ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА ТЕЧІЇ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ

ТЕМА 2. ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

План лекції

1.Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствувань.

2.Філософія Стародавньої Індії.

3.Філософія Стародавнього Китаю.

4.Філософія Стародавньої Греції. Космологізм ранньої грецької філософії.

5.Класичний період розвитку античної філософії(Сократ, Платон, Аристотель).

6.Пізньоантична філософія. Філософія елліністичного періоду.

Основні поняття: брахманізм, Веди, нірвана, дхарма, карма, конфуціанство, Дао, даосизм, буддизм, Логос, міф, космоцентризм, натурфілософія, досократики, піфагореїзм, атомізм, епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, кініки, неоплатонизм.

1. Особливості та характерні риси східного та західного типів філософствувань

Філософія виникла у трьох центрах давніх цивілізацій– у Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Стародавній Греції. Відбулося це майже в середині І тис. до н.е. Пориваючи з міфологією, філософія як “самосвідомість культури” не втрачає глибинного зв’язку з культурною традицією. До нашого часу філософія є виразом або східного, або західного типу культури.

Сьогодні особливо гостро стоїть питання про діалог двох культур, про їх взаємозв’язок та взаємодоповнення. Кожна з цих культур має свої переваги та недоліки. Причому Схід та Захід, у даному контексті, не є поняттям суто географічним. В історії траплялося, що культура європейської країни набувала рис культури східного типу, а країни Сходу ставали зразком західного розвитку. Культура східних слов’ян постає як унікальний збіг східної та західної традицій. Ця особливість знайшла відображення не тільки у духовному і матеріальному житті, але й у рисах національного характеру.

Розвиток філософії на Сході і на Заході, при всій самобутності та специфічності, має ряд спільних закономірностей.

Філософська думка, по-перше, зароджується в лоні міфології як першої історичної форми світогляду. Для міфології властива нездатність

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

27

людини виділити себе із оточуючого середовища та пояснити явища на основі природних причин. Світ і всі явища пояснюються діяннями богів та героїв. Але в міфології ставиться і ряд питань: як виник світ, які причини та джерела його розвитку, що таке життя та смерть тощо, що притаманні і філософії.

По-друге, формування на базі первісної міфології ранніх форм релігії та філософії відбулося в ході поступового розкладу родоплемінного ладу та зародження найдавніших цивілізацій. Цей процес спостерігається наприкінці ІV тис. до н.е. в долинах річок Ніла, Тигра та Єфрата; у ІІ тис. до н.е. виникає філософія в Індії та Китаї; у VІІ-VІ ст. до н.е. виникає філософія в містах-державах античної Греції, що теж пов’язано з виникненням класового суспільства, яке створювало умови для розвитку культури та формування основ європейської цивілізації. В Україні виникнення та розвиток філософії також пов’язано з розквітом тор- гово-економічної діяльності та формуванням держави– Київської Русі

(VІ-VІІІ ст.).

Філософія Сходу і Заходу, по-третє, звернена до загальнолюдських цінностей. Вона цікавиться проблемами добра і зла, справедливості та несправедливості, дружби, любові, щастя, страждання тощо.

По-четверте, філософські ідеї Заходу і Сходу на ранніх етапах пов’язані з релігією. Філософія так чи інакше повинна враховувати релігійну парадигму – або в плані орієнтації на її морально-регулятивну функцію, або в плані “відпочкування” від неї, акцентувавши увагу на наукові дослідження.

По-п’яте, спільною рисою для західного та східного типів мислення є світоглядна закономірність їх розвитку. Хочемо ми того чи ні, але філософські ідеї, теорії, погляди, системи, незалежно від вирішення проблеми співвідношення буття та духу в різних формах– від осмислення космосу до людини та її особистого буття, є людиновимірними.

По-шосте, як на Заході, так і на Сході філософія виробляє свій власний метод дослідження, аналізу, пояснення явищ, тобто формується своя методологія.

