведінки, як правило, певним чином взаємозалежні, тому що характер взаємозв'язку відносно стійкий. Ще Е.Дюркгейм установив на прикладі Франції ХІХ ст., що пік самогубств припадає на весняно-літній період. Це фіксується й зараз у багатьох країнах, у тому числі й в Україні. Нерідко одне негативне явище підсилює інше (алкоголізм – хуліганство, бюрократизм – посадові й господарські злочини) Але емпіричні дослідження показали й зворотний зв'язок, коли, наприклад, зростання алкоголізму знижує рівень злочинності. Та й пияцтво не завжди є причиною злочину.

Девіація також залежить від середовища – економічного, соціального, демографічного, культурного й інших факторів. Наприклад, під час війни знижується рівень самогубств, у періоди економічних криз зростає кількість корисливих злочинів, а економічний бум збільшує насильницьку злочинність.

Карна статистика свідчить про нерівномірність злочинності різних соціально-професійних і демографічних груп. Працівники некваліфікованої й малокваліфікованої праці здійснюють більше проступків, ніж кваліфіковані. У будівельників їх вдвічі більше, ніж у робітників обробної галузі промисловості й інше.

Конфлікт між потребами й можливостями буде по-своєму зніматися кожною конкретною людиною. Форми його вирішення можуть бути як соціально позитивними, так і соціально негативними, і як наслідок вони підвищують ймовірність девіантної поведінки (відхід у пияцтво, здійснення злочинів та ін.)

Соціальна нерівність, переплітаючись із соціально-психологічними факторами й особистісними особливостями людини, породжує соціальні відхилення. Ось чому вчені-кримінологи говорять про причинний комплекс злочинності й пропонують вивчати причини злочинності на трьох рівнях: на рівні суспільства, де створюється об'єктивна основа для злочинності; на рівні малих груп (формальних і неформальних) і на рівні індивідів (вивчення механізма індивідуальної поведінки.

Отже, в основі відхилень лежить конфлікт цінностей, інтересів; розбіжність потреб і деформація способів їхнього задоволення; помилки у вихованні; невдачі й прорахунки. Вчені виділяють декілька видів девіантної поведінки. У найзагальнішому вигляді їх можна розбити на два блоки.

Перший блок - це поведінка, що набуває небезпечних форм (наприклад, злочинність). Тут виступають деформовані потреби й цінності, що спонукають особистості (групи) діяти всупереч вимогам суспільства. Проти цього суспільство застосовує певні санкції.

Другий блок - це зв'язок із процесом розвитку суспільства. Прогресивний розвиток суспільного життя потребує зміни застарілих соціальних норм. Соціальна революція, що ламає застарілі норми, - це девіантна поведінка її учасників? Який критерій оцінки?

Форми й види девіантної поведінки вкрай різноманітні. Вони можуть не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин, за цілям і мотивам, прямими або непрямими наслідками, новаторськими або консервативними, випадковими або закономірними. Але найбільш стійкі й небезпечні, важкорозв'язувані вважаються соціальною патологією.

Типологія девіантної поведінки класифікується за рядом підстав:

-за типом норми, яку порушують (право, мораль, правила гуртожитку та інші);

-за характером норм, що порушують, (у національному й міжнародному масштабі) ;

-за цільовою спрямованістю норм, які існують.

Багато видів девіантної поведінки перетинаються між собою за обсягом й змістом. Дармоїдство збігається з нетрудовими доходами й порушенням норм моралі; бюрократизм – з можливим злочином тощо.

Кожен історичний час висуває на передній план найбільш актуальні напрями боротьби із соціальними відхиленнями і їх найнебезпечніші види. Так, з початку 1990х років і до сьогоднішнього дня до них належать: злочинність, паразитизм, алкоголізм, наркоманію, аморальну поведінку, бюрократизм.

Злочинність – найнебезпечніше відхилення від соціальних норм; відносно масове, історично мінливе суспільне явище. Воно складається із всієї сукупності злочинів, здійснених у відповідних країнах за певний період часу.

Під професійною злочинністю розуміється здійснення злочинів з метою отримання засобів для існування, одержання постійного або додаткового доходу. Професійна злочинність представляє для суспільства значну небезпеку, здатну до самостійного відтворення. За даними соціологів, найпоширеніша група серед засуджених чоловіків - 36 - 40 років (46%), а серед жінок - 30 - 45 років (83%). Злочини для цих людей - місце основної роботи. Заслуговують на увагу висновки, зроблені в результаті соціологічного дослідження:

- 78% опитаних злочинців підтвердили, що злочини для них є основним способом здобуття засобів для існування;

- 80% вважають за необхідне попередню підготовку злочинів, навчання, оволодіння професійними секретами;

- 91% відповіли, що професійний злочинець обирає злочинну кар'єру як життєву мету;

- 45% опитаних повідомили, що відчувають гордість, престиж своєї кримінальної професії.

