17. Класична нимецька філософія –

філософська праця Енгельса. В 1888 році разом з додатком - тезами про Фейрбаха- К. Маркса - ця праця Енгелься вийшла окремим виданням. У творі дано всебічний глибокий аналіз становлення і розвитку марксицької філософії, ії теоритических джерел, розкрита сутність здійсненного к Марксом револійційного перевороту в філософії, показано докоріну відмінність діалектичного матеріалізму, як наук, теорії пізнання і перетворення світу, як до кінця послідовного і партійного вчення від усіх попередніх філософських систем. У першому розділі розглядається філософія Гегеля, як одне з ідейних джерел Марксизма . Розкриваючи революційну ролю діалектичного методу Гегеля, Енгельс разом з тим показує, що революційна сторона Гегелівської філософії вступає в соперечність з догматичним змістом його системи, внаслідок чого з філософії гегеля можуть випливати різні і навідь цілком протилежні - революційні і консервативні - погляди і практичні дії, залежно від того , що в ній береться за озброєння - діалектичний метод чи ідеалистична система. Ніщивного удару ідеалістичної філософії Гегеля, за словами Енгельса, завдав Фейрбах. Він віднови материалізм, як наук.філософію. Напрям і тим самим зробив величезний вплив на подальший розвиток філософії. Філософія Фейрбаха є другим важливим теоритичним джерелом Марксизма. Однак Фейрбах критикуюч ідеалізм Гегеля, не сміг розкрити суть його філософії. Він відкинув також націніше його досягнення - діалектику. Новий висший стан у розвитку філософії Енгельс пов`язує з іменем маркса, який не тільки поєднав матеріалізм з діалектикою а й докорінно переробив їх, долаючи обмеженність філософії Гегеля і Фейрбаха. У другому рощзділі Енгельс дає наукове визначення основного питання філософії його двух сторін, розкриває наукову неспроможність ідеалістичної філософії, протиставить ій діалектичний матеріалізм як науковий світогляд. Говорячи про пізнанність світу Енгельс піддає критиці агностицизм Канта і Д.Юма. Він показує, що найрішучішим спростуванням всякой не наукової філософії, агностицизму і скептицизму з очки зору діалектичного матеріалізму є практика. У Третьому розділі Енгельс дав критичний аналіз поглядів Фейрбаха на мораль і релігію, розкрив їхній абстрактний антропологічний х-ер, ідеалізм Фейрбаха у поглядах на суспільний розвиток. У 4 останньому розділі Енгельс виклав основні положення філософії, ідеаликтичного матеріалізму як революційне вчення, що перетворює дійсність.

18.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.

Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант. У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в то­му, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослі­дження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і мо­жливості. Це був великий поворот філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір-час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне по­ходження. Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кан­том, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях – так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають ан­тиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхід­на умова розвитку знання.

У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивного існування «речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні фор­ми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про спів­відношення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.