З точки зору формаційного підходу ранньокласові суспільства Сходу та Заходу були однотипними, тобто базувалися на рабовласницьких відносинах. Проте типи (стилі) філософствування в цих регіонах мають істотні відмінності, які виявилися у східній та західній парадигмі мислення.

Перший аспект, за яким розрізняють східний та західній типи мислення та культури, – це ставлення до природи. Захід у своєму розвитку йшов шляхом активного перетворення природи і підкорення її людині.

Розвиток техніки, технологій, науки – характерні ознаки і досягнення західного типу. Східному типу завжди була чужою ідея панування над

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

28

природою та її перетворення. Навпаки, тут завжди культивувалося дуже дбайливе ставлення до природи, до всього живого у ній. Схід орієнтувався не на зміну зовнішніх умов людського існування, а на розвиток самої природи людини – на морально-духовне вдосконалення особистості, на розвиток її фізичних і психічних можливостей, на гармонійність та цілісність її внутрішнього світу.

Друга відмінність східної культури полягає в особливостях суспільного життя, в системі панівних соціальних цінностей. Досягненням західного типу культури є цінності демократії, правова держава, свобода та суверенітет особистості. Суспільствам східного типу притаманне прагнення не до прогресу, а навпаки, до збереження себе та своєї культури у традиційному вигляді.

Третій аспект, що розрізняє східний та західній типи культури, це особливості духовного складу людини певної культури. Так, людині Заходу притаманні більшою мірою раціонально-логічний стиль мислення, схильність до чіткості, послідовність. Також притаманний чіткий поділ на добро і зло, життя і смерть, почуття і розум, науку і релігію тощо.

Для східної культури є характерним усвідомлення відносності цих протилежностей. Замість культу індивідуального тут панує почуття глибинної єдності всього, дух спільності та неподільної єдності.

Отже, західна філософія орієнтована на ідеал раціонального знання, що зближує з науковим пізнанням. Ознакою західної філософії є наявність добре розробленої логіки, поняттєвого апарату, теорії пізнання та методології; цінування нового, підтримка новацій, орієнтація на майбутнє; перевага індивідуального над загальним.

Філософські традиції східного типу виявляють себе у тяжінні до світоглядно-орієнтованого знання, до таких форм духовної культури як релігія, мистецтво, мораль. При такому мисленні основні сфери життя підпорядковані єдиному канону; цінуються старі традиції, орієнтація на минуле; домінування загального над індивідуальним; афористичний стиль мислення.

Названі вище відмінності обумовлюють людську поведінку, спосіб життя, політичне правління та інше.

Питання про відмінності між східною та західною філософією носить дискусійний характер. Є філософи, які вважають, що цієї проблеми не існує, вони поєднують багатогранність філософських досягнень в одній концепції. Діалог різних філософських напрямків повинен бути.

Сучасне життя, яскраві політичні події змушують говорити про різні типи цивілізаційного розвитку, різні моделі філософських систем. Європа вже давно побачила привабливість східної філософії.

Які саме оригінальні уявлення про світобудову, про співвідношення видимих і невидимих сторін буття знаходимо у філософській думці

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

29

Стародавнього Сходу? Яку своєрідну сентенцію вносить ця філософія в загальну культуру людства? Східна філософія збуджує інтерес до морально-етичних проблем, прагне досягнення змісту буття людей, викликає бажання зануритися в первісну світову тишу, досягти стану розчинення індивідуального в загальному.

Філософська думка Стародавнього Сходу є значним культурноісторичним творінням. Вона свідчить про могутність людського духу, збуджує інтерес до філософських роздумів і дає можливість західній філософії відкрити різноманітність онтологічних гносеологічних концепцій філософських шкіл Стародавніх Індії та Китаю.