Соціальний паразитизм (у наших умовах)– це антигромадський спосіб дій, нерідко й спосіб життя, основними рисами якого є отримання нетрудових доходів і ухилення від суспільно корисної праці. Сюди відносять:

• бродяжництво й жебрацтво,

• існування за кошти батьків,

• використання з метою наживи державної техніки й майна,

• вимагання додаткової плати за послуги,

• обман,

• протекціонізм.

Пияцтво й алкоголізм відомі з давніх часів. У нас перші відомості про винний спирт як алкогольний напій з'явилися в "Вятской літописі" (ХІІ в.). Нині в різних державах число алкоголіків коливається від 1 до 10% працюючого населення.

Всесвітня організація охорони здоров'я відзначає три основних види наслідків пияцтва й алкоголізму: проблеми для питущих; для родини питущого; для суспільства.

Характеризуючи пагубні наслідки пияцтва, один з дослідників на початку ХХ в. писав: "Російська питна система - це свого роду внутрішня позика. За цією позикою російські люди сплачують (і ще довго будуть сплачувати) злочинами, хворобами, божевіллям, самогубствами, бешкетництвом, виродженням". (Остроумов С. Из истории пьянства на Руси. - М., 1992: - С.33.)

Алкоголізм характерний не тільки для Росії та України. За даними ООН, у багатьох західних країнах алкоголіки становлять до 10% усього дорослого населення. Алкоголізм тісно пов'язаний з усіма іншими видами негативного соціального відхилення. Соціологічні дослідження свідчать про те, що під впливом алкоголю відбуваються понад 2/3 тяжких злочинів проти особистості, 9/10 хуліганських проявів, 3/4 грабежів і розбоїв. У середньому від 3-х до 8% алкоголіків закінчують життя самогубством і понад 20% з них здійснюють спроби суїциду.

Наркоманія відома з найдавніших часів. За 2 тисячі років до н.е. були відомі опіумні маки й індійські коноплі. Під наркоманією розуміється споживання наркотиків або прирівняних до них речовин без медичних показань. Різновидом наркоманії є токсикоманія - введення в організм різних хімічних речовин, з яких близько 100% наркотики, 50% - психотропні препарати, що мають наркотичні і властивості. Наприклад, морфій, героїн, гашиш (анаша, план, марихуана), кокаїн.

Відхилення в сфері моралі. Всі наведені вище соціальні відхилення є одночасно й відхиленнями в сфері моралі, тому що будь-який вчинок включає зовнішні (правові норми) і внутрішні (моральні норми) елементи. Істотна риса моральної норми - оцінка спонукань і вчинків людей з позицій доброго й поганого, достоїнства й честі, боргу й відповідальності перед людьми й самим собою. Відхилення від моральної норми характеризується як нечесність, несправедливість, безпринципність, безвідповідальність та інше. Але несправедливість може ранити людини набагато глибше, ніж юридичне рішення.

Відповідно до соціологічних досліджень, проведених харківським науково-дослідним центром "Інформсоціологія" у середині 90-х років ХХ сторіччя, з 230 випускників шкіл Харкова 74% відповіли, що в них є знайомі люди, яких вони ненавидять; 4/5 керуються принципом "око за око", а на питання "Бійка, Ви перемогли, будете добивати?" 40% відповіли "так". З опитаних 41% жили у скрутних матеріальних умовах й 43% грошей не вистачало на найнеобхідніше. Лише одна родина з 100 багатодітних родин, що проживають у Харкові, мала можливість виділити кошти на культурні розваги дітей поза шкільною програмою.

Бюрократизм є аномалією в діяльності управлінського апарата. Це - тяганина, місництво, відомчість, різні зловживання, що допускаються посадовими особами. Нерідко з бюрократизмом пов'язані такі явища, які належать до злочинних (корупція - пряме злочинне використання посадовою особою прав, пов'язаних з її діяльністю, з метою особистого збагачення, різні зловживання службовим становищем та ін.). Бюрократизм - одна із серйозних хвороб державного апарата, що має давню історію, але ця проблема вкрай актуальна й сьогодні для нашого суспільства.

Багато людей у нашому суспільстві перебувають за межею вбогості. Ламається стара система суспільства, рвуться господарські, наукові, родинні зв'язки. Учорашні соратники нерідко виявляються по різних сторонах барикад. Стало вже правилом, коли громадяни голосують за кандидатів у депутати різних рівнів і через короткий час не вірять їм і лають.

Чи можна дивуватися, що психіка людини не вписується в темпи й характер змін, що відбуваються в суспільстві? І людина починає шукати вихід для заряду, що накопичився, протесту. Одні напиваються до непритомності, інші - убивають свої родини, треті - виколюють ока корові сусіда.

Що може стримати людину від психічних зривів? Лише висока культура особистості, здатність людини аналізувати свою поведінку, так би мовити, з боку, порівнювати її зі зразками, оцінювати на цій основі свої мотиви й керувати поведінкою. Важливо вміти вибрати ті зразки поведінки, які на даний момент найпоширеніші в суспільстві, або ті, які вироблені людством і засновані на гуманістичних, моральних принципах.

Дві тисячі років тому одна людина сформулювала найважливіші моральні принципи: "не вбий", "не вкради", "возлюби ближнього свого як самого себе". Але невдячні слухачі її розіпнули...

Які можна зробити висновки? Очевидно, що вивчення природи, причин і видів девіантної поведінки має як велике наукове, так і не менш важливе практичне значення. Науково-практичні дослідження мають бути основою для вдосконалення соціальних відносин, а також юридичних норм і практики їхнього застосування, для зміцнення системи соціального контролю, реалізації заходів морального й правового виховання, соціальної профілактики.

Як ми вже зазначали, інтенсивність і розмаїтість видів девіантної поведінки значною мірою залежить від рівня соціально-економічного, політичного й культурного розвитку конкретного суспільства, від пануючих у ньому моральних, правових, релігійних й інших норм, традицій, звичаїв та ін. Однак у будь-якому суспільстві, незалежно від його стану, існує соціальний контроль – сукупність різних способів, методів і прийомів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їхньої ліквідації або мінімізації. Соціальний контроль - це спосіб саморегуляції суспільної життєдіяльності, що за допомогою прийнятих в суспільстві соціальних цінностей і норм забезпечує впорядковане функціонування всіх її компонентів. Соціальний контроль виконує роль своєрідного механізму оцінки поведінки (прийнятого в суспільстві або негативного). У широкому значенні соціальний контроль охоплює всі види контролю, які здійснюються в суспільстві (партійний, державний, суспільний та ін.)

Саме суспільство потенційно має можливості для боротьби з негативними соціальними відхиленнями. Успіх цієї боротьби залежить від практичної діяльності, насамперед, органів державної влади й управління. У науковій (соціологічній й юридичній) літературі виділяються основні заходи, що ведуть до подолання або корекції негативних соціальних відхилень.

Комплекс інформаційних заходів, пов'язаних із широкою пропагандою існуючих в суспільстві соціальних й, насамперед, юридичних норм. Адже загальновідомо, що в багатьох випадках людина або група людей "відходить від норми" тому, що просто про неї нічого не знає. (Хоча незнання юридичної норми і її порушення не звільняє від покарання). Недотримання норм у силу їхнього незнання - характерна історична риса для більшості російських й українських громадян. Ще в ХІХ столітті суспільні діячі й письменники Росії звертали увагу на велику кількість царських законів, більшість із яких населення не знало або не розуміло. У наш час становище практично не змінилося. Переважна більшість законів, прийнятих Верховною Радою України, громадяни не знають або не розуміють.

Інформація, навіть найоб’ємніша й найзрозуміліша, про існуючу офіційну й неофіційну норми поведінки, сама по собі не усуває причин поведінки, що відхиляється. Однак вона попереджає про можливі покарання у випадку порушення існуючих норм і сприяє формуванню позитивної культури поведінки. Крім того, соціально позитивна інформація може істотно скоротити небажаний вплив тих уявлень про право й мораль, які громадяни можуть одержати з випадкових джерел (від друзів, сусідів, у дворі, на вулиці й т.п.).

Соціальна профілактична робота, в основі якої лежить виявлення об'єктивних причин соціальних відхилень, що існують у суспільстві. У широкому розумінні основною метою соціальної профілактичної роботи є усунення й нейтралізація причин й умов, що породжують злочинність, пияцтво й алкоголізм, наркоманію й інші види девіантної поведінки. Органи державної влади разом із представниками громадськості розробляють і впроваджують певну систему економічних, політичних, організаційних і правових заходів, за допомогою яких можна було б звести до мінімуму подібні явища. Ці ж заходи мають сприяти формуванню поведінки громадян у межах права й високої моралі.

Запровадження санкцій, тобто покарання злочинців на основі діючих у суспільстві юридичних норм. Із всіх способів боротьби із соціальними відхиленнями, цей - найбільш давній й у багатьох країнах - найдійовіший. Хоча серед вчених-юристів, та й представників громадськості, немає єдиної оцінки цього заходу. Одні вважають, що покарання і його посилення не веде до подолання або скорочення злочинів. Підтверджується такий висновок посиланням на останні десятиліття, коли нібито стало неможливо виправити злочинця навіть суворим покаранням. Інші вважають, що соціальні відхилення збільшуються тому, що існує безкарність або покарання слабке, неадекватне вчиненій провині. Чия думка ближче до істини?

Безсумнівно, будь-який злочин має бути покараний й покарання повинно бути справедливим. Це означає, що воно має повністю відповідати важкості вчиненого, ступеню провини й враховувати особисті якості винного. Невідворотність відповідальності й покарання за вчинені провини сприяє також закріпленню в громадян усвідомлення негативного ставлення суспільства й держави до девіантної поведінки.

Що ж стосується дієвості суворого покарання, то існують історичні приклади. Так, у Фінляндії в ХІХ столітті навіть за дрібне злодійство злочинцеві відрубували кисть правої руки. У ХХ столітті й понині дверей у сільських будинках не замикали на замок, усе було відкрито навіть тоді, коли в будинку нікого не було.