2. Філософія Стародавньої Індії

Зародки індійської філософської думки сягають глибокої давнини (2 500-2 000 рр. до н.е.). Світоглядом давньоіндійського суспільства була міфологія. Вона викладена у Ведах, Брахманах та Упанішадах. Веди – стародавній пам’ятник індійської літератури, що написана віршами та прозою. До складу Вед входили саліхіти – чотири збірники віршованих гімнів, міфів, заклинань, що перемежовуються прозою. Веди (“відати”, “знати”) освячували кастовий характер староіндійського суспільства. Вони проголошували панування касти жерців, яких називали брахманами. Від цього ведичну міфологію називали брахманізм.

Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів.

Серед пам’яток індійської літератури на особливу увагу заслуговують тексти під назвою“Упанішади”. Це різні трактати релігійнофілософського характеру, які становлять завершальний етап у розвитку Вед. Які ж філософські ідеї містять Упанішади? Це думки про виникнення світу; концепції про бачення життєвої долі людини, безсмертя та переселення душі; ідеї про умови реалізації людської свободи; процес пізнання світу та багато іншого.

Отже, в основних творах Стародавньої Індії мова йде про осмислення долі, становища людини, про пошук шляхів звільнення людини від блукань душі та досягнення стану повного блаженства – “мокші”.

Принципи, закладені у Ведах, Брахманах та Упанішадах, стали основою для таких світоглядних систем як: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм.

Характерною особливістю давньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічнорелігійного світогляду до філософії.

Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан (“даршан” – давньоіндійський термін адекватний давньогрецькому терміну

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

30

“філософія”) можна здійснити через дватипи філософських шкіл: класичну, ортодоксальну (астіку) і неортодоксальну, некласичну (настіку).

Авторитет Вед визнавали ортодоксальні школи. Ортодоксальні філософські доктрини Стародавньої Індії були тісно пов’язані з соціальною кастовою системою. До ортодоксальних шкіл належали: йога, санкх’я, міманса, веданта, вайшешика, н’яя. Усі ці школи проголошують основою світу Брахмана, Бога, духовну субстанцію.

Наприклад, світогляд у санкх’ї базується на уяві, що у світі існують два самостійних начала: пракриті (субстрактна першопричина) і пуруша (“Я”, дух, свідомість). У філософському плані пракриті можна розуміти як першопричину світу об’єктів. Пуруша пасивна, але наділена свідомістю, що становить її сутність. Санкх’я вважає, що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші на пракриті.

Філософські ідеї школийога виходять із своєрідного з’ясування питання про сутність відношення душі і тіла, духовного і тілесного. Сутність цього відношення у безперервному самовдосконаленні душі і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Неортодоксальні, некласичні філософські школи– бхаватизм, аджівіка, буддизм, джайнізм і локаята (чарвака) – не визнавали святості Вед, хоча деякі ідеї брали до своїх вчень. Так, наприклад, чарвакалокаята не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога, оригінально визначає начало буття і сутність процесу пізнання. Вирішуючи одвічну філософську проблему – сенс людського життя – чарвака-локаята вбачає сенс людського існування у щасті. А щастя розуміє як насолоду, що має здобуватися через діяльність людини, тобто людина сама повинна це щастя створити.

Засновником буддизму, спочатку як філософської системи нового типу, яка подолала умовності кастової нерівності, а потім релігії, була реальна постать – Сідхартх Гаутама, принц одного з індійських племен. Після свого просвітлення (Будда означає “просвітлений”) принц Гаутама висловив людям чотири істини: 1. Є страждання, яке не випадкове, існує скрізь. Навіть те, що здається джерелом задоволення, насправді є джерелом страждання. 2. Є причина страждання – наше народження та тяга до всього земного. 3. Страждання може спинитися, коли ми припинимо в собі всі наші земні бажання і тим самим припинимо подальші народження. 4. Є шлях припинення страждань, складається з восьми щаблів: правильної точки зору; правильної мови; правильних: поведінки, зусиль, направлень думок, зосередженості, дій, способу життя. Якщо йти цим шляхом, ми знищимо незнання, просвітлимо розум і, нарешті,

прийдемо до “нірвани” – стану вдосконалення.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